Рішення

від 24.06.2015 по справі 127/3669/15-ц

ВІННИЦЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 127/3669/15-ц

Провадження № 2/127/4022/15

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.06.2015 м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області в складі:

головуючого судді Романюк Л.Ф.,

при секретарі Курутіній О.В.,

за участю позивачки Дерев»янко Г.Н.,

представника відповідача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за позовом Дерев»янко ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання правочину у вигляді договору дарування ? частини квартири недійсним,-

в с т а н о в и в :

ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання правочину у вигляді договору дарування ? частини квартири недійсним, мотивуючи свої вимоги, тим, що позивачка являлась власником квартири № 50 за адресою м. Вінниця, вул. Литвиненко 31, в подальшому 04.05.1995 року між позивачкою та її покійним сином ОСОБА_5 було укладено договір міни квартири за яким позивач обміняла належну їй квартиру на ? частину квартири № 55 за адресою м. Вінниця. вул. Литвиненко 31, дана квартира належала її покійному сину та невістці ОСОБА_6 в рівних частках. Після смерті сина позивачка разом із невісткою постійно проживала за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1. Жодних протиріч та конфліктних ситуацій між позивачкою та її невісткою не виникало і у зв'язку з тим, що позивачка стала хворіти і потребувала сторонньої допомоги через похилий вік та відсутність будь - яких інших родичів, домовилась із невісткою, що остання буде її доглядати, а за це вона віддасть їй 1/2 частину квартири де вони разом проживали. При оформленні оспорюваного договору дарування позивач не розуміла, що припиняється право власності на подароване майно одразу після підписання такого договору, оскільки вважала, що невістка вступить в право володіння зазначеним майном лише після її смерті. Під час роз'яснення нотаріусом наслідків оформлення угоди вона не розуміла їх в зв'язку з поганим станом здоров'я та через похилий вік, а текст самого договору не читала та не вслуховувалась в нього. Позивачка не розуміла суті підписаних документів, помилково вважаючи, що після вчинення дарування залишиться власником майна та буде мати право самостійно на свій розсуд розпоряджатись ним, по суті позивач вважала, що укладає з невісткою договір довічного утримання, так як після смерті сина стан її здоров'я значно погіршився.

Окрім того, на час укладання договору дарування позивачці був 61 рік, а невістці 39, томі вона вважала, що через свій похилий вік та хвороби, які загострились після смерті сина довго не зможе прожити. Проте 18.01.2013 року невістка позивачки померла і залишила заповіт, згідно якого спадщину отримала рідна сестра померлої ОСОБА_3 Просила суд визнати недійсним договір дарування ? частини квартири, укладений 12.01.1996 року.

В судовому засіданні позивачка ОСОБА_4 позовні вимоги підтримала за обставин викладених в позові, просила суд позов задовольнити та визнати недійсним договір дарування ? частини квартири, укладений 12.01.1996 року між нею та ОСОБА_6

Представник відповідача ОСОБА_1 в судовому засіданні позов не визнала, пояснила, що позивач добровільно без будь - яких спонукань виявила бажання подарувати її ? частину квартири № 55 за адресою м. Вінниця. вул. Литвиненко 31 своїй невістці, просила в задоволенні позову відмовити.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позов не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що згідно договору дарування, посвідченого 12.01.1996 року державним нотаріусом Першої Вінницької державної нотаріальної кантори ОСОБА_7, зареєстрованого в реєстрі за №3-147, та в ВБТІ 19.01.1996 року за №1459/13869, ОСОБА_4 подарувала, а ОСОБА_8 прийняла у дар ? частину квартири № 55 за адресою м. Вінниця. вул. Литвиненко 31. Ця частина квартири належить ОСОБА_4 на підставі договору міни квартири від 04.05.1995 року (а.с. 7-9).

Оспорюваний позивачкою правочин укладено 12.01.1996 року, тому відповідно до положень п. 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (2004 року редакції), до спірних правовідносин застосовуються норми ЦК УРСР (1963 року редакції).

Відповідно до ч.1 ст. ст. 57 ЦК УСРС (1963 року) угода, укладена внаслідок обману насилля, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з іншою стороною, а також угода, яку громадянин був змушений вчинити на вкрай невигідних для себе умовах внаслідок збігу тяжких обставин, може бути визнана недійсною за позовом потерпілого або за позовом державної чи громадської організації.

В роз'ясненнях, що містяться в Постанові Пленуму Верховного Суду України від 28 квітня 1978 року № 3 «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними» зазначено, що при вирішенні позовів про визнання угоди недійсною на підставі ст. 57 ЦК суди повинні мати на увазі, що такі вимоги можуть бути задоволенні при доведеності фактів обман, насильства, погрози, тощо і наявності їх безпосереднього зв'язку з волевиявленням сторони укласти угоду на вкрай невигідних для неї умовах.

Під обманом в таких випадках слід розуміти умисне введення в оману учасника угоди шляхом повідомлення відомостей, що не відповідають дійсності, або замовчування обставин, що мають істотне значення для угоди, що укладається.

Пояснення позивачки ОСОБА_4 стосовно того, що при укладенні спірного договору наслідків оформлення угоди вона не розуміла в зв'язку з поганим станом здоров'я та через похилий вік, а текст самого договору не читала та не вслуховувалась в нього, не підтверджується належними та допустимими доказами.

Твердження позивачки, про те, що підписуючи договір дарування вважала, що підписує договір довічного утримання, не підтверджені доказами та об'єктивно не спроможні, оскільки відповідно до п. п. 28, 31 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, нотаріуси зобов'язанні роз'яснити сторонам зміст і значення поданих ними проектів угод, і перевіривши, чи відповідає зміст посвідчених угод вимогам закону і дійсним намірам сторін, тому при нотаріальному посвідченні оспорюваної угоди державний нотаріус безсумнівно та безспірно, на виконання вимог Інструкції роз'яснив позивачці зміст і значення договору дарування частки квартири.

На момент укладення договору дарування частки квартири позивачці був 61 рік, в судовому засіданні вона зазначала, що отримувала пенсію в розмірі 1300 грн., щомісячно, натомість у невістки ОСОБА_6 була сезонна робота, лише літом і її заробітна плата складала 1200 грн., позивачка вказувала, що вона ходила на базар і купувала продукти харчування, дані факти виключають перебування позивачки на утриманні ОСОБА_6

Доказів про буд-які вади здоров»я, проблеми із слухом, зіром, тощо, позивачкою також надано не було.

Згідно до ст. 425 ЦК УРСР (1963 року), за договором довічного утримання одна сторона, що є непрацездатною особою за віком або станом здоров'я (відчужував, передає у власність другій стороні (набувачеві майна) будинок або частину його взамін чого набувач майна зобов'язується надавати відчужувачеві довічне матеріальне забезпечення в натурі у вигляді житла, харчування, догляду і необхідної допомоги.

Зміст договору дарування не відповідає ні за суб'єктивним складом (особа відчужувача), ні за змістом характеру відносин, які склалися між відчужувачем і набувачем.

Позивачка ОСОБА_4 не являлась непрацездатною на момент укладення спірного договору і умови надання матеріального забезпечення позивачці невісткою ОСОБА_6 не обумовлювалися їх домовленістю та останньою таке не надавалося.

З огляду на вище зазначене, позивачка не довела факту обману, внаслідок чого було нею укладено договір дарування частки квартири, а не договір довічного утримання.

Відповідно до ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 ЦПК України.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Судом встановлено, що ОСОБА_4 та ОСОБА_8 у встановленому законом порядку уклали договір дарування спірної частини квартири й підстав для визнання його недійсним немає, оскільки позивач, перебуваючи з відповідачкою у гарних стосунках, проживаючи разом в вище зазначеній квартирі жодних протиріч та конфліктів не мали. Позивачкою відповідно до ст. 60 ЦПК України не доведено вчинення договору дарування під дією обману та впливу зі сторони невістки ОСОБА_6

В свою чергу міркування позивачки з приводу того, що на момент укладення договору дарування їй був 61 рік, а невістці ОСОБА_6 39 років, через свій похилий вік та хвороби, які загострились після смерті сина, вона довго не зможе прожити, підтверджують той факт, що договір дарування спільної квартири був укладений по внутрішній волі позивачки.

Однак, невістка позивачки ОСОБА_6 померла раніше 18.01.2013 року (а.с. 19) і в свою чергу на законних підставах залишила заповіт, відповідно до якого спадщину отримала її рідна сестра ОСОБА_3, заповіт було складено 30.08.2000 року (а.с.44 ).

Крім того, в матеріалах справи наявна заява відповідачки ОСОБА_3 про застосування строків позовної давності.

З п. 6 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України вбачається, що правила цього Кодексу про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.

Згідно ст. 71 ЦК УРСР загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.

Договір дарування частки квартири між ОСОБА_4 та ОСОБА_8 було укладено 12.01.1996 року, тому трирічний строк позовної давності закінчується 12.01.1999 року, оскільки позивачка про укладення саме договору дарування частки квартири знала з моменту підписання даного договору , а тому немає підстав для поновлення строку позовної давності.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 57, 425 ЦК УРСР (1963 року) ст.ст. 10, 11, 60, 88, 303, 307, 309 ЦПК України, суд -

в и р і ш и в :

В позові Дерев»янко ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання правочину у вигляді договору дарування ? частини квартири недйсним - відмовити.

Судові витрати залишити за позивачем.

Рішення суду може бути оскаржене сторонами до Апеляційного суду Вінницької області протягом десяти днів.

Суддя