Рішення

від 02.07.2015 по справі 914/1318/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.07.2015 р.                                                                      Справа № 914/1318/15

Господарський суд Львівської області розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи:

за позовом:Товариства з обмеженою відповідальністю «Полімер трейдінг» (м.Київ)

до відповідача:Товариства з обмеженою відповідальністю «Зоряне-3» (м. Львів)

про:стягнення 117972 грн. 36 коп. (з яких: 46516,49 грн. – пеня; 20816,71 грн. – 10 % річних; 50639,16 грн. - інфляційні)

Суддя: Цікало А. І.

При секретарі: Корчинський О. І.

Представники:

Позивача:не з'явився,

Відповідача:не з'явився.

22.04.2015 р. на розгляд господарського суду Львівської області за вх. № 1366 поступила позовна заява від Товариства з обмеженою відповідальністю «Полімер трейдінг» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Зоряне-3» про стягнення 172464 грн. 37 коп. (з яких: 54492,00 грн. – основний борг; 46516,49 грн. – пеня; 20816,71 грн. – 10 % річних; 50639,16 грн. - інфляційні).

Ухвалою суду від 23.04.2015 р. порушено провадження у справі та призначено справу до розгляду на 14.05.2015 р.

14.05.2015 р. до суду за вх. № 19836/15 від представника позивача поступили докази розміру індексу інфляції та облікової ставки НБУ, копія довідки з ЄДРЮОФОП про включення відповідача до ЄДРЮОФОП та копію витягу з ЄДРЮОФОП про включення позивача до ЄДРЮОФОП.

Ухвалою суду від 14.05.2015 р. розгляд справи було відкладено на 16.06.2015 р.

16.06.2015 р. до суду за вх. № 24774/15 від представника позивача поступило клопотання про відкладення розгляду справи та продовження строку розгляду спору.

Ухвалою суду від 16.06.2015 р. строк розгляду спору продовжено та розгляд справи було відкладено на 02.07.2015 р.

Позивач вимоги суду виконав частково, явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, просив розгляд справи проводити без участі представника позивача.

01.07.2015 р. до суду за вх. № 27149/15 подав додаткові пояснення та заяву про зменшення позовних вимог. Згідно з поданою заявою про зменшення позовних вимог повідомляє, що відповідачем станом на 30.06.2015 р. сплачено основну суму боргу. Тому просить стягнути з ТзОВ «Зоряне-3» 46516,49 грн. пені, 20816,71 10% річних та 50639,16 грн. інфляційних.

Відповідач вимоги суду не виконав, відзив на позовну заяву не представив, проти позову не заперечив, явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, причин неявки представника в судове засідання не повідомив.

До суду повернулись конверти з ухвалою суду від 23.04.2015 р. про порушення провадження у даній справі та з ухвалою суду від 14.05.2015 р. про відкладення розгляду справи на 16.06.2015 р., котрі були адресовані відповідачу на адресу, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (пр. Чорновола, буд. 63, м. Львів, 79058) з посиланням підприємства поштового зв'язку «Укрпошта» за закінченням терміну зберігання (долучено до матеріалів справи).

Ухвала суду від 16.06.2015 р. про продовження строку вирішення спору та відкладення розгляду справи на 02.07.2015 р. також надсилалась відповідачу на вказану адресу, проте станом на час розгляду справи не повернуто підприємством поштового зв'язку.

Відповідно до підпункту 3.9.1 підпункту 3.9 пункту 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011 р. № 18 (із змінами та доповненнями), особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Отже, відповідач вважається таким, що був належно повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Згідно з підпунктом 3.9.2 підпункту 3.9 пункту 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011 р. № 18 (із змінами та доповненнями), у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи те, що позивачем надано достатньо матеріалів для розгляду справи по суті, представник позивача звернувся до суду із заявою про розгляд справи без його участі, відповідач відзив на позов не подав, проти позову не заперечив, не забезпечив явку свого повноважного представника в судове засідання, не скористався наданим йому правом на участь у судовому процесі, з метою недопущення затягування розгляду справи, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи, відповідно до ст. 75 ГПК України, у відсутності представників позивача та відповідача за наявними у ній матеріалами.

Розглянувши документи і матеріали, подані до суду, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступне:

10.02.2014 р. між Товариство з обмеженою відповідальністю «Полімер трейдинг» (позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Зоряне-3» (відповідач у справі) було укладено договір поставки №1002 (надалі - договір).

Згідно з п. 1.1. договору, Постачальник (позивач) зобов'язується у встановлені строки передати у власність Покупця (відповідача) товар, а Покупець зобов'язується своєчасно прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

10.02.2014 р. піж позивачем та відповідачем була укладена специфікація до договору на загальну суму 352260,00 грн., а 11.02.2014 р. позивачем та відповідачем було підписано видаткову накладну № 99, вартість товару згідно з якою становила 352260,00 грн. (рахунок на оплату № 89 від 11.02.2014 р.). Згідно з видатковою накладною №99 товар був отриманий відповідачем, про що свідчить підпис та печатка відповідача на видатковій накладній. Відповідач частково оплатив товар на суму 297768,00 грн., що підтверджується карткою рахунку з програми « 1:С».

Враховуючи наведене, у зв'язку з неналежним виконанням договору у відповідача перед позивачем станом на 01.04.2015 р. утворилась заборгованість на суму 54492,00 грн.

Позивачем нараховано відповідачу 46516,49 грн. пені, 20816,71 грн. 10% річних, 50639,16 грн. інфляційних втрат за час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Частиною четвертою статті 22 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що позивач вправі до прийняття рішення по справі, зокрема, зменшити розмір позовних вимог.

01.07.2015 р. позивач подав до суду заяву про зменшення позовних вимог від 30.06.2015 р. вих. № 86, в якій просить суд стягнути з відповідача 46516,49 грн. пені, 20816,71 грн. 10% річних, 50639,16 грн. інфляційних втрат.

У суду відсутні підстави вважати, що зменшення позивачем розміру позовних вимог суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси, тому приймає зменшення розміру позовних вимог та вирішує спір з урахуванням нової ціни позову.

Станом на день розгляду справи, відповідач відзив на позов не представив, проти позову не заперечив, доказів сплати заборгованості не надав, явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного:

У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно з ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Приписами ст. 174 ГК України визначено, що господарські зобов'язання можуть виникати: безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність; з акту управління господарською діяльністю; з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання, придбання або збереження майна суб'єкта або суб'єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав; у результаті створення об'єктів інтелектуальної власності та інших дій суб'єктів, а також внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

У ч. 1 ст. 175 ГК України зазначено, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно зі ст. 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання і кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

У відповідності до ч. 1 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст. 632 ЦК України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Згідно ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 статті 691 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Відповідно до ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з видаткової накладної № 99 від 11.02.014р. відповідач отримав товар в повному обсязі, проте розрахунок за отриманий товар здійснив частково, на суму 297768,00 грн. Відтак у відповідача виникла заборгованість перед позивачем на суму 54492,00 грн. 01.07.2015 р. позивач звернувся до суду з заявою про зменшення позовних вимог, в якій повідомив, що сума основного боргу станом на 30.06.2015 р. сплачена в повному обсязі. Крім того, позивачем за неналежне виконання грошового зобов'язання нараховано відповідачу 46516,49 грн. пені, 20816,71 грн. 10% річних, 50639,16 грн. інфляційних втрат.

Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Договором поставки від 10.02.2014 р. № 1002 встановлено, що за порушення строків оплати, покупець сплачує 10 % річних від простроченої суми (п. 9.1. договору).

Згідно з ст. 546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Договором поставки від 10.02.2014 р. № 1002 передбачено забезпечення виконання зобов'язань відповідача по оплаті за отриманий товар у виді пені у розмірі подвійної ставки Національного банку України від несплаченої суми за кожен день прострочки (п. 9.1. договору).

Відповідно до ч. 1 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно з ч. 2 ст. 549 ЦК України, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22.11.1996 р. № 543/96-ВР (із наступними змінами та доповненнями), платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22.11.1996 р. № 543/96-ВР (із наступними змінами та доповненнями), розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

У підпункті 1.12. пункту 1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» (із змінами та доповненнями) зазначено, що господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку пені та інших нарахування, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Перевіривши розрахунок пені, 10% річних та інфляційних, суд зазначає таке.

Підпунктом 1.9. пункту 1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» (із змінами та доповненнями) роз'яснено, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Відповідно до картки рахунку 361 з програми « 1:С» за період з 01.01.2014 р. – 30.03.2015 р., копію котрої долучено позивачем до позовної заяви, відповідач частково здійснив оплату за отриманий товар згідно договору поставки від 10.02.2014 р. № 1002 на суму 297768,00 грн., а саме: 12.05.2014 р. – 9968,00 грн., 03.06.2014 р. – 20000,00 грн., 13.06.2015 р. - 20000,00 грн., 26.06.2014 р. - 20000,00 грн., 04.07.2014 р. – 5000,00 грн., 07.07.2014 р. – 5000,00 грн., 09.07.2014 р. – 5000,00 грн., 11.07.2014 р. – 5000,00 грн., 14.07.2014 р. – 5000,00 грн., 28.07.2014 р. – 15000,00 грн., 07.08.2014 р. – 15000,00 грн., 13.08.2014 р. – 15000,00 грн., 29.08.2014р. – 15000,00 грн., 15.09.2015 р. – 15000,00 грн., 25.09.2014 р. – 15000,00 грн., 30.09.2014 р. – 15000,00 грн., 31.10.2014 р. – 15000,00 грн., 12.11.2014 р. – 10000,00 грн., 27.11.2014 р. – 10000,00 грн., 05.12.2014 р. – 10000,00 грн., 15.12.2014р. – 10000,00 грн., 09.01.2015 р. – 20000,00 грн., 09.02.2015 р. – 10000,00 грн., 10.03.2015р. – 1000,00 грн., 16.03.2015 р. – 2000,00 грн., 23.03.2015р.– 9800,00грн.

При здійсненні розрахунку пені, 10% річних та інфляційних, позивачем не враховано, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення пені, 10% річних та інфляційних.

Розрахована судом сума 10% річних за обраний позивачем період становить 20735 грн. 12 коп. Отже, в задоволенні позову в частині стягнення 81 грн. 59 коп. 10% річних слід відмовити.

Розрахована судом сума інфляційних за обраний позивачем період становить 58373 грн. 15 коп. Отже, суд задовольняє позов в частині стягнення інфляційних в заявленій позивачем сумі – 50639 грн. 16 коп.

Щодо нарахованої позивачем пені на суму 46516 грн. 49 коп. суд зазначає таке.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Враховуючи п. 5.3. договору поставки від 10.02.2014 р. № 1002 та п. 3 додатку № 1 до зазначеного договору «Специфікація» від 10.02.2014 р., відповідач повинен був виконати зобов'язання по оплаті за отриманий товар включно до 13.03.2014 р.

Підпунктом 2.5. пункту 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» (із змінами та доповненнями) роз'яснено, що до пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Таким чином, твердження позивача, що п. 9.1. договору поставки від 10.02.2014р. № 1002 установлено інший, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строк, за який нараховуються пеня є невірним.

У даному випадку, пеня повинна нараховуватись за період з 14.03.2014 р. по 13.09.2014 р. включно.

Розрахована судом сума пені становить 28611 грн. 49 коп. Отже, в задоволенні позову в частині стягнення 17905 грн. 00 коп. пені слід відмовити.

Відповідно до ст. 22 ГПК України, сторони користуються рівними процесуальними правами. Сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Відповідач має право визнати позов повністю або частково, а також має право до початку розгляду господарським судом справи по суті подати зустрічний позов.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Виконавши вимоги процесуального права, всебічно і повно перевіривши обставини справи в їх сукупності, дослідивши представлені докази, у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Полімер трейдінг» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Зоряне-3» про стягнення 117972 грн. 36 коп. (з яких: 46516,49 грн. – пеня; 20816,71 грн. – 10 % річних; 50639,16 грн. - інфляційні) підлягають задоволенню в частині стягнення 99985 грн. 77 коп. (з яких: 28611,49 грн. – пеня; 20735,12 грн. – 10% річних; 50639,16 грн. - інфляційні).

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про судовий збір», судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.

Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до підпункту 1) пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір», ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру становить 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2015 рік», установлено мінімальну заробітну плату у місячному розмірі з 1 січня - 1218 гривень.

За подання до господарського суду позовної заяви, позивачем сплачено судовий збір на суму 3450,60 грн., що підтверджується платіжним доручення від 06.02.2015 р. № 125 на суму 1927,60 грн. та платіжним дорученням від 10.04.2015 р. № 364 на суму 1523,00 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 49 ГПК України, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.

З матеріалів справи вбачається, що станом на час звернення з позовною заявою до суду, у відповідача рахувалась заборгованість перед позивачем за отриманий товар згідно договору поставки від 10.02.2014 р. № 1002 на суму 54492,00 грн. Зазначене не спростовано відповідачем. Отже даний спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача.

Судовий збір, відповідно до ст. 49 ГПК України, слід покласти на відповідача, оскільки спір виник з його неправомірних дій.

Враховуючи вищенаведене, керуючись ст. ст. 11, 15, 509, 526, 530, 546, 549, 599, 610, 612, 625, 629, 632, 655, 691, 692, 712 ЦК України, ст. ст. 173, 174, 175, 193, 230, 232 ГК України, ст. ст. 43, 45 , 22, 33, 34, 43, 44, 48, 49, 75, 82, 83, 84, 85 ГПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

1.          Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Полімер трейдінг» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Зоряне-3» про стягнення 117972 грн. 36 коп. (з яких: 46516,49 грн. – пеня; 20816,71 грн. – 10 % річних; 50639,16 грн. - інфляційні) – задоволити частково.

2.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Зоряне-3» (пр. Чорновола, буд. 63, м. Львів, 79058; ідентифікаційний код 35721210) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Полімер трейдінг» (вул. Жилянська, буд. 101, м. Київ, 01135; ідентифікаційний код 37406466) 99985 грн. 77 коп. (з яких: 28611,49 грн. – пеня; 20735,12 грн. – 10% річних; 50639,16 грн. - інфляційні) та 3450 грн. 60 коп. судового збору.

3.          В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Полімер трейдінг» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Зоряне-3» в частині стягнення 17905 грн. 00 коп. (з яких: 17905,00 грн. – пеня; 81,59 грн. – 10% річних) - відмовити.

4.          Наказ видати в порядку ст. 116 ГПК України, після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 06 липня 2015 року.

Відповідно до ч. 5 ст. 85 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя                                                                                           Цікало А.І.