Постанова

від 26.06.2015 по справі 820/2322/15

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

26 червня 2015 р. № 820/2322/15

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді - Горшкової О.О.,

при секретарі судового засідання - Сальніковій Г.А.,

за участю представників сторін: позивач - ОСОБА_1, відповідач - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю магазин "Валдайський" до Основ'янської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю магазин "Валдайський" звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Основ'янської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області в якому просить суд: скасувати податкові повідомлення - рішення Основ'янської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області від 21.11.14 р. №0001532201 та №0001522201.

В обґрунтування позовних вимог вказує, що приймаючи спірні податкові повідомлення-рішення, контролюючий орган дійшов до неправомірного висновку про порушення позивачем вимог діючого законодавства. Так, підставою для визначення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість, слугували висновки контролюючого органу про те, що правочини укладені між позивачем та контрагентами ТОВ «Стратон» та ТОВ «Аретта» не спрямовані на реальне настання правових наслідків, з огляду на наявність податкової інформації, отриманої від інших податкових, якими, начебто, встановлена неможливість реального здійснення фінансово-господарських операцій ТОВ магазин «Валдайський» з вищезазначеними контрагентами. Разом з тим, оскільки у позивача наявні всі первині документи які підтверджують факт взаємовідносин із вищезазначеними контрагентами, то він мав встановлене законом право на їх віднесення до складу податкового кредиту з податку на додану вартість.

Відповідач проти позову заперечував, пославшись на те, що підставою для винесення спірних податкових повідомлень- рішень слугувала інформація встановлена при перевірці контрагентів позивача. Так, відповідно до інформації, отриманої від інших податкових інспекцій встановлена неможливість реального здійснення фінансово-господарських операцій позивача з ТОВ «Стратон» та ТОВ «Аретта» по ланцюгу постачання, через наявність помилок при заповненні первинної документації та ненадання підприємством доказів транспортування ТМЦ, що в свою чергу призвело до встановлення нікчемності договірних відносин та позбавлення права ТОВ магазин "Валдайський" на формування податкового кредиту по взаємовідносинам з вищезазначеними контрагентами.

Представники сторін у судовому засіданні 26.06.2015 року підтримали свої правові позиції по справі.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі направлень від 28.10.2014 року № 1446 та № 1447 та наказу від 03.11.2014 року № 1608 у період з 28.10.2014 року по 03.11.2014 року співробітниками Основянської ОДПІ проведена позапланова виїзна перевірка ТОВ магазин «Валдайський» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.10.2011 року по 30.06.2014 року.

За результатами перевірки був складений Акт від 12.11.2014 року № 4702/20-38-22-01-04/24480714, яким встановлені наступні порушення:

- п.44.1 ст.44, п.198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6. ст. 198, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI;

- п.138.1, 138.2, 138.8 ст.138, п.139.1.9 ст.139 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755- VI, що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 1266грн.

На підставі вищезазначеного акту перевірки, контролюючим органом було винесено податкові повідомлення - рішення від 21.11.14 р. №0001532201 та №0001522201.

Позивач, не погодившись із прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, провів процедуру адміністративного оскарження.

Рішенням Головного управління Міндоходів у Харківській області від 23.01.2015 року № 596/10/20-40-10-04-17, залишеним без змін рішенням Державної фіскальної служби України від 20.02.2015 року № 3454/6/99-99-10-01-01-25, скаргу підприємства залишено без задоволення, а оскаржувані податкові повідомлення - рішення від 21.11.14 р. №0001532201 та №0001522201 без змін.

Позивач, не погодившись із вказаними податковими повідомленнями - рішеннями звернувся до суду із вищезазначеним позовом.

Відповідно до листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11 "Щодо однакового застосування адміністративними судами окремих приписів Податкового кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України" визначено, що з метою встановлення факту здійснення господарської операції, протиправності формування витрат та податкового кредиту для цілей визначення об'єкта оподаткування належить з'ясувати, зокрема, такі обставини, як: рух активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

При розв'язанні відповідних спорів судам варто враховувати принцип офіційного з'ясування обставин справи, передбачений частинами четвертою та п'ятою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України (лист Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 року №1936/11/13-11 "Щодо підтвердження даних податкового обліку").

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про необхідність перевірки під час розгляду даної справи висновків податкового органу про порушення позивачем вимог діючого законодавства, які були покладені в основу прийняття спірного податкового повідомлення-рішення.

Згідно приписів п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188 ПК України, об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку, окрім іншого, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України. Датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку. База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості (у разі здійснення контрольованих операцій - не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) з урахуванням загальнодержавних податків та зборів

Згідно п. 201.1, 201.4, 201.10 ст. 201 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) податкову накладну, складену в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи, та зареєстровану в Єдиному реєстрі податкових накладних. Податкова накладна складається у день виникнення податкових зобов'язань продавця. При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Податкові накладні, які не надаються покупцю, а також податкові накладні, складені за операціями з постачання товарів/послуг, які звільнені від оподаткування, підлягають реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Пунктом 200.1 ст. 200 згаданого Кодексу встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

В свою чергу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно п. 198.1 ст. 198 виникає, окрім іншого, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. При цьому, відповідно до п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, при складанні податкової звітності з метою правильного відображення господарської операції повинні враховуватись відповідні документи первинного обліку, а саме по зазначених операціях придбання результатів робіт (товарів) повинні бути в наявності як і акти виконаних робіт, так і результати таких виконаних робіт (товарів).

Перевіряючи правомірність формування позивачем суми податкового кредиту по взаємовідносинам із вищезазначеними контрагентами, суд дійшов висновку про наступне.

Відповідно до частини першої ст.9 Закону України В«Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в УкраїніВ» , підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до вимог п.1.2 ст. 1, п.2.1 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 р. за № 168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 зазначеного Положення господарські операції -це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Як вбачається з матеріалів справи, Товариство з обмеженою відповідальністю магазин "Валдайський" зареєстроване як юридична особа 23.10.1996 року Виконавчим комітетом Харківської міської ради згідно свідоцтва про державну реєстрацію № 14801200000005163 та перебуває на обліку в Основянській ОДПІ м. Харкова ГУ Міндоходів у Харківській області як платник податків.

Як було встановлено під час розгляду справи та фактично не заперечувалось відповідачем, між позивачем та його конрагентами - ТОВ «Стратон» та ТОВ «Аретта» укладено аналогічні за своїм змістом договори поставки від 20.12.2013 року № 4108-АГ та від 19.03.2013 року № 200-АГ відповідно.

Відповідно до п. 1.2 вищезазначених договорів, кількість і асортимент кожної партії товару вказуються в накладній, складеній на підставі замовлення покупця, що є невідємною частиною цього договору.

Поставка конкретної партії товару здійснюється на підставі замовлення Покупця. Замовлення має містити таку інформацію: асортимент товару, кількість товару, дату поставки товару (п. 2.1. Договорів).

Факт реальності виконання догорів підтверджують надані позивачем видаткові накладні (т.1 а.с. 85-128, 215, 218, 22,224, 227, т.2 а.с. 16, т.3 а.с. 136-159), податковими накладними (т.1 а.с .217, 220, 223, 226, 229, т.2 а.с. 18, 46-188), аналітичною довідкою по рахунку № 6311 за період з 01.12.2013 року по 31.07.2014 року, з 01.05.2013 року по 31.07.2013 року (т.2 а.с. 19, 21), відомістю по рахунку № 6311 за період з 01.05.2013 року по 31.07.2013 року (т.2 а.с. 20), випискою з журналу довіреностей (т.2 а.с. 22), чеками (т.2 а.с. 23-43), що також не ставилось податковим органом під час перевірки.

Як вбачається з даних акту перевірки, контролюючим органом підтверджено факт транспортування придбаного позивачем товару перевізниками - ТОВ «Аретта», ІП «Малахит», (т.1 а.с. 18-19, 32-33) згідно ТТН (т.1 а.с. 216, 219, 222, 225, 228, т.2 а.с. 17, 189-250, т.3 а.с. 1-135).

Також позивачем на підтвердження наявності необхідних приміщень для зберігання придбаних ТМЦ, зважаючи на особливості придбаного товару (молочні продукти та горілчані вироби) надано до суду накладні № 08 від 22.10.2010 року та № 01 від 19.05.2008 року на придбання вітрини холодильні , накази від 22.10.2010 року № 11 та № 1 від 19.05.2008 року «Про придбання основних засобів», інвентаризаційні карточки № 72, 73, 30, акти приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів.

Факт проведення позивачем оплати за придбані ТМЦ підтверджуються платіжними дорученнями (т.1 а.с. 230-220, т2. а.с. 1-15), зауважень до чого у контролюючого органу як під час проведення перевірки, так і в ході судових засідань не виникло.

Наявність необхідного кваліфікованого персоналу підтверджується наданим позивачем штатним розкладом ТОВ магазин «Валдайський» за 2013 -2014 рік.

Окрім того, податковим органом під час проведення перевірки підтверджено, що придбаний у вказаних контрагентів ( ТОВ «Стратон» та ТОВ «Аретта») товар (молочні продукти, горілка, настойка) згідно даних бухгалтерського обліку було реалізовано кінцевим споживачам (т.1 а.с. 19).

Суд вважає за потрібне зазначити, що будь-яких належних доказів того, що отриманий від контрагентів ТОВ «Аретта» та ТОВ «Стратон» товар не використовувався позивачем у власній господарській діяльності ні акт перевірки, ні матеріали даної адміністративної справи на містять.

Надаючи правову оцінку вищезазначеним договірним правовідносинам, суд вважає за необхідне зауважити, що сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Також суд зазначає, що форма та зміст документів первинної бухгалтерської звітності, наданих суду на підтвердження виконання договорів поставки, відповідають вимогам закону і свідчать про реальність операцій проведених договірними сторонами. Зокрема, податкові накладні, що в силу приписів податкового закону є підставою для формування податкового кредиту, не містять недоліків форми або змісту, що зумовлюють для них втрату доказової сили в розумінні ст. 9 Закону України В«Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в УкраїніВ» або виключають можливість їх використання платником при відображенні при декларуванні та (або) підтвердженні показників податкової звітності.

Окрім того, суд вважає за потрібне зауважити, що серед залучених до матеріалів справи документів відсутній додаток № 3 до акту перевірки, в якому має бути узагальнений перелік документів, які були використані при проведенні перевірки. Таким чином висновки контролюючого органу про відсутність факту реального здійснення господарських операція позивача з вищезазначеними контрагентами зроблені на припущеннях без дослідження необхідних доказів

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що надані позивачем документи підтверджують реальність господарських операцій у спірних правовідносинах, а понесення ТОВ магазин «Валдайський» витрат у спірних правовідносинах шляхом вибуття безготівкових коштів з власності даного суб'єкта господарювання (в оплату вартості придбаного товару) свідчить про відсутність наміру безпідставно отримати податкову вигоду.

Як вбачається з акту перевірки, контролюючий орган зауважив, що по вищезазначеним контрагентам позивачем не надано ТТН, які б підтверджували фактичне відвантаження товару на адресу покупця (т.1 а.с. 33). Поряд з цим, суд звертає увагу, що в залучених контролюючим органом запереченнях 25.06.2015 року, Основ`янською ОДПІ підтверджено факт надання ТОВ магазин «Валдайський» до перевірки копій необхідних ТТН.

Суд вважає за доцільне зазначити, що дія наказу Міністерства транспорту України та Державного комітету статистики України № 228/253 від 07.08.96 р. В«Про затвердження Інструкції про порядок виготовлення, зберігання, застосування єдиної первинної транспортної документації для перевезення вантажів автомобільним транспортом та обліку транспортної роботиВ» зупинена публікацією в В«Урядовому кур'єріВ» від 07.03.2000 р. № 43 Державним комітетом України з питань регуляторної реформи та підприємництва відповідно до Указу Президента України від 03.02.98 р. № 79/98 В«Про усунення обмежень, що стримують розвиток підприємницької діяльностіВ» . Відновлення дії зазначеної Інструкції можливе лише у разі внесення змін, зазначених у рішенні Держпідприємництва від 16.10.98 р. № 17-02/10 В«Про необхідність усунення порушень вимог Указу Президента України від 03.02.98 р. № 79/98 В«Про усунення обмежень, що стримують розвиток підприємницької діяльностіВ» Мінтрансом України та Держкомстатом УкраїниВ» . Отже, дія нормативного акта, що регулює порядок застосування єдиної первинної транспортної документації для перевезення вантажів автомобільним транспортом та обліку транспортної роботи зупинена, тому застосування ТТН в будь-якому вигляді не є обов'язковим. Дані обставини свідчать про те, що твердження відповідача про обов'язковість оформлення ТТН, які виключно мають підтвердити факт поставки товарів на користь позивача, є хибними,а тому судом до уваги не приймається.

Також, суд вважає за потрібне зазначити, що податковим органом перевірялись правочини, укладені ТОВ магазин «Валдайський» у 2013 році, у той час як фактичною підставою для висновків перевіряючого органу про наявність порушень податкового законодавства зі сторони суб'єкта господарювання Основ`янська ОДПІ обрала висновки акту перевірки контрагента позивача, який складений ДПІ у Московському районі 09.07.2014 року за № 228/20-34-22-01-05/37874418.

Відповідно до положень п. 14.1.18 ст.14 ПК України, бюджетне відшкодування - відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу.

Згідно із приписами п.п. 14.1.181 ст.14, п.198.3, п. 198.6. ст.19 ПК України визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (пункт 201.7 статті 201 ПК України).

Відповідно до пункту 201.8 статті 201 ПК України, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до абзацу першого пункту 201.10 статті 201 ПК України, при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

За результатами системного аналізу вказаних правових норм, суд приходить до висновку про те, що для отримання права на податковий кредит із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник ПДВ повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий ними товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, грунтуються на даних бухгалтерського обліку.

З положень ч.1, 3 ст. 9 вказаного Закону вбачається, що бухгалтерський облік полягає, зокрема, у складанні та прийнятті до обліку первинних документів, які фіксують факти здійснення господарських операцій, складенні на їх підставі зведених облікових документів, систематизації інформації первинних документів на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку.

Первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форму); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, для підтвердження даних податкового обліку можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Тобто, витрати та податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. При цьому, оцінюватись при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Як вбачається з матеріалів справи, усі суми податкового кредиту у спірних правовідносинах підтверджені відповідними податковими накладними, а також належним чином складеними первинними документами.

Оцінивши перелічені первинні документи за правилами ст.86 КАС України, суд зазначає, що зміст оглянутих документів містить назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції; первинні документи виписані реально існуючими суб'єктами права.

Законом передбачено чіткий перелік підстав, які дають право на податковий кредит. Ці підстави дотримані позивачем в повному обсязі.

ОСОБА_3 адміністративного суду України від 20.07.2010 року № 1112/11/13-10 В«Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової службиВ» зазначено, що у разі, якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема податкових накладних. При цьому не є підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку.

Крім того, виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит не ставиться у залежність від дотримання вимог податкового законодавства та сплатою податку до бюджету іншими суб'єктами господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо декларування чи сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи.

Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит з ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. Адже, Податковий кодекс України не ставить право платника ПДВ на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності їх за місцезнаходженням, так само відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу тощо. І в разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи. Оскільки, позивач та його контрагенти є окремими суб'єктами господарювання зі статусом юридичної особи, окремими платниками податку на додану вартість, кожен з яких має свої межі юридичної відповідальності, яка є індивідуальною, виходячи з вимог ст. 61 Конституції України.

Суд також зауважує, що чинне законодавство не покладає на платника податків обов'язку перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства та його безпосередню наявність за місцезнаходженням перед тим, як відносити відповідні суми до складу витрат, що підлягають оподаткуванню та формування суми податкового кредиту з податку на додану вартість.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентами ТОВ «Аретта» та ТОВ «Стратон» мали реальний характер, діяльність позивача була спрямована на отримання економічної вигоди від підприємницької діяльності, підприємства ознак фіктивності на час здійснення господарської операції не мали, що зумовлює хибність висновків податкового органу.

Відповідно до ч. 2 ст.8 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно з статтею 17 Закону України В«Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людиниВ» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Суд звертає увагу на те, що збільшення суми грошового зобов'язання (шляхом прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень) порушує право позивача мирно володіти своїм майном, визначення якого міститься у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20 березня 1952 року (надалі також В«Протокол 1 до КонвенціїВ» ), яка є частиною національного законодавства України згідно із статтею 9 Конституції України.

Зокрема, стаття 1 Протоколу 1 до Конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: В«Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного праваВ»

Роз'яснення цієї норми містяться в рішеннях Європейського суду з прав людини (надалі також В«ЄСПЛВ» ). Дані рішення згідно з статтею 17 Закону України В«Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людиниВ» мають в Україні значення джерела права. Більше того, ч. 2 ст.8 КАС України вимагає врахування практики ЄСПЛ при вирішенні справ.

Так, у пункті 53 рішення в справі В«БулвесВ» АД проти Болгарії ЄСПЛ визначив поняття власності, вказавши, що В«власністьВ»може включати як існуючу власність, так і активи, включаючи вимоги стосовно яких заявник може стверджувати, що у нього чи у неї є принаймні В«правомірні очікуванняВ»отримати ефективне здійснення свого майнового права.

У рішенні в справі В«Щокін проти УкраїниВ» (п. 49) ЄСПЛ вказав, що збільшення податковим органом зобов'язання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції. Таке втручання за Конвенцією може бути визнане тільки якщо здійснене на умовах, передбачених законом. Так, у пп. 50-51 згаданого рішення ЄСПЛ зазначає: В«Найпершою та найбільш важливою вимогою ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції є те, що будь-яке втручання державних органів у мирне володіння майном повинне бути законним: друге речення першого параграфу наділяє правом позбавляти майна лише В«на умовах, передбачених закономВ»і другий параграф визначає, що Держава має право контролювати використання майна шляхом введення в дію В«законівВ» . Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, притаманний всім статтям Конвенції. Це поняття (поняття В«законуВ» ) вимагає, перш за все, щоб заходи, що застосовуються, ґрунтувалися на національному законодавстві. Воно також посилається на якість закону, що застосовується, вимагаючи його доступності для осіб, яких він стосується, точності та передбачуваності в його застосуванні.В»

Таким чином, будь-які дії, спрямовані на позбавлення особи її майна є незаконними, якщо контролюючі органи діють не у відповідності до закону.

Також суд вважає за потрібне зазначити, що викладене в акті судження податкового органу про вчинення платником податків порушень закону ґрунтується лише на мотивах акту складеного ДПІ за наслідками перевірки діяльності контрагентів позивача.

Втім, з цьому приводу суд зазначає, що належними та допустимими в розумінні ст.124 Конституції України, ст.70 КАС України доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (бо діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст.191 КК України та ст.212 КК України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (бо наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст.ст. 207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (бо відповідно до ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави та суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

Проте, відповідачем не подано до суду жодних доказів порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб позивача або за викладеними у акті фактами діяльності платника податків, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочину недійсним

Також, неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Так, в пункті 71 рішення у справі В«БулвесВ»АД проти БолгаріїВ»ЄСПЛ дійшов такого висновку: В« ... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власностіВ» .

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

Виходячи з наведеного, фактичні обставини справи об'єктивно засвідчують здійснення господарської діяльності між позивачем та контрагентами ТОВ «Аретта» та ТОВ «Стратон» і правомірність віднесення позивачем до складу податкового кредиту з податку на додану вартість суми витрат, відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Частиною 2 ст.71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, будучи суб'єктом владних повноважень та заперечуючи проти адміністративного позову не виконав покладений на нього ч.2 ст.71 КАС України обов'язок та не довів юридичної та фактичної обґрунтованості мотивів винесення спірного податкового повідомлення-рішення.

Отже, проаналізувавши вищевикладене, приймаючи до уваги те, що судовим розглядом встановлений факт порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин, то поданий позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до положень ч. 1 ст. 94 КАС України

На підставі викладеного, керуючись ст. 19 Конституції України, ст.ст. 9, 11, 94, 128, 159, 160- 163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю магазин "Валдайський" до Основ'янської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити.

Скасувати податкові повідомлення-рішення Основ'янської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області № НОМЕР_1 від 21.11.2014 року та № НОМЕР_2 від 21.11.2014 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю магазин "Валдайський" (61009, м. Харків, вул. Достоєвського, 21, код ЄДРПОУ 24480714) судовий збір в сумі 182 (сто вісімдесят дві) грн. 70 коп.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги у 10-денний строк з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили у порядку, передбаченому ст. 254 КАС України.

Повний текст постанови виготовлено 02.07.2015 року.

Суддя Горшкова О.О.