Рішення

від 06.07.2015 по справі 904/4960/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

06.07.15р. Справа № 904/4960/15

За позовом приватного підприємства "Торгово-промислова компанія Арсен", м.Рівне

до товариства з обмеженою відповідальністю "АГ ІМПЕКС", с.Златоустівка, Криворізький район, Дніпропетровська область

про стягнення заборгованості

Суддя Петренко І.В.

Секретар судового засідання Пономарьов Є.О.

Представники:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: не з'явився.

СУТЬ СПОРУ:

Приватне підприємство "Торгово-промислова компанія Арсен", м.Київ (далі по тексту - позивач) звернулося до господарського суду з позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю "АГ Імпекс", с.Злотоустівка, Криворізький район, Дніпропетровська область (далі по тексту - відповідач) про стягнення 10354,36грн. основної заборгованості; 549,48грн. трьох відсотків річних; 5059,98грн. інфляційних втрат.

Судові витрати по справі, в тому числі на оплату послуг адвоката позивач просив суд стягнути з відповідача.

За результатами розгляду позовної заяви за вих. № б/н від 08.05.2015р. ухвалою суду від 10.06.2015р. порушено провадження по справі та призначено слухання на 06.07.2015р.

Відповідно до п.3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

У разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (пункт 4 частини другої статті 811 ГПК), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони (іншого учасника судового процесу) про час і місце наступного судового засідання.

За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

Позивач про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, яке повернулося на адресу господарського суду 19.07.2015р. з відміткою представника позивача про отримання ухвали суду 15.06.2015р.

Відповідач про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується витягом з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання відповідачем 25.06.2015 року відповідного поштового відправлення, зокрема ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 10.06.2015р.

06.07.2015р. повноважний представник позивача в судове засідання не з'явився, подав клопотання про долучення до матеріалів справи документів, в тому числі доказів додаткового повідомлення відповідача про розгляд справи, крім того, просить суд розглянути справу за наявними в ній матеріалами та без участі повноважного представника позивача.

Повноважний представник відповідача в судове засідання не з'явився, клопотання про відкладення розгляду справи не заявляв, відзив на позов не надав, витребуванні судом документи не представив, про розгляд справи повідомлений належним чином.

Абзацом 1 п. 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.11р. за №18 визначено, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

На думку суду неявка у судове засідання представника відповідача та представника позивача не перешкоджає розгляду справи за наявними матеріалами.

В судовому засіданні оглянуто всі оригінали первинних документів на підставі яких виник спір.

Суд розглянув справу за наявними в ній матеріалами відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи вимоги статті 69 Господарського процесуального кодексу України щодо строків розгляду справи у судовому засіданні, яке відбулося 06.07.2015р. в порядку ст.85 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Розглянувши матеріали справи, подані документи, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

17.06.2013р. між приватним підприємством "Торгово-промислова компанія Арсен" (далі по тексту - позивач, продавець) та товариством з обмеженою відповідальністю "АГ Імпекс" (далі по тексту - відповідач, покупець) укладено договір №17/06-3 (далі по тексту - договір), відповідно до пункту 1.1 умов якого продавець зобов'язується передати у власність покупцю запчастини і матеріали до автотракторної та сільськогосподарської техніки, будівельні матеріали, інструменти та інше, в подальшому продукцію, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити цю продукцію на умовах договору.

Пунктом 2.1 договору визначено, що продавець зобов'язується поставити покупцю продукцію по ціні і у кількості згідно підписаних специфікацій або накладних, які є невід'ємною частиною договору, на загальну суму 300000,00грн. без ПДВ, ПДВ 60000,00грн. разом 360000,00грн в т.ч. ПДВ.

Пунктом 2.3 договору визначено, що покупець зобов'язується прийняти продукцію згідно цін вказаних у відповідних накладних та оплатити на протязі 30 (тридцяти) календарних днів з моменту отримання товару, або до передачі продукції постачальником.

Пунктом 2.4 договору визначено, що покупець зобов'язується оплатити вартість продукції за цінами і на умовах, передбачених у цьому договорі.

Відповідно до пунктів 3.3 та 3.4 договору договірні ціни на продукцію та загальна вартість продукції вказуються в накладних.

Згідно пункту 4.1 договору розрахунки за продукцію здійснюються шляхом повної оплати грошових сум до повного розміру вартості продукції згідно виписаних рахунків або накладних на розрахунковий рахунок продавця у терміни визначені пунктом 2.3.

Договір набуває чинності з дати його підписання і діє до 31.12.2014р., але в будь-якому випадку до виконання сторонами своїх зобов'язань. Він може бути пролонгований за згодою сторін (пункт 8.1 договору).

На виконання умов укладеного між сторонами договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 23448,24грн., що підтверджується наступними видатковими накладними:

- видаткова накладна №4127/0 від 19.06.2013р. на суму 17060,46грн.;

- видаткова накладна №4283/0 від 25.06.2013р. на суму 1181,70грн.;

- видаткова накладна №4654/0 від 08.07.2013р. на суму 220,08грн.;

- видаткова накладна №4804/0 від 11.07.2013р. на суму 2586,00грн.;

- видаткова накладна №4917/0 від 16.07.2013р. на суму 2400,00грн.

Відповідач обов'язок з оплати товару виконав лише частково, у зв'язку з чим заборгованість відповідача перед позивачем складає 10354,36грн.

В свою чергу, відповідач доказів належного виконання своїх зобов'язань по вищезазначеному договору на момент розгляду спору до господарського суду не надав. Крім того, відповідач не скористався наданим йому правом на судовий захист, наведених позивачем обставин не спростував.

Згідно з частиною другою статті 4 3 та статтею 33 Господарського кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Якщо подані сторонами та іншими учасниками судового процесу докази є недостатніми, господарський суд може за їх клопотанням чи за власною ініціативою витребувати в порядку підготовки справи до розгляду необхідні для цього письмові і речові докази, інші матеріали.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово (стаття 32 цього Кодексу).

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами процесуального законодавства, рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Дослідивши матеріали справи, оригінали документів наданих позивачем на вимогу суду в судове засідання та заслухавши повноважного представника позивача в судовому засіданні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу у розмірі 10354,36грн., слід визнати обґрунтованими, документально доведеними, такими, що не суперечать чинному законодавству України, а отже є такими, що підлягають задоволенню.

Факт отримання відповідачем товару підтверджується матеріалами справи, а саме видатковими накладними №4127/0 від 19.06.2013р. на суму 17060,46грн.; №4283/0 від 25.06.2013р. на суму 1181,70грн.; №4654/0 від 08.07.2013р. на суму 220,08грн.; №4804/0 від 11.07.2013р. на суму 2586,00грн.; №4917/0 від 16.07.2013р. на суму 2400,00грн., що містяться в матеріалах справи, які підписані представниками сторін та скріплені печатками підприємств позивача та відповідача.

Зобов'язання відповідача, щодо оплати за отриманий товар передбачено умовами договору та нормами законодавства.

З огляду на положення пункту 2.3 договору, строк оплати товару отриманого за видатковими накладними №4127/0 від 19.06.2013р. на суму 17060,46грн.; №4283/0 від 25.06.2013р. на суму 1181,70грн.; №4654/0 від 08.07.2013р. на суму 220,08грн.; №4804/0 від 11.07.2013р. на суму 2586,00грн.; №4917/0 від 16.07.2013р. на суму 2400,00грн. є таким, що настав.

Господарський суд вважає, що відповідач визнав себе зобов'язаною особою по відношенню до позивача, оскільки до дій які свідчать про визнання боргу можуть відноситися часткове погашення самим боржником основного боргу.

Доказів оплати товару в сумі 10354,36грн. відповідач не надав, доводи позивача, наведені в обґрунтування позову, належними доказами не спростував.

Доказів повернення вказаного товару позивачу відповідачем не надано.

Приймаючи рішення господарський суд виходив із наступного.

Відповідно до п. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Господарське зобов'язання виникає, зокрема із господарського договору (ст. 174 Господарського кодексу України).

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч. 6 ст. 265 Господарського кодексу України та ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч.1). Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу (ч.2). У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами (ч.3). Якщо покупець відмовився прийняти та оплатити товар, продавець має право за своїм вибором вимагати оплати товару або відмовитися від договору купівлі-продажу (ч.4). Якщо продавець зобов'язаний передати покупцеві крім неоплаченого також інший товар, він має право зупинити передання цього товару до повної оплати всього раніше переданого товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства (ч.5).

В силу ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Позивач нарахував відповідачу до сплати три відсотки річних у розмірі 549,48грн. за загальний період прострочення з 20.07.2013р. по 08.05.2015р. (за кожною видатковою накладною окремо) та інфляційні втрати у розмірі 10354,36грн., які розраховані за загальний період з серпня 2013 року по березень 2015 року (за кожною видатковою накладною окремо).

Господарський суд перевірив розрахунок трьох відсотків річних та визнав його таким, що містить помилки, а саме при розрахунку трьох відсотків річних за видатковою накладною №4127/0 від 19.06.2013р. на суму 17060,46грн. та видатковою накладною №4283/0 від 25.06.2013р. на суму 1181,70грн. позивач почав розрахунок з останнього дня оплати, а не з наступного. При розрахунку трьох відсотків річних за видатковою накладною №4804/0 від 11.07.2013р. на суму 2586,00грн. позивач не врахував положення статті 254 Цивільного кодексу України, отже вимога є такою, що підлягає задоволенню частково, а саме у розмірі 549,06грн.

Господарський суд перевірив розрахунок інфляційних втрат здійснений позивачем та визнав його вірним, а вимогу такою, що підлягає задоволенню.

Статтею 44 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Пунктом 6.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.13р. за № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", визначено, що витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 Господарського процесуального кодексу України. Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій. У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум. За змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 Господарського процесуального кодексу України у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі. Аналогічну правову позицію викладено у Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 N 6-рп/2013 у справі N 1-4/2013.

Позивач, як доказ отримання послуг адвоката надав суду всі необхідні документи.

З урахуванням положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі 1827,00грн. та витрати на послуги адвоката у розмірі 1000,00грн.

До уваги. Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються апеляційним судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Пленум Вищого господарського суду України у п. 9 постанови від 17.05.2011 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України", роз'яснив, що у вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. При цьому обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою Господарського процесуального кодексу України покладається саме на заявника (скаржника), а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов'язаний самостійно з'ясовувати відповідні причини. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.

Аналогічна правова позиція підтримана постановою Вищого господарського суду України від 24.12.2014р. по справі № 904/9428/13, недотримання якої стало підставою скасування постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Керуючись ст. ст. 1, 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", ст.ст. 509, 525, 526, 530, 536, 549, 610, 612, 625, 629, 692, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 174, 193, 199, 231, 232, 265, 266 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 2, 12, 21, 32, 33, 34, 36, 44, 49, 75, 82-85, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "АГ ІМПЕКС" (53073, Дніпропетровська область, Криворізький район, с.Златоустівка, вул.Підстепна, буд.65а; ідентифікаційний код 36414220) на користь приватного підприємства "Торгово-промислова компанія Арсен" (33009, Рівненська область, м.Рівне, вул.Млинівська, буд.5; ідентифікаційний код 22554414) 10354,36грн. (десять тисяч триста п'ятдесят чотири грн. 36 коп.) основної заборгованості; 549,06грн. (п'ятсот сорок дев'ять грн. 06 коп.) трьох відсотків річних; 5059,98грн. (п'ять тисяч п'ятдесят дев'ять грн. 98 коп.) інфляційних втрат; 1000,00грн. (одна тисяча грн. 00 коп.) витрат на послуги адвоката; 1827,00грн. (одна тисяча вісімсот двадцять сім грн. 00 коп.) судового збору, видати наказ.

В решті позовних вимог відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи Дніпропетровським апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено

07.07.2015 року

Суддя І.В. Петренко