Рішення

від 07.07.2015 по справі 904/4160/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

07.07.15р. Справа № 904/4160/15

За позовом Приватного підприємства "Сплав", м.Дніпропетровськ

до Приватного акціонерного товариства "КРИВОРІЗЬКИЙ ЗАВОД ГІРНИЧОГО ОБЛАДНАННЯ", м.Кривий Ріг

про стягнення 27 211,81 грн.

Суддя Петренко Н.Е.

секретар судового засідання Шевцова В.В.

Представники:

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Приватне підприємство "Сплав" (далі - позивач) звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Приватного акціонерного товариства "КРИВОРІЗЬКИЙ ЗАВОД ГІРНИЧОГО ОБЛАДНАННЯ" (далі - відповідач) про стягнення 27 211,81 грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на порушення відповідачем умов договору № 470 від 20.01.11р., в частині розрахунку за поставлений товар.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 15.05.15р. порушено провадження у справі № 904/4160/15, прийнято позовну заяву до розгляду та призначено розгляд справи в судовому засіданні на 11.06.15р.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 11.06.15р. відкладено розгляд справи на 07.07.15р.

07.07.15р. у судове засідання повноважний представник позивача не з'явився, але 03.07.15р. до суду від позивача надійшло клопотання про розгляд даної справи без участі повноважного представника останнього. Крім того, позивач надав для долучення до матеріалів справи витребувані судом документи та для огляду суду всі оригінали первинних документів на підставі яких виник спір, які позивач після огляду просив повернути.

Враховуючи вищевикладене, господарський суд вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні без участі повноважного представника позивача за наявними в ній матеріалами.

В свою чергу, повноважний представник відповідача у судове засідання вдруге не з'явився, відзив на позов та інші витребувані документи до суду так і не надав. Жодних пояснень щодо причини неявки або інших клопотань до господарського суду не надходило. Про день, час та місце розгляду справи відповідач повідомлений належним чином, що підтверджує повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 49).

Враховуючи зазначене, господарський суд прийшов до висновку про те, що повноважний представник відповідача у судове засідання не з'явився та не подав відзив на позов та інші витребувані судом документи без поважних причин, у зв'язку з чим суд вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні без участі повноважного представника відповідача за наявними в ній матеріалами.

У судовому засіданні 07.07.15р. оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення, згідно зі ст.85 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, подані документи, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

20.01.11р. між позивачем та відповідачем був укладений Договір № 470 (далі - Договір), відповідно до умов п. 1.1. якого, позивач зобов'язується передати, а відповідач прийняти та оплатити матеріали згідно специфікацій (далі - товар) на умовах визначених цим Договором.

Як зазначає позивач, на виконання умов вищезазначеного Договору позивач здійснив поставку товару відповідачу на загальну суму 430 024,36 грн. Факт прийняття товару підтверджується підписом та печаткою відповідача на накладних. Відповідачем здійснено часткову оплату поставленого товару в сумі 413 411,60 грн. Отже заборгованість з оплати поставленого товару становить 16 612,76 грн.

Поставку товару, який неоплачений відповідачем, здійснено на підставі наступних накладних:

1. Видаткова накладна № 577 від 21.12.12р. на суму 34 026,00 грн. (частково оплачено, заборгованість за цією накладною становить 4 949,13 грн.);

2. Видаткова накладна № 14 від 21.01.13р. на суму 5 382,60 грн.;

3. Видаткова накладна № 51 від 08.02.13р. на суму 50,87 грн.;

4. Видаткова накладна № 153 від 08.04.13р. на суму 6 230,16 грн.

Пунктом 5.2. Договору встановлено, що оплата за поставлений товар проводиться протягом строку, вказаного в специфікації, який рахується від моменту поставки товару.

Поставка товару, який неоплачений відповідачем, здійснювалася відповідно до Специфікацій №9 від 26.09.12р., № 10 від 09.10.12р., № 11 від 19.10.12р., № 12 від 11.03.13р., згідно яких вказаний товар має бути оплачений відповідачем протягом 60 календарних днів з моменту поставки цього товару.

Проте, як зазначає позивач, у визначені умовами Договору та Специфікаціями строки товар оплачений не був. Станом на 27.04.15р. заборгованість відповідача за поставлений товар становить 16612,76 грн.

Позивач звертає увагу суду, що останній направляв на адресу відповідача Акт звірки взаємних розрахунків (вих. № 100 від 12.03.14р.) станом на 12.03.14р., який відповідач отримав 20.03.14р. відповідно до повідомлення про вручення.

Крім того, позивач направляв на адресу відповідача претензію (вих.№ 246 від 03.06.14р.) про сплату заборгованості за Договором № 470 від 20.01.11р. у розмірі 16 612,76 грн., яку відповідач отримав 13.06.14р. відповідно до повідомлення про вручення.

Як зазначає позивач, вказані звернення позивача залишені відповідачем без відповідей та задоволення.

Пунктом 7.2. Договору визначено, що у випадку порушення більш ніж на 30 календарних днів строку сплати за товар, відповідач сплачує пеню в розмірі 0,04% від суми заборгованості за кожен день прострочки, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у відповідному періоді.

Крім того, в п. 10.6. Договору сторони визначили, що по всіх зобов'язаннях і відповідальності сторін встановлюється загальний строк позовної давності у 3 роки.

Тому, як зазначає позивач, до вимог позивача щодо стягнення пені не застосовуються положення ст.ст. 258, 267 Цивільного кодексу України. Однак, розрахунок пені здійснений із дотриманням положень ст. 232 Господарського кодексу України щодо періоду нарахування штрафних санкцій.

Враховуючи те, що відповідач прострочив сплату товару в розмірі 16 612,76 грн. більше ніж на 30 календарних днів, позивач застосовує до відповідача передбачену законом та Договором відповідальність за порушення грошового зобов'язання. Тому, станом на 27.04.15р. заборгованість відповідача перед позивачем складає 27 211,81 грн., з них:

16 612,76 грн. - сума основного боргу за договором поставки;

1 153,27 грн. - сума пені за період прострочення оплати за поставлений товар;

1 019,02 грн. - сума 3% річних;

8 426,76 грн. - сума інфляційних втрат.

Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи мають право звертатися до господарського суду за захистом своїх порушених прав і охоронюваних законом інтересів. У зв'язку з несплатою відповідачем боргу добровільно, позивач змушене звернутися до суду з вимогою стягнути з відповідача борг в примусовому порядку.

Позивач зауважує, що п. 9.2. Договору сторони передбачали умову про передачу спорів, які виникають з Договору та вимоги за якими не перевищують еквіваленту у 10 000 доларів США, на розгляд третейського суду - до Постійно діючого Регіонального Третейського суду України при Асоціації «Регіональна правова група». Проте, згідно з положеннями ч. 1 ст. 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Суд, здійснюючи правосуддя, забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави (підпункт 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у справі про призначення судом більш м'якого покарання від 02.11.2004 N 15-рп/2004). Тому в контексті ст. 55 Конституції України органи судової влади здійснюють функцію захисту майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів фізичних або юридичних осіб у сфері цивільних і господарських правовідносин. При цьому, одним із способів реалізації права кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань у сфері цивільних та господарських правовідносин є звернення до третейського суду (абзац перший пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у справі про виконання рішень третейських судів від 24.02.2004 N З-рп/2004). Відповідно до чинного законодавства підвідомчий суду загальної юрисдикції спір у сфері цивільних і господарських правовідносин може бути передано його сторонами на вирішення третейського суду, крім випадків, встановлених законом.

Третейський розгляд спорів сторін у сфері цивільних і господарських правовідносин - це вид недержавної юрисдикційної діяльності, яку третейські суди здійснюють на підставі законів України шляхом застосування, зокрема, методів арбітрування. Здійснення третейськими судами функції захисту, передбаченої ст. 2, ст. 3 Закону України «Про третейські суди», є здійсненням ними не правосуддя, а третейського розгляду спорів сторін у цивільних і господарських правовідносинах у межах права, визначеного ч. 5 ст. 55 Конституції України. Третейські суди не віднесені до системи судів загальної юрисдикції (ст. 125 Конституції України). Отже, з аналізу положень Закону України «Про третейські суди» випливає, що третейські суди є недержавними незалежними органами захисту майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів фізичних та/або юридичних осіб у сфері цивільних і господарських правовідносин.

Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону України «Про третейські суди» юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону. Таким чином, у сторін існує виключно правова можливість, а не обов'язок на звернення до третейського суду. Для такого звернення необхідна наявність волі обох сторін, тобто наявність угоди про передачу даного (саме цього) спору на розгляд третейського суду. Лише за наявність волі обох сторін про розгляд спору третейським судом, оформленої відповідним зверненням до суду, господарський суд зобов'язаний припинити провадження у справі згідно положень Господарського процесуального кодексу України.

Згідно ст. 1 Господарського процесуального кодексу України юридичним та фізичним особам гарантовано право на звернення до господарського суду, згідно із встановленою підвідомчістю справ. Відповідно до ст. 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом.

З урахуванням наведеного, за відсутності волі позивача щодо звернення до третейського суду за арбітруванням цього спору, позивач просить суд розглянути цю позовну заяву, оскільки з матеріалів справи вбачається, що даний спір підвідомчий господарському суду.

В свою чергу, відповідач жодного заперечення щодо розгляду даного позову господарським судом не заявив, доказів належного виконання своїх зобов'язань по вищезазначеному Договору на момент розгляду спору до господарського суду не надав. Крім того, відповідач не скористався наданим йому правом на судовий захист, наведених позивачем обставин не спростував .

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінивши надані докази в їх сукупності, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Приймаючи рішення господарський суд виходив із наступного.

Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Господарське зобов'язання виникає, зокрема із господарського договору (ст. 174 Господарського кодексу України).

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 266 Господарського кодексу України передбачено, що предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками. Загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом.

За приписами ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Положеннями ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно із положенням статті 4 3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до статті 33 та 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Дослідивши оригінали наданих позивачем до господарського суду документів у розумінні ст.36 Господарського процесуального кодексу України, суд прийняв їх як належні докази, оскільки вони містять інформацію щодо предмета доказування, та підтверджують неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за вищезазначеним Договором. Належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача та підтверджували належне виконання відповідачем умов Договору, відповідачем господарському суду надано не було.

Враховуючи вищезазначені норми чинного законодавства України, умови укладеного між сторонами Договору та обставини справи, господарський суд вважає, що вимоги позивача в частині стягнення заборгованості за поставлений товар у розмір 16 612,76 грн. є обґрунтованими та доведеними, у зв'язку з чим підлягають задоволенню у повному обсязі, оскільки заборгованість підтверджується матеріалами справи.

Статтею 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання.

Згідно зі ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 6 ст. 231 Господарського кодексу України визначено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір не передбачено законом або договором.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання грошових зобов'язань, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України).

Пунктом 7.2. Договору передбачено, що у випадку порушення більш ніж на 30 календарних днів строку сплати за товар, відповідач сплачує пеню в розмірі 0,04% від суми заборгованості за кожен день прострочки, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у відповідному періоді.

На підставі п. 7.2. Договору позивачем була нарахована пеня у розмірі 1 153,27 грн., розрахунок якої судом перевірений та визнаний таким, що підлягає задоволенню у повному обсязі.

Згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі вищевказаної норми закону, позивачем були нараховані інфляційні втрати у розмірі 8 426,76 грн. та 3% річних у розмірі 1 019,02 грн., розрахунок яких також господарським судом перевірений та визнаний таким, що підлягає задоволенню у повному обсязі.

Викладене є підставою для задоволення позову у повному обсязі, оскільки зобов'язання повинні виконуватись належним чином та в установлені строки.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 55, 124 Конституції України, ст.ст. 509, 525, 526, 530, 536, 549, 599, 610, 612, 625, 629, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 174, 193, 218, 231, 232, 265, 266 Господарського кодексу України, ст. ст. 4, 32-34, 43-44, 49, 75, 82-85, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "КРИВОРІЗЬКИЙ ЗАВОД ГІРНИЧОГО ОБЛАДНАННЯ" (50057, м. Кривий Ріг, вул. Заводська. буд. 1, код ЄДРПОУ 31550176) на користь Приватного підприємства "Сплав" (49130, м. Дніпропетровськ, вул. Березинська, буд. 80, код ЄДРПОУ 31717263) заборгованість за поставлений товар у розмірі 16 612,76 грн. (шістнадцять тисяч шістсот дванадцять грн. 76 коп.), пеню у розмірі 1 153,27 грн. (одна тисяча сто п'ятдесят три грн. 27 коп.), інфляційні втрати у розмірі 8 426,76 грн. (вісім тисяч чотириста двадцять шість 76 коп.), 3% річних у розмірі 1019,02 грн. (одна тисяча дев'ятнадцять грн. 02 коп.), витрати по сплаті судового збору у розмірі 1827,00 грн. (одна тисяча вісімсот двадцять сім грн. 00 коп.).

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Повне рішення складено 07.07.15р.

Суддя Н.Е. Петренко