Рішення

від 30.06.2015 по справі 910/10533/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.06.2015Справа №910/10533/15

За позовом Публічного акціонерного товариства «Банк Форум»

До Товариства з обмеженою відповідальністю «Вест Преміум»

Про стягнення 27 303,05 грн.

Суддя Ващенко Т.М.

Представники сторін:

Від позивача: Кіндер В.А. представник за довіреністю № 10/00-53 від 16.06.15.

Від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Банк Форум» (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вест Преміум» (далі - відповідач) про стягнення 27 303,05 грн., а саме: 18 900,00 грн. - основного боргу, 557,68 грн. - 3% річних, 7 845,37 грн. - збитків від інфляції.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач посилається на невиконання відповідачем умов Договору оренди транспортного засобу № 1 від 15.11.13., внаслідок чого у останнього перед позивачем виникла заборгованість, що зумовило нарахування 3% річних, збитків від інфялції та звернення з даним позовом до суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.04.15. порушено провадження у справі № 910/10533/15 та призначено її до розгляду на 19.05.15.

В судовому засіданні 19.05.15. позивачем подано письмові пояснення по справі.

В зв'язку з неявкою в судове засідання 19.05.15. відповідача та з огляду на невиконання ним вимог ухвали суду від 27.04.15., на підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи було відкладено на 04.06.15., про що судом було прийнято відповідну ухвалу.

В судовому засіданні 04.06.15. позивачем було подано заяву, в якій визначено правову природу пред'явлених до стягнення 7 845,37 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.06.15., в зв'язку з неявкою в судове засідання представника відповідача, невиконання ним вимог попередніх ухвал суду, на підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи відкладено на 30.06.15.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.06.15. на підставі ст. 69 ГПК України було продовжено строк вирішення спору в даній справі на п'ятнадцять днів.

В судовому засіданні 30.06.15. позивачем підтримано свої позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач в судове засідання 30.06.15. вкотре не з'явився, вимоги попередніх ухвал суду не виконав, письмового відзиву на позов та контррозрахунку ціни позову не надав, заяв чи клопотань не подав і не надіслав, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.

Відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, враховуючи предмет спору, а також доказове наповнення матеріалів справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.

За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд в нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 ГПК України, ухвалив рішення у справі № 910/10533/15.

В судовому засіданні 30.06.15. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

15.11.13. між позивачем (далі - Орендодавець) та відповідачем (далі - Орендар) було укладено Договір оренди транспортного засобу № 1 (далі - Договір), відповідно до умов якого (п. 1.1) Орендодавець передає в строкове платне користування Орендареві для використання у службових цілях транспортний засіб марки Fiat Linea, д.р.н. АА6482ОВ, тип - легковий Седан-В, шасі (кузов, рама) ZFA32300003102266, рік випуску - 2009, колір - сірий, вартість автомобіля 133 641,30 грн. (далі - Автомобіль).

Згідно з п. 1.4 Договору, Автомобіль передається у користування з 15.11.13. до 15.11.15. включно.

Відповідно до п. 1.3 автомобіль та технічна документація на нього оформлюється актом прийому-передачі.

15.11.13. між сторонами було підписано та скріплено акт приймання-передачі автомобіля.

У відповідності до акту від 31.07.14. Орендар повернув Орендодавцю Автомобіль з оренди.

Пунктом 3.1 Договору сторони погодили, що орендна плата за користування автомобілем становить 2 700,00 грн., в т.ч. ПДВ, за повний календарний місяць.

Орендна плата перераховується Орендарем щомісячно на підставі Договору до 25 числа місяця, за який здійснюється оплата. Орендна плата за перший місяць строку оренди перераховується протягом 5 банківських днів з моменту укладення Договору (п. 3.2 Договору).

Строк дії Договору сторонами погоджено п. п. 5.1, 5.2 з моменту його підписання сторонами та скріплення їх печатками і діє до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань за Договором.

Спір у справі виник в зв'язку з невиконанням відповідачем умов Договору в частині оплати орендної плати за період з 01.01.14. по 31.07.14.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.12. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Суд відзначає, що відповідач своїм правом на подачу письмового відзиву не скористався, жодних доказів на обґрунтування своє правової позиції у справі не надав.

Отже, суд дає самостійну оцінку доказам на підставі чинного законодавства і не зв'язаний позицією сторін.

Згідно зі ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

У відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Приписами ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно із ч. 1 ст. 67 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями і громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.

Тобто, згідно із положеннями чинного законодавства України, правовою підставою користування певним майном є відповідний договір оренди.

За своє правовою природою даний Договір є договором оренди.

До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цих Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Згідно ч. 1 ст. 286 Господарського кодексу України, орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Позивач звертався до відповідача з претензією № 2927/11 від 02.03.15. про сплату наявної за Договором заборгованості по сплаті орендної плати в розмірі 18 900,00 грн. за період з 01.01.014. по 31.07.14.

Відповіді на вказану претензію матеріали справи не містять.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Судом встановлено, що з січня 2014 року по липень 2014 року включно відповідач повинен був сплатити позивачу 18 900,00 грн. орендної плати.

Отже, матеріалами справи підтверджується та відповідачем не спростовано, що ним в порушення покладеного законом та Договором обов'язку по сплаті орендної плати в розмірі 18 900,00 грн. за користування Автомобілем не виконано.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що заборгованість відповідача перед позивачем по сплаті орендної плати за Договором, яку відповідачем станом на час прийняття судового рішення не погашено, становить 18 900,00 грн., внаслідок чого позовні вимоги позивача в частині стягнення основного боргу є такими, що підлягають задоволенню повністю.

Крім того, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідача 557,68 грн. - 3% річних, 7 845,37 грн. - збитків від інфляції.

Згідно зі статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

Суд відзначає, що прострочене грошове зобов'язання визначено у гривні, а тому нарахування 3% річних є правомірним.

За перерахунком суду, розмір 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання складає 557,68 грн., розмір збитків від інфляції складає 7 845,37 грн., що відповідає обґрунтованому розрахунку позивача, внаслідок чого позовні вимоги в цій частині є такими, що підлягають задоволенню повністю.

Відповідачем контррозрахунку 3% річних та збитків від інфляції не подано.

Відповідно до положень ст. 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача та стягуються в доход Державного бюджету України.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 75, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Вест Преміум» (04123, м. Київ, вул. Бєстужева, б. 36; ідентифікаційний код 38777418) на користь Публічного акціонерного товариства «Банк Форум» (02100, м. Київ, бульвар Верховної Ради, б. 7; ідентифікаційний код 21574573) 18 900 (вісімнадцять тисяч дев'ятсот) грн. 00 коп. - основного боргу, 557 (п'ятсот п'ятдесят сім) грн. 68 коп. - 3% річних, 7 845 (сім тисяч вісімсот сорок п'ять) грн. 37 коп. - збитків від інфляції.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Вест Преміум» (04123, м. Київ, вул. Бєстужева, б. 36; ідентифікаційний код 38777418) в доход Державного бюджету України судовий збір в розмірі 1 827 (одну тисячу вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 06.07.15.

Суддя Т.М. Ващенко