Рішення

від 01.07.2015 по справі 922/2753/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" липня 2015 р.Справа № 922/2753/15

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Аюпової Р.М.

при секретарі судового засідання Лобову Р.М.

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Біофорт", м. Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД "Агроімпекс", м. Харків про стягнення коштів в розмірі 30152,71 грн. за участю представників сторін:

Представник позивача - не з'явився;

Представник відповідача - Єфімов С.В., дов. від 12.01.2015р.

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Біофорт", м. Київ, звернувся до господарського суду з позовом до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД "Агроімпекс", м. Харків, про стягнення втрат від інфляції в розмірі 6691,78 грн., пені в розмірі 3027,99 грн., 3 % річних в розмірі 432,14 грн., які нараховані відповідачу внаслідок порушення умов договору поставки кормових добавок №46 від 27.09.2013р., укладеного між позивачем та відповідачем . Також позивач просить суд покласти на відповідача судові витрати.

Ухвалою господарського суду від 07.05.2015р. прийнято вказану позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у відкритому судовому засіданні на 08.06.2015р. о 12:15 год.

Ухвалами господарського суду від 08.06.2015р., 22.06.2015р. розгляд справи відкладався.

У судове засідання 01.07.2015р. представник позивача не з'явився, матеріали справи містять клопотання (вх. № 24386), в якому позивач просить суд розглядати справу за наявними матеріалами за відсутності представника позивача.

Представник відповідача у судовому засіданні 01.07.2015р. проти позову заперечував з підстав, викладених у відзиві на позов (вх. № 25153), який судом досліджено та долучено до матеріалів справи. Також представником відповідача, через канцелярію суду, надані додаткові докази по справі (вх. № 26169), які судом долучені до матеріалів справи.

Представник відповідача, присутній у судовому засіданні 01.07.2015р., пояснив, що ним надані всі необхідні для розгляду справи докази та вважає за можливе розглянути справу по суті в даному судовому засіданні, за відсутності представника позивача.

Враховуючи те, що норми ст. 65 Господарського процесуального кодексу України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

Розглянувши матеріали справи, повно та всебічно дослідивши обставини та докази на їх підтвердження, вислухавши представника відповідача, судом встановлено наступне.

Як свідчать матеріали справи, 27.09.2013р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Біосфор" (позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Агроімпекс" (відповідач, покупець) укладено договір №46 поставки кормових добавок, відповідно до умов якого, в порядку та на умовах, визначених договором, постачальник зобов'язується постачати (передавати у власність покупця) кормові добавки, а покупець зобов'язується приймати та оплачувати товар у строки та у розмірі, що передбачені цим договором.

Пунктом 2.1. договору сторони визначили, що ціна товару визначається окремо для кожної партії товару та погоджується сторонами у специфікаціях.

Відповідно до п. 2.2. договору, покупець здійснює оплату партії товару на підставі наданого постачальником рахунку-фактури або цього договору та специфікації до нього наступним чином: покупець сплачує з відстрочкою платежу 21 днів з дати виставлення рахунку-фактури, якщо інший строк оплати не буде погоджений сторонами.

Разом з товаром постачальник передає покупцю видаткові накладні, податкові накладні, сертифікат якості на товар (п. 3.3. договору).

Як зазначає позивач, на виконання умов договору поставки №46 від 27.09.2013р., відповідно до видаткової накладної №65 від 30.07.2014р., відповідачеві було поставлено товар на загальну суму 35797,80 грн.

Всупереч умовам договору, відповідач частково здійснив оплату за отриманий товар, відповідно до видаткової накладної № 65, а саме сплатив: 28.07.2014р. - 7000,00 грн., 22.09.2014р. - 8797,00 грн.

Оплата суми 20000,00 грн. була здійснена відповідачем 06.05.2015р., в зв'язку з чим, господарським судом 08.06.2015р. було прийнято до розгляду заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог.

Враховуючи порушення відповідачем строків оплати за поставлений позивачем товар, позивач просить стягнути на свою користь втрати від інфляції в розмірі 6691,78 грн., пеню в розмірі 3027,99 грн., 3 % річних в розмірі 432,14 грн.

Відповідач, заперечуючи проти задоволення позову, зазначає, що ним, в порушення п. 2.2. договору поставки, не було отримано рахунку-фактури на оплати товару, в зв'язку з чим вважає періодом прострочення сплати за отриманий товар, з 03.03.2015р. (через сім днів після отримання від позивача вимоги про сплату заборгованості за договором поставки від 27.09.2013р.). Проти нарахування відповідачеві пені в розмірі 3027,99 грн. заперечує та вважає її нарахування необґрунтованим.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

У відповідності із ст.173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язку.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 6 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства; сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами; сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв діловою обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 п. 4 ст. 179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України).

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України, частиною 2 статті 20 ГК України, одним із способів захисту права є примусове виконання обов'язку в натурі (присудження до виконання обов'язку в натурі).

Відповідно до ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. ст. 662, 664 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар" Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування. Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.

В силу положень ст. 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до статті 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Як свідчать матеріали справи, на виконання умов договору поставки №46 від 27.09.2013р., відповідно до видаткової накладної №65 від 30.07.2014р., відповідачеві було поставлено товар на загальну суму 35797,80 грн.

Згідно з ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як вбачається з матеріалів справи, та не заперечується відповідачем по справі, відповідач, порушуючи умови договору поставки №46 від 27.09.2013р., невчасно розрахувався за отриманий товар. Отже, відповідач є таким, що прострочив виконання зобов'язання по поставці товару в строк, встановлений Договором.

Враховуючи порушення відповідачем строків оплати за поставлений позивачем товар, позивач просить стягнути на свою користь втрати від інфляції в розмірі 6691,78 грн., пеню в розмірі 3027,99 грн., 3 % річних в розмірі 432,14 грн.

Розглянувши вимогу позивача про стягнення на свою користь інфляційних втрат та 3% річних за порушення виконання грошового зобов'язання, господарський суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Як свідчать матеріали справи, період нарахування позивачем 3% річних та інфляційних втрат перевірено судом, розраховано вірно, що дає підстави суду задовольнити позовні вимоги в частині стягнення три відсотки річних у розмірі 432,14 грн., суму на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення, що складає 6691,78 грн.

Щодо стягнення з відповідача суми пені в розмірі 9711,89 грн., суд відмовляє в її задоволенні, виходячи з наступного.

У відповідності до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань"розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В частині 2 статті 343 Господарського кодексу України прямо зазначається, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.

Враховуючи те, що умовами договору поставки від 27.09.2013р., сторони не передбачили нарахування пені за прострочення виконання зобов"язання за договором, наведені законодавчі приписи та установлені фактичні дані, дають підстави для висновку суду про неправомірність нарахування позивачем пені в розмірі 3027,99 грн., в зв"язку з чим, вимога позивача про стягнення з відповідача пені - не підлягає задоволенню.

Відповідно статей 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, сторони користуються рівними процесуальними правами. Сторони мають право, в тому числі, подавати докази.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Враховуючи викладене, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Біофорт" підлягають частковому задоволенню.

Щодо заперечень відповідача, стосовно не отримання ним рахунку-фактури на оплату товару, в зв'язку з чим сторонами не було визначено строку оплати за поставлений товар, суд оцінює критично та відхиляє ці доводи відповідача та наголошує, що погодження в договорі поставки від 27.09.2013р. порядку оплати з відстрочкою платежу на 21 день з дати отримання рахунку-фактури, не звільняє відповідача від обов'язку сплатити борг з дотриманням встановленого порядку, навіть у разі не виставлення рахунку, з огляду на те, що рахунок містить лише платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти. Ненадання рахунку не є відкладальною умовою у розумінні статті 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора в розумінні статті 613 Цивільного кодексу України, тому наявність або відсутність рахунку не звільняє відповідача від обов'язку здійснити оплату за отриманий товар за договором. Суд зазначає, що саме така позиція із вказаного питання була неодноразово висловлена Вищим господарським судом України (зокрема, в постановах від 20 травня 2010 року у справі № 18/321 та від 12 січня 2011 року у справі № 19/9-10-76).

Відповідно до ст. 49 ГПК України, судові витрати покладаються на відповідача, пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Керуючись ст. ст. 1, 2, 12, 22, 32, 33, 43, 44, 49, 65, 82-85 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Агроімпекс" (61070, м. Харків, вул. Академіка Проскури, 1, офіс 406/2, код ЄДРПОУ 33411410) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Біофорт" (03142, м. Київ, вул. Академіка Кримського, 4-А, код ЄДРПОУ 32919690) - 6691,78 грн. втрат від інфляції, 432,14 грн. 3% річних, 1643,53 грн. суму сплаченого судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 06.07.2015 р.

Суддя Р.М. Аюпова

справа № 922/2753/15