Рішення

від 02.07.2015 по справі 910/10995/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.07.2015Справа №910/10995/15

За позовом Малого приватного підприємства «Галина»

до Управління житлово-комунального господарства Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації

про стягнення 433 290, 71 грн.

Суддя Бондарчук В.В.

Представники:

від позивача: Шовкопляс В.Г.;

від відповідача: не з'явились.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Мале приватне підприємство «Галина» (далі -позивач) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Управління житлово-комунального господарства Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації (далі -відповідач) про стягнення 433 290, 71 грн. - інфляційних втрат.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 29.04.2015 р. порушено провадження у даній справі, призначено її до розгляду у судовому засіданні на 04.06.2015 р. за участю представників сторін, яких зобов'язано надати суду певні документи.

02.06.2015 р. через загальний відділ діловодства суду представник відповідача подав заперечення на позовну заяву, обґрунтовуючи тим, що відповідно до умов договору, термін виконання зобов'язання сплинув у 2009 р. Тобто, перебіг позовної давності за спірним договором починався у 2009 р., а відтак згідно з нормами ст.ст. 256, 257 Цивільного кодексу України, строк позовної давності за договором сплинув у 2012 р.

У судовому засіданні 04.06.2015 р. оголошувала перерва до 02.07.2015 р.

18.06.2015 р. через загальний відділ діловодства суду представник позивача подав заперечення на позовну заяву, в яких зазначає, що твердження відповідача про сплив строку позовної давності у 2012 р. не відповідає дійсності, оскільки рішення господарського суду міста Києва від 29.09.2009 р. у справі № 16/458 набрало законної сили та підлягає виконанню.

У даному судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, причин неявки суду не повідомив, однак про дату, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується розпискою про оголошення перерви.

Приймаючи до уваги, що представник відповідача був належним чином повідомлений про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, суд вважає, що неявка у судове засідання представників відповідача не є перешкодою для прийняття рішення у даній справі.

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 02.07.2015 р. відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

14.07.2008 р. між Малим приватним підприємством «Галина» та Управлінням житлово-комунального господарства Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації укладено договір підряду № 28 на виконання капітальних робіт, умовами якого передбачено, що позивач зобов'язується в порядку та на умовах, визначених в даному договорі, на свій ризик виконати за завданням відповідача з використанням своїх матеріалів та устаткування, а відповідач зобов'язується в порядку та на умовах, визначених в даному договорі, прийняти і оплатити наступну роботу: Роботи по відновленню системи ППА (проти пожежної автоматики) та ДВ (димовидалення) в будинках підвищеної поверховості.

Відповідно до п. 2.1. договору, вартість капітальних робіт визначається за твердою договірною ціною, яка становить: 727 385, 00 грн.(з єдиним податком 10%).

Згідно п. 3.2. договору, кінцевий розрахунок за даним договором проводиться відповідачем не пізніше 30 календарних днів після підписання сторонами акту здавання-приймання виконаної роботи.

Даний договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін. Строк даного договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 9.1. даного договору та закінчується 31.12.2008 р. (п. 9.1. та п. 9.2 договору).

З матеріалів справи вбачається, що рішенням господарського суду міста Києва від 29.09.2009 р. у справі № 16/458 за позовом Малого приватного підприємства «Галина» до Управління житлово-комунального господарства Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації про стягнення 856 061, 36 грн. встановлено, що спір між сторонами виник внаслідок порушення з боку відповідача грошових зобов'язань за договором підряду № 28 на виконання капітальних робіт від 14.07.2008 р., відповідач оплату вартості виконаних робіт не здійснив, що призвело до виникнення у відповідача заборгованості у сумі 717 454, 00 грн. Крім того, позивач просив стягнути з відповідача 43 047, 24 грн. - пені, 77 485, 03 грн. - інфляційних втрат та 18 075, 08 грн. - 3 % річних за період з липня 2008 р. по червень 2009 р.

Отже, рішенням господарського суду міста Києва від 29.09.2009 р. (суддя Ярмак О.М.) у справі № 16/458 позовні вимоги Малого приватного підприємства «Галина» задоволено повністю. Стягнуто з Управління житлово-комунального господарства Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації (03115, м. Київ, просп. Перемоги, 97; код ЄДРПОУ 26089017) на користь Малого приватного підприємства «Галина»(03148, м. Київ, вул. Гната Юри, 12; код ЄДРПОУ 19255853) 717 454 (сімсот сімнадцять тисяч чотириста п'ятдесят чотири) грн. 00 коп. основного боргу, 43 047 (сорок три тисячі сорок сім) грн. 24 коп. пені, 77 485 (сімдесят сім тисяч чотириста вісімдесят п'ять) грн. 03 коп. індексу інфляції, 18 075 (вісімнадцять тисяч сімдесят п'ять) грн. 08 коп. 3 % річних, 8 560 (вісім тисяч п'ятсот шістдесят) грн. 62 коп. державного мита та 118 (сто вісімнадцять) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

19.10.2009 р. на виконання рішення господарського суду міста Києва від 29.09.2009 р. видано накази.

Отже, відповідно до частини 3 статті 35 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Таким чином факти, встановлені у рішенні господарського суду міста Києва від 29.09.2009 р. у справі № 16/458 не доказуються при розгляді даної справи.

Обґрунтовуючи свої вимоги позивач зазначає, що рішення господарського суду міста Києва від 29.09.2009 р. у справі № 16/458 набрало законної сили 09.10.2009 р., а відповідач виконав свої зобов'язання за договором підряду № 28 на виконання капітальних робіт від 14.07.2008 р. щодо сплати заборгованості лише 14.04.2015 р., а тому просить суд стягнути з останнього 433 290, 71 грн. - інфляційних втрат за період з 01.11.2009 р. по 31.03.2015 р.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов до наступного висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Так, відповідно до п. 7.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Однак при цьому слід мати на увазі, що у разі коли судовим рішенням з боржника стягнуто суму неустойки (штрафу, пені), то правова природа відповідної заборгованості саме як неустойки у зв'язку з прийняттям такого рішення залишається незмінною, і тому на неї в силу припису частини другої статті 550 ЦК України проценти не нараховуються, інфляційні ж нарахування та нарахування трьох процентів річних на цю заборгованість можуть здійснюватися на загальних підставах відповідно до частини другої статті 625 названого Кодексу з дня, наступного за днем набрання законної сили відповідним судовим рішенням.

Так, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Разом з тим, враховуючи, що відповідачем в запереченні на позовну заяву заявлено про застосування строків позовної давності, суд відзначає наступне.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалість у три роки. (ст. 257 Цивільного кодексу України).

Відповідно до абз. 1 ч. 5 ст. 261 Цивільного кодексу України, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Згідно ч.ч. 3, 4 ст. 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі права чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення. (п. 2.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» №10 від 29.05.2013 року)

Таким чином, при застосуванні позовної давності та наслідків її спливу (ст.267 Цивільного кодексу України) необхідно досліджувати та встановлювати насамперед обставини про те, чи порушено право особи, про захист якого вона просить, і лише після цього - у випадку встановленого порушення, і наявності заяви сторони про застосування позовної давності - застосовувати позовну давність та наслідки її спливу.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до суду з позовом 28.04.2015 р., тобто після спливу трирічного загального строку позовної давності для захисту свого порушеного права.

Статтею 266 Цивільного кодексу України, зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Позовна давність обчислюється окремо щодо основної і щодо кожної додаткової вимоги. Відтак можливий сплив позовної давності щодо додаткової вимоги, тоді як за основною вимогою позовна давність триватиме. Але якщо позовна давність спливла за основною вимогою, то вважатиметься, що вона спливла і стосовно додаткової вимоги (абзац 3 п. 5.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 р. «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів»).

У відповідності до п. 5.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 р. «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» зі спливом позовної давності за вимогою про повернення або сплату коштів спливає й позовна давність за вимогою про сплату процентів, передбачених статтями 536, 625 ЦК України, і сум інфляційних нарахувань згідно з тією ж статтею 625 ЦК України (незалежно від періоду часу, за який обчислено відповідні суми процентів та інфляційних нарахувань,оскільки такі суми є складовою загальної суми боргу); так само у разі спливу позовної давності за вимогою про повернення безпідставно набутого майна (статті 1212, 1213 ЦК України) спливає й позовна давність за вимогою про відшкодування доходів від такого майна (стаття 1214 названого Кодексу).

При цьому, господарський суд також вважає за необхідне зазначити, що позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом ч. 5 ст. 267 Цивільного кодексу України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності.

Відповідно до п. 2.2 Постанови №10 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів», питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини. Закон не визначає, з чиєї ініціативи суд визнає причини пропущення позовної давності поважними. Як правило, це здійснюється за заявою (клопотанням) позивача з наведенням відповідних доводів і поданням належних та допустимих доказів. Відповідна ініціатива може виходити й від інших учасників судового процесу, зокрема, прокурора, який не є стороною у справі.

Таким чином, суд приходить до висновку, що строк позовної давності позивачем пропущений.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на вищевикладене, суд вважає вимоги позивача такими, що задоволенню не підлягають.

Витрати по сплаті судового збору відповідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ :

У задоволенні позову відмовити.

Відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено: 07.07.2015 р.

Суддя Бондарчук В.В.