Рішення

від 30.06.2015 по справі 910/6935/15-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.06.2015Справа №910/6935/15-г

За позовом Фізичної особи-підприємця Тарасова Геннадія Михайловича

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Караван будівельний Харків" про стягнення 102 455,15 грн.

Суддя Борисенко І.І.

Представники сторін:

від позивача - Павленко О.О., - за довіреністю;

від відповідача - не з'явився.

СУТЬ СПРАВИ:

Позивач звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до відповідача, про стягнення основного боргу в сумі 57 346,60 грн., 3% річних в розмірі 9 909,13 грн., інфляційних втрат в розмірі 35 199,42 грн.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати вартості поставленого товару.

Ухвали суду про порушення провадження у справі та відкладення розгляду справи були надіслані за адресою місцезнаходження відповідача, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а саме: 01103, м. Київ, вул. Залізничне шосе, буд. 21, поверх 3.

Відповідно до ст. 64 ГПК України судом вчинені дії для належного повідомлення відповідача про розгляд справи.

Проте, за зазначеною адресою відповідача не було розшукано, а тому конверти з вказаними ухвалами суду було повернуто назад до суду, із відповідними відмітками про це органу поштового зв'язку (за закінченням встановленого строку зберігання).

Отже, за встановлених обставин справи відповідач належним чином був повідомлений про місце, дату та час судових засідань.

Враховуючи, встановлений ч. 1 ст. 69 ГПК України строк вирішення спору, не знайшовши підстав для відкладення розгляду справи, суд відповідно до статті 75 ГПК України здійснює її розгляд за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Як вказує позивач протягом 2009 року останнім було передано Відповідачу товар за видатковими накладними на загальну суму 93 011,60 грн.

На підтвердження своїх вимог щодо поставки товару позивач посилається на видаткові накладні:

- №ТГ-0000088 від 03.02.2009 року на суму 25 691,47 грн.;

- №ТГ-0000306 від 25.03.2009 року на суму 4 987,72 грн.;

- ТГ-0000490 від 19.05.2009 року на суму 7 917,41 грн.;

- ТГ-0000491 від 19.05.2009 року на суму 3 717,84 грн.;

- ТГ-0000732 від 07.07.2009 року на суму 5 558,53 грн.;

- ТГ-0000823 від 27.07.2009 року на суму 5 294,93 грн.;

- ТГ-0000999 від 31.08.2009 року на суму 3 526,91 грн.;

- ТГ-0001288 від 27.10.2009р. на суму 7 967,38 грн.;

- ТГ-0001289 від 27.10.2009 року на суму 10 958,47 грн.;

- ТГ-0001427 від 13.11.2009 року на суму 8 606,72 грн.;

- ТГ-0001621 від 28.12.2009 року на суму 8 784,22 грн.

Вказаний товар був частково оплачений відповідачем на суму 35 665 грн.

Отже, сума основного боргу, яка не погашена відповідачем за розрахунком позивача становить 57 346,60 грн., яку позивач і просить суд стягнути з відповідача.

Однак, позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 1 Господарського кодексу України цей Кодекс визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

Статтею 4 ГК України передбачено, що не є предметом регулювання цього Кодексу, зокрема, майнові та особисті немайнові відносини, що регулюються Цивільним кодексом України (частина 1). Проте, частиною 2 цієї статті передбачено, що особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання визначаються цим Кодексом.

Вказані положення кореспондуються з частиною 1 статті 175 ГК України, згідно з якою майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно з частиною 1 статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до статті 180 ГК України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода (частина 2).

При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору (частина 3).

Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості (частина 4).

Строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору (частина 7).

Частиною 1 статті 180 ГК України передбачено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Частинами 1, 6 статті 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Реалізація суб'єктами господарювання товарів негосподарюючим суб'єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення ЦК України про договір купівлі-продажу.

Аналогічні положення містяться і у статті 712 ЦК України, згідно з якою за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться (частина 1). Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу (частина 2). Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань (частина 7).

Згідно з частинами 1, 2 статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Враховуючи зазначене, судом встановлено, що між сторонами з 25.03.2009р. до 28.12.2009р. був укладений договір поставки у спрощений спосіб шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень товарів (поставки товарів відповідачу) та підписання між ними видаткових накладних.

Суд визнає як належні та допустимі докази на підтвердження факту поставки товару наступні накладні: №ТГ-0000306 від 25.03.2009 року на суму 4 987,72 грн.; ТГ-0000490 від 19.05.2009 року на суму 7 917,41 грн.; ТГ-0000491 від 19.05.2009 року на суму 3 717,84 грн.; ТГ-0000732 від 07.07.2009 року на суму 5 558,53 грн.; ТГ-0000823 від 27.07.2009 року на суму 5 294,93 грн.; ТГ-0000999 від 31.08.2009 року на суму 3 526,91 грн.; ТГ-0001288 від 27.10.2009р. на суму 7 967,38 грн.; ТГ-0001289 від 27.10.2009 року на суму 10 958,47 грн.; ТГ-0001427 від 13.11.2009 року на суму 8 606,72 грн.; ТГ-0001621 від 28.12.2009 року на суму 8 784,22 грн.

Вищеперераховані накладні містять номенклатуру (асортимент) товару, кількість та ціну, містять підписи представників позивача, а також підписи представників відповідача. В матеріалах справи наявні довіреності від імені відповідача на отримання матеріальних цінностей за вказаними видатковими накладними.

Видаткову накладну №ТГ-0000088 від 03.02.2009р. на суму 25 691,47 грн. суд не визнає як належний та допустимий доказ на підтвердження факту поставки товару, виходячи з такого.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України за № 168/70 від 05.06.1995, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Пунктами 1, 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Так само, відповідно до п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України за № 168/70 від 05.06.1995, первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Суд приходить до висновку, що накладна №ТГ-0000088 від 03.02.2009р. на суму 25 691,47 грн. не відповідає вимогам ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", зокрема у вказаній накладній не зазначено посади особи, відповідальної за здійснення господарської операції і правильність її оформлення.

При цьому суд зазначає, що відповідно до ч. 2 п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України за № 168/70 від 05.06.1995, залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо.

Відповідно до п. 2 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України № 99 від 16 травня 1996 року, сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар, худоба, насіння, добрива, інструмент, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери (надалі - цінності) відпускаються покупцям або передаються безплатно тільки за довіреністю одержувачів.

В матеріалах справи немає доказів наявності у відповідача відповідної довіреності на отримання товару за накладною №ТГ-0000088 від 03.02.2009р. на суму 25 691,47 грн.

Таким чином, позивачем суду не доведено факт поставки товару на суму 25 691,47 грн. за видатковою накладною №ТГ-0000088 від 03.02.2009р.

Отже, станом на час розгляду справи розмір заборгованості відповідача перед позивачем складає 31 665,13 грн. (враховуючи часткове погашення боргу в сумі 35 6654 грн.)

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Зі змісту наведеної норми вбачається, що за загальним правилом обов'язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі-продажу не встановлено інший строк оплати. Отже, обов'язок відповідача оплатити товар (з огляду на приписи ст. 692 ЦК України) виникає з моменту його прийняття.

Відповідно до п. 1.7 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України.

Отже, строк виконання обов'язку Відповідачем щодо оплати поставленого товару є таким, що настав.

Відтак, позов в частині стягнення основної суми боргу підлягає задоволенню судом частково в доведеній суду сумі 31 665,13 грн.

Позивач також нарахував відповідачу збитки від інфляції в розмірі 35 199,42 грн. та 9 909,13 грн. 3 % річних.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу, враховуючи 3% річних та інфляційні витрати, є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Враховуючи не доведення позивачем суду вимог на суму 25 691,47 грн. за видатковою накладною №ТГ-0000088 від 03.02.2009р. та не задоволення позовних вимог в цій частині, нарахування інфляційних втрат та 3% річних на вказану суму є також неправомірним, у зв'язку з цим вимога позивача про стягнення інфляційних втрат підлягає частковому задоволенню за період з березня 2009 року до 16.03.2015р. в сумі 24 923,62 грн. та вимога про стягнення 3% річних підлягає також частковому задоволенню за період з березня 2009 року до 16.03.2015р. в сумі 5 824,77 грн.

Судовий збір згідно зі ст. 49 ГПК України при частковому задоволенні позову покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Караван будівельний Харків" (01103, м. Київ, Залізничне шосе, буд. 21, поверх 3, ідентифікаційний код 34859030) на користь Фізичної особи-підприємця Тарасова Геннадія Михайловича (21020, м. Вінниця, вул. Лермонтова, буд. 30, ідентифікаційний номер 2585103957) основний борг в сумі 31 655 (тридцять одну тисячу шістсот п'ятдесят п'ять) грн. 13 коп., 24 923 (двадцять чотири тисячі дев'ятсот двадцять три) грн. 62 коп. інфляційних втрат, 5 824 (п'ять тисяч вісімсот двадцять чотири) грн. 77 коп. 3% річних та судовий збір в сумі 1 112 (одну тисячу сто дванадцять) грн. 79 коп.

Наказ видати відповідно до ст. 116 ГПК України.

У решті в задоволенні позову відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 07.07.2015р.

Суддя І.І. Борисенко