Постанова

від 06.07.2015 по справі 4/260-б

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

06 липня 2015 року Справа № 4/260-Б

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Саврій В.А.

судді Мамченко Ю.А. ,

судді Дужич С.П.

при секретарі Клімук Л.Р.

розглянувши апеляційні скарги ОСОБА_1 районного центру зайнятості на ухвалу господарського суду Хмельницької області від 26.05.15 р. у справі № 4/260-Б

за заявою Закритого акціонерного товариства "ОСОБА_1 фарфор"

до Закритого акціонерного товариство "ОСОБА_1 фарфор"

про визнання банкрутом

За участі учасників провадження:

скаржник - не з"явився;

арб.керуючий - не з"явився;

боржник - не з"явився;

кредитори - не з"явилися;

В С Т А Н О В И В:

Ухвалою господарського суду Хмельницької області від 26.05.15р. у справі №4/260-Б відхилено заяву ОСОБА_1 районного центру зайнятості про поточні грошові вимоги до ЗАТ "ОСОБА_1 фарфор" у сумі 1829,81 грн.

Не погоджуючись з винесеною ухвалою, ОСОБА_1 районний центр зайнятості звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (вх.№1825/15 від 18.06.2015р.).

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 22.06.2015р. апеляційну скаргу ОСОБА_1 районного центру зайнятості прийнято до провадження та призначено до розгляду.

23.06.2015р. на адресу Рівненського апеляційного господарського суду повернулася, надіслана супровідним листом РАГС від 09.06.2015р., апеляційна скарга (вх.№1878/15 від 23.06.2015р.) ОСОБА_1 районного центру зайнятості на ухвалу господарського суду Хмельницької області від 26.05.15 р. у справі № 4/260-Б.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 26.06.2015р. апеляційну скаргу прийнято до провадження та об'єднано для спільного розгляду з раніше прийнятою скаргою.

В апеляційних скаргах ОСОБА_1 районний центр зайнятості зазначає наступне.

В ухвалі господарського суду Хмельницької області від 26.05.2015р. зазначено, що ОСОБА_1 районним центром зайнятості 05.05.2015р. подано заяву про поточні грошові вимоги до боржника та на підтвердження наявності боргу по страхових внесках в сумі 1829,81 грн. подано розрахункову відомість про нарахування і перерахування страхових внесків в цілому за 2010 рік, відповідно до змісту якої борг нараховано за жовтень - грудень 2010 року, тобто після винесення судом постанови про визнання боржника банкрутом.

Дане твердження стосовно боргу скаржник вважає не вірним, оскільки борг не нараховано, а існує заборгованість зі сплати страхових внесків, строк сплати яких не настав, що не є боргом, а є не виплаченою заробітною платою.

Вважає, що суд, керуючись позиціями викладеними в постановах Верховного суду України та Інформаційних листах Вищого господарського суду України, не врахував, що зазначене тлумачення в них не стосуються даного питання, оскільки кошти не нараховані після винесення постанови, а дані кошти не були виплачені.

Посилаючись на норми ч.15 ст.16, п.2 ч.1 ст.45, п.4 ст.23 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», стверджує, що поточні кредитори з вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство, можуть пред'явити такі вимоги після прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури. Так, кошти в сумі 1829,81 грн., заявлені кредитором після відкриття ліквідаційної процедури, а тому є поточними та підлягають задоволенню.

Тому вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкових висновків, не застосувавши ст. 23, ст. 45 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», безпідставно не взяв до уваги докази ОСОБА_1 районного центру зайнятості де зазначено, що дана заборгованість є поточною заборгованістю зі сплати страхових внесків строк сплати яких не настав, що не є боргом, а є не виплаченою заробітною платою, у зв'язку з чим ухвала від 26.05.2015 року підлягає скасуванню.

На підставі викладеного просить скасувати ухвалу господарського суду Хмельницької області від 26.05.2015 року по справі № 4/260-Б та прийняти нове рішення по суті вимог.

В судове засідання апеляційної інстанції 06.07.2015р. представники учасників провадження не з'явилися, хоч про час та місце розгляду апеляційної скарги були повідомлені у встановленому законом порядку.

Враховуючи приписи ст.101 ГПК України про межі перегляду справ в апеляційній інстанції, колегія суддів вважає за можливе здійснити розгляд апеляційної скарги за відсутності учасників процесу, які були належним чином повідомлені про час, дату та місце розгляду апеляційної скарги.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали оскарження ухвали, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Рівненський апеляційний господарський суд прийшов до висновку про наступне:

Згідно абз.1, 3 п.1 1 розділу Х „Прикінцеві та перехідні положенняВ» Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 22.12.2011р. №4212-VІ положення цього Закону застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання чинності цим Законом. Положення цього Закону, що регулюють ліквідаційну процедуру, застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження у яких порушено до набрання чинності цим Законом, якщо на момент набрання ним чинності господарським судом не було прийнято постанову про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

Як вірно зазначено судом першої інстанції, постанову про визнання банкрутом ЗАТ "ОСОБА_1 фарфор" прийнято до набрання чинності нової редакції Закону, тому під час розгляду справи №4/260-Б застосовуються положення Закону в редакції чинній до 19.01.2013р. Аналогічна правова позиція викладена в п. 40 Інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-06/606/2013 від 28.03.2013р. "Про Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції Закону України від 22.12.2011 №4212-VI).

Ухвалою господарського суду Хмельницької області від 10.12.2008 р. порушено провадження у справі №4/260-Б про визнання Закритого акціонерного товариства „ОСОБА_1 фарфорВ» банкрутом, введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, введено процедуру санації за нормами ст. 53 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та призначено керуючим санацією керівника боржника - ОСОБА_2. Розпорядником майна у справі №4/260-Б призначено арбітражного керуючого ОСОБА_3.

Ухвалою суду від 11.02.2010р. затверджено реєстр вимог кредиторів на суму 13922229,74 грн., зокрема до другої черги вимог кредиторів включено вимоги ОСОБА_1 центру зайнятості в сумі 44468,84 грн.

Постановою господарського суду Хмельницької області від 14.10.2010р. визнано банкрутом Закрите акціонерне товариство "ОСОБА_1 фарфор" (м. Полонне, вул. Привокзальна, 50, код ЄДРПОУ 31311112) та відкрито ліквідаційну процедуру, призначено ліквідатором майна боржника арбітражного керуючого ОСОБА_4 (АДРЕСА_1).

Ухвалою суду від 18.11.2010р. визнано поточні вимоги ОСОБА_1 районного центру зайнятості у сумі 48843,27 грн.

Статтею 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон про банкрутство) встановлено, кредитор - юридична або фізична особа, яка має у встановленому порядку підтверджені документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника, щодо виплати заборгованості із заробітної плати працівникам боржника, а також органи державної податкової служби та інші державні органи, які здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю справляння єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів). Поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство. Поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство.

Як встановлено ч.1 ст.23 Закону про банкрутство вимоги за зобов'язаннями боржника, визнаного банкрутом, що виникли під час проведення процедур банкрутства, можуть пред'являтися тільки в межах ліквідаційної процедури.

05.05.2015р. від ОСОБА_1 районного центру зайнятості надійшла заява про визнання поточних грошових вимог до боржника в сумі 1829,81 грн., в якій було вказано, що заборгованість банкрута по страхових внесках до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття станом на 01.01.2011р. складає 1829,81 грн. та підтверджується розрахунковою відомістю про нарахування і перерахування страхових внесків до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття за 2010 рік в цілому. До заяви додано розрахунок вимог. 15.05.2015р кредитор подав докази надіслання заяви про поточні грошові вимоги ліквідатору.

Згідно ч.1 ст.25 Закону про банкрутство, ліквідатор наділений повноваженнями заявляти в установленому порядку заперечення по заявлених до боржника вимогах поточних кредиторів за зобов'язаннями, які виникли під час провадження у справі про банкрутство, і є неоплаченими.

Як вбачається з матеріалів справи, 20.05.2015р. ліквідатором було подано відзив, в якому останнім повідомлено про визнання поточних грошових вимог ОСОБА_1 районного центру зайнятості до банкрута (арк.справи 33).

Відповідно до ст. 23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутомВ» з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури строк виконання всіх грошових зобов'язань банкрута та зобов'язання щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів), повернення коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності вважається таким, що настав.

Тобто, після винесення постанови про визнання боржника банкрутом, у останнього не виникає жодних додаткових зобов'язань (у тому числі зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), крім витрат, безпосередньо пов'язаних із здійсненням ліквідаційної процедури. Аналогічна норма міститься в ст.38 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутомВ» у редакції Закону, чинній з 19.01.2013р.

Статтею 111-28 ГПК України встановлено, що рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

Як вбачається з практики розгляду аналогічних спорів, зокрема, у постановах Верховного суду України від 18.03.2014р. по справі №3-5гс14, від 08.04.2014р. по справі №3-6гс14, від 27.05.2014р. по справі №3-19гс2014 зазначено, що стаття 38 Закону в редакції чинній з 19.01.2013р. кореспондує зі статтею 23 Закону в редакції чинній до 19.01.2013р. та має більш широкий зміст. Зокрема із дня прийняття господарським судом постанови про визнання банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури згідно з частиною 1 статті 38 Закону у банкрута не виникає жодних додаткових зобов'язань (у тому числі зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів)), крім витрат, безпосередньо пов'язаних із здійсненням ліквідаційної процедури. У вказаних постановах колегії суддів Верховного суду України дійшли висновку про те, що поточні вимоги кредитора - це неоплачені боржником вимоги, які виникли в процедурах банкрутства, за період після порушення господарським судом провадження у справі про банкрутство і до винесення постанови про визнання боржника банкрутом, відкриття ліквідаційної процедури і призначення ліквідатора.

Постанову суду у справі №4/260-Б винесено 14.10.2010р., введено ліквідаційну процедуру та призначено ліквідатора банкрута.

Ухвалою суду від 18.11.2010р. визнано поточні вимоги ОСОБА_1 районного центру зайнятості у сумі 48843,27 грн., які відповідно до поданої розрахункової відомості про нарахування і перерахування страхових внесків до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття за 9 місяців 2010 року обраховано за січень - вересень 2010 року, тобто до винесення постанови суду про визнання банкрутом ЗАТ "ОСОБА_1 фарфор".

При зверненні 05.05.2015р. з заявою про поточні грошові вимоги до боржника ОСОБА_1 районним центром зайнятості на підтвердження наявності заборгованості по сплаті страхових внесків до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхуваннчя в сумі 1829,81 грн. подано розрахункову відомість про нарахування і перерахування страхових внесків в цілому за 2010 рік, відповідно до змісту якої заборгованість нараховано за жовтень - грудень 2010 року, тобто після винесення судом постанови про визнання банкрутом.

Оскільки нарахування заявником заборгованості по страхових внесках у сумі 1829,81 грн. здійснювалось після відкриття ліквідаційної процедури банкрута, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відхилення заяви ОСОБА_1 районного центру зайнятості про поточні грошові вимоги до ЗАТ "ОСОБА_1 фарфор" у сумі 1829,81 грн.

Частиною 2 статті 41 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст.43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, апеляційним судом не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст.104, 106 Господарського процесуального кодексу України для скасування чи зміни оскаржуваної ухвали, тому суд апеляційної інстанції вважає, що ухвала місцевого господарського суду прийнята у відповідності до норм матеріального та процесуального права і її слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись, ст.ст. 33, 43, 99, 101, 103, 105, 106 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 районного центру зайнятості на ухвалу господарського суду Хмельницької області від 26.05.15 р. у справі № 4/260-Б - залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуючий суддя Саврій В.А.

Суддя Мамченко Ю.А.

Суддя Дужич С.П.