Рішення

від 30.06.2015 по справі 906/756/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,

E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, веб-сайт: http://zt.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "30" червня 2015 р. Справа № 906/756/15

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Кудряшової Ю.В.

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: не з'явився.

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Приватного підприємства "Торговельна компанія "Світ-Авто"

до Дочірнього підприємства "Житомирський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України"

про стягнення 129720,55 грн.

Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 129720,55 грн. заборгованості, з яких:556,43 грн. пеня, 123822,18 грн. - інфляційні, 5341,94 грн. - 3% річних.

В судовому засіданні 09.06.2015 представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі з підстав, зазначених в позові.

Представник відповідача в судовому засіданні 09.06.2015 позовні вимоги не визнав з підстав, зазначених у відзиві (а.с. 44-46).

Представники сторін в судове засідання 30.06.2015 не з'явилися, хоч про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, на підтвердження чого в матеріалах справи міститься розписка від 09.06.2015 (а.с. 56).

Враховуючи викладене, суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення сторін своєчасно та належним чином про час і місце розгляду справи і забезпечення явки останніх в судове засідання для реалізації ними права на судовий захист своїх прав та інтересів.

Проте, сторони своїм правом на участь у засіданні суду не скористалися, а тому, беручи до уваги те, що неявка в засідання суду представників сторін, належним чином та відповідно до законодавства повідомлених про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи, суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними у ній матеріалами.

Заслухавши пояснення представників позивача, дослідивши матеріали справи, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, 16.04.2013 між Приватним підприємством "Торговельна компанія "Світ-Авто" (постачальник/позивач) та Дочірнім підприємством "Житомирський облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (замовник/відповідач) укладено договір поставки №32 (а.с. 20-25), відповідно до якого постачальник в порядку та на умовах, визначених цим договором, зобов'язується поставляти та передавати у власність замовника, а замовник зобов'язується прийняти і оплатити поставку пічного палива (товар) (п.п.1.1. договору).

Згідно п.п. 1.2 Договору, найменування товару - паливо котельне, орієнтовна кількість - 300 т.

Розрахунки за поставлений товар проводяться шляхом: оплати замовником після пред'явлення постачальником рахунку на оплату товару та підписання сторонами акту приймання-передачі товару і передачі документів, зазначених пунктом 4.2. договору (п.п. 4.1.договору).

Умовами п.п. 4.2. договору сторони погодили, що до рахунка додаються: документи, що підтверджують належну якість товару (сертифікат або паспорт якості), видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, податкові накладні та інші первинні документи, передбачені для даного виду товару чинним законодавством. В разі ненадання зазначених цим пунктом договору документів постачальник зобов'язаний відшкодувати спричинені замовнику збитки (витрати).

Крім цього, п.п. 4.3 договору передбачено, що замовник зобов'язується розрахуватися з постачальником за отриманий товар протягом 45 днів з моменту отримання від постачальника документів, зазначених в п.п. 4.1., 4.2. цього договору.

Відповідно до п.п. 7.1. договору у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України.

Пунктом 7.3.7. договору в разі порушення строків оплати товару, замовник на вимогу постачальника зобов'язаний сплатити останньому пеню в розмірі 0,001% від суми боргу за кожен день прострочення та штраф в розмірі 0.0001% від суми боргу (сплачується одноразово).

Сторони домовились та підтверджують, що загальний розмір сум (окрім сум, що сплачуються за товар), що стягуються з замовника (в тому числі сум відповідальності) за цим договором не може перевищувати 1% від загальної вартості порушених зобов'язань замовника (п.п. 7.3.10. договору).

Цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін і діє до 08.08.2015.

Як зазначає позивач, на виконання зазначеного договору, ПП "ТК "Світ-Авто" було поставлено товар на загальну суму 833660,00 грн., що підтверджується копією видаткової накладної №СА-0000032 від 02.08.2013, рахунку-фактури №СА-0000015 від 01.08.2013 (а.с. 26-27), видаткової накладної №СА-0000049 від 12.11.2013, рахунку-фактури №СА-0000036 від 12.11.2013 (30-31).

Відповідач, в свою чергу, за поставлений товар розрахувався частково в сумі - 527926,00 грн.

Рішенням господарського суду Житомирської області від 05.01.2015 з відповідача на користь позивача стягнуто 305734,00 грн. заборгованості.

На примусове виконання вищезазначеного рішення господарським судом видано наказ.

Позивач зазначає, що станом на дату звернення до суду заборгованість ДП Житомирський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" не сплачено.

За таких обставин, ПП "Торговельна компанія "Світ-Авто" звернулось до суду з даним позовом.

Порушенням зобов'язання, згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Розглянувши вимогу щодо стягнення пені в сумі 556,43 грн., господарський суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Як зазначалося раніше, товар відповідачу поставлено на підставі видаткових накладних від 01.08.2013, 02.08.2013 та 12.11.2013.

Разом з тим, рішенням господарського суду Житомирської області від 05.01.2015 у справі №906/1401/14 встановлено, що надані до матеріалів справи видаткові накладні, підписані відповідачем без зауважень. У товарно-транспортних накладних вказано про додавання видаткових накладних на кожну партію товару, що свідчить про отримання товарно-транспортних накладних разом з видатковими накладними, які підписані відповідачем. Факт отримання та підписання видаткових накладних, про стягнення заборгованості по яких подано позов, не заперечувався відповідачем та його представником під час розгляду справи.

Відповідно до умов договору останніми строк для оплати товару відповідно є 14.08.2013 року, 15.08.2013 року 27.12.2013 року.

Статтею 232 ГК України встановлено, що нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано

Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане.

15.08.2013 року, 16.08.2013 року, 28.12.2013 року - це дати з яких починається нарахування штрафних санкцій (пені)

Отже, виходячи з приписів ст. 232 ГК України нараховувати пеню Позивач мав би припинити відповідно 12.02.2014 року, 13.02.2014 року, 27.06.2014 року.

Натомість нарахування позивачем здійснено включно по 31.03.2015 року, що є очевидним порушенням ч. 6 ст. 232 ГК України.

Відповідно до ст. 549 ЦК України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 6 cт. 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно ч. 2 cт. 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Cтаттею З Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» визначає, що розмір пені, передбачений ст. 1 Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Тобто, розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки (Постанова Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Відповідно до cт. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно cт. 258 ЦК України передбачено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема до вимог про стягнення неустойки.

Пунктом 4.3. Постанови Пленуму ВГСУ №10 від 29.05.2013 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" передбачено, якщо відповідно до чинного законодавства або договору неустойка (пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочення виконання зобов'язання, позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову, якщо інший період не встановлено законом або угодою сторін. При цьому, однак, слід мати на увазі положення частини шостої статті 232 ГК України, за якими нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Даний шестимісячний строк не є позовною давністю, а визначає максимальний період часу, за який може бути нараховано штрафні санкції (якщо інший такий період не встановлено законом або договором).

Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за угодою сторін, тому, зокрема, умови договору, за якими сторони встановили, що така давність обчислюється не з моменту прострочення платежу, а з іншої дати, що визначається шляхом зворотного відрахування шести місяців від дати пред'явлення вимоги, суперечать вимогам закону і не застосовуються судом.

Позивач звернувся до суду з позовом 21.05.2015.

Відповідно до ч. З cт. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленої до винесення ним рішення.

Відповідно до ч. 4 cт. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

За таких обставин, суд відмовляє в задоволенні позову в частині стягнення стягнення пені.

Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

У відповідності до ч. 2 вказаної статті боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд, перевіривши розрахунок інфляційних та 3% річних вважає їх вірними, а позовні вимоги в частині їх стягнення обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо заперечень відповідача в частині посилання на п.п. 7.3.10. договору, яким передбачено, що загальний розмір сум (окрім сум, що сплачуються за товар), що стягуються з замовника (в тому числі сум відповідальності) за цим договором не може перевищувати 1% від загальної вартості порушених зобов'язань замовника, господарський суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Стаття 625 ЦК України не допускає зменшення чи відмови учасника цивільних правовідносин від інфляційних нарахувань, а формулювання статті щодо інфляційних нарахувань викладено в імперативній формі, про що свідчить словосполучення "зобов'язаний сплатити".

Імперативними правовими нормами є норми, що виражають у категоричних розпорядженнях держави чітко позначені дії і не допускають ніяких відхилень від вичерпного переліку прав і обов'язків суб'єктів. Інакше: імперативні норми прямо наказують правила поведінки.

Тоді як, пункт договору, що передбачає граничний розмір сум відповідальності, є диспозитивною нормою, у якій держава наказує варіант поведінки, але яка дозволяє сторонам регульованих відносин самим визначати права й обов'язки в окремих випадках. Інакше: диспозитивні норми надають свободу вибору поведінки, і не носять зобов'язального характеру.

Також суд зазначає, що п.п. 7.3.10. договору в чіткій формі не визначає, чи є 1% загальної вартості порушених зобов'язань зміною розміру процентів річних від простроченої суми.

За таких обставин, суд вважає заперечення відповідача необґрунтованими.

Як визначає ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Відповідач не подав до суду жодного доказу на спростування позовних вимог, в тому числі доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів, тощо).

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 123822,18 грн. - інфляційних та 5341,94 грн. - 3% річних обґрунтовані, заявлені у відповідності до вимог чинного законодавства, підтверджуються належними доказами, які є в матеріалах справи, та підлягають задоволенню. В іншій частині позову суд відмовляє.

Судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно сумі задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 33,43,44,49,82-85 ГПК України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Дочірнього підприємства "Житомирський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (10003, м. Житомир, вул. перемоги, 75, ід. код 32008278)

- на користь Приватного підприємства "Торговельна компанія "Світ-Авто" (18024, м. Черкаси, вул. Сумгаїтська, б. 14 кв. 245, ід. код 32796126) 123822,18 грн. - інфляційних та 5341,94 грн. - 3% річних, а також 2583,29 грн.

3. В решті позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 06.07.15

Суддя Кудряшова Ю.В.

Віддрукувати:

1 - в справу;

2,3 - сторонам (рек. з повід.)