Ухвала

від 22.06.2015 по справі 2а-2346/12/0970

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"22" червня 2015 р. м. Київ К/800/54783/13

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області

на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 04.10.2012 року

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 26.09.2013 року

у справі № 2а-2346/12/0970

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Промресурс-ІФ»

до Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську

про визнання дій протиправними, скасування податкової вимоги та рішення про опис майна у податкову заставу,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Промресурс-ІФ» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську про визнання дій протиправними, скасування податкової вимоги та рішення про опис майна у податкову заставу.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 04.10.2012 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 26.09.2013 року, позов задоволено повністю. Визнано дії Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську неправомірними. Скасовано податкову вимогу Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську від 01.06.2012 року № 1268 та рішення №11930/10/19-150/2391 про опис майна у податкову заставу.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, прийняти нове рішення, яким у позові відмовити повністю, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

У зв'язку із неприбуттям в судове засідання належним чином повідомлених осіб, які беруть участь у справі, ця справа розглядалася у порядку письмового провадження згідно із статтею 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем, зокрема, на підставі податкового повідомлення-рішення від 16.05.2012 року №0001451592, яким за затримку на 13 календарних днів сплати грошового зобов'язання в розмірі 397 028, 00 грн. зобов'язано сплатити штраф в сумі 39 702, 80 грн., винесено податкову вимогу від 01.06.2012 року №1268 на суму 39 087, 41 грн. та прийнято рішення від 23.07.2012 року №11930/10/19-150/2391 про опис майна у податкову заставу.

Податкову вимогу направлено позивачу 06.06.2012 року.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з того, що визначене позивачу податковим органом грошове зобов'язання не набуло статусу податкового боргу, тому дії податкового органу щодо винесення оскаржуваних податкової вимоги та рішення про опис майна у податкову заставу є неправомірними.

Колегія суддів суду касаційної інстанції вважає рішення судів попередніх інстанцій необґрунтованими, оскільки вони ухвалені не на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі та не підтверджених доказами, з огляду на таке.

Підпунктом 14.1.175 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України визначено, що податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.

В силу п. 57.3 ст. 57 Податкового кодексу України у разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.

У разі оскарження рішення контролюючого органу про нараховану суму грошового зобов'язання платник податків зобов'язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 календарних днів, наступних за днем такого узгодження.

Згідно із п. 59.1 ст. 59 Податкового кодексу України у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, орган державної податкової служби надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до пп. 56.18 п. 56.1 ст. 56 Податкового кодексу України при зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу грошове зобов'язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.

Згідно із п. 88.1 ст. 88 Податкового кодексу України з метою забезпечення виконання платником податків своїх обов'язків, визначених цим Кодексом, майно платника податків, який має податковий борг, передається у податкову заставу.

В силу п. 89.3 ст. 89 Податкового кодексу України майно, на яке поширюється право податкової застави, оформлюється актом опису. До акта опису включається ліквідне майно, яке можливо використати як джерело погашення податкового боргу. Опис майна у податкову заставу здійснюється на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, яке пред'являється платнику податків, що має податковий борг.

Таким чином, виникнення податкового боргу є юридичним фактом, який пов'язаний із несплатою узгодженої суми податкового зобов'язання протягом установленого строку.

Зазначений строк переривається у разі звернення платника податків до суду із позовом про визнання недійсним рішення контролюючого органу згідно з п. 56.18 ст. 56 Податкового кодексу України. При цьому при зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу грошове зобов'язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.

Однак у разі звернення платником податку до суду поза межами строку сплати узгодженого податкового зобов'язання, але в межах строків давності, як це передбачено п. 56.18 ст. 56 Податкового кодексу України, несплачене податкове зобов'язання перетворюється на податковий борг платника податків у силу прямого припису пп. 14.1.175 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України.

Виходячи з наведеного, оскарження платником податків до суду суми узгодженого податкового зобов'язання поза межами строку сплати такого податкового зобов'язання, не надає відповідному податковому зобов'язанню статусу неузгодженого.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що постанова Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 31.08.2012 року у справі 2а-1674/12/0970 за адміністративним позовом ТзОВ «Промресурс-ІФ» до ДПІ у м. Івано-Франківську про скасування податкового повідомлення-рішення від 16.05.2012 року №0001451592 оскаржена позивачем до Львівського апеляційного адміністративного суду.

Таким чином, задовольняючи позов, суди виходили з того, що позивач скористався судовим порядком врегулювання спору і ним оскаржується в апеляційному порядку постанова про визнання незаконними та скасування податкового повідомлення-рішення, що виключає підстави для винесення податкової вимоги.

При цьому для вирішення питання про наявність чи відсутність податкового боргу відповідно до визначеної у податковій вимозі суми, враховуючи дату звернення позивачем до суду першої інстанцій з відповідним позовом - 18.06.2012 року, судами не з'ясовано наявність чи відсутність факту набуття нею статусу узгодженого грошового зобов'язання до дня подання відповідної позовної заяви.

У свою чергу, при вирішенні даного питання, судами потрібно врахувати, що відкриття провадження у справі, у якій предметом позову є правомірність нарахування несплаченої суми узгодженого грошового зобов'язання, не є підставою вважати, що податковий борг відсутній з підстав такого судового оскарження.

Враховуючи, що судами попередніх інстанцій вищеназвані обставини враховано не було, і це призвело до необґрунтованих належним чином висновків щодо прав і обов'язків сторін у даному спорі, а також те, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржувані судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини четвертої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

При новому розгляді справи суду слід урахувати, що згідно з частиною першою статті 138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Таким чином, касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Керуючись ст.ст. 210, 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області задовольнити частково.

Постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 04.10.2012 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 26.09.2013 року у справі № 2а-2346/12/0970 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та не може бути оскаржена.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

Н.Г.Пилипчук