Постанова

від 02.07.2015 по справі 826/6282/15

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

02 липня 2015 року № 826/6282/15

Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Мазур А.С., розглянувши в порядку скороченого провадження адміністративну справу

за позовом адвоката адвокатського об'єднання «Бона Фідес» Салазського Олександра

Степановича

до Управління державної охорони України

про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява адвоката адвокатського об'єднання «Бона Фідес» Салазського Олександра Степановича до Управління державної охорони України (далі - УДО, Управління), в якій просить визнати протиправними дії відповідача щодо неповного надання інформації на адвокатський запит адвоката адвокатського об'єднання «Бона Фідес» Салазського Олександра Степановича від 26.03.2015; зобов'язати відповідача у встановлені законом строки надати відповідь на адвокатський запит адвоката адвокатського об'єднання «Бона Фідес» Салазського Олександра Степановича від 26.03.2015, з наданням інформації та копій документів з наступних питань:

-чи знаходяться автомобілі VOLKSWAGEN (Фольксваген) моделі CARAVELLE (Каравелла), реєстраційний номер НОМЕР_4, тип - пасажирський, легковий, колір сірий, рік випуску - 2011, номер кузова НОМЕР_1, свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_5;

VOLKSWAGEN (Фольксваген) моделі TRANSPORTER (Транспортер), реєстраційний номер НОМЕР_6, тип - пасажирський В, колір чорний, рік випуску - 2012, номер кузова НОМЕР_2, свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_7;

VOLKSWAGEN (Фольксваген) моделі TRANSPORTER (Транспортер),реєстраційний номер НОМЕР_8, тип - пасажирський В, колір чорний, рік випуску - 2012, номер кузова НОМЕР_3, свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_9 в м. Києві? Якщо так, то повідомити фактичне (переважне) місцеперебування або зберігання зазначених автомобілів. У разі якщо не знаходяться, повідомити фактичне (переважне) місцеперебування зазначених автомобілів;

-повідомити, чи знаходиться у володінні (на будь-якій правовій підставі) УДО інші автомобілі (крім автомобілів ТОВ «Доріус») марки VOLKSWAGEN (Фольксваген) моделі CARAVELLE (Каравелла), колір сірий та марки VOLKSWAGEN (Фольксваген) моделі TRANSPORTER (Транспортер), колір чорний;

-чи має Управління підрозділи в інших регіонах України? Якщо так, повідомити перелік зазначених структурних підрозділів та їх місцезнаходження.

У своїх письмових запереченнях відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог, так як позивачу було надано відповідь у порядку передбаченому чинним законодавством.

Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, всебічно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Згідно свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю № 2882, виданого Донецькою обласною КДКА 23.04.2008 Салазський Олександр Степанович має право на здійснення адвокатської діяльності. Відповідно до Витягу з Єдиного реєстру адвокатів України серії АА № 006652 від 25.07.2014 фактично здійснює адвокатську діяльність у м. Києві.

На підставі договору від 21.11.2014 Салазським О.С. здійснюється надання правової допомоги товариству з обмеженою відповідальністю «Доріус» (ідентифікаційний код юридичної особи 37450489) (далі - ТОВ «Доріус» або Клієнт).

26.03.2015 з метою захисту прав, свобод та законних інтересів Клієнта, адвокатом був надісланий адвокатський запит до УДО, який був отриманий 26.03.2015 офіцером відділу діловодства УДО Радчук.

31.03.2015 позивачем було отримано лист від УДО № 1/9-558 від 27.03.2015, в якому відповідач повідомив, що: «автомобілі VOLKSWAGEN (Фольксваген) моделі CARAVELLE (Каравелла),VOLKSWAGEN (Фольксваген) моделі TRANSPORTER (Транспортер), реєстрацій номер НОМЕР_6, VOLKSWAGEN (Фольксваген) моделі TRANSPORTER (Транспортер), реєстрацій номер НОМЕР_8 в залежності від їхнього технічного стану та службової потреби задіяні за межами м. Києва до виконання завдань покладених на УДО, як на державний правоохоронний орган спеціального призначення. Щодо інших питань, поставлених у адвокатському запиті, то відповідь на них не може бути надана, оскільки інформація, яка може бути викладена у відповіді, за сукупністю показників, згідно окремих пунктів розділу 4 Зводу відомостей, що становить державну таємницю, віднесена до державної таємниці».

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 20, ч. 1 ст. 24 Закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», під час здійснення адвокатської діяльності адвокат має право вчиняти будь-які дії, не заборонені законом, правилами адвокатської етики та договором про надання правової допомоги, необхідні для належного виконання договору про надання правової допомоги, зокрема: звертатися з адвокатськими запитами, у тому числі щодо отримання копій документів, до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, підприємств, установ, організацій, громадських об'єднань, а також до фізичних осіб (за згодою таких фізичних осіб).

Адвокатський запит - письмове звернення адвоката до органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та підпорядкування, громадських об'єднань про надання інформації, копій документів, необхідних адвокату для надання правової допомоги клієнту.

До адвокатського запиту додаються посвідчені адвокатом копії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, ордера або доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги. Вимагати від адвоката подання разом з адвокатським запитом інших документів забороняється.

Адвокатський запит не може стосуватися надання консультацій і роз'яснень положень законодавства.

Надання адвокату інформації та копій документів, отриманих під час здійснення кримінального провадження, здійснюється в порядку, встановленому кримінальним процесуальним законом.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про інформацію» кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів.

Згідно до ч. 2 ст. 6 цього Закону право на інформацію може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку, з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Відповідно до ч. 2 ст. 20 зазначеного Закону будь-яка інформація є відкритою, крім тієї, що віднесена законом до інформації з обмеженим доступом.

Згідно з положеннями ст. 21 вказаного Закону («Інформація з обмеженим доступом») інформацією з обмеженим доступом є конфіденційна, таємна та службова інформація.

Конфіденційною є інформація про фізичну особу, а також інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб'єктів владних повноважень. Конфіденційна інформація може поширюватися за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов, а також в інших випадках, визначених законом.

Відносини, пов'язані з правовим режимом конфіденційної інформації, регулюються законом.

Порядок віднесення інформації до таємної або службової, а також порядок доступу до неї регулюються законами.

Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, та інформації, що становить суспільний інтерес визначається Законом України «Про доступ до публічної інформації».

Згідно із ст. 1 вказаного Закону публічна інформація, це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

Частиною 7 ст. 6 Закону при цьому передбачено, що обмеженню доступу підлягає інформація, а не документ. Якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої необмежений.

У взаємозв'язку з наведеним, слід зазначити, що відповідно до положень статті 8 цього Закону таємна інформація - інформація, доступ до якої обмежується відповідно до частини другої статті 6 цього Закону, розголошення якої може завдати шкоди особі, суспільству і державі.

Таємною визнається інформація, яка містить державну, професійну, банківську таємницю, таємницю досудового розслідування та іншу передбачену законом таємницю.

Порядок доступу до таємної інформації регулюється цим Законом та спеціальними законами (ч. 2 ст. 8).

Окрім того, згідно з положеннями ст. 9 Закону («Службова інформація») відповідно до вимог частини другої статті 6 цього Закону до службової може належати така інформація:

1) що міститься в документах суб'єктів владних повноважень, які становлять внутрівідомчу службову кореспонденцію, доповідні записки, рекомендації, якщо вони пов'язані з розробкою напряму діяльності установи або здійсненням контрольних, наглядових функцій органами державної влади, процесом прийняття рішень і передують публічному обговоренню та/або прийняттю рішень;

2) зібрана в процесі оперативно-розшукової, контррозвідувальної діяльності, у сфері оборони країни, яку не віднесено до державної таємниці.

Пунктом 4 частини першої статті 8 Закону України «Про державну таємницю» до державної таємниці у порядку, встановленому цим Законом, відноситься інформація, зокрема: у сфері державної безпеки та охорони правопорядку:

про особовий склад органів, що здійснюють оперативно-розшукову або розвідувальну чи контррозвідувальну діяльність;

про засоби, зміст, плани, організацію, фінансування та матеріально-технічне забезпечення, форми, методи і результати оперативно-розшукової, розвідувальної і контррозвідувальної діяльності; про осіб, які співпрацюють або раніше співпрацювали на конфіденційній основі з органами, що проводять таку діяльність; про склад і конкретних осіб, що є негласними штатними працівниками органів, які здійснюють оперативно-розшукову, розвідувальну і контррозвідувальну діяльність;

про результати перевірок, здійснюваних згідно з законом прокурором у порядку відповідного нагляду за додержанням законів, та про зміст матеріалів оперативно-розшукової діяльності, досудового розслідування та судочинства з питань, зазначених у цій статті сфер.

Серед підрозділів, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, ст. 5 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» визначено підрозділ управління державної охорони оперативного забезпечення охорони, який здійснює оперативно-розшукову діяльність виключно з метою забезпечення безпеки осіб та об'єктів, щодо яких здійснюється державна охорона.

Також, ч. 2 ст. 5 Закону України «Про контррозвідувальну діяльність» встановлено, що окремі контррозвідувальні заходи виключно в інтересах забезпечення охорони посадових осіб, стосовно яких здійснюється державна охорона, а також забезпечення безпеки своїх сил і засобів, інформаційних систем та оперативних обліків можуть проводити Управління державної охорони України, яким Законом України «Про оперативно-розшукову діяльність» надано право здійснювати оперативно-розшукову діяльність.

У взаємозв'язку з наведеним слід додати, що наказом СБУ від 12 серпня 2005 р. № 440, який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 17 серпня 2005 р. за № 902/11182, затверджено Звід відомостей, що становлять державну таємницю.

Розділом 4 затверджено відомості, що становлять державну таємницю у сфері державної безпеки та охорони правопорядку, до яких віднесено відомості у сфері проведення оперативно-розшукової діяльності, зокрема: відомості про причетність працівників СБ до здійснення оперативно-розшукової діяльності (п/п.4.1.1.); відомості про організацію, завдання, результати оперативно-розшукової, контррозвідувальної чи розвідувальної діяльності, розголошення яких створює загрозу національним інтересам і безпеці (п/п. 4.4.3.); відомості про факт (незалежно від часу) або плани використання службового транспортного засобу чи іншого майна, що дають змогу їх ідентифікувати, на конфіденційній основі для виконання завдань оперативно-розшукової, контррозвідувальної чи розвідувальної діяльності (п/п 4.2.4); відомості про дійсне призначення чи належність підрозділу, який створюється для виконання завдань оперативно-розшукової, контррозвідувальної чи розвідувальної діяльності, розголошення яких може перешкодити виконанню цих завдань (п/п 4.1.17); відомості за окремими показниками про зміст, організацію, результати здійснення комплексу або окремого оперативно-розшукового, контррозвідувального чи розвідувального заходу, розголошення яких створює загрозу національним інтересам і безпеці, щодо: комплексу або окремого оперативно-розшукового заходу, що здійснюється для пошуку і фіксації фактичних даних про вчинення особливо тяжких або тяжких злочинів, інших злочинів (п/п.4.4.4.).

Як вже зазначалося, до службової може належати інформація зібрана в процесі оперативно-розшукової, контррозвідувальної діяльності, у сфері оборони країни, яку не віднесено до державної таємниці.

В контексті наведеного суд зазначає, що відповідно до наказу начальника Управління Державної охорони України від 05.09.2011 № 410, затверджено Перелік відомостей, що становлять службову інформацію в Управлінні державної охорони України, який містить аналогічні положення.

Таким чином, суд проаналізувавши наведені вище норми законодавства України у їх сукупності та в кореспонденції із визначенням змісту оперативно-розшукової діяльності, сфер застосування здобутих під час її проведення відомостей, виходячи при цьому з характеру та складу відомостей у документах, копії яких вимагаються позивачем, суд приходить до висновку, що витребовувана інформація позивачем містить інформацію з обмеженим доступом, надання якої позивачу обмежено законом так як позивач не допущений до державної таємниці.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАСУ у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з ч. 1 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Отже, згідно з вищенаведеними нормами права, позивач має право звернутись до адміністративного суду з позовом лише у разі, якщо він вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб'єкта владних повноважень) порушено його права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставину дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів позивача має довести належними та допустимими доказами саме позивач.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 3 ст. 94 КАС України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Керуючись положеннями статей 94, 98, 160-163, 183 2 , 254, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена за правилами, встановленими ч. 8 ст. 183-2, ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя А.С. Мазур