Рішення

від 06.07.2015 по справі 910/11649/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.07.2015Справа №910/11649/15

За позовом Приватного підприємства "ЕКСІМБІЗНЕС"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОМДОРБУД"

про стягнення 69 964, 02 грн.

Суддя Бондарчук В.В.

Представники:

від позивача: Сергеєва Т.Г.;

від відповідача: не з'явились.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне підприємство "ЕКСІМБІЗНЕС" (далі -позивач) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОМДОРБУД" (далі -відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 69 964, 02 грн., з якої: 59 730, 67 грн. - основна заборгованість, 1 331, 91 грн. - пеня, 2 450, 72 грн. - 46 % річних від простроченої суми, 6 450, 91 грн. - інфляційні витрати.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки № 16/03-15 від 16.03.2015 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 07.05.2015 р. порушено провадження у даній справі, призначено її до розгляду у судовому засіданні на 11.06.2015 р. за участю представників сторін, яких зобов'язано надати суду певні документи.

11.06.2015 р. через загальний відділ діловодства суду представник позивача подав копію платіжного доручення № 389 від 20.05.2015 р. на підтвердження сплати відповідачем основного боргу за договором поставки у сумі 59 730, 67 грн.

Розгляд справи відкладався у порядку п.п. 1-2 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

У даному судовому засіданні представник позивача підтвердив факт оплати відповідачем основного боргу за договором поставки у сумі 59 730, 67 грн. та підтримав заявлені позовні вимоги в частині стягнення штрафних санкцій.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, причин неявки суду не повідомив, однак про дату, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленням про вручення ухвали суду від 11.06.2015 р.

Приймаючи до уваги, що представник відповідача був належним чином повідомлений про судове засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, суд вважає, що неявка у судове засідання представників відповідача не є перешкодою для прийняття рішення у даній справі.

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 06.07.2015 р. відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

16.03.2015 р. між Приватним підприємство "ЕКСІМБІЗНЕС" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ПРОМДОРБУД" укладено договір поставки № 16/03-15, умовами якого передбачено, що позивач зобов'язується прийняти продукцію і оплатити її на умовах даного договору.

Відповідно до п. 4.1. договору, ціна продукції є договірною та узгоджується сторонами в додатках до даного договору. Ціна може бути змінена позивачем в односторонньому порядку. Ціна на передплачену продукцію не змінюється.

Згідно п.п. 4.2. та 4.3 договору, основою для оплати є рахунок-фактура, виставлений позивачем, згідно із заявкою відповідача. Строк оплати - 100 % попередня оплата згідно рахунків у відповідності до заявок відповідача.

Умовами п. 5.4. договору передбачено, за порушення строків оплати вартості продукції відповідач сплачує на користь позивача пеню у розмірі подвійної облікової ставки, встановленої Національним банком України за кожен день прострочення від несплаченої суми, а також проценти у розмірі 46 % річних у відповідності до ст. 536 Цивільного кодексу України.

Термін дії договору встановлюється з моменту його підписання і діє до 31.12.2015 р., а в частині розрахунків до повного виконання сторонами своїх зобов'язань. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення дії даного договору протягом 14 днів після його закінчення, він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені даним договором (п. 8.1. договору).

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору позивачем було поставлено відповідачеві товар на загальну суму 165 880, 68 грн., що підтверджується видатковими накладними № 124 від 20.03.2015 р., № 120 від 19.03.2015 р., № 117 від 18.03.2015 р., № 114 від 17.03.2015 р., № 112 від 16.03.2015 р., № 145 від 24.03.2015 р., № 154 від 26.03.2015 р., № 164 від 28.03.2015 р., № 165 від 29.03.2015 р., № 167 від 31.03.2015 р., № 166 від 30.03.2015 р., які підписані представниками сторін та скріплені їх печатками.

Проте, відповідач за поставлений товар розрахувався частково у розмірі 106 150, 01 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 318 від 26.03.2015 р., № 310 від 24.03.2015 р., № 305 від 20.03.2015 р., № 297 від 16.03.2015 р. в результаті чого за останнім утворилась заборгованість у розмірі 59 730, 67 грн.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що відповідач неналежним чином виконує свої зобов'язання щодо оплати поставленого товару, зокрема, щодо погашення заборгованості у розмірі 59 730, 67 грн. Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 1 331, 91 грн. - пені, 2 450, 72 грн. - 46 % річних від простроченої суми, 6 450, 91 грн. - інфляційних витрат.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору поставки № 16/03-15 від 16.03.2015 р., суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він і є договором поставки.

Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Так, відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 691 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Згідно ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною другою статті 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Так, позивачем поставлено товар загальною вартістю 165 880, 68 грн., відповідач частково сплатив суму боргу у розмірі 106 150, 01 грн., отже заборгованість відповідача складає 59 730, 67 грн.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України вставлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

При цьому, з матеріалів справи вбачається, що після порушення провадження у справі відповідач провів оплату наявної заборгованості у розмірі 59 730, 67 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 389 від 20.05.2015 р.

Так, відповідно до п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Згідно п. 4.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1 1 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про наявність підстав для припинення провадження у справі № 910/11649/15 на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України в частині стягнення основного боргу у розмірі 59 730, 67грн., які були сплачені відповідачем в рахунок погашення заборгованості після порушення провадження у справі, за відсутністю предмету спору.

Таким чином, на день прийняття рішення у справі поставлений позивачем товар оплачений відповідачем у повному обсязі.

Разом з тим, позивач просить стягнути з відповідача 1 331, 91 грн. - пені, 2 450, 72 грн. - 46 % річних від простроченої суми, 6 450, 91 грн. - інфляційних витрат.

Так, у відповідності до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно зі ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

В силу положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Діючим господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку і цей строк є присікальним.

Оскільки положення договору не містять вказівки на встановлення іншого строку припинення нарахування пені, ніж встановленого в ст. 232 Господарського кодексу України, то нарахування штрафних санкцій припиняється зі сплином 6 місяців.

Суд перевірив наданий позивачем розрахунок пені та встановив, що останній відповідає вимогам законодавства, а тому визнаються обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача 1 331, 91 грн. - пені.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 2 450, 72 грн. - 46 % річних від простроченої суми та 6 450, 91 грн. - інфляційних витрат, суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України, боржник, не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Так, відповідно до п. 5.4. договору передбачено, що за порушення строків оплати вартості продукції відповідач сплачує на користь позивача пеню в розмірі подвійної облікової ставки встановленої Національним банком України за кожен день прострочення від несплаченої суми, а також проценти у розмірі 46 % річних у відповідності до ст. 536 Цивільного кодексу України.

Суд перевірив наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат та 46 % річних і встановив, що в останньому допущено помилку у визначенні розміру нарахування 46 % річних.

За розрахунком суду, обґрунтованою є сума інфляційних витрат у розмірі 6 450, 91 грн. та 46 % річних у розмірі 1 204, 43 грн. (розраховані у правовому порталі України Ліга Закон), а тому вимога в цій частині підлягає частковому задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат з урахуванням часткового припинення провадження у справі, суд відзначає, що статтею 7 Закону України «Про судовий збір» врегульовано загальні питання повернення сплачених сум судового збору з підстав, які визначено цією статтею і перелік яких є вичерпним.

Відповідно до постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21 лютого 2013 року N7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» (Із змінами і доповненнями, внесеними постановою Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року N 9) у застосуванні ст. 7 Закону України «Про судовий збір» господарським судам необхідно мати на увазі, зокрема, таке. Статтею 7 Закону передбачено підстави повернення судового збору. У їх числі не зазначено такої підстави, як припинення провадження у справі (стаття 80 ГПК України). Водночас закриття провадження у справі, про яке йдеться у пункті 5 частини першої цієї статті Закону, є поняттям цивільного і адміністративного судочинства, передбаченим відповідно статтею 205 Цивільного процесуального кодексу України і статтею 157 Кодексу адміністративного судочинства України, які господарськими судами у здійсненні судочинства не застосовуються.

Таким чином, припинення провадження у справі з підстав, передбачених статтею 80 ГПК України, не тягне за собою наслідків у вигляді повернення сплаченої суми судового збору.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 5 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 75, 80, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ :

1. Провадження у справі № 910/11649/14 припинити на підставі пункту 1-1 частини 1 статті 80 ГПК України в частині стягнення 59 730, 67 грн. основного боргу за відсутністю предмету спору.

2. Позовні вимоги Приватного підприємства "ЕКСІМБІЗНЕС" задовольнити частково.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОМДОРБУД" (03151, м. Київ, вул. Очаківська, буд. 5/6, офіс 306, ідентифікаційний код - 39271245) на користь Приватного підприємства "ЕКСІМБІЗНЕС" (91055, м. Луганськ, вул. Поштова, 26, офіс 21, ідентифікаційний код - 25641496) 1 331 (одну тисячу триста тринадцять) грн. 91 коп. - пені, 1 204 (одну тисячу двісті чотири) грн. 43 коп. - 46 % річних, 6 450 (шість тисяч чотириста п'ятдесят) грн. 91 коп. - інфляційних втрат та 1 794 (одну тисячу сімсот дев'яносто чотири) грн. 46 коп. - судового збору.

4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено: 09.07.2015 р.

Суддя Бондарчук В.В.