Рішення

від 07.07.2015 по справі 904/5182/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

07.07.15р. Справа № 904/5182/15

За позовом товариства з обмеженою відповідальністю "РІЙК ЦВААН Україна", с.Мала Олександрівка, Бориспільський район, Київська область

до товариства з обмеженою відповідальністю "САЛАТІКО", м.Дніпропетровськ

про стягнення заборгованості

Суддя Петренко І.В.

Секретар судового засідання Пономарьов Є.О.

Представники:

від позивача: представник Полозюк О.І. - довіреність № б/н від 05.06.15р.;

від відповідача: не з'явився.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Рійк Цваан Україна", с.М.Олександрівка, Бориспілький район, Київська область (далі по тексту - позивач) звернулося до господарського суду з позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю "Салатіко", м.Дніпропетровськ (далі по тексту - відповідач) про стягнення 285277,41грн. основної заборгованості; 5582,24грн. трьох відсотків річних; 72967,43грн. пені; 246428,09грн. різниці курсу євро.

Судові витрати по справі позивач просив суд стягнути з відповідача.

За результатами розгляду позовної заяви за вих. № б/н від б/д ухвалою суду від 18.06.2015р. порушено провадження по справі та призначено слухання на 07.07.2015р.

Відповідно до п.3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

У разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (пункт 4 частини другої статті 811 ГПК), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони (іншого учасника судового процесу) про час і місце наступного судового засідання.

За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

Позивач про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, яке повернулося на адресу господарського суду 01.07.2015р. з відміткою представника позивача про отримання ухвали суду 23.06.2015р. та явкою представника в судове засідання.

Відповідач про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, яке повернулося на адресу господарського суду 01.07.2015р. з відміткою представника відповідача про отримання ухвали суду 23.06.2015р.

07.07.2015р. повноважний представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримує та наполягає на їх задоволенні в повному обсязі, крім того, подав клопотання про долучення до матеріалів справи документів.

Повноважний представник відповідача в судове засідання не з'явився, подав клопотання про перенесення розгляду справи, відзив на позов не надав, витребуванні судом документи не представив.

Абзацом 1 п. 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.11р. за №18 визначено, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

На думку суду неявка у судове засідання представника відповідача не перешкоджає розгляду справи за наявними матеріалами.

В судовому засіданні оглянуто всі оригінали первинних документів на підставі яких виник спір.

Суд розглянув справу за наявними в ній матеріалами відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи вимоги статті 69 Господарського процесуального кодексу України щодо строків розгляду справи у судовому засіданні, яке відбулося 07.07.2015р. в порядку ст.85 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Розглянувши матеріали справи, подані документи, заслухавши пояснення повноважного представника позивача, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

25.02.2014р. між товариством з обмеженою відповідальністю "Рійк Цваан Україна" (далі по тексту - позивач, продавець) та товариством з обмеженою відповідальністю "Салатіко" (далі по тексту - відповідач, покупець) укладено договір поставки (далі по тексту - договір), відповідно до пункту 1.1 умов якого продавець передає у власність покупцеві, а покупець приймає та оплачує товар за ціною та на умовах, передбачених цим договором.

Пунктом 1.2 договору закріплено найменування товару - імпортне насіння овочевих культур селекції фірми "Рійк Цваан".

Згідно пункту 2.1 договору ціна за одиницю товару визначена у Специфікаціях до цього договору (а у разі їх відсутності - у накладних) з урахуванням положень пункту 6.4 договору.

Пунктом 2.2 договору визначено, що покупцю надається знижка в розмірі 35% від роздрібної ціни, зазначеної в діючому ціннику продавця.

Згідно пункту 5.1 договору приймання-передача товару оформлюється накладною, яка складається у письмовій формі та є частиною даного договору. Поставка кожної партії товару здійснюється після попередньої оплати товару.

Пунктом 6.1 договору визначено, що остаточна ціна договору визначається як вартість усіх поставок, здійснених продавцем протягом терміну дії цього договору, відповідно до специфікацій, накладних та правил, встановлених пунктом 6.4 договору.

Пунктом 6.2 договору визначено, що поставка кожної партії товару здійснюється лише після попередньої оплати товару в розмірі 20% від вартості товару, який поставляється.

Пунктом 6.3 договору визначено, що остаточна оплата поставленого за даним договором товару повинна бути проведена в строк не більше 90 днів з моменту отримання товару.

Пунктом 6.4 договору визначено, що погоджений сторонами договірний курс гривні до євро на дату підписання договору - 12,41грн. за 1 євро. У разі підвищення на дату платежу офіційного курсу гривні до євро, встановленого НБУ у порівнянні з курсом, вказаним вище, договірний курс на дату платежу вважається таким, що дорівнює офіційному курсу гривні до євро, встановленого Національним Банком України. У разі зниження на дату платежу офіційного курсу гривні до євро, встановленого НБУ у порівнянні з курсом, вказаним вище, договірний курс на дату платежу вважається таким, який сторони зафіксували на момент укладання договору.

Розділом 7 договору закріплено права та обов'язки сторін, а саме право продавця вимагати оплати товару у строки, передбачені договором (підпункт 7.1.1 пункт 7.1 договору).

Договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами та діє до 30.12.2014р. (пункт 12.1 договору).

На виконання умов договору між позивачем та відповідачем підписано специфікації №6 та №7, де сторони узгодили конкретний асортимент, кількість, ціну без ПДВ та ціну з ПДВ.

Позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 414049,19грн., що підтверджується долученими до позовної заяви видатковими накладними:

- видаткова накладна №14112049 від 22.05.2014р. на суму 133488,80грн.;

- видаткова накладна №14112307 від 20.06.2014р. на суму 161981,98грн.;

- видаткова накладна №14112593 від 30.07.2014р. на суму 118578,41грн.

Від відповідача повноваження на отримання товару надано агроному ОСОБА_2, які підтверджуються довіреністю №59 від 19.06.2014р. та довіреністю №76 від 29.07.2014р.

Гарантійним листом від 04.03.2014р. за вих.№б/н відповідач гарантував своєчасне та повне виконання зобов'язань з оплати вартості товару, що буде поставлений позивачу за договором б/н від 25.02.2014р.

Позивач листом за вих.№596 від 18.12.2014р. проінформував відповідача, що борг останнього за укладеним між сторонами договором складає 340277,41грн.

Просив відповідача сплатити борг до 26.12.2014р. та попередив, що в інакшому випадку позивач буде вимушений здійснити перерахунок боргу враховуючи збільшення курсу євро, відповідно до укладених договорів.

Відповідач свої зобов'язання з оплати товару належним чином не виконав, у зв'язку з чим заборгованість відповідача перед позивачем складає 285277,41грн.

21.04.2015р. позивачем на адресу відповідача направлено претензію за вих.№148 від 20.04.2015р. з вимогою погашення заборгованості за договором.

Доказом направлення вказаної претензії на адресу відповідача є лист з описом вкладень та фіскальний чек від 21.04.2015р.

Відповідачем претензію залишено без відповіді та задоволення.

Враховуючи, що досудовий порядок вирішення спору не дав бажаних результатів позивач звернувся до господарського суду з даною позовною заявою.

В свою чергу, відповідач доказів належного виконання своїх зобов'язань по вищезазначеному договору на момент розгляду спору до господарського суду не надав. Крім того, відповідач не скористався наданим йому правом на судовий захист, наведених позивачем обставин не спростував.

Згідно з частиною другою статті 4 3 та статтею 33 Господарського кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Якщо подані сторонами та іншими учасниками судового процесу докази є недостатніми, господарський суд може за їх клопотанням чи за власною ініціативою витребувати в порядку підготовки справи до розгляду необхідні для цього письмові і речові докази, інші матеріали.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово (стаття 32 цього Кодексу).

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами процесуального законодавства, рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Дослідивши матеріали справи, оригінали документів наданих позивачем на вимогу суду в судове засідання та заслухавши повноважного представника позивача в судовому засіданні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу у розмірі 285277,41грн., слід визнати обґрунтованими, документально доведеними, такими, що не суперечать чинному законодавству України, а отже є такими, що підлягають задоволенню.

Факт отримання відповідачем товару підтверджується матеріалами справи, а саме видатковими накладними, що містяться в матеріалах справи, які підписані представниками сторін та скріплені печатками підприємств позивача та відповідача.

Зобов'язання відповідача, щодо оплати за отриманий товар передбачено умовами договору та нормами законодавства.

З огляду на положення пункту 6.3 договору, строк оплати товару отриманого за видатковими накладними є таким, що настав.

Господарський суд вважає, що відповідач визнав себе зобов'язаною особою по відношенню до позивача, оскільки до дій які свідчать про визнання боргу можуть відноситися часткове погашення самим боржником основного боргу.

Доказів оплати товару в сумі 285277,41грн. відповідач не надав, доводи позивача, наведені в обґрунтування позову, належними доказами не спростував.

Доказів повернення вказаного товару позивачу відповідачем не надано.

Приймаючи рішення господарський суд виходив із наступного.

Відповідно до п. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Господарське зобов'язання виникає, зокрема із господарського договору (ст. 174 Господарського кодексу України).

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч. 6 ст. 265 Господарського кодексу України та ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч.1). Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу (ч.2). У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами (ч.3). Якщо покупець відмовився прийняти та оплатити товар, продавець має право за своїм вибором вимагати оплати товару або відмовитися від договору купівлі-продажу (ч.4). Якщо продавець зобов'язаний передати покупцеві крім неоплаченого також інший товар, він має право зупинити передання цього товару до повної оплати всього раніше переданого товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства (ч.5).

В силу ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання.

Згідно з ч. 1 ст. 199 Господарського кодексу України виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст.1 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Згідно ст.3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною 6 ст. 231 Господарського кодексу України визначено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір не передбачено законом або договором.

Частиною 6 ст.232 Господарського кодексу України, передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 8.2 договору встановлено, що у випадку порушення покупцем зобов'язань з оплати товару у строк, передбачений цим договором, покупець сплачує на користь продавця пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період за який сплачується пеня, від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Пунктом 8.5 договору визначено, що обмеження строку нарахування санкцій, встановлене частиною 6 статті 232 Господарського процесуального кодексу України, до санкцій за цим договором не застосовується.

Позивач нарахував відповідачу до сплати пеню за період з 29.04.2014р. по 27.10.2014р. на суму 849,37грн. (за кожною видатковою накладною окремо).

Господарський суд перевірив розрахунок пені здійснений позивачем та визнав його вірним, а вимогу такою, що підлягає задоволенню.

Згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач нарахував відповідачу до сплати три відсотки річних у розмірі 5582,24грн. за загальний період прострочення з 20.08.2014р. по 21.05.2015р. (за кожною видатковою накладною окремо).

Господарський суд перевірив розрахунок трьох відсотків річних та визнав його вірним, а вимогу такими, що підлягає задоволенню.

Пунктом 6.4 договору визначено, що погоджений сторонами договірний курс гривні до євро на дату підписання договору - 12,41грн. за 1 євро. У разі підвищення на дату платежу офіційного курсу гривні до євро, встановленого НБУ у порівнянні з курсом, вказаним вище, договірний курс на дату платежу вважається таким, що дорівнює офіційному курсу гривні до євро, встановленого Національним Банком України. У разі зниження на дату платежу офіційного курсу гривні до євро, встановленого Національним Банком України у порівнянні з курсом, вказаним вище, договірний курс на дату платежу вважається таким, який сторони зафіксували на момент укладення договору.

Пунктом 8.3 договору визначено, що базою для розрахунків фінансових санкцій є сума заборгованості покупця у євро. Визначена розрахунками сума санкцій підлягає сплаті у гривнях за курсом, встановленим у порядку, визначеному пунктом 6.4 договору.

Позивач нарахував відповідачу до сплати різницю курсів, в порядку пунктів 6.4, 8.3 договору, у розмірі 246428,09грн.

Господарський суд перевірив розрахунок здійснений позивачем та визнав його вірним, а вимогу такою, що підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір при задоволенні позову покладається на відповідача.

З урахуванням положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі 12205,10грн.

До уваги. Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються апеляційним судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Пленум Вищого господарського суду України у п. 9 постанови від 17.05.2011 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України", роз'яснив, що у вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. При цьому обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою Господарського процесуального кодексу України покладається саме на заявника (скаржника), а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов'язаний самостійно з'ясовувати відповідні причини. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.

Аналогічна правова позиція підтримана постановою Вищого господарського суду України від 24.12.2014р. по справі № 904/9428/13, недотримання якої стало підставою скасування постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Керуючись ст. ст. 1, 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", ст.ст. 509, 525, 526, 530, 536, 549, 610, 612, 625, 629, 692, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 174, 193, 199, 231, 232, 265, 266 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 2, 12, 21, 32, 33, 34, 36, 44, 49, 75, 82-85, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Салатіко" (49000, м.Дніпропетровськ, вул.Бориса Кротова, 50; ідентифікаційний код 38431858) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Рійк Цваан Україна" (08320, Київська область, Бориспільський район, с.М.Олександрівка, вул.Овочева, 8; ідентифікаційний код 30517557) 285277,41грн. (двісті вісімдесят п'ять тисяч двісті сімдесят сім грн. 41 коп.) основної заборгованості; 5582,24грн. (п'ять тисяч п'ятсот вісімдесят дві грн. 24 коп.) трьох відсотків річних; 72967,43грн. (сімдесят дві тисячі дев'ятсот шістдесят сім грн. 43 коп.) пені; 246428,09грн. (двісті сорок шість тисяч чотириста двадцять вісім грн. 09 коп.) різниці курсу євро; 12205,10грн. (дванадцять тисяч двісті п'ять грн. 10 коп.) судового збору, видати наказ.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи Дніпропетровським апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено

13.07.2015 року

Суддя І.В. Петренко