Рішення

від 03.06.2015 по справі 910/9887/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.06.2015Справа №910/9887/15

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "САВХОЗ"

до Приватного підприємства "Фірма "Закарпаття-97"

про стягнення 26500,00 грн.

Суддя А.М. Селівон

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

від позивача: Стоколоса М.В. - представник, довіреність б/н від 23.03.15 р.;

від відповідача: не з'явився;

В судовому засіданні на підставі ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення .

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "САВХОЗ" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства "Фірма "Закарпаття-97" про стягнення 66 448,21 грн. заборгованості, а саме: 53 000,00 грн. основного боргу, 3% річних в сумі 675,21 грн. та 12 773,00 грн. інфляційних втрат, а також судових витрат по сплаті судового збору в розмірі 1 827,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на невиконання відповідачем належним чином умов укладеного між сторонами Договору №11 від 03.11.14 р. в частині здійснення поставки товару, оплату вартості якого позивачем здійснено відповідно до платіжного доручення №1195 від 04.11.14 р., у зв'язку з чим позивач просить стягнути з відповідача суму вартості оплаченого та непоставленого товару у розмірі 53 000,00 грн. в судовому порядку, а також нараховані три проценти річних та інфляційні втрати.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.04.15 р. позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «САВХОЗ» прийнято до розгляду, порушено провадження у справі №910/9887/15 та призначено до розгляду на 19.05.15 р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.05.15 р. розгляд справи відкладено на 03.06.15 р..

В судові засідання 19.05.15 р. та 03.06.15 р. з'явився уповноважений представник позивача.

Уповноважений представник відповідача у вказані судові засідання не з'явився.

Копії ухвал Господарського суду міста Києва від 20.04.15 р. та від 19.05.15 р., які направлялись відповідачу на адресу, вказану у позовній заяві, а саме: 03191, м. Київ, вул. Вільямса, буд. 9, корпус 3, кв. 9, та яка співпадає з місцезнаходженням Приватного підприємства «Фірма «Закарпаття-97» згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців стосовно відповідача, повернуто підприємством зв'язку не врученими адресату з посиланням на закінчення встановленого строку зберігання поштового відправлення.

Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Пунктом 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.11 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» (далі - Постанова № 18) Вищим господарським судом України роз'яснено, що за змістом статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

З огляду на приписи ст. 64 Господарського процесуального кодексу України та п. 3.9.1 Постанови №18 суд вважає, що відповідач був належним чином повідомлений судом про дату, час та місце розгляду справи судом.

Про поважні причини неявки представника відповідача в судові засідання 19.05.15 р. та 03.06.15 р. суд не повідомлено.

До початку судового засідання 19.05.15р. позивачем подано до Господарського суду міста Києва клопотання б/н від 14.05.15 р., в якому останній просить долучити до матеріалів справи витребувані судом документи. Клопотання судом задоволено, документи долучено до матеріалів справи.

Також до початку судового засідання 19.05.15р. позивачем подано до Господарського суду міста Києва додаткові пояснення б/н від 14.05.15 р. щодо застосування положень ст. 625 Цивільного кодексу України. Додаткові пояснення судом долучено до матеріалів справи.

До початку судового засідання 03.06.2015р. позивачем подано до Господарського суду міста Києва заяву б/н від 29.05.15 р. про уточнення позовних вимог, в якій позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість за договором №11 від 03.11.14 р. в сумі 66 448,21 грн., що складається з: 53 000,00 грн. основного боргу, 3% річних в сумі 675,21 грн. та 12773,00 грн. інфляційних втрат, а також судових витрат по сплаті судового збору в розмірі 1827,00 грн. Заяву про уточнення позовних вимог судом долучено до матеріалів справи.

В судовому засіданні 03.06.15 р. представником позивача подано заяву б/н від 02.06.15 р. про зменшення позовних вимог, в якій останній, враховуючи часткове повернення відповідачем попередньої оплати в сумі 26500,00 грн., просить суд стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість (попередню оплату) за договором № 11 від 03.11.14 р., що складає 26 500,00 грн., а також судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1827,00 грн.

Суд зазначає, що позовна заява - це процесуальний документ, за допомогою якого реалізується право на звернення до господарського суду і в якій може бути об'єднано кілька вимог (ст. 58 ГПК України). Під позовною вимогою розуміється матеріально правова вимога, тобто предмет позову. Отже, позивач наділений правом об'єднати в одній позовній заяві кілька вимог.

Як свідчать встановлені судом обставини, у даній справі № 910/9887/15 одними із самостійних позовних вимог було стягнення трьох процентів річних в сумі 675,21 грн. та 12 773,00 грн. інфляційних втрат.

Водночас, із заяви позивача про зменшення позовних вимог б/н від 02.06.15 р. вбачається, що позивач зменшив позовні вимоги, зокрема, за рахунок трьох процентів річних в сумі 675,21 грн. та 12 773,00 грн. інфляційних втрат.

Оскільки під зменшенням розміру позовних вимог закон розуміє зміну кількісних показників в яких виражається певна вимога, тому зменшення позовних вимог в частині стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат могло б бути виражене виключно у зменшенні розміру цих вимог, що не є тотожним не підтриманню їх взагалі, оскільки такі дії свідчать про повну відмову від заявлених позовних вимог.

Таким чином, враховуючи, що позивач розпорядився своїм процесуальним правом і зменшив до нуля, тобто фактично відмовився від вимог про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат способом їх повного не підтримання в поданій заяві б/н від 02.06.15 р. про зменшення позовних вимог, дослідивши в судовому засіданні 03.06.15 р. зміст позовної заяви та подану позивачем заяву б/н від 02.06.15 р. про зменшення позовних вимог, судом розцінено останню як заяву про зменшення розміру позовних вимог в частині стягнення основного боргу за Договором №11 від 03.11.14 р. до 26 500,00 грн. та відмову від позовних вимог в частині стягнення трьох процентів річних в сумі 675,21 грн. та 12 773,00 грн. інфляційних втрат.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

У відповідності до п. 3.10. Постанови №18 під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено у позовній заяві. Згідно з частиною третьою ст. 55 ГПК України ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої вирішується спір.

Враховуючи, що зменшення розміру позовних вимог є правом позивача, передбаченим ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, не суперечить законодавству, не порушує чиї-небудь права та охоронювані законом інтереси, суд приймає вищевказану заяву позивача про зменшення позовних вимог до розгляду і спір вирішується з її урахуванням.

В зв'язку з прийняттям судом заяви позивача б/н від 02.06.15 р. про зменшення розміру позовних вимог (та відмову від частини позовних вимог), попередньо подана позивачем заява б/н від 29.05.15 р. про уточнення позовних вимог залишена судом без розгляду.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог, окрім наявних в матеріалах справи, позивачем суду не надано.

Заяв та клопотань процесуального характеру на час проведення судових засідань 19.05.15 р. та 03.06.15 р. від відповідача до суду не надходило.

Документи, витребувані ухвалами суду від 20.04.15 р. та від 19.05.15 р., відповідачем не надані.

Пунктом 2.3. Постанови №18 Вищим господарським судом України роз'яснено, що якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Згідно підпункту 3.9.2 п. 3.9. Постанови №18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Окрім того, відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

З огляду на вищевикладене, оскільки явка представника відповідача в судові засідання обов'язковою не визнавалась, відповідач не скористався належним йому процесуальним правом приймати участь в судових засіданнях, не надано суду відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, беручи до уваги те, що представник позивача проти розгляду справи за відсутності представника відповідача не заперечував, суд, на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, здійснював розгляд справи за відсутності уповноваженого представника відповідача, виключно за наявними у справі матеріалами.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи учасникам судового процесу можливість реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи обмежені процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, не знаходив підстав для відкладення розгляду справи.

Враховуючи відсутність на час проведення судових засідань клопотань щодо здійснення фіксації судового засідання по розгляду даної справи технічними засобами фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Судовий процес відображено у протоколах судового засідання.

Перед початком розгляду справи в судових засіданнях представника позивача було ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст. ст. 20, 22, 60, 74 та ч. 5 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Представник позивача в судових засіданнях повідомив суд, що права та обов'язки йому зрозумілі.

Відводу судді не заявлено.

В судовому засіданні 03.06.15 р. представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги з підстав, викладених в позовній заяві та з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог (та відмову від частини позовних вимог), та просив суд позов задовольнити.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши в судових засіданнях пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши надані позивачем докази та оглянувши в судових засіданнях їх оригінали, суд

В С Т А Н О В И В:

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

03 листопада 2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «САВХОЗ» (Покупець за договором, відповідач у справі) та Приватним підприємством «Фірма «Закарпаття-97» (Постачальник за договором, відповідач у справі) укладений Договір №11 (далі - Договір), згідно умов якого Продавець зобов'язується передати у власність Покупця дизель-генератор АД-30кВт-Т/400 (під металевим кожухом, пересувний на 2-х осном причепі) (далі - Товар), а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити його на умовах даного Договору.

Розділами 2-5 Договору сторони погодили ціну товару та порядок розрахунків, умови прийому-передачі транспортних засобів, відповідальність сторін тощо.

Договір вступає в силу з моменту його підписання та діє до моменту його повного виконання сторонами (п. 5.1. Договору).

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який регулюється нормами §3 глави 54 Цивільного кодексу України та §1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

В силу приписів ст. 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Згідно пунктів 2.1. та 2.2. Договору ціна товару, зазначеного в п. 1.1., встановлюється у Специфікації №1 (Додаток №1), що є невід'ємною частиною Договору. Покупець зобов'язаний здійснити розрахунок за Товар протягом 2 (двох) робочих днів з моменту отримання від продавця рахунку-фактури на оплату.

Як вбачається з матеріалів справи та підтверджено представником позивача в судових засіданнях, відповідачем - Приватним підприємством «Фірма «Закарпаття-97» було виставлено позивачу - Товариству з обмеженою відповідальністю «САВХОЗ» для оплати рахунок №43 від 03.11.14 р. за поставку товару - дизель-генератор АД-30кВт-Т/400 (під металевим кожухом, пересувний на 2-х осном причепі) у кількості 1 (одна) шт. на суму 53 000,00 грн.

У відповідності до умов Договору позивачем було перераховано на рахунок відповідача грошові кошти в розмірі 53 000,00 грн. (передоплата), що підтверджується відповідним платіжним дорученням №1195 від 04.11.14 р. (призначення платежу: «дизель-генератор згідно рах. №43 від 03.11.2014р. у т.ч. ПДВ 20% - 8 833,33 грн.»). Копії рахунку та платіжного доручення залучені до матеріалів справи.

За таких обставин, судом встановлено, що позивачем виконано прийняті на себе зобов'язання за Договором з оплати товару, що належним чином підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до умов Договору (пункти 3.1.-3.4.) Продавець передає Товар Покупцеві протягом 10 (десяти) календарних днів з дати оплати Покупцем вартості Товару, зазначеної у рахунку-фактурі. Разом з Товаром Продавець передає Покупцеві документи, що стосуються Товару. Пункт прийому-передачі Товару: Київська область, Васильківський район, с. Ксаверівка, Центральний майдан, 4. Прийом-передачі Товару здійснюється представниками сторін у пункті прийому-передачі в порядку, визначеному чинним законодавством України, та оформляється шляхом підписання сторонами Акту прийому-передачі.

Проте, як стверджує позивач, відповідач - Приватне підприємство «Фірма «Закарпаття-97» свої зобов'язання щодо передачі позивачу обумовленого Договором та Специфікацією №1 товару не здійснив.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, є зобов'язанням.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

В силу ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Частиною 2 ст. 693 Цивільного кодексу України визначено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Судом роз'яснюється, що умовою застосування норми ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.

Суд зазначає, що умовою застосування норми ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. При цьому у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.

Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця.

Таким чином, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 28.11.11 р. у справі № 43/308-10.

Оскільки у визначений п. 3.1. Договору строк поставка товару відповідачем здійснена не була, позивачем було направлено на адресу відповідача вимогу без номеру від 13.05.15р. з проханням на протязі 2 (двох) робочих днів з дати отримання даної вимоги сплатити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «САВХОЗ» 66 448,21 грн. або надати власні вмотивовані заперечення. Факт надсилання вказаної вимоги підтверджується наявними в матеріалах справи оригіналами опису вкладення у цінний лист від 13.05.15 р. та фіскального чеку УДППЗ «Укрпошта» №7948 від 13.05.15 р..

В свою чергу, суду не надано доказів задоволення відповідачем зазначеної вимоги та повернення грошових коштів позивачу, як і не надано доказів здійснення поставки відповідно до умов Договору.

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи обов'язок щодо поставки товару - дизель-генератора АД-30кВт-Т/400 (під металевим кожухом, пересувного на 2-х осном причепі) вартістю 53 000,00 грн. на суму здійсненої позивачем передоплати, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства відповідач не виконав, в результаті чого у останнього утворилась заборгованість перед позивачем в розмірі вартості непоставленого товару, яку позивач просив стягнути в судовому порядку.

За матеріалами справи судом встановлено, що після порушення провадження у справі ухвалою суду від 20.04.15 р. відповідачем було перераховано на рахунок позивача грошові кошти в розмірі 26 500,00 грн. із зазначенням призначення платежу «повернення коштів за дизель-генератор згідно дог. №11 від 03.11.2014, в т.ч. ПДВ 4 416,67», що підтверджується долученою до матеріалів справи копією платіжного доручення № 1 від 18.05.15 р., отже, залишок неповернутої попередньої оплати становить 26500,00 грн..

Таким чином, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов'язань за Договором у встановлений строк, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів поставки товару або повернення суми попередньої оплати відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимога позивача про стягнення з відповідача 26500,00 грн. перерахованих коштів (передплати) за непоставлений за вказаним Договором товар підлягає задоволенню.

Крім того, розглянувши долучену до матеріалів справи заяву позивача без номеру від 02.06.15 р. про зменшення позовних вимог, зокрема, в частині відмови від трьох процентів річних та інфляційних втрат, суд зазначає, що відповідно до п. 6 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 14.08.07 р. №01-8/675 приписи частини четвертої статті 22 ГПК України, передбачаючи право позивача, зокрема, на відмову від позову, не виключає можливості часткової відмови. Однак вона можлива лише у випадку, якщо позивачем заявлено дві чи більше вимог, і позивач відмовляється не від усіх цих вимог. У разі такої відмови та її прийняття судом провадження зі справи підлягає припиненню на підставі пункту 4 частини першої статті 80 ГПК України у частині тих вимог, стосовно яких заявлено відмову, а решта вимог розглядається судом у загальному порядку. Якщо ж позовна заява містить тільки одну вимогу, то відмова позивача від її частини має розглядатися як зменшення розміру позовної вимоги.

Враховуючи вищевикладене, дослідивши зміст поданої заяви без номеру від 02.06.15 р. про зменшення позовних вимог та матеріали справи, суд розцінює вказану заяву, зокрема, як заяву про відмову позовних вимог в частині стягнення трьох процентів річних в сумі 675,21 грн. та 12 773,00 грн. інфляційних втрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 78 Господарського процесуального кодексу України відмова позивача від позову викладається в адресованій господарському суду письмовій заяві.

До прийняття відмови позивача від позову в частині стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат, господарським судом у відповідності до вимог ст.78 Господарського процесуального кодексу України позивачу роз'яснено процесуальні наслідки припинення провадження у справі, передбаченні ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

Представник позивача підтвердив в судовому засіданні 03.06.15 р., що відповідні наслідки припинення провадження йому відомі та зрозумілі.

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято господарським судом.

Дослідивши матеріали справи, враховуючи вимоги ст.80 Господарського процесуального кодексу України, суд прийняв відмову позивача від позовних вимог в частині стягнення трьох процентів річних в сумі 675,21 грн. та 12 773,00 грн. інфляційних втрат, оскільки подана позивачем заява б/н від 02.06.15 р. про зменшення позовних вимог не суперечить чинному законодавству та не порушує права і охоронювані законом інтереси інших осіб, та вважає за необхідне провадження у справі в цій частині припинити.

У відповідності до ст. 124, п. п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України, основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства. При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Доказів визнання недійсним чи розірвання Договору № 112 від 03.11.14 р. або окремих його положень суду не надано.

Враховуючи вищевикладене, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов'язань щодо повернення суми попередньої оплати у встановлений строк, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам справи та на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості в повному обсязі, суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимога позивача про стягнення з Приватного підприємства «Фірма «Закарпаття-97» 26 500,00 грн. заборгованості за товар, який відповідачем не поставлено, підлягають задоволенню.

Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.12 р. «Про судове рішення» рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Оскільки спір виник у зв'язку з неправомірними діями відповідача, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 124, 129 Конституції України та ст. ст. 4-2, 4-3, 33, 43, 49, 75, п. 4 ч. 1 ст. 80, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Провадження у справі в частині стягнення трьох процентів річних в сумі 675,21 грн. та 12 773,00 грн. інфляційних втрат припинити.

2. Позовні вимоги задовольнити повністю.

3. Стягнути з Приватного підприємства «Фірма «Закарпаття-97» (03191, м. Київ, вул. Вільямса, буд. 9, корпус 3, кв. 60, код ЄДРПОУ 21669807) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «САВХОЗ» (08660, Київська обл., Васильківський район, с. Ксаверівка, Центральний майдан, буд. 4, код ЄДРПОУ 33801770) 26 500,00 грн. (двадцять шість тисяч п'ятсот гривень нуль копійок) основного боргу та 1 827,00 грн. (одну тисячу вісімсот двадцять сім гривень нуль копійок) судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення складено та підписано 10 липня 2015 року.

Суддя А.М. Селівон