Рішення

від 07.07.2015 по справі 910/11866/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.07.2015Справа №910/11866/15

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Нано-Сіті»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «БК «Гефест Альянс»

про стягнення 113669 грн. 50 коп.

Суддя: Демидов В.О.

Представники сторін:

від позивача - Мартиненко О.Г. (довіреність від 03.07.2014)

Халімон І.В. (довіреність від 03.07.2015)

від відповідача - не прибув

в с т а н о в и в:

07.05.2015 позивач звернувся до суду із позовною заявою, в якій просив стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «БК «Гефест Альянс» заборгованість за договором поставки №24 від 14.03.2013 в сумі 70669 грн. 99 коп., 16321 грн. пені, 12000 моральної шкоди та витрати на юридичну допомогу у розмірі 2440 грн.

У судовому засіданні 18.06.2015 представник відповідача надав заяву від 18.06.2015 про уточнення та збільшення позовних вимог, у якій позивач просив стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «БК «Гефест Альянс» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Нано-Сіті» заборгованість за договором поставки №24 від 14.03.2013 у розмірі 70669 грн. 99 коп., 30999 грн. 51 коп. пені, втрачену вигоду у розмірі 12000 грн. та витрати на юридичну допомогу у розмірі 2440 грн.

Ухвалою суду від 18.06.2015 судом прийняті до розгляду збільшені заявою від 18.06.2015 вимоги в частині стягнення заборгованості за договором поставки №24 від 14.03.2013 у розмірі 70669 грн. 99 коп., стягнення 30999 грн. 51 коп. пені, що підлягають розгляду разом з вимогами про стягнення моральної шкоди у розмірі 12000 грн.

У частині вимог про стягнення 12000 грн. 00 коп. втраченої вигоди заяву позивача судом до розгляду не прийнято внаслідок зміни позивачем предмету спору після початку розгляду судом справи по суті, що є порушенням ст.. 22 Господарського процесуального кодексу України.

Представник відповідача у судове засідання не прибув, причини неявки суду не повідомив, про час та місце судового розгляду справи повідомлявся належним чином шляхом надсилання за належною юридичною адресою ухвали господарського суду. Відзив на позовну заяву відповідач не надав.

З урахуванням фактичних обставин справи суд вважає за можливе розглянути справу за наявними матеріалами у даному судовому засіданні з урахуванням положень ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва встановив такі фактичні обставини справи.

14.03.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Нано-Сіті» (позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «БК «Гефест Альянс» (відповідач, покупець) укладено договір №24 (далі за текстом - договір), згідно п.1.1 якого постачальник зобов'язується передати у власність, а покупець прийняти та оплатити продукцію у відповідності з додатками до договору: двосторонніми специфікаціями до договору та/або накладними постачальника.

Ціни на поставлену продукцію зазначаються у додатках (специфікаціях, накладних) до договору та є базовими (п. 2.2 договору).

Постачальник приймає на себе зобов'язання здійснювати поставку продукції партіями протягом строку, погодженого сторонами у специфікаціях до договору (п. 3.1 договору).

При відвантаженні продукції постачальник зобов'язаний додати до оригіналу товарно-транспортного документа наступні товаророзпорядчі документи: рахунок-фактура (оригінал), податкова накладна (оригінал), накладна на відпускання продукції (оригінал), сертифікат якості. Продукція приймається покупцем виключно при наявності товаророзпорядчих документів. Підтвердження факту отримання покупцем зазначеного переліку документів є підпис представника покупця на накладній (п. 3.3 договору).

Оплата продукції та тари здійснюється покупцем банківським переводом на поточний рахунок постачальника шляхом 100% оплати протягом трьох календарних днів з моменту відвантаження продукції. У разі наявності у покупця простроченої заборгованості за отриману продукцію та/або тару на момент перерахування грошових коштів, постачальник має право зараховувати такий платіж покупця як розрахунок за раніше отриману продукцію, не приймаючи до уваги призначення платежу, зазначене у платіжному документі (п. п. 5.1, 5.2 договору).

Зазначений договір є дійсним після його підписання уповноваженими представниками сторін та набирає чинності з дати його підписання та діє до 31.12.2014, а в частині оплати отриманої продукції - до повного виконання зобов'язань (п. 10.1 договору).

Факт поставки товару за договором підтверджується відповідними видатковими накладними: №РН-0000185 від 23.05.2013 на суму 81559 грн. 99 коп., №РН-0000184 від 23.05.2013 на суму 19660, № РН-0000190 від 24.05.2013 на суму 80470 грн., №РН-0000196 від 30.05.2013 на суму 39320 грн., № РН-0000197 від 30.05.2013 на суму 39320 грн. всього поставлено товару на суму 260329 грн. 99 коп. Зазначені видаткові накладні підписані уповноваженими представниками сторін.

Також виконання позивачем зобов'язань за договором підтверджується відповідними податковими накладними: від 16.05.2013 №11 на суму 19660 грн., від 24.05.2013 №25 на суму 22029 грн. 99 коп., від 30.05.2013 №31 на суму 39320 грн., від 30.05.2013 №30 на суму 39320 грн., підписаними уповноваженою особою позивача та засвідчені печаткою.

Відповідачем здійснено часткову оплату товару 16.05.2013 на суму 119660 грн., 22.05.2013 на суму 40000 грн., 16.08.2013 на суму 30000 грн., що підтверджується відповідними банківськими виписками за 16.05.2013, 22.05.2013, 16.08.2013. Всього відповідачем здійснено часткову оплату товару за договором на суму 189660 грн.

Позивачем були сформовані та направлені на адресу відповідача претензії (вих. № 29 від 20.12.2013 та № 11 від 13.05.2014) про перерахування залишку несплаченої заборгованості за договором у розмірі 70669 грн. 99 коп. протягом трьох календарних днів.

Враховуючи часткову сплату заборгованості відповідачем, позивачем заявлено до стягнення залишок несплаченої суми заборгованості за договором у розмірі 70669 грн. 99 коп., а також пені за прострочення оплати товару за період з 20.12.2013 по 17.06.2015 у розмірі 30999 грн. 51 коп. та моральну шкоду у сумі 12000 грн.

Підстави для стягнення з відповідача моральної шкоди у заявленому розмірі у позовній заяві та у наданих суду поясненнях позивач не обґрунтував.

Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог з таких підстав.

У відповідності з приписами ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

На підставі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Спір між сторонами виник у зв'язку з простроченням виконання відповідачем зобов'язань щодо оплати продукції, одержаної за договором поставки.

Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За правилами статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Частина 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначає перелік основних реквізитів первинних бухгалтерських документів, які є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій. Такими реквізитами є: назва документа (форми); дата і місце складання; назва підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Наявні в матеріалах справи видаткові накладні містять підпис особи, яка передавала товар та приймала його. Доказів відмови відповідача від отримання товару, що поставлений згідно вказаних накладних, та прийняття його у встановленому порядку суду не надано.

Враховуючи викладене, видатковими накладними було зафіксовано факт здійснення господарської операції та факт встановлення договірних правовідносин, які є документальним підтвердженням передачі відповідачу товару та доказом права вимоги щодо оплати грошових коштів за поставку цього товару.

Таким чином, матеріалами справи, її фактичними обставинами підтверджено, а відповідачем не спростовано факт поставки обумовленого договором товару за вказаними вище видатковими накладними, підписаними уповноваженими представниками сторін на суму 260329 грн. 99 коп.

Матеріалами справи підтверджується та не заперечується позивачем, що відповідачем було частково сплачено заборгованість за договором, що вбачається з відповідних платіжних доручень та банківських виписок на у сумі 189660 грн.

Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за договором у розмірі 70669 грн. 99 коп., у зв'язку із чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як встановлено ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі статтею 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 216, ч. 2 ст. 217 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення в сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У відповідності до ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»).

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського процесуального кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до 2.5. Постанови Пленуму Вищого Господарського суду України №14 від 17 грудня 2013 року «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 Господарського кодексу України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, строку, за який нараховуються штрафні санкції

Умовами п. 7.2 договору передбачено, що у разі несвоєчасної оплати відповідачем продукції у строки, погоджені сторонами, відповідач сплачує позивачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діє у період затримки оплати, від вартості несплаченої (несвоєчасно сплаченої) продукції за кожний день прострочення платежу. При цьому пеня нараховується за весь час, поки зобов'язання відповідача по оплаті продукції залишається простроченим.

Суд перевірив розрахунки позивача з врахуванням п. 7.2 договору та дійшов висновку про їх обґрунтованість. Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня у зв'язку із несплатою заборгованості за договором у розмірі 30999 грн. 51 коп. за період прострочення з 20.12.2013 по 17.06.2015.

Розглянувши вимоги позивача про стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 12000 грн., суд дійшов такого висновку.

Підстави відповідальності за завдану моральну шкоду встановлені ст. 1167 Цивільного кодексу України, згідно ч. 1 якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Згідно з частиною першою та другою статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Відповідно до п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (далі за текстом - Постанова №4 від 31.03.1995) під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності (п. 3 Постанови №4 від 31.03.1995).

Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору (п. 5 Постанови №4 від 31.03.1995).

Звертаючись з вимогою про відшкодування моральної шкоди позивач не надав суду жодних доказів, які б свідчили про приниження ділової репутації позивача або наявності втрат немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням його ділової репутації, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до діяльності позивача.

Таким чином, враховуючи ту обставину, що позивач не надав суду доказів заподіяння (наявності) моральної шкоди, позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди в розмірі 12000 грн. є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню та з відповідача підлягає стягненню на користь позивача заборгованість у розмірі 70669 грн. 99 коп. та 30999 грн. 51 коп. пені.

Стосовно заявленої позивачем вимоги про стягнення з відповідача витрат на юридичну допомогу у розмірі 2440 грн. суд зазначає таке.

Відповідно до ст. 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно п. 6.3 Постанови пленуму Вищого господарського суду України № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України», витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У пункті 3 статті 48 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати які підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України «Про адвокатуру».

Відповідно до частини 2 статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Відповідно до абз. 3 пункту 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 14.12.2007 N01-8/973 «Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм процесуального права» у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна надавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

З матеріалів справи вбачається, що між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Еверест-Плюс» укладено договір №01-06/14 про надання юридичних послуг, згідно п. 1.1 якого останній зобов'язується надати позивачу послуги з правового супроводження господарської діяльності позивача, а позивач прийняти та оплатити такі послуги. Вартість послуг за договором складає 10000 грн. Строк дії договору - до 31.12.2014.

Заявляючи вимогу про стягнення з відповідача витрат на юридичну допомогу у розмірі 2440 грн., позивач не надав суду відповідних доказів здійснення оплати цієї допомоги у вказаному розмірі.

Крім того, суд зауважує, що строк дії договору №01-06/14 встановлено до 31.12.2014, а позивач звернувся до суду із даною позовною заявою лише 07.05.2015, тобто вже після закінчення строку дії договору.

За змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 Господарського процесуального кодексу України у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі. Аналогічну правову позицію викладено у Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 6-рп/2013 у справі N 1-4/2013.

Позивачем документального не підтверджено надання відповідних послуг саме адвокатом та понесення витрат у вказаному вище розмірі.

Приймаючи до уваги викладене, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення витрат на правову допомогу є необґрунтованою та у її задоволенні слід відмовити.

Враховуючи часткове задоволення позовних вимог, на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору підлягають стягненню з відповідача на користь позивача у розмірі 2540 грн.

Керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 44, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «БК «Гефест Альянс» (02089, м. Київ, вул. Радистів, буд. 38, код 37312719) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Нано-Сіті» (03022, м. Київ, вул. Васильківська, 28, код 37192738) заборгованість у розмірі 70669 грн. 99 коп., 30999 грн. 51 коп. пені та 2540 грн. судового збору, видати наказ позивачу після набрання рішенням законної сили.

3 . В решті позову відмовити.

У судовому засіданні 07.07.2015 відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складене та підписане 13.07.2015.

Суддя В.О. Демидов