Рішення

від 06.07.2015 по справі 911/2220/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Р І Ш Е Н Н Я

"06" липня 2015 р. Справа № 911/2220/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бумвест», м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Бестселер Україна», м. Вишневе, Києво-Святошинський р-н

про стягнення 7539,54 грн.

Суддя Щоткін О.В.

За участю представників:

позивач - Біла Р.В. предст. дов. № 1/5 від 06.04.2015;

відповідач - не з'явився.

СУТЬ СПОРУ:

До господарського суду Київської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Бумвест» (позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Бестселер Україна» про зобов'язання сплатити заборгованість за договором поставки з відтермінуванням платежу № 92 від 03.01.2013, яка складається з: 3526,42 основного боргу, 3660,48 грн. пені, 352,64 грн. штрафу, 2000 грн. моральних збитків та 2000 грн. юридичних послуг.

Ухвалою господарського суду Київської області від 28.05.2015 у справі №911/2220/15 було порушено провадження та призначено до розгляду на 22.06.2015.

Ухвалою господарського суду Київської області від 22.06.2015 розгляд справи було відкладено на 06.07.2015 року, у зв'язку з неявкою представника відповідача та неподання відповідачем витребуваних документів.

06.07.2015 року через канцелярію суду позивач подав заяву про уточнення позовних вимог № 01/15 від 01.06.2015, відповідно до якої, просив суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Бестселер Україна» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бумвест» суму заборгованості в розмірі 3526,42 грн., 3660,48 грн. пені, суму штрафу у розмірі 352,64 грн., юридичні послуги в розмірі 2100,00 грн., судовий збір у сумі 1827,00 грн. шляхом перерахування грошових коштів за реквізитами позивача та забезпечити позов шляхом накладення арешту на майно та грошові кошти, що належать відповідачеві.

Розглянувши подану заяву про уточнення позовних вимог, суд зазначає, що статтею 22 ГПК України встановлено, що позивач до початку розгляду господарським судом справи по суті має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Господарським процесуальним кодексом України, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про «доповнення» або «уточнення» позовних вимог, або заявлення «додаткових» позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як:

- подання іншого (ще одного) позову, чи

- збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи

- об'єднання позовних вимог, чи

- зміну предмета або підстав позову.

У будь-якому з таких випадків позивачем має бути додержано правил вчинення відповідної процесуальної дії, а недотримання ним таких правил тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ГПК та зазначені в цій постанові.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Відтак, зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача.

Розглянувши подану заяву, суд прийшов до висновку, що фактично відповідач змінив предмет позову.

Право позивача на зміну предмета або підстави позову може бути реалізоване лише до початку розгляду господарським судом справи по суті та лише у суді першої інстанції шляхом подання до суду відповідної письмової заяви, яка за формою і змістом має узгоджуватися із статтею 54 ГПК України з доданням до неї документів, зазначених у статті 57 названого Кодексу.

Початок розгляду справи по суті має місце з того моменту, коли господарський суд після завершення підготовки справи до розгляду (стаття 65 ГПК) відкриття судового засідання, роз'яснення (за необхідності) сторонам та іншим учасникам судового процесу їх прав та обов'язків і розгляду інших клопотань і заяв (про відкладення розгляду справи, залучення до участі в ній інших осіб, витребування додаткових доказів тощо) переходить безпосередньо до розгляду позовних вимог, тобто до з'ясування у передбаченому ГПК порядку обставин справи та здійснення їх правової оцінки, про що зазначається в протоколі судового засідання.

Аналогічна правова позиція викладена в Постанові пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції».

Як вбачається з матеріалів справи, позивач змінив предмет позову до початку розгляду справи по суті, у зв'язку з чим, суд вирішив прийняти заяву позивача та здійснювати розгляд спору в межах нового предмету.

Стосовно заяви про вжиття заходів до забезпечення позову, у судовому засіданні 06.07.2015 повноважний представник позивача просив не розглядати дану заяву та залишити її без розгляду.

В судове засідання 06.07.2015 року відповідач не забезпечив явку свого повноважного представника, про причини неявки суд не повідомив, клопотання про відкладення до суду не надсилав.

З даного приводу суд зазначає, що особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Згідно до п.п. 3.9.1, 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції».

Як вбачається з матеріалів справи, ухвали суду надсилалась відповідачу за адресою вказаною в позовній заяві та Спеціальному витягу з ЄДРПОУ, що свідчить про те, що він був належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи.

Враховуючи, що неявка відповідача в судове засідання не перешкоджає розгляду спору по суті, а також зважаючи на строки, передбачені ст. 69 ГПК України щодо терміну розгляду справи, суд вважає за можливе здійснити розгляд справи за наявними в ній матеріалами відповідно до статті 75 ГПК України за відсутності представника відповідача.

Представник позивача присутній у судовому засіданні 06.07.2015 року просив задовольнити позовні вимоги (з урахуванням заяви № 01/15 від 01.06.2015) у повному обсязі, з підстав викладених у позовній заяві.

Відповідно до частини 2 статті 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення приймається судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та іншими учасниками господарського процесу, а також доказів, які були витребувані господарським судом, у нарадчій кімнаті.

Згідно з ч. 1 статті 85 ГПК України, прийняте рішення оголошується господарським судом у судовому засіданні після закінчення розгляду справи.

06.07.2015 у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Заслухавши пояснення присутнього у судовому засіданні повноважного представника позивача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

встановив:

03 січня 2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Бумвест» (Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Бестселер Україна» (Покупець) укладено договір поставки з відтермінуванням платежу № 92, відповідно до умов якого Постачальник зобов'язується поставляти на протязі 2013 року товар, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити його.

Пунктом 4.1 Договору встановлено, що Покупець здійснює оплату товару на протязі 14 календарних днів після його отримання, шляхом перерахунку грошових коштів на розрахунковий рахунок Постачальника, із зазначенням платіжних документах номерів видаткових накладних Постачальника згідно яких здійснюється оплата. Датою оплати вважається дата фактичного зарахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Постачальника.

Як стверджує позивач, він свої зобов'язання за Договором виконав належним чином, здійснивши поставку товару, на підтвердження чого надав копії видаткових накладних № 6762 від 20.11.2013 та №7008 від 02.12.2013.

Втім, відповідач свої зобов'язання в частині своєчасної оплати товару не виконав, у зв'язку з чим за ним утворилась заборгованість у розмірі 3526, 42 грн., яку і просить стягнути позивач.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зазначена норма кореспондується з приписами статті 193 Господарського кодексу України.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Господарським кодексом.

Частиною другою статті 712 Цивільного кодексу України передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Стаття 692 ЦК України передбачає, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Приписами статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи те, що заборгованість відповідача перед позивачем на час прийняття рішення не погашена, доказів оплати та відзиву на позов відповідач до суду не надав, розмір вказаної заборгованості відповідає фактичним обставинам справи, вимога про стягнення з відповідача 3526, 42 грн. боргу за поставлений товар підлягає задоволенню.

Крім суми основного боргу позивач просить стягнути з відповідача 1735,49 грн. пені.

Як передбачено п. 6.2. Договору, у разі порушення строків оплати Покупець сплачує Постачальнику пеню у розмірі 0,1% від суми заборгованості за кожен день затримки.

Відповідно до ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Відповідно до розрахунку, наданого позивачем пеня була нарахована від кожної накладної окремо, а саме:

- по видатковій накладній № 6762 від 20.11.2013 нараховано 753,70 грн. пені розрахованої з суми заборгованості у розмірі 1510,42 грн. за період з 04.12.2013 року по 16.04.2015 року.

- по видатковій накладній № 7008 від 02.12.2013 нараховано 981,79 грн. пені розрахованої з суми заборгованості у розмірі 2016,00 грн. за період з 16.12.2013 року по 16.04.2015 року.

Однак, як встановлено п. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що позивачем невірно визначено період нарахування пені, оскільки розрахунок мав здійснюватись за півроку з моменту коли у відповідача виникло прострочення виконання зобов'язання.

До того ж, з розрахунку пені вбачається, що за основу позивачем брався розмір пені, встановленої у Договорі, а саме 0,1%.

З даного приводу варто зазначити, що згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

За приписом ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки (п. 2.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).

З урахуванням того, що позивачем невірно визначено порядок та період нарахування пені, судом було здійснено власний розрахунок пені, відповідно до вимог чинного законодавства, застосовуючи подвійну облікову ставку НБУ, від кожної видаткової накладної окремо, з урахуванням положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України та встановлено, що розрахунок мав бути здійснений наступним чином:

- по видатковій накладній № 6762 від 20.11.2013 пеня розрахована з суми заборгованості у розмірі 1510,42 грн. за період з 04.12.2013 року по 03.06.2014 року складає 110,29 грн.

- по видатковій накладній № 7008 від 02.12.2013 пеня розрахована з суми заборгованості у розмірі 2016,00 грн. за період з 16.12.2013 року по 15.06.2014 року складає 151,23 грн.

Таким чином, за розрахунком суду розмір пені складає 261,52 грн.

З огляду на вищевикладене, вимога про стягнення з відповідача 1735,49 грн. пені підлягає задоволенню частково та з відповідача на користь позивача підлягає до стягнення 261,52 грн. пені.

Позивач також просить суд стягнути з відповідача 352,64 грн. штрафу у розмірі 10% від суми простроченого платежу в порядку п. 6.3. Договору, відповідно до умов якого, у разі затримки оплати за товар строком більше 30 календарних днів Покупець виплачує Постачальнику штраф у розмірі 10% від суми заборгованості.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною четвертою статті 231 ГК України. Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 ГК України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 27.04.2012 року у справі № 06/5026/1052/2011 та у у постанові Вищого господарського суду від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань».

Перевіривши розрахунок штрафу та враховуючи вищевикладене, з урахуванням умов договору та норм чинного законодавства, суд прийшов до висновку, що заявлена сума штрафу у розмірі 352,64 грн. є вірною та підлягає задоволенню у повному обсязі.

Позивачем також заявлено позовну вимогу щодо стягнення з відповідача 142,65 грн. 3% річних та 1782,34 грн. інфляційних втрат від кожної видаткової накладної окремо за сукупний період з 04.12.2013 року по 16.04.2015 року.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд, перевіривши розрахунок інфляційних втрат та 3% річних встановив, що заявлені позивачем до стягнення суми відповідають вимогам законодавства та обставинам справи, а тому вимога щодо стягнення 142,65 грн. 3% річних та 1782,34 грн. інфляційних втрат підлягає задоволенню в повному обсязі.

Враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню частково та з відповідача підлягає до стягнення 3526, 42 грн. основного боргу, 261,52 грн. пені, 352,64 грн. штрафу, 142,65 грн. 3% річних та 1782,34 грн. інфляційних втрат. В іншій частині позову суд відмовляє.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до статті 49 ГПК України, покладаються судом на сторін пропорційно розміру задоволених вимог.

Також позивач просить стягнути з відповідача на свою користь 2100,00 грн. витрат на юридичні послуги.

Дану вимогу позивач обґрунтовує, тим, що в ст. 225 ГК України передбачено, що до складу збитків, які підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною.

Відповідно до приписів статті 22 Цивільного кодексу України, збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Зі змісту статей 614, 623 ЦК України та статті 226 ГК України вбачається, що для застосування такого заходу відповідальності, як стягнення збитків потрібна наявність усіх елементів складу господарського правопорушення: 1) порушення зобов'язання; 2) збитки; 3) причинний зв'язок між порушенням зобов'язання та збитками; 4) вина.

Заявлена до стягнення сума витрат на оплату юридичних послуг не є збитками, оскільки такі витрати не мають обов'язкового характеру та необхідних ознак збитків відповідно до приписів чинного законодавства, а факт їх наявності та розмір не знаходяться у безпосередньому причинному зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором поставки.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 13.04.2010 № 05/248-09.

До того ж варто зазначити, що відповідно до статті 28 ГПК України, справи юридичних осіб у господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника. Представництво інтересів юридичних осіб у господарському суді здійснюють керівники підприємств і організацій, інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами, а також особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, зокрема адвокати та інші фахівці у галузі права.

Отже, юридична особа самостійно вирішує питання про вибір свого представника у господарському суді. Держава гарантує такій особі відшкодування судових витрат на юридичні послуги, що надаються лише адвокатом (частина перша статті 44 Кодексу). Витрати юридичної особи на надані їй у господарському судочинстві послуги адвоката відшкодовуються в порядку, встановленому процесуальним законом (частина п'ята статті 49 Кодексу).

Таким чином, суд прийшов до висновку, що до складу судових витрат на юридичні послуги, які підлягають відшкодуванню юридичній особі в господарському судочинстві, належать суми, сплачені такою особою, якщо інше не передбачено законом, лише за послуги адвоката.

Аналогічна правова позиція викладена в рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013р. у справі №6-рп/2013 за конституційним зверненням Приватного малого підприємства - фірми «Максима» щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 59 Конституції України, частини першої статті 44 Господарського процесуального кодексу України (справа про відшкодування витрат на юридичні послуги у господарському судочинстві)

Враховуючи вищевикладене, а також те, що матеріали справи не містять доказів надання позивачеві юридичних послуг саме адвокатом, з огляду на те, що отримання позивачем юридичних послуг, пов'язаних з представленням інтересів останнього, не є обов'язковими витратами, які особа має зробити для відновлення свого порушеного права, а вибір конкретного юриста, який представлятиме його інтереси є його особистим правом; суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги про стягнення з відповідача витрат на юридичні послуги у розмірі 2100,00 грн. не підлягають задоволенню.

З урахуванням вказаного та керуючись статтями 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Бестселер Україна» (08132, Київська область, Києво-Святошинський район, місто Вишневе, вулиця Промислова, будинок 5, код ЄДРПОУ 34565227) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бумвест» (01103, місто Київ, вулиця Кіквідзе, будинок 18, літера "А", код ЄДРПОУ 23702466) - 3526 (три тисячі п'ятсот двадцять шість) грн. 42 коп. основного боргу, 261 (двісті шістдесят одну) грн. 52 коп. пені, 352 (триста п'ятдесят дві) грн. 64 коп. штрафу, 142 (сто сорок дві) грн. 65 коп. 3 % річних, 1782 (одну тисячу сімсот вісімдесят дві) грн. 34 коп. інфляційних втрат та 1469 (одну тисячу чотириста шістдесят дев'ять) 82 коп. судового збору.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Дата підписання повного тексту рішення.13.07.2015р.

Суддя О.В. Щоткін