Постанова

від 13.02.2007 по справі 35/248-06

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

35/248-06

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

13 лютого 2007 р.                                                                                   № 35/248-06  

         Вищий господарський суд України у складі колегії  суддів :

головуючого      Овечкіна  В.Е.,

суддівЧернова     Є.В., Цвігун В.Л.,

за   участю   представників:

позивача    - Северин Л.І.,

відповідача   - Дроніна І.О.,

розглянувши  у відкритому судовому засіданні  касаційну скаргу

ЗАТ "Запоріжжя-Млин"

на постановувід 23.10.2006 господарського суду Харківської області

у справі№ 35/248-06

за  позовом ЗАТ "Запоріжжя-Млин"

доФермерського господарства "Кегичівське"

про  стягнення 450448,28 грн. річних та  інфляційних втрат

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Харківської області від 23.10.2006 (суддя Швед Е.Ю.) в позові відмовлено у зв'язку з необгрунтованістю позовних вимог.

ЗАТ “Запоріжжя-Млин” в поданій касаційній скарзі просить рішення скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судом ст.ст.35, 84 ГПК України та незастосування ст.625 ЦК України. Зокрема, скаржник вважає, що постановою Запорізького апеляційного суду від 26.08.2005 року у справі №4/94д встановлено такі факти: у ФГ „Кегичівське” є заборгованість перед ЗАТ „Запоріжжя-Млин” за договором поставки №7 від 19.07.2002 року, про що боржник не заперечував. Більш того, ФГ „Кегичівське” при розгляді справи відмовилося від позову  в частині скасування виконавчого напису нотаріуса шостої Запорізької державної нотаріальної контори  щодо стягнення з ФГ„Кегичівське” заборгованості за договором поставки № 7 від 19.07.2002р. Отже , наявність   самої  заборгованості при   розгляді   справи про стягнення 3% річних та індексу інфляції не могла підлягати доведенню, так як з цього приводу вже є судове рішення, яким встановлено наявність заборгованості ФГ „Кегичівське” та підтверджено легітимність виконавчого напису нотаріуса.   

Колегія   суддів,   перевіривши   фактичні   обставини   справи   на   предмет повноти їх  встановлення  і  правильності  юридичної оцінки  судом  першої      інстанції    і    заслухавши    пояснення    присутніх    у    засіданні представників сторін,   дійшла   висновку,   що   касаційна   скарга   підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване  рішення  - скасуванню з передачею справи на новий  розгляд до господарського суду Харківської області з наступних підстав.

Відмовляючи у позові суд виходив з того, що:  

19.07.2002р. між сторонами укладено договір поставки №7 та додатки до нього, відповідно до умов якого позивач зобов'язався поставити борошно, а відповідач - прийняти та оплатити його вартість. Позивач поставив відповідачеві продукцію - борошно на загальну суму 4404801,50 грн. Даний факт підтверджується наявними в матеріалах справи відповідними накладними та довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей. З огляду на надані позивачем накладні на загальну суму 1859787,50 грн. в кількості 44 штук, судом вбачається, що в графі "отримав" міститься печатка одержувача борошна - іншої юридичної особи, а саме ТОВ "Кулиничівський хлібокомбінат", код ЄДРПОУ 31908865 якого не належить відповідачу.  

Як встановлено в процесі розгляду справи, відповідач отримав передану йому продукцію на підставі вищенаведених накладних та довіреностей, а також сплатив її вартість в сумі 4496535,00 грн. Даний факт підтверджується документально реєстром платіжних документів, наявних в матеріалах справи.

В   обгрунтування   своїх   доводів   щодо   поставки   продукції,   позивач   надав накладні та довіреності,  в яких  відсутні  посилання  на  вищезазначений Договір поставки. Позивач не надав доказів того, за яким саме договором була здійснена поставка продукції. Враховуючи те, що в накладних відсутнє посилання на підставу здійснення передачі товарно-матеріальних цінностей, а саме на договір поставки №7 від 19.07.2002р., в якому сторонами досягнуто згоди щодо строків оплати, то в даному випадку не можна віднести спірні поставки до договірних та розрахувати строки оплати відповідно до умов даного договору

Позивач до подачі позовної заяви не звертався до відповідача з вимогою про сплату заборгованості, з урахуванням чого суд дійшов  висновку, що у відповідача не виникло зобов'язання зі сплати  вартості отриманої продукції, тоді як приписи ст.625 ЦК України передбачають нарахування 3% річних  та індексу інфляції лише в  разі прострочення виконання грошового зобов'язання.  

За  таких обставин суд дійшов  висновку про відсутність у відповідача прострочення  у виконанні свого грошового зобов'язання з оплати  отриманої продукції, а також відсутності боргу, оскільки відповідачем в процесі розгляду справи представлено докази переплати за поставлене позивачем  борошно.

Проте, колегія не погоджується з висновками суду з огляду на таке.

Згідно імперативних вимог ч.2 ст.35 ГПК України факти встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть ті самі сторони.

Судом залишено поза увагою постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 26.08.2005 у справі №4/94д між тими ж сторонами, якою встановлено, що на час прийняття рішення судом першої інстанції у цій же справі (13.05.2005р.) зобов'язання зі сторони покупця –ФГ “Кегичівське” щодо повної оплати отриманої продукції не виконано, за ним рахується заборгованість в сумі 89529 грн., про що останній не заперечує. Отже, згідно п.11.1 договору поставки №7 від 19.07.2002 цей договір між сторонами продовжує свою дію і на цей час. Зазначені юридичні факти в силу вимог ч.2 ст.35 ГПК України не підлягають доведенню при вирішенні даного спору про стягнення інфляційних втрат та 3% річних, але безпідставно не враховані судом.

Постановою Вищого господарського суду України від 10.11.2005 постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 26.09.2005 у справі №4/94д залишено без змін, а ухвалою Верховного Суду України від 19.01.2006 відмовлено в порушенні касаційного провадження з перегляду постанови Вищого господарського суду України від 10.11.2005.

В зв'язку з викладеним вище помилковими визнаються висновки суду про недоведеність договірного характеру поставок борошна, оформлених наявними у справі накладними, та про відсутність виникнення у відповідача боргу перед позивачем. Окрім того, відсутність звернення позивача з вимогою до відповідача про оплату заборгованості обумовлено не її відсутністю, як помилково вказав суд в оскаржуваному рішенні, а вчиненням нотаріусом на суму боргу виконавчого напису, законність якого не спростовано в судовому порядку при розгляді справи № 4/94д між тими ж сторонами.

Наведене свідчить про неповне з'ясування судом обставин справи та наявність підстав для її передачі на новий розгляд.

Разом з тим касаційна інстанція вважає за необхідне на підставі ст.11112 ГПК України доручити суду першої інстанції при новому розгляді надати позивачу можливість згідно зі ст.22 ГПК України уточнити розмір позовних вимог, оскільки спірні суми 3% річних та інфляційних втрат позивачем нараховано за певний період (з 18.05.2004р. по 24.03.2005р.) виходячи з суми боргу –1768054 грн., яка значно  перевищує відповідну суму боргу (89529 грн.), встановлену судовим рішенням у іншій справі між тим ж сторонами.

Зазначеним обставинам, які безпосередньо стосуються предмета даного господарського спору, судами першої та апеляційної інстанції  в супереч вимогам ст.43 Господарського процесуального кодексу України не надано ретельної правової оцінки, а згідно імперативних вимог ч.2 ст.1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні та постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази чи додатково перевіряти наявні у справі докази.

Зважаючи на викладене, касаційна інстанція на підставі ч.2                                ст.1115 Господарського процесуального кодексу України дійшла висновку про неповне встановлення обставин справи та обумовлену цим неможливість надання належної юридичної оцінки всім обставинам справи, в зв'язку з чим справа підлягає направленню на новий розгляд для достовірного з'ясування інших обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення спору.

Враховуючи викладене та керуючись ч.2 ст.35, ст.ст.1115, 1117, 1119-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ЗАТ “Запоріжжя-Млин” задовольнити частково.

Рішення господарського суду Харківської області від 23.10.2006 у справі №35/248-06 скасувати з передачею справи на новий розгляд до цього ж господарського суду.

Головуючий, суддя                              В.Овечкін

Судді:                                                                                                                              Є. Чернов

                                                                                                                          В. Цвігун