Ухвала

від 01.07.2009 по справі 2-а-31326/08/2070

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

61064, м.Харків, вул.Володарського, 46 (1 корпус)

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 липня 2009 р.

Справа № 2-а-31326/08/2070

Колегія суддів Харківського апеляційного

адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Філатова Ю.М.

Суддів: Водолажської Н.С. ,  Гуцала М.І.

за участю секретаря судового засідання  Баглаєнко Я. В.

за участю

представника 

позивача    ОСОБА_2

представників відповідача ОСОБА_3, ОСОБА_4., ОСОБА_5

прокурора                             Савицького Є.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні

Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за

апеляційною скаргою Куп"янської об'єднаної державної податкової інспекції

у Харківській області на постанову  Харківський

окружний адміністративний суд  від  10.02.2009р. по справі № 2-а-31326/08/2070

за позовом   Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до  Куп"янської об'єднаної державної

податкової інспекції у Харківській області    

про

скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернувся до суду з вимогами про скасування

податкового повідомлення-рішення Куп'янської об'єднаної державної податкової

інспекції у Харківській області № 0000791700/0 від 25.11.2008 р. В

обґрунтування заявлених вимог стверджував, що фактичні господарські відносини з

ПП «ЛТКФ» Техпоставка» підтверджуються наявними в матеріалах справи

документами, зокрема договором купівлі-продажу нафтопродуктів від 01.04.2008

року, платіжними дорученнями, податковими накладними, а також актами

прийому-передачі товару. Наполягав на наявності у нього права включити до

складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку на додану

вартість у складі ціни придбаних у ПП «ЛТКФ» Техпоставка» нафтопродуктів.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду

від 10.02.2009 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Куп'янської об'єднаної

державної податкової інспекції у Харківській області про скасування податкового

повідомлення-рішення задоволено в повному обсязі, а саме: скасовано податкове

повідомлення-рішення Куп'янської об'єднаної державної податкової інспекції у

Харківській області за № 0000791700/0 від 25.11.2008 р.

Не погодившись з судовим рішенням відповідач подав

апеляційну скаргу, в якій зазначає про порушення судом першої інстанції норм

матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення

справи. Вважає, що рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям нової

постанови про відмову в задоволенні позову в повному обсязі. В обґрунтування заявлених

вимог посилається на норми Господарського кодексу України та Закону України

«Про податок на додану вартість».

Вимоги поданої органом податкової служби України

апеляційної скарги були підтримані в судовому засіданні представником

прокуратури Харківської області.

Позивач заперечує проти доводів апеляційної скарги,

вважаючи прийняте судове рішення законним та обґрунтованим. Надав до суду

письмові заперечення проти вимог апеляційної скарги та документи на

підтвердження реальності здійснених господарських операцій.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, пояснення

представників сторін та прокуратури Харківської області, дослідивши зібрані по

справі докази, вивчивши доводи апеляційної скарги, приходить до висновку, що

апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

В ході судового розгляду було встановлено, що позивач

перебуває на податковому обліку як суб'єкт підприємницької діяльності - фізична

особа з 29.01.2001 р. за №1122 у Куп'янській об'єднаній державній податковій

інспекції у Харківській області. Зокрема, позивач зареєстрований платником

податку на додану вартість, що підтверджується свідоцтвом №81100937 від

07.02.2006 року.

Куп'янською об'єднаною державною податковою інспекцією у

Харківській області з 03.11.2008 року по 05.11.2008 року було проведено

документальну невиїзну перевірку позивача з метою перевірки відомостей,

отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ПП «ЛТКФ»

Техпоставка» (код ЄДРПОУ № 34870363) за період з 01.08.2008 року по 31.08.2008

року.

Позивач надав для перевірки договір, укладений з ПП

«ЛТКФ» Техпоставка» б/н від 01.04.2008 р., згідно умов якого ПП «ЛТКФ»

Техпоставка» взяло на себе зобов'язання продати нафтопродукти, перелік,

кількість яких обумовлюється в супровідних документах, які є невід'ємною

частиною Договору, а позивач зобов'язався прийняти нафтопродукти, які є

предметом договору, провести оплату за них на умовах, зазначених в Договорі.

Відповідно до умов договору у серпні 2008 року ПП «ЛТКФ»

Техпоставка» було відгружено ФО підприємцю - ОСОБА_1. дизельне паливо, бензин

та масло, на загальну суму 3 551326,82 грн. в тому числі ПДВ 591886,13 грн. На

підтвердження правомірності віднесення сум податку до податкового кредиту  позивачем були надані накладні та податкові

накладні, виписані ПП «ЛТКФ»Техпоставка», а саме: податкова накладна № 040806

від 04.08.2008 р.; накладна № 040806 від 04.08.2008 р.; податкова накладна №

050804 від 05.08.2008 р.; накладна № 050804 від 05.08.2008 р.; податкова

накладна № 080802 від 08.08.2008 р.; накладна №080802 від 08.08.2008 р.;

податкова накладна № 110802 від 11.08.2008 р.; накладна № 110802 від 11.08.2008

р.; податкова накладна № 1408 від 14.08.2008 р.; накладна № 1408 від 14.08.2008

р.; податкова накладна № 1608 від 16.08.2008 р.; накладна № 1608 від 16.08.2008

р.; податкова накладна № 22.08.03 від 22.08.2008 р.; накладна № 22.08.03 від

22.08.2008 р.; податкова накладна №29.08.04 від 29.08.2008 р.; накладна

№29.08.04 від 29.08.2008 р.

Зважаючи на те, що ПП «ЛТКФ» Техпоставка» не є

виробником паливно-мастильних матеріалів, а також враховуючи результати

автоматизованого співставлення на центральному рівні податкової звітності по

ПДВ ПП «ЛТКФ» Техпоставка» (додаток 5) щодо задекларованого податкового кредиту

лише у сумі 20149,00 грн. та податкові зобов'язання у сумі 21210,00 за серпень

2008 року та подальшого уточнення податкового кредиту в сумі 1643695,00 грн. та

податкові зобов'язання в сумі 1651012,00 грн. станом на 20.10.2008 р., письмові

пояснення директора ПП «ЛТКФ» Техпоставка» ОСОБА_610.10.2008 року (щодо

відсутності у 2008 році взаємовідносин з підприємцями м. Куп'янська Харківської

області), відповідач в акті перевірки №1527/17-1858600794 від 10.11.2008 року

дійшов до висновку про порушення позивачем п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 ст. 7 Закону

України «Про податок на додану вартість» щодо завищення податкового кредиту в

податковій декларації за серпень 2008 року на суму 591886,13 грн.

На підставі висновків акту перевірки відповідачем було

винесено податкове повідомлення-рішення від 25.11.2008 р. № 0000791700/0, яким

позивачу визначено суму податкового зобов'язання в сумі 591886,13 грн. та

застосовано штрафні санкції в розмірі 177565,83 грн.

Приймаючи рішення про задоволення позову суд першої

інстанції виходив з того, що письмові пояснення директора ПП «ЛТКФ»

Техпоставка» не є належними доказами у справі, а обставини, на яких податковий

орган грунтує свої заперечення, не підтверджені належними письмовими

документами. Висновки відповідача про порушення позивачем положень Закону

України «Про ПДВ» є хибними, оскільки вони ґрунтуються лише на обставинах

діяльності іншої особи, а не позивача, який не несе відповідальності за дії

свого контрагента. За висновком суду правочин, який був вчинений між позивачем

та відповідачем, є правомірним, оскільки відповідає загальним вимогам

законодавства щодо чинності правочину, його недійсність прямо не встановлена

законом чи судовим рішенням, підстав вважати такий правочин нікчемним немає.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої

інстанції про достатність доказів по справі для задоволення позовних вимог,

вважаючи доводи апеляційної скарги необґрунтованими та такими, що не

підтверджують правомірність оскарженого податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до п.п. 7.4.1 Закону України «Про податок на

додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із

договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних

цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше

ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається

із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою,

встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого

звітного періоду у зв'язку з: - придбанням або виготовленням товарів (у тому

числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в

оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; -

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у

тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних

інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з

метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг)

для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає

незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали

використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності

платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи

здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного

податкового періоду.

Відповідно 

до  п.7.5.  Закону 

України  «Про  податок 

на додану  вартість»  датою виникнення права платника податку на

податковий кредит вважається: 7.5.1. дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку

платника податку в оплату товарів (робіт, послуг),  дата 

виписки  відповідного  рахунку 

(товарного  чека)   -  в  разі 

розрахунків  з використанням

кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує

факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг);

Згідно п.п. 7.4.5. вищезазначеного Закону не підлягають

включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку

у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними

чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6

цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом

державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу

податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом

документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових

санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту,

не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Аналіз наведених норм дає підстави зробити висновок, що

у Законі України «Про податок на додану вартість» передбачено єдину підставу

для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податку -

покупця належно оформленої податкової накладної.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач сформував

податковий кредит на підставі отриманих податкових накладних ПП «ЛТКФ»

Техпоставка», а саме: податкова накладна № 040806 від 04.08.2008 р.; податкова

накладна № 050804 від 05.08.2008 р.; податкова накладна № 080802 від 08.08.2008

р.; податкова накладна № 110802 від 11.08.2008 р.; податкова накладна № 1408 від

14.08.2008 р.; податкова накладна № 1608 від 16.08.2008 р.; податкова накладна

№ 22.08.03 від 22.08.2008 р.; податкова накладна №29.08.04 від 29.08.2008 р. на

загальну суму податку на додану вартість 591886,13 грн. Зазначені податкові

накладні оформлені у відповідності до вимог п.п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону

України «Про податок на додану вартість», відображені в реєстрі отриманих та

виданих податкових накладних, дані відповідають декларації з податку на додану

вартість за серпень 2008 року та додатку 5 до декларації.

Виходячи із вищевикладеного, позивач, у відповідності до

п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану

вартість», правомірно включив до складу податкового кредиту суму ПДВ 591886,13

грн., оскільки  ПДВ входить до складу

договірної суми, сплаченої продавцеві.

Відповідно до пункту 1.8 статті 1 Закону України

"Про податок на додану вартість" бюджетне відшкодування - сума, що

підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою

податку у випадках, визначених цим Законом.

Фактична  сплата

позивачем податку на додану вартість в складі договірної вартості придбаних

нафтопродуктів підтверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжних

доручень з відмітками банківської установи про переказ грошових коштів від

позивача на користь ПП «ЛТКФ» Техпоставка» з зазначенням їх цільового

призначення: за паливно-мастильні матеріали згідно договору від 01.04.2008 року

та певної накладної з чітким визначенням суми податку (платіжні  доручення № 113 від 23.09.2008 року, № 117

від 3.10.2008 року, № 134 від 4.11.2008 року, № 140 від 19.11.2008 року, № 142

від 26.11.2008 року,  № 149 від

05.12.2008 року,  № 05 від 15.01.2009

року).

Доводи відповідача щодо несплати податку на додану

вартість продавцями товару по ланцюгу постачання паливно-мастильних матеріалів

не можуть бути належним обґрунтуванням правомірності прийняття оскарженого

податкового повідомлення-рішення про визначення податкових зобов'язань

позивачу. Адже, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку

до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї

особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку

права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав

усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі

документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. Питання

фактичного надходження ПДВ до бюджету не має вирішального значення для визнання

правомірними вимог щодо формування податкового кредиту.

При цьому слід зауважити, що предметом судового розгляду

є спірні питання наявності права у позивача на віднесення до податкового

кредиту сум податку на додану вартість, зазначених в отриманих від контрагента

податкових накладних, а не питання 

наявності права у позивача на бюджетне відшкодування зазначених сум

податку в зв'язку з їх надмірною сплатою.

Апелянт в обґрунтування своїх вимог стверджує про

безтоварний характер господарських операцій, посилаючись на те, що

постачальники 1 та 2 ланки ланцюга постачання (ПП «ЛТКФ» Техпоставка» та ПП

«Кортес-Луга») не є виробниками паливно-мастильних матеріалів, а контрагент 3

ланки ланцюга постачання (ПП «Лугінвест-Термінал-Контакт» не мав взаємовідносин

з контрагентом 2 ланки ланцюга постачання (ПП «Кортес-Луга»).  Проте, орган податкової служби всупереч свого

обов'язку доказування правомірності прийнятого рішення, передбаченого ч. 2 ст.

71 КАС України, не надав докази обізнаності позивача щодо діяльності

контрагентів, зокрема щодо створення їх із протиправною метою і несплати ними

податків, наявності зговору на викрадення коштів державного бюджету шляхом

безпідставного одержання відшкодування ПДВ, докази безтоварного характеру

господарських операцій. Суду не були надані докази про встановлення таких

фактів у рішеннях інших судів.

Разом із тим, фактичні обставини справи не свідчать про

протиправний характер діяльності позивача, тому факт отримання позивачем

товару, відображеного в податкових накладних, надавало йому право на формування

податкового кредиту з врахуванням сум податку, зазначених в таких податкових

накладних. Реальність здійснених господарських операцій між позивачем та ПП

«ЛТКФ» Техпоставка», як безпосереднім постачальником паливно-мастильних

матеріалів, крім наявних податкових накладних та платіжних доручень про переказ

коштів в рахунок оплати отриманого товару підтверджується також наявними в

матеріалах справи копіями накладних на відпуск товару, актами прийому-передачі

товару, свідченнями директора ПП «ЛТКФ» Техпоставка»ОСОБА_6., наданими в ході

судового розгляду справи.

Щодо відмінностей між письмовими поясненнями директора

ПП «ЛТКФ» Техпоставка» (які зазначені в акті перевірки та на які посилається

відповідач в запереченнях на позов та апеляційній скарзі) та свідчень цього ж

директора ПП «ЛТКФ» Техпоставка» ОСОБА_6, наданими в ході судового розгляду

справи.

Поняття доказів в адміністративному судочинстві

міститься в ст. 69 КАС України, за якою доказами є будь-які фактичні дані, на

підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин. Ці дані

встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх

представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків

експертів.

Відповідно до ст. 79 КАС України письмовими доказами є

документи (у тому числі електронні документи), акти, листи, телеграми, будь-які

інші письмові записи, що містять в собі відомості про обставини, які мають

значення для справи. Показаннями свідка є повідомлення про відомі йому

обставини, які мають значення для справи (ст. 77 КАС України), в ході його

допиту в судовому засіданні суддею адміністративного суду (ст.ст. 78, 141 КАС

України).

Згідно ст. 70 КАС України суд при розгляді справи бере

до розгляду лише ті докази, які містять інформацію щодо предмету доказування,

тобто є належними. Обставини, які за законом повинні бути підтвердженні певними

засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами

доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Враховуючи вищезазначені вимоги процесуального

законодавства колегія суддів вважає, що належним та допустимим доказом по

справі є покази директора ПП «ЛТКФ» Техпоставка» ОСОБА_6, наданими в ході його

допиту в якості свідка в судовому засіданні 10.02.2009 року в ході розгляду

справи. Письмові пояснення директора ПП «ЛТКФ» Техпоставка», на яких податковий

орган грунтує свої заперечення, не є належним та допустимим письмовим доказом

по справі.

Відповідно до показів свідка, директора ПП «ЛТКФ»

Техпоставка» ОСОБА_6 між ОСОБА_1. та ПП «ЛТКФ» Техпоставка» був укладений

договір б/н від 01.04.2008 р., згідно умов якого в серпні 2008 року ПП «ЛТКФ»

Техпоставка» організувало поставку позивачу паливно-мастильних матеріалів.

Транспортування товару здійснювалось сторонніми особами за рахунок та на

підставі угод, укладених ПП «ЛТКФ» Техпоставка». ПП «ЛТКФ» Техпоставка»

задекларувало в підтвердження здійснених господарських операцій з позивачем

податковий кредит в сумі 1643695,00 грн. та податкові зобов'язання в сумі

1651012,00 грн. станом на 20.10.2008 р.

Враховуючи вищезазначені обставини, а також те, що

податковий орган в ході розгляду справи не спростував факту перебування

продавців товару в Єдиному державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб -

підприємців, наявність в них свідоцтв про реєстрацію платника ПДВ, колегія

суддів дійшла до висновку про неможливість покладення на позивача, як покупця

товару, відповідальності ні за несплату податків продавцями, ні за можливу

недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, ні за

достовірність та своєчасність поданих такими продавцями товару податкової

звітності, стану їх бухгалтерського обліку. При цьому колегія суддів виходить з

необізнаності позивача щодо можливо протиправних дій контрагентів по ланцюгу

постачання придбаного товару. Відповідальність за своєчасність та повноту

сплати податку на додану вартість, своєчасність та повноту відображення

здійснених господарських операцій діючим законодавством покладається саме на

таких контрагентах, як платників податків за відповідною ланкою ланцюга постачання.

За відсутності належних та допустимих доказів на

підтвердження доводів апеляційної скарги у колегії суддів немає підстав для

визнання правомірним визначення контролюючим органом додаткових податкових  зобов'язань та застосування штрафних санкцій

до позивача.

Додатково колегія суддів вважає за необхідне зазначити,

що документальна невиїзна перевірка відповідачем проводилась на підставі та з

метою підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини

з платником податків ПП «ЛТКФ» Техпоставка», про що прямо зазначається в акті

перевірки та не заперечується відповідачем.

Разом з тим, право органів державної податкової служби

на здійснення документальних невиїзних перевірок законодавцем пов"язується

лише з поданням податкових декларацій, звітів та інших документів щодо

нарахування та сплати податку (п. 1 ч. 1 ст. 11 Закону України «Про державну

податкову службу в Україні»).  Тому

колегія суддів відмічає про порушення відповідачем меж наданих йому повноважень

при проведенні документальної невиїзної перевірки позивача.

Щодо доводів апелянта про нікчемність правочину,

укладеного між позивачем та ПП «ЛТКФ» Техпоставка» з посиланням на ст. 207

Господарського кодексу України та ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України.

Стаття 207 Господарського кодексу України також

передбачає, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або

вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або

укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них

господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу

однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом

недійсним повністю або в частині.

Згідно ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин,

якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі

визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Підставою недійсності

правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами)

вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203

цього Кодексу (загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності

правочину).

Враховуючи вищезазначені норми права, колегія суддів

вважає, що ствердження апелянта про ухилення від належного сплати податкових

зобов'язань з податку на додану вартість контрагентів по ланцюгу постачання

товару, відсутність у них власної матеріально-технічної бази та персоналу,

необхідного для виконання власними силами господарських операцій з постачання

паливно-мастильних матеріалів, не можуть бути належним підтвердженням умислу

позивача на укладення угоди, яка суперечить інтересам держави та суспільства.

При цьому, слід зазначити, що умисел (намір) юридичної особи на свідоме

укладення угоди (господарського зобов'язання) завідомо суперечної інтересам

держави та суспільства визначається як умисел тієї посадової або іншої фізичної

особи, що підписала договір від імені юридичної особи, маючи на це належні

повноваження. Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона),

виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати

протиправність угоди і суперечність її мети інтересам держави та суспільства і

прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Проте

відповідних доказів наявності такого умислу відповідачем не надано.

В ході судового розгляду не встановлені обставини на

підтвердження того, що, укладаючи угоду, сторони діяли з метою, яка суперечила

інтересам  держави та суспільства.

Навпаки, встановлені судом факти свідчать про те, що позивач сплатив продавцю в

ціні товару податок на додану вартість. Тому ствердження відповідача про

суперечність спірної угоди інтересам держави та суспільства помилково

ґрунтується на обставинах, які не мали правового значення для справи. Сама по

собі угода про продаж паливно-мастильних матеріалів не є такою, що суперечить

інтересам держави та суспільства. Такий товар не виключено законом із

цивільного обігу, на торгівлю ним не вимагалась ліцензія, не було й інших

законодавчих обмежень стосовно його купівлі-продажу.

Виходячи з вищенаведеного, колегія суддів вважає, що

висновки суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову

ґрунтуються на вимогах діючого законодавства України та відповідають фактичним

обставинам справи, що зумовлює відсутність підстав для скасування чи зміни

прийнятого судового рішення. Доводи апеляційної скарги висновків суду не

спростовують.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196,  198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу

адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Куп"янської об'єднаної державної

податкової інспекції у Харківській області залишити без задоволення.

Постанову 

Харківський окружний адміністративний суд  від 

10.02.2009р. по справі № 2-а-31326/08/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення

та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом місяця з дня складання

ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого

адміністративного суду України.

Головуючий суддя

Філатов Ю.М.

Судді

Водолажська Н.С.   

Гуцал М.І. 

Повний текст ухвали

виготовлений  06.07.2009 р.