Рішення

від 13.07.2015 по справі 904/5261/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

13.07.15р. Справа № 904/5261/15

За позовом Прокурора Жовтневого району м. Кривого Рогу Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Міністерства енергетики та вугільної промисловості України в особі Державного підприємства "Криворізька теплоцентраль" (м. Кривий Ріг, Дніпропетровської області)

до Комунального закладу "Навчально-реабілітаційний центр" Криворізької міської ради Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг, Дніпропетровської області)

про стягнення заборгованості за договором про закупівлю послуг за державні кошти № 723 від 24.12.2014 у загальному розмірі 204 919 грн. 47 коп.

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від прокуратури: Каюк М.С. - прокурор відділу представництва (наказ № 101к від

14.01.2015)

від позивача-1: не з'явився

від позивача-2: Кожемятов К.М. - спеціаліст 2-ї категорії (довіреність № 1528/01 від

06.04.2015)

від відповідача: Сокуренко Г.В. - бухгалтер (довіреність від 13.07.2015)

СУТЬ СПОРУ:

Прокурор Жовтневого району м. Кривого Рогу Дніпропетровської області звернувся до господарського суду Дніпропетровської області із позовом в інтересах держави в особі Міністерства енергетики та вугільної промисловості України (далі - позивач-1) в особі Державного підприємства "Криворізька теплоцентраль" (далі - позивач-2), в якому просить суд стягнути з Комунального закладу "Навчально-реабілітаційний центр" Криворізької міської ради Дніпропетровської області (далі - відповідач) заборгованість за договором про закупівлю послуг за державні кошти № 723 від 24.12.2014 у загальному розмірі 204 919 грн. 47 коп.

Ціна позову складається з наступних сум:

- 167 427 грн. 55 коп. - основний борг;

- 9 787 грн. 29 коп. - пеня;

- 8 108 грн. 97 коп. - штраф;

- 19 098 грн. 88 коп. - інфляційні втрати;

- 496 грн. 78 коп. - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором про закупівлю послуг за державні кошти № 723 від 24.12.2014 в частині повного та своєчасного розрахунку за спожиту в період з 01.02.2015 по 12.04.2015 теплову енергію, наявністю боргу у сумі 167 427 грн. 55 коп. За прострочення виконання зобов'язання на підставі пункту 7.2.6. договору позивач-2 нарахував та прокурор просить стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 15.02.2015 по 25.05.2015 в сумі 9 787 грн. 29 коп. та штраф в сумі 8 108 грн. 97 коп. Крім того, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач-2 нарахував, а прокурор просить стягнути з відповідача за період прострочення з лютого 2015 року по квітень 2015 року втрати від інфляції у сумі 19 098 грн. 88 коп., а також за загальний період прострочення з 15.02.2015 по 25.05.2015 3% річних у сумі 496 грн. 78 коп.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 19.06.2015 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 13.07.2015.

Крім того, з метою забезпечення правильного вирішення спору, ухвалою суду від 26.06.2015 було зобов'язано прокурора та позивача надати господарському суду наступні документи:

- письмові пояснення щодо застосування до спірних правовідносин Закону України "Про здійснення державних закупівель" щодо проведення тендеру для укладення договору про закупівлю послуг за державні кошти № 723 від 24.12.2014;

- докази дотримання та виконання умов вищевказаного Закону;

- письмові пояснення із зазначенням правових наслідків непроведення тендеру при укладенні договору про закупівлю послуг за державні кошти № 723 від 24.12.2015 та можливості стягнення заборгованості за таким договором (у разі необхідності).

Від відповідача, на виконання вимог ухвали суду від 19.06.2015, додані витребувані документи (лист вх. суду № 44053/15 від 08.07.2015), зокрема, відповідачем долучено до матеріалів справи платіжні доручення № 279 від 29.04.2015 на суму 212 220 грн. 90 коп., № 288 від 24.06.2015 на суму 100 679 грн. 96 коп., № 441 від 24.06.2015 на суму 22 470 грн. 84 коп., № 287 від 24.06.2015 на суму 15 162 грн. 71 коп. та № 442 від 24.06.2015 на суму 29 114 грн. 04 коп., які підтверджують відсутність заборгованості відповідача перед позивачем-2 з оплати послуг з теплопостачання. Крім того, долучено також акт звірки від 06.07.2015, який також підтверджує відсутність заборгованості.

У судове засідання 13.07.2015 з'явилися прокурор, представники позивача-2 та відповідача.

Від відповідача електронною поштою 10.07.2015 надійшло клопотання (вх. суду 44803/15 від 10.07.2015), в якому він просив суд розглянути справу без участі його представника, у зв'язку з погашенням заборгованості за послуги теплопостачання.

У судовому засіданні представник відповідача просив залишити вказане клопотання без розгляду, у зв'язку з фактичною явкою представника у судове засідання.

Від позивача-1 електронною поштою надійшли письмові пояснення по суті позовних вимог (вх. суду 45034/15 від 13.07.2015), в яких він наголошує на тому, що позовні вимоги прокурора є обґрунтованими та просить суд їх задовольнити. При цьому, судом враховано, що в тексті пояснень допущені описки в сумах заборгованості та інших нарахувань.

Від позивача-2 надійшли пояснення (вх. суду 45003/15 від 13.07.2015), в яких він також підтверджує відсутність у відповідача заборгованості з оплати послуг теплопостачання перед позивачем.

Крім того, на виконання вимог ухвали суду від 19.06.2015, позивачем-2 надані пояснення (вх. суду 45000/15 від 13.07.2015), в яких зазначено, що сторонами при проведенні переговорної процедури закупівлі дотримано усіх вимог Закону України "Про здійснення державних закупівель", на підтвердження чого долучено до справи копію запрошення від 25.11.2014, копію протоколу від 27.11.2014 та копію листа від 08.12.2014).

Отже, суд приходить до висновку, що всіма учасника даного судового процесу висловлена своя правова позиція у даному спорі, а неявка позивача-1 не перешкоджає розгляду справи по суті.

Суд вважає, що позивач-1 не скористався своїм правом на участь у судовому засіданні та вважає можливим розглянути справу за відсутності представника позивача-1, оскільки останній повідомлений про час та місце судового засідання належним чином, а матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення.

Судом, враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25.01.2006 у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Так, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення прокурора, представників позивача-2 та відповідача, -

ВСТАНОВИВ :

Відповідно до частини 1 статті 29 Господарського процесуального кодексу України прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступати за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави.

Згідно з абзацом 4 частини 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України господарський суд порушує справи за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Частиною 1 згаданої статті передбачено, що у позовній заяві прокурор самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Відповідно до пункту 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 № 3-рп/99 зі справи за конституційним поданням Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Господарського процесуального кодексу України під поняттям "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах", зазначеним у частині 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Згідно з пунктом 2 статті 121 Конституції України на органи прокуратури покладено обов'язок представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.

У відповідності до статті 36-1 Закону України "Про прокуратуру", підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави. У вказаній статті також передбачено, що однією із форм представництва прокурором є звернення до суду з позовами (заявами, поданнями).

Відповідно до пунктів 3, 4, 5 рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів, в їх основі завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (зокрема, економічних, соціальних) дій, програм, спрямованих на гарантування її економічної безпеки, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо; інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатись зовсім з інтересами господарських товариств з частковою державної власності у статутному фонді; із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах; зазначає орган, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави.

Держава зацікавлена в належній поведінці суб'єктів цивільних правовідносин, які вона закріпила в законах та інших нормативно-правових актах.

В даному випадку органом державної влади виступає Міністерство енергетики та вугільної промисловості України в особі державного підприємства "Криворізька теплоцентраль".

Міністерство енергетики та вугільної промисловості України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Міністерство енергетики та вугільної промисловості України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади у формуванні та забезпеченні реалізації державної політики в електроенергетичному, ядерно-промисловому, вугільно-промисловому, торфодобувному та нафтогазовому комплексах.

Згідно преамбули наказу Міністерства енергетики України № 236 від 05.08.1999, Державне підприємство "Криворізька теплоцентраль" створено з метою впорядкування управління державним майном, яке увійшло до статутних фондів акціонерних товариств.

Відповідно до преамбули Статуту Державного підприємства "Криворізька теплоцентраль", Державне підприємство "Криворізька теплоцентраль" підпорядковане Міністерству палива та енергетики України, яке є органом управління державним майном.

Тому Державному підприємству "Криворізька теплоцентраль" державою надані повноваження здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Дії відповідача полягають у завданні збитків стратегічно важливому об'єкту - Державному підприємству "Криворізька теплоцентраль", діяльність якого полягає у забезпеченні споживачів м. Кривого Рогу тепловою енергією, що в свою чергу завдає збитків економіці держави в цілому.

Відповідно до статті 18 Господарського процесуального кодексу України прокурор є самостійним учасником судового процесу.

Згідно із частинами 1, 5 статті 36-1 Закону України "Про прокуратуру" представництво інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Формою цього представництва є, зокрема, участь у розгляді судами справ.

Системний правовий аналіз наведених законодавчих положень дає підстави для висновку про те, що прокурор правомірно звернувся до суду за захистом порушеного права позивача.

У статті 29 Господарського процесуального кодексу України визначено повноваження прокурора як учасника судового процесу у позовному провадження.

Так, прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

В даному випадку позиція прокурора і позивача-2 стосовно заявлених позовних вимог є одностайна - розглядати справу по суті. Позивач-2 у повному обсязі підтримав заявлені прокурором позовні вимоги про стягнення з відповідача 204 919 грн. 47 коп. заборгованості (станом на момент звернення із позовом до суду), тобто має місце безумовне волевиявлення позивача-2 задовольнити матеріально-правову вимогу прокурора в тому вигляді, в якому вона міститься у позовній заяві.

З приводу позовних вимог прокурора суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1 та 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Так, 24.12.2014 між Комунальним закладом "Навчально-реабілітаційний центр" Криворізької міської ради Дніпропетровської області (далі - споживач, відповідач) та Державним підприємством "Криворізька теплоцентраль" (далі - постачальник, позивач-2) укладено договір про закупівлю послуг за державні кошти № 723 (далі - договір) (а.с.21-23), відповідно до умов якого постачальник зобов'язався з 01.01.2015 по 31.12.2015 надати споживачу послуги, зазначені в пункті 1.2. договору, а споживач - прийняти і оплатити такі послуги по встановленим тарифам в строки, передбачені договором. Найменування послуг: 35.30.1 - пара та гаряча вода, постачання пари та гарячої води. Кількість 573,1 Гкал. Обсяги закупівлі послуг можуть бути зменшені залежно від реального фінансування видатків (стаття 23 частина 1 Бюджетного кодексу України) (пункти 1.1., 1.2. та 1.3. договору).

При виконання договору сторони керуються діючим Законом України "Про житлово-комунальні послуги", Законом України "Про теплопостачання", "Правилами технічної експлуатації електричних станцій і мереж", ГКД 34-20.507-2003, "Правилами технічної експлуатації теплових установок і мереж" № 71 від 14.02.2007, "Правилами користування тепловою енергією", затвердженими постановою Кабінету Міністрів України № 1198 від 03.10.2007, постановою Національної комісії регулювання ринку комунальних послуг України № 682 від 13.06.2014.

Відповідно до пункту 1.6. договору постачальник відпускає споживачеві теплову енергію у відповідності з установленим планом теплоспоживання на січень - грудень 2015 року (додаток № 1 до договору) на об'єкти вказані в дислокації.

У пункті 10.1. договору сторони погодили, що договір набуває чинності з моменту підписання і діє з 01.01.2015 до 31.12.2015, але в будь-якому випадку до повного виконання фінансових зобов'язань.

Доказів зміни або розірвання вказаного договору сторонами суду не надано.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що укладений договір про закупівлю послуг за державні кошти № 723 від 24.12.2014 за своїм змістом та правовою природою є договором енергопостачання, який підпадає під правове регулювання норм § 5 "Постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу" глави 54 розділу ІІІ Цивільного кодексу України, норм § 3 "Енергопостачання" глави 30 розділу VІ Господарського кодексу України та спеціального закону.

Відповідно до частин 1, 2 статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається.

Приписами статті 25 Закону України "Про теплопостачання" встановлено, що теплогенеруюча, теплотранспортна та теплопостачальна організації мають право укладати договори купівлі-продажу теплової енергії із споживачами.

За змістом статті 1 Закону України "Про теплопостачання" споживачем теплової енергії визнається особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору. Зазначене кореспондує з положеннями Правил користування тепловою енергією, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 № 1198, за змістом яких споживач теплової енергії - фізична особа, яка є власником будівлі або суб'єкт підприємницької діяльності, чи юридична особа, яка використовує теплову енергію відповідно до договору.

У відповідності до статті 24 Закону України "Про теплопостачання" основним обов'язком споживача теплової енергії є своєчасне укладання договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії.

Згідно з пунктом 6.1.1. договору споживач має право на отримання інформації від постачальнику щодо обсягів послуг з постачання теплової енергії та якості теплопостачання, тарифів (цін), порядку оплати, умов і режимів споживання.

Ціна договору становить 681 038 грн. 00 коп., в тому числі ПДВ 113 506 грн. 33 коп., в тому числі на січень 2015 року 43 782 грн. 00 коп., в тому числі ПДВ 7 297 грн. 00 коп. На момент укладення договору ціна складає 1 188 грн. 34 коп. за 1 Гкал з ПДВ. Ціна договору можу бути зменшена за взаємною згодою сторін (пункти 3.1. та 3.2. договору).

Так, на виконання умов договору позивачем-2 у період з 01.02.2015 по 12.04.2015 були надані відповідачу послуги з теплопостачання на загальну суму 282 322 грн. 40 коп. , що підтверджується наступними актами здачі-прийняття робіт (надання послуг):

- акт № 1129 від 28.02.2015 за лютий 2015 року на суму 114 894 грн. 85 коп. (долучений до пояснень вх. суду 45003/15 від 13.07.2015);

- акт № 2338 від 31.03.2015 за лютий 2015 року на суму 15 162 грн. 71 коп. (долучений до пояснень вх. суду 45003/15 від 13.07.2015);

- акт № 2459 від 31.03.2015 за березень 2015 року на суму 100 679 грн. 96 коп. (а.с.18);

- акт № 3530 від 29.04.2015 за березень 2015 року на суму 22 470 грн. 84 коп. (а.с.19);

- акт № 3710 від 30.04.2015 за квітень 2015 року на суму 29 114 грн. 04 коп. (а.с.20).

При цьому, у судовому засіданні 13.07.2015 судом було зауважено, що прокурор помилково зазначає, що заявлена заборгованість утворилась за період з 01.01.2015 по 12.04.2015, оскільки у судовому засіданні були дослідженні акти здачі-приймання робіт (надання послуг) за період з 01.01.2015 по 01.02.2015, а також платіжне доручення, що було долучене до матеріалів справи відповідачем - № 279 від 29.04.2015 на суму 212 220 грн. 90 коп., які підтверджують, що заборгованість за спожиті у січні 2015 року послуги з теплопостачання у відповідача перед позивачем, станом на момент звернення із позовом до суду, була відсутня. Крім того, у розрахунку ціни позову, що здійснений позивачем-2, також помилково зазначено, що заборгованість в сумі 15 162 грн. 71 коп. утворилась за спожиті у січні 2015 року послуги, оскільки акт на вказану суму (№ 2338 від 31.03.2015) складений саме за спожиті в лютому 2015 року послуги. Так, прокурором та представником позивача-2 було пояснено, що вказана заборгованість дійсно утворилась за надані у лютому 2015 року послуги, та в позовній заяві та в розрахунках помилково зазначена за січень 2015 року.

Так, вказані вище акти підписані позивачем-2 та відповідачем та скріплені їх печатками. Крім того, в кожному акті сторони зазначили, що претензій сторони не мають.

Заперечення відповідача щодо якості та обсягів наданих послуг в матеріалах справи також відсутні. Представники позивача-2 та відповідача у судовому засіданні 13.07.2015 пояснили, що протягом спірного періоду також жодних претензій з цього приводу від відповідача не заявлено.

Відповідно до пункту 4.1. договору оплата за теплову енергію здійснюється споживачем виключно грошовими коштами відповідно до встановлених тарифів. Остаточний розрахунок за фактично спожиту теплову енергію здійснюється до 14-го числа місяця наступного за місяцем споживання теплової енергій

Споживач здійснює передплату в грошовій формі в розмірі авансового платежу, згідно виставленого рахунку у міру фінансування (пункт 4.2. договору).

Так, причиною виникнення спору є неналежне виконання відповідачем умов договору про закупівлю послуг за державні кошти № 723 від 24.12.2014 в частині своєчасної оплати за надані в період з лютого 2015 року по квітень 2015 року послуги з теплопостачання у встановлений договором строк.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить також з наступного

Згідно статті 19 Закону України "Про теплопостачання" споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію. Також, законом визначений обов'язок споживача сплачувати за отриману теплову енергію саме теплопостачальній організації.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

В силу положень статей 525 та 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

В силу вимог статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України, держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів, зокрема, шляхом присудження до виконання обов'язку в натурі та застосуванням штрафних санкцій.

Частиною 6 статті 25 Закону України "Про теплопостачання" визначено, що в разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії заборгованість стягується в судовому порядку.

При цьому, відповідно до частини 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справив їх сукупності, керуючись законом.

Так, матеріалами справи підтверджується належне виконання своїх зобов'язань за спірним договором позивачем-2, в свою чергу відповідачем вони були порушені, внаслідок чого станом на момент звернення із позовом до суду у нього утворилась заборгованість з оплати послуг з теплопостачання за період з лютого 2015 року по квітень 2015 року в сумі 167 427 грн. 55 коп.

При цьому, відповідачем було у повному обсязі погашено заборгованість за надані в спірний період послуги наступним чином:

- платіжним дорученням № 287 від 24.06.2015 на суму 15 162 грн. 71 коп. були оплачені надані за актом № 2338 від 31.03.2015 послуги (за лютий 2015 року);

- платіжним дорученням № 288 від 24.06.2015 на суму 100 679 грн. 96 коп. були оплачені надані за актом № 2459 від 31.03.2015 послуги (за березень 2015 року);

- платіжним дорученням № 441 від 24.06.2015 на суму 22 470 грн. 84 коп. були оплачені надані за актом № 3530 від 29.04.2015 послуги (за березень 2015 року);

- платіжним дорученням № 442 від 24.06.2015 на суму 29 114 грн. 04 коп. були оплачені надані за актом № 3710 від 30.04.2015 послуги (за квітень 2015 року), а всього 167 427 грн. 55 коп.

Судом зауважено, що провадження у даній справі було порушено ухвалою суду від 19.06.2015, а заборгованість була погашена відповідачем лише 24.06.2015, отже після порушення провадження у справі.

При цьому, згідно з пунктом 1-1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає за необхідне припинити провадження у справі в частині стягнення з відповідача основного боргу в сумі 167 427 грн. 55 коп. у зв'язку з відсутністю предмету спору.

Крім цього, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо сплати боргу за надані послуги у строки, визначені умовами договору, позивачем на підставі статті 625 Цивільного кодексу України були заявлені до стягнення інфляційні втрати за період прострочення з лютого 2015 року по квітень 2015 року в сумі 19 098 грн. 88 коп., а також 3% річних за загальний період прострочення з 15.02.2015 по 25.05.2015 в сумі 496 грн. 78 коп.

При цьому, за змістом частини 3 пункту 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помножений на індекс інфляції, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці) у якому (яких) мала місце інфляція.

Так, господарським судом здійснено перевірку розрахунку інфляційних втрат, зробленого позивачем-2, та встановлено, що в ньому невірно визначено період нарахування інфляційних втрат на суму 15 162 грн. 71 коп., а також не враховані вимоги вказаної вище постанови. Отже, розрахунок інфляційних втрат, доданий до позовної заяви, визнається судом необґрунтованим.

При цьому, судом враховано, що прокурором та представником позивача-2 пояснено, що, фактично, сторони визначили, що останній день оплати є 14-те число місяця наступного за місяцем споживання.

Згідно пункту 1.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Так, враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем-2 у розрахунку, враховуючи положення частини 3 пункту 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" та суми заборгованості станом на кожний окремий період нарахування за кожним місяцем окремо, здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат за вказаними періодами, судом встановлено наступне:

- за актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 2338 від 31.03.2015 за лютий 2015 року на суму 15 162 грн. 71 коп., строк платежу, враховуючи положення частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, відповідно до якої днем закінчення строку є перший за ним робочий день, в даному випадку - 16.03.2015, а отже інфляційні втрати за період з квітня 2015 року по травень 2015 року складають 2 503 грн. 06 коп. ;

- за актом здачі-прийняття робіт № 2459 від 31.03.2015 за березень 2015 року на суму 100 679 грн. 96 коп., строк платежу - 14.04.2015, а отже інфляційні втрати за травень 2015 року складають 2 214 грн. 96 коп. ;

- за актом здачі-прийняття робіт № 3530 від 29.04.2015 за березень 2015 року на суму 22 470 грн. 84 коп., строк платежу - 14.04.2015, а отже інфляційні втрати за травень 2015 року складають 494 грн. 36 коп. ;

- за актом здачі-прийняття робіт № 3710 від 30.04.2015 за квітень 2015 року на суму 29 114 грн. 04 коп., строк платежу - 14.05.2015, а отже інфляційні втрати за травень 2015 року відсутні.

Враховуючи викладене, вимоги прокурора про стягнення інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню в сумі 5 212 грн. 38 коп.

Крім того, господарським судом здійснено перевірку розрахунку 3% річних, зробленого позивачем-2, та встановлено, що розрахунок 3% річних також не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки в ньому, як і в розрахунку інфляційних втрат, невірно визначений період прострочення, а також не враховано положення частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України при визначенні строку платежу згідно акту за лютий 2015 року.

Отже, розрахунок 3% річних, доданий до позовної заяви, визнається судом необґрунтованим.

Так, враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем-2 у розрахунку, суми заборгованості станом на кожний період нарахування за кожним місяцем окремо, здійснивши власний розрахунок 3% річних за вказаними періодами, судом встановлено наступне:

- за актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 2338 від 31.03.2015 за лютий 2015 року на суму 15 162 грн. 71 коп., строк платежу, враховуючи положення частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, відповідно до якої днем закінчення строку є перший за ним робочий день, в даному випадку - 16.03.2015, а отже 3% річних за період прострочення з 17.03.2015 по 25.05.2015 складають 87 грн. 24 коп. ;

- за актом здачі-прийняття робіт № 2459 від 31.03.2015 за березень 2015 року на суму 100 679 грн. 96 коп., строк платежу - 14.04.2015, а отже в період прострочення з 15.04.2015 по 25.05.2015 3% річних складають 339 грн. 28 коп. ;

- за актом здачі-прийняття робіт № 3530 від 29.04.2015 за березень 2015 року на суму 22 470 грн. 84 коп., строк платежу - 14.04.2015, а отже в період прострочення з 15.04.2015 по 25.05.2015 3% річних складають 75 грн. 72 коп. ;

- за актом здачі-прийняття робіт № 3710 від 30.04.2015 за квітень 2015 року на суму 29 114 грн. 04 коп., строк платежу - 14.05.2015, а отже в період прострочення з 17.03.2015 по 25.05.2015 3% річних складають 26 грн. 32 коп .

При цьому, відповідно до пункту 2 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Враховуючи той факт, що фактично прокурором заявлені до стягнення 3% річних в сумі 496 грн. 78 коп., а клопотання в порядку пункту 2 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України до позовної заяви не додано та в судовому засіданні прокурором та позивачем не заявлено, а також беручи до уваги пункт 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для виходу за межі позовних вимог в частині стягнення суми 3% річних.

Отже, вимоги прокурора про стягнення 3% річних в розмірі 496 грн. 78 коп. визнаються судом обґрунтованими та підлягають задоволенню в наведеній сумі.

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності з пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно зі статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Так, у пункті 7.2.6. договору сторони погодили, що за порушення строків сплати за отриману теплову енергію стягується пеня у розмірі 0,1% вартості послуг, за які допущено прострочення за кожний день прострочення, а за порушення понад 30 днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної суми.

Так, на підставі вказаного пункту договору, з урахуванням того, що позивачем-2 його зобов'язання за договором були виконані у повному обсязі, а відповідачем порушені, була нарахована пеня за загальний період прострочення виконання грошового зобов'язання відповідачем з 15.02.3015 по 25.05.2015 в сумі 9 787 грн. 29 коп.

Дослідивши здійснений позивачем розрахунок пені, що доданий до позовної заяви, судом встановлено, що він також не відповідає вимогам чинного законодавства та обставинам справи, оскільки в ньому допущені ті ж помилки, що і в розрахунку 3% річних.

Отже, розрахунок пені, здійснений позивачем-2, та доданий до позовної заяви прокурором, визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та обставинам справи.

Так, враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем-2 у розрахунку, суми заборгованості станом на кожний період нарахування за кожним місяцем окремо, здійснивши власний розрахунок пені за вказаними періодами, судом встановлено наступне:

- за актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 2338 від 31.03.2015 за лютий 2015 року на суму 15 162 грн. 71 коп., строк платежу, враховуючи положення частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, відповідно до якої днем закінчення строку є перший за ним робочий день, в даному випадку - 16.03.2015, а отже пеня за період прострочення з 17.03.2015 по 25.05.2015 складає 1 061 грн. 39 коп. ;

- за актом здачі-прийняття робіт № 2459 від 31.03.2015 за березень 2015 року на суму 100 679 грн. 96 коп., строк платежу - 14.04.2015, а отже в період прострочення з 15.04.2015 по 25.05.2015 пеня складає 4 127 грн. 88 коп. ;

- за актом здачі-прийняття робіт № 3530 від 29.04.2015 за березень 2015 року на суму 22 470 грн. 84 коп., строк платежу - 14.04.2015, а отже в період прострочення з 15.04.2015 по 25.05.2015 пеня складає 921 грн. 30 коп. ;

- за актом здачі-прийняття робіт № 3710 від 30.04.2015 за квітень 2015 року на суму 29 114 грн. 04 коп., строк платежу - 14.05.2015, а отже в період прострочення з 17.03.2015 по 25.05.2015 пеня складає 320 грн. 25 коп .

Враховуючи викладене, вимоги прокурора про стягнення пені є правомірними та обґрунтованими в сумі 6 430 грн. 82 коп.

Крім того, на підставі пункту 7.2.6. договору позивачем також було нараховано штраф в сумі 8 108 грн. 97 коп.

Приймаючи рішення щодо позовних вимог в цій частині, суд виходив із наступного.

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною 2 статті 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України .

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України .

В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Зазначену правову позицію наведено також у постановах Верховного Суду України від 30.05.2011 № 42/252 та від 09.04.2012 № 20/246-08.

Так, позивачем-2 було нараховано штраф в сумі 8 108 грн. 97 коп. відповідно до доданого прокурором до позову розрахунку на підставі пункту 7.2.6. договору.

Здійснивши перевірку розрахунку штрафу, судом встановлено, що визначена прокурором до стягнення сума штрафу, не перебільшує суму, яка розрахована судом, в іншій частині розрахунок проведено вірно.

Враховуючи викладене, вимоги прокурора про стягнення штрафу в сумі 8 108 грн. 97 коп. є правомірними та обґрунтованими.

При цьому, згідно зі статтею 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно з частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

В пункті 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України також зазначено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Відповідно до пункту 3.17.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", передбачено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод: кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. В аспекті права на справедливий суд, передбаченого міжнародним договором, суд звертає увагу на наступні обставини та вважає за необхідне використати надане національним законодавством України право суду на зменшення розміру штрафних санкцій.

Отже, зі змісту наведених норм випливає, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки (штрафу), суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення розміру штрафних санкцій. При цьому, розмір, до якого вони підлягають зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

Суд об'єктивно оцінивши даний випадок, приймає до уваги причини неналежного виконання зобов'язання відповідачем, а також матеріальний стан відповідача, враховуючи те, що заклад відповідача є комунальним, а отже його діяльність пов'язана із бюджетним фінансуванням, зазначає наступне:

- відповідач, підтверджуючи свою добросовісність, не ухилявся від відповідальності за порушення умов договору, через декілька днів після звернення прокурора до суду, заборгованість у повному обсязі погасив, наявність прострочення у судовому засіданні не заперечував;

- прострочення за договором зі сторони відповідача носить незначний характер, оскільки максимальний період прострочення складає близько 3 місяців;

- вказане незначне прострочення не призвело до значних збитків кредитора;

- прострочення, що виникло, було пов'язано з неповним та невчасним фінансування видатків на оплату теплопостачання;

- матеріалами справи підтверджується належність виконання своїх зобов'язань за договором на теперішній час, та як зазначає відповідач, заборгованість за договором навіть за більш пізні періоди у нього перед позивачем-2 відсутня.

Надаючи оцінку всім обставинам справи в їх сукупності, враховуючи поведінку відповідача, суд вважає за необхідне зменшити розмір пені в сумі 6 430 грн. 82 коп. та штрафу в сумі 8 108 грн. 97 коп. до 50%, а саме: до 3 215 грн. 41 коп. та до 4 054 грн. 49 коп., відповідно, а отже вимога прокурора про стягнення з відповідача пені підлягає задоволенню частково в сумі 3 215 грн. 41 коп. , вимога прокурора про стягнення штрафу підлягає задоволенню частково у сумі 4 054 грн. 49 коп.

Щодо розподілу судових витрат по справі суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується статтею 49 Господарського процесуального кодексу України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно приписів пункту 4.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", у разі коли господарський суд на підставі пункту 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.

Крім того, згідно з частиною 2 статті 44 Господарського процесуального кодексу України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно зі статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" мінімальна заробітна плата у місячному розмірі становить 1 218 грн. 00 коп.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати (1 827 грн. 00 коп.) та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат (73 080 грн. 00 коп.).

Позовні вимоги, які визнані судом обґрунтованими та правомірними (без урахуванням зменшення пені та штрафу) складають 187 676 грн. 50 коп., отже, сума судового збору за подання даного позову мала складати 3 753 грн. 53 коп. (2 відсотки ціни позову).

Що стосується позовних вимог, щодо яких суд припинив провадження, то слід враховувати, що відповідно до пункту 5.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 16.01.2013 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" статтею 7 Закону передбачено підстави повернення судового збору, перелік яких є вичерпним. У їх числі не зазначено такої підстави, як припинення провадження у справі (стаття 80 Господарського процесуального кодексу України). Водночас закриття провадження у справі, про яке йдеться у пункті 5 частини першої цієї статті Закону, є поняттям цивільного і адміністративного судочинства, передбаченим відповідно статтею 205 Цивільного процесуального кодексу України і статтею 157 Кодексу адміністративного судочинства України, які господарським судам у здійсненні судочинства не застосовуються.

Таким чином, припинення провадження у справі з підстав, передбачених статтею 80 Господарського процесуального кодексу України, не тягне за собою наслідків у вигляді повернення сплаченої суми судового збору.

Водночас, відповідно до абзацу 1 пункту 4.7. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", наголошено на тому, що частиною 2 статті 49 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі коли спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів розгляду.

Так, у такому правозастосуванні приписів статті 49 Господарського процесуального кодексу України суду слід виходити з широкого розуміння даної норми, маючи на увазі, що передбачені нею наслідки можуть наставати і в разі неправомірної бездіяльності винної особи, яка не вжила заходів до поновлення порушених нею прав і законних інтересів іншої особи (зокрема, ухилялася від задоволення її заснованих на законі вимог), що змусило останню звернутися за судовим захистом.

При цьому, відповідно до частини 3 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Так, частиною 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" визначені пільгові категорії щодо сплати судового збору, в тому числі органи прокуратури - при здійсненні своїх повноважень (пункт 11).

Отже, враховуючи те, що спір в частині стягнення з відповідача в тому числі суми основного боргу у розмірі 167 427 грн. 55 коп. (що є погашеною після порушення провадження справі) доведено до судового розгляду внаслідок дій (бездіяльності) відповідача, а також погашення заборгованості в цій частині перед позивачем-2 лише після звернення прокурора до суду та порушення провадження у справі, відповідно до частини 2 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у сумі 3 753 грн. 53 коп. покладається на відповідача у повній сумі як на сторону, внаслідок неправильних дій якої виник спір, та стягується з останнього в доход Державного бюджету України.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 1, 2, 4-5, 12, 29, 33, 34, 49, 80, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В :

Припинити провадження у справі в частині стягнення з Комунального закладу "Навчально-реабілітаційний центр" Криворізької міської ради Дніпропетровської області основного боргу в сумі 167 427 грн. 55 коп.

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Комунального закладу "Навчально-реабілітаційний центр" Криворізької міської ради Дніпропетровської області (50081, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, Мікрорайон 5-й Зарічний, 78-А; ідентифікаційний код 25973695) на користь Державного підприємства "Криворізька теплоцентраль" (50014, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Електрична, 1; ідентифікаційний код 00130850) 5 212 грн. 38 коп. - інфляційних втрат, 496 грн. 78 коп. - 3% річних, 3 215 грн. 41 коп. - пені, 4 054 грн. 49 коп. - штрафу.

Стягнути з Комунального закладу "Навчально-реабілітаційний центр" Криворізької міської ради Дніпропетровської області (50081, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, Мікрорайон 5-й Зарічний, 78-А; ідентифікаційний код 25973695) в доход Державного бюджету України в особі Управління Державної Казначейської Служби України у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області (49027, м.Дніпропетровськ, пл. Шевченка, 7, ідентифікаційний код 37989269, р/р 31214206783005 в ГУ ДКСУ у Дніпропетровській області (Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області, код банку за ЄДРПОУ 37988155), МФО 805012, КБКД 22030001, код ЄДРПОУ господарського суду Дніпропетровської області 03499891, КБКД 22030001) судовий збір в розмірі 3 753 грн. 53 коп.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Видати накази після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Ю.В. Фещенко