cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07.07.2015Справа №910/14059/15
За позовом Приватного підприємства «Виробничо-торгова компанія «Лукас»
До Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Північ»
Про стягнення 82 250,54 грн.
Суддя Ващенко Т.М.
Представники сторін:
Від позивача: Бровченко О.О. представник за довіреністю № 37 від 27.05.15.
Від відповідача: не з'явився
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
Приватне підприємство «Виробничо-торгова компанія «Лукас» (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Північ» (далі - відповідач) про стягнення 82 250,54 грн., а саме: 46 089,58 грн. - основного боргу, 1 947,13 грн. - 3% річних, 32 831,14 грн. - збитків від інфляції, 1 382,69 грн. - штрафу.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач не виконав свої зобов'язання, щодо поставки природного газу та не повернув перераховану позивачем передоплату.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.06.15. порушено провадження у справі № 910/14059/15 та призначено її до розгляду на 07.07.15.
В судовому засіданні 07.07.15. позивачем підтримано свої позовні вимоги в повному обсязі.
Відповідач в судове засідання 07.07.15. не з'явився, вимоги ухвали суду від 05.06.15. не виконав, письмового відзиву на позов та контррозрахунку ціни позову не надав, заяв чи клопотань не подав і не надіслав, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.
Законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно зі статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.
В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.
При цьому, судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.
Відомості про місцезнаходження відповідача є правомірними, що підтверджується Спеціальним витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців на відповідача.
У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").
Зважаючи на викладене вище та на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, враховуючи предмет спору, а також доказове наповнення матеріалів справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.
За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд у нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, ухвалив рішення у справі № 910/14059/15.
В судовому засіданні 07.07.15. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
ВСТАНОВИВ:
08.07.13. між позивачем (далі - Споживач) та відповідачем (далі - Постачальник) було укладено Договір № 012/07/2013-Г на постачання природного газу для власних потреб (далі - Договір), відповідно до умов якого (п. 1.1) предметом Договору є постачання природного газу Постачальником Споживачу, який зобов'язується прийняти і оплатити природний газ в об'ємі, зазначеному у п. 2.1 Договору.
Строк дії Договору сторонами погоджено п. 9.1 з моменту його підписання (08.07.13.) і діє до 31.12.13., а в порядку розрахунків - до повного виконання сторонами своїх зобов'язань по Договору. Договір може бути пролонговано на наступний строк автоматично, або за ініціативою Постачальника.
Відповідно до п. 2.1 Договору Постачальник зобов'язався передати, а Споживач оплатити та прийняти природний газ в 2013 році в обсязі 170 000,00 куб.м.
Згідно з п. 5.1 Договору загальна вартість природного газу становить 4 193,02 грн.
Пунктом 5.5 Договору сторони погодили, що оплата за поставлений Споживачу природний газ здійснюється виключно грошовими коштами наступним чином:
- 30% вартості поставленого у звітному місяці газу перераховується Постачальнику до 25 числа місяця, попереднього місяцю постачання.
- 20% вартості поставленого у звітному місяці газу перераховуються на поточний рахунок Постачальника до 15 числа звітного місяця;
- 20% вартості поставленого у звітному місяці газу перераховуються на поточний рахунок Постачальника до 20 числа звітного місяця.
Відповідно до п. 5.7 Договору кінцева вартість спожитого газу визначається згідно підписаного двома сторонами акту приймання-передачі природного газу за фактично спожитий природний газ.
Відповідачем позивачу було виставлено рахунки на оплату поставленого природного газу за Договором на загальну суму 715 919,07 грн.
На виконання умов Договору позивач здійснив передоплату товару в розмірі 715 919,07 грн.
Відповідно до здійснених позивачем оплат відповідач оформив податкові накладні, що наявні в матеріалах справи.
Відповідач, в свою чергу, відповідно до наданих позивачем актів приймання-передачі природного газу, здійснив поставку природного газу на суму 669 829,49 грн., тобто частково.
За твердженням позивача, відповідач поставки оплаченого природного газу в повному обсязі не здійснив, що зумовило звернення позивача з даним позовом до суду з вимогами повернути передплату за непоставлений природний газ.
Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.12. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Згідно зі ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Відповідач своїм правом на подачу письмового відзиву не скористався, доказів на обґрунтування своєї правової позиції в даній справі не надав.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд відзначає наступне.
Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Приписами ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
При цьому, як визначено ч. 2 ст. 269 ГК України строки поставки встановлюються сторонами в договорі з урахуванням необхідності ритмічного та безперебійного постачання товарів споживачам, якщо інше не передбачено законодавством.
Позивачем на адресу відповідача було направлено вимогу № 281 від 28.05.15. про повернення позивачу грошових коштів за оплачений та не поставлений відповідачем природний газ.
Згідно з ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Матеріали справи містять підписаний між позивачем і відповідачем та скріплений їх печатками акт звірки взаємних розрахунків, з якого вбачається, що передплата позивача відповідачу за природний газ за Договором за період з 01.07.13. по 31.12.13. становить 46 089,58 грн.
Судом встановлено, що відповідачем не було здійснено поставку обумовленого Договором природного газу в повному об'ємі у визначені строки, а відповідно позивач має право на повернення суми здійсненої ним передоплати в порядку ч. 2 ст. 693 ЦК України, за приписами якої визначено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження поставки ним позивачу природного газу на суму 46 089,58 грн. згідно з умовами укладеного між сторонами Договору та у відповідності з приписами чинного законодавства, що регулює договірні зобов'язальні відносини.
Також, відповідачем не доведено існування обставин, які б свідчили про відсутність його вини у невиконанні відповідного зобов'язання, як то форс-мажорних обставин, що завадили здійснити поставку товару (надзвичайної і непереборної за наявних умов сили, дія якої може бути викликана винятковими погодними умовами і стихійним лихом (ураган, буря, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, землетрус, пожежа, просідання і зсув ґрунту, замерзання моря, закриття морських проток, які трапляються на звичайному морському шляху між портами відвантаження і вивантаження, інше стихійне лихо) або непередбаченими ситуаціями, що відбуваються незалежно від волі і бажання замовника або виконавця (війна, блокада, страйк, аварія), що призводять до порушення умов укладених контрактів.
При цьому, судом враховано, що відповідно до п. 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.
Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач не виконав взятих на себе зобов'язань з поставки природного газу, внаслідок чого таке зобов'язання втратило для позивача господарський інтерес, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі в частині стягнення основного боргу в розмірі 46 089,58 грн.
Далі, позивач на підставі статті 625 ЦК України нарахував та просить стягнути з відповідача 31 947,13 грн. - 3% річних, 32 831,14 грн. - збитків від інфляції.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Суд відзначає, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача збитків від інфляції та 3% річних відповідно до вимог ст. 625 ЦК України не підлягають задоволенню, оскільки застосовується виключно до грошових зобов'язань, в той час, як стягнення з постачальника суми передоплати за товар, не вважається грошовим зобов'язанням в розумінні ст. 625 ЦК України. (Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду України від 15.10.2013 року у справі №3-30гс13).
Стосовно вимог позивача про стягнення з відповідача 1 382,69 грн. - штрафу на підставі п. 7.10 Договору, суд відзначає наступне.
Пунктом 7.10 Договору сторони погодили, що за прострочення поставок газу або невиконання узгоджених сторонами обсягів поставок газу Постачальник за вимогою Споживача оплачує Споживачу штраф в розмірі 3% від суми вартості непоставленого обсягу газу.
В силу приписів ст. 216, ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ст. 230 ГК України).
Відповідно до ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
При цьому, суд відзначає, що приписами ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб, та інших суб'єктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонам визначати умови такого договору. Однак під час укладання договору, визначаючи його умови, сторони повинні дотримуватись нормативно-правових актів.
Згідно зі ст. 6 Цивільного кодексу України, сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
Таким чином, вказана стаття поширюється і на майнові відносини, що регулюються Господарським кодексом України. У зв'язку з цим на положення Господарського кодексу України про господарські договори також поширюються принцип свободи договору, крім випадків, передбачених абзацем другим ч. 3 ст. 6 Цивільного кодексу України (яка встановлює обмеження права сторін договору відступати від положень нормативно-правових актів).
Отже, суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань встановленням окремого виду відповідальності - договірної санкції, за невиконання чи неналежне виконання договірних
Відповідачем обґрунтованих пояснень щодо неможливості виконати взяті на себе зобов'язання за спірним Договором та доказів визнання пункту 7.10 Договору недійсним не подано.
Перевіривши здійснений позивачем розрахунок штрафу суд встановив, що він є вірним, а тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 1 382,69 грн. - штрафу.
Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до положень ст. 49 ГПК України витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
В И Р І Ш И В:
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Північ» (01032, м. Київ, вул. Саксаганського, б. 145А; ідентифікаційний код 36468914) на користь Приватного підприємства «Виробничо-торгова компанія «Лукас» (39621, Полтавська область, м. Кременчук, вул. Івана Приходька, б. 69; ідентифікаційний код 23808087) 46 089 (сорок шість тисяч вісімдесят дев'ять) грн. 58 коп. - основного боргу, 1 382 (одну тисячу триста вісімдесят дві) грн. 69 коп. - штрафу, 1 054 (одну тисячу п'ятдесят чотири) грн. 47 коп. - витрат по сплаті судового збору.
3. В іншій частині в позові відмовити.
4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 10.07.15.
Суддя Т.М. Ващенко
Суд | Господарський суд міста Києва |
Дата ухвалення рішення | 07.07.2015 |
Оприлюднено | 17.07.2015 |
Номер документу | 46681975 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Господарський суд міста Києва
Ващенко Т.М.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні