Рішення

від 20.06.2011 по справі 5026/870/2011

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 червня 2011 року Справа № 09/5026/870/2011

Господарський суд Черкаської області в складі головуючого - судді Курченко Н.М., при секретарі - Лавріненко С.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Свитязь-Транс" м.Львів до товариства з обмеженою відповідальністю "Вторма-Черкаси" м.Черкаси, про стягнення 27419,31 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Подано позовну заяву, у якій позивач просить стягнути з відповідача 27419,31 грн., у тому числі: 17850,00 грн. заборгованості з оплати послуг з перевезення вантажу, 2370,39 грн. інфляційних нарахувань, 955,08 грн. пені та 6243,84 грн. три проценти річних, нарахованих за прострочення виконання грошових зобов'язань.

Позовні вимоги мотивовані тим, що на замовлення відповідача позивач протягом березня-липня 2009 року надавав йому послуги з перевезення вантажу з м.Черкаси до м.Жидачів, які відповідач не оплатив.

Відповідач письмовий відзив на позовну заяву не подав, представника у судове засідання не направив, ухвали суду, направлені за адресою відповідача, зазначеною у позовній заяві, повернуті поштою з довідками "За зазначеною адресою вибули".

До повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Відомості про місцезнаходження відповідача, зазначені у позовній заяві, є правильними, підтверджені витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців. Отже судом належним чином виконаний обов'язок щодо повідомлення відповідача про дату та час судового засідання.

Представник позивача надіслав клопотання, у якому вказав, що у позивача відсутні оригінали документів, які додані до позовної заяви у копіях, оскільки вони були передані відповідачу, надав направлену відповідачу письмову претензію від 18.11.2010 року, а також просив здійснювати розгляд справи без його участі за наявними у справі доказами.

Згідно ст.77 ГПК України у судовому засіданні оголошувалась перерва з 18 по 20 червня 2011 року, у зв'язку з повідомленням представника позивача про направлення ним письмових пояснень та витребуваних судом доказів.

20 червня 2011 року від представника позивача надійшли письмові пояснення, у якому він вказав, що 02.09.2004 року між сторонами було укладено договір доручення №02/09/04, який пролонгований і всі замовлення на перевезення здійснювались на підставі цього договору, також подав засвідчені копії документів, якими підтверджує позовні вимоги.

Враховуючи віддаленість позивача, суд визнав можливим задовольнити клопотання представника позивача про розгляд справи без його участі.

На підставі ст.75 ГПК України справа розглянута за наявними у ній матеріалами.

Відповідно до ст.85 ГПК України у судовому засіданні оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

Дослідивши докази, наявні у матеріалах справи, судом встановлені наступні обставини.

02 вересня 2004 року між сторонами укладено договір доручення №02/09/04 про надання транспортно-експедиційних послуг в міжміському та міжнародному сполученні, відповідно до якого довіритель (відповідач у справі) доручає повіреному (позивач у справі) за винагороду здійснювати пошук перевізників або надавати власні транспортні засоби, з метою забезпечення транспортування вантажів в міжнародному та міжміському сполученні.

Пунктом 3.1 Договору передбачено, що замовник (відповідач) зобов'язаний подати експедитору-перевізнику (позивачу) заявку, підписану відповідальною особою і завірену круглою печаткою, передану за допомогою факсимільного зв'язку або оригінал заявки заздалегідь (але не менш ніж 24 години) до часу завантаження.

Згідно п.5.1 Договору передбачено, що замовник перераховує на рахунок експедитора-перевізника повну вартість перевезення, включаючи витрати, які не були обумовлені в заявці, але виникли в ході виконання перевезення, протягом 15-ти банківських днів з моменту отримання належним чином оформленої товарно-транспортної накладної (СМR), акта виконаних робіт -послуг та рахунку на оплату.

Договір, згідно розділу 10, набирає чинності з моменту підписання і діє до 31.12.2005р., якщо за 2 тижні до закінчення терміну дії даного договору жодна зі сторін не виявить письмового бажання його розірвати, відповідно договір вважається продовженим на цей же термін і на цих же умовах.

У період з 14 березня 2009 року по 17 липня 2009 року позивач надавав відповідачу послуги з перевезення вантажу (макулатури) з міста Черкаси до міста Жидачів, що позивач підтверджує наступними документами:

- перевезення 14 березня 2009 року підтверджується товарно-транспортною накладною (серія не зазначена) від 14 березня 2009 року, рахунком-фактурою від 16 березня 2009 року №СФ-0000164 на суму 2550,00 грн., актом №ОУ-0000141 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 16 березня 2009 року на суму 2550,00 грн. (з ПДВ);

- перевезення 25 квітня 2009 року підтверджується товарно-транспортною накладною (б/н) від 25 квітня 2009 року, рахунком-фактурою від 27 квітня 2009 року №СФ-0000297 на суму 2550,00 грн., актом №ОУ-0000264 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 27 квітня 2009 року на суму 2550,00 грн. (з ПДВ);

- перевезення 29 квітня 2009 року підтверджується заявкою-угодою на перевезення вантажів і надання транспортних послуг від 29 квітня 2009 року, товарно-транспортною накладною (серія не зазначена) від 29 квітня 2009 року, рахунком-фактурою від 30 квітня 2009 року №СФ-0000335 на суму 2550,00 грн., актом №ОУ-0000293 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 30 квітня 2009 року на суму 2550,00 грн. (з ПДВ). У заявці-угоді визначений обов'язок замовника оплатити вартість перевезення на протязі 10-ти банківських днів з моменту отримання оригіналів документів про доставку вантажу на місце призначення. Доказів передачі відповідачу оригіналів документів про доставку вантажу на місце призначення позивачем не надано;

- перевезення 21 травня 2009 року підтверджується товарно-транспортною накладною серії 01ААК від 21 травня 2009 року, рахунком-фактурою від 22 травня 2009 року №СФ-0000473 на суму 2550,00 грн., актом №ОУ-0000419 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 22 травня 2009 року на суму 2550,00 грн. (з ПДВ);

- перевезення 02 червня 2009 року підтверджується товарно-транспортною накладною серії 01ААК від 02 червня 2009 року, рахунком-фактурою від 03 червня 2009 року №СФ-0000551 на суму 2550,00 грн., актом №ОУ-0000496 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 03 червня 2009 року на суму 2550,00 грн. (з ПДВ);

- перевезення 10 червня 2009 року підтверджується товарно-транспортною накладною серії 01ААК від 10 червня 2009 року, рахунком-фактурою від 11 червня 2009 року №СФ-0000584 на суму 2550,00 грн., актом №ОУ-0000526 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 11 червня 2009 року на суму 2550,00 грн. (з ПДВ);

- перевезення 16 липня 2009 року підтверджується заявкою-угодою на перевезення вантажів і надання транспортних послуг від 16 липня 2009 року, товарно-транспортною накладною серії 01ААК від 16 липня 2009 року, рахунком-фактурою від 17 липня 2009 року №СФ-0000701 на суму 2550,00 грн., актом №ОУ-0000628 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 17 липня 2009 року на суму 2550,00 грн. (з ПДВ). У заявці-угоді визначений обов'язок замовника оплатити вартість перевезення на протязі 10-ти банківських днів з моменту отримання оригіналів документів про доставку вантажу на місце призначення. Доказів передачі відповідачу оригіналів документів про доставку вантажу на місце призначення позивачем не надано;

Таким чином, у зазначений період позивач надав відповідачу послуги з перевезення вантажу, вартість яких 17850,00 грн. (7 перевезень х 2550,00 грн.).

У зазначених товарно-транспортних накладних, рахунках-фактурах та актах приймання-передачі відсутні посилання на договір доручення №02/09/04 від 02.09.2004 року чи будь-які інші договори.

18 листопада 2010 року позивач направив відповідачу претензію, у якій, посилаючись на зазначені товарно-транспортні накладні, рахунки-фактури та акти приймання-передачі, вимагав перерахувати на його розрахунковий рахунок 17850,00 грн.

Відповідач на претензію відповіді не надав, заборгованість не сплатив, що підтверджується довідкою позивача від 15.06.2011 року.

Оцінюючи докази у справі в їх сукупності, суд вважає позовні вимоги підлягаючими частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Предметом спору у справі є стягнення боргу з оплати за послуги, пов'язані з перевезенням вантажу. Суб'єкти спірних правовідносин являються суб'єктами господарювання.

У відповідності до ч. 2 ст. 4 Господарського кодексу України (далі -ГК України) особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання визначаються цим Кодексом.

Згідно ст.306 ГК України перевезенням вантажів у цьому Кодексі визнається господарська діяльність, пов'язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами.

Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами виникли господарські правовідносини з перевезення вантажу.

Так, згідно ст.307 ГК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов'язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.

Укладення договорів перевезення між позивачем та відповідачем підтверджується наданими товарно-транспортними накладними.

Суд критично оцінює посилання представника позивача у письмових поясненнях на те, що перевезення здійснювалось на виконання договору доручення №02/09/04 від 02.09.2004 року, оскільки у товарно-транспортних накладних, рахунках-фактурах, актах приймання-передачі, претензії та інших наявних у справі доказах, на які посилається позивач, як на підставу зобов'язань сторін, відсутні посилання на договір доручення.

Окрім цього, у позовній заяві також відсутні посилання на договір доручення, як на підставу позовних вимог, згідно ст.22 ГПК України зміна підстав позову можлива тільки до початку розгляду господарським судом справи по суті.

Отже договір доручення, на який посилається представник позивача, є неналежним доказом щодо підтвердження обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги.

Статтею 311 ГК України встановлено, що плата за перевезення вантажів та виконання інших робіт, пов'язаних з перевезенням, визначається за цінами, встановленими відповідно до законодавства.

Сторони визначили вартість перевезення в сумі 2550,00 грн. за кожне у рахунках-фактурах, які прийняті відповідачем, що підтверджується відповідними актами.

Загальні умови виконання господарських зобов'язань визначені главою 22 ГК України. Статтею 193 ГК України передбачено, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Згідно зі статтями 193, 202 Господарського кодексу України та статтями 525, 526, 530 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства; одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається, якщо інше не передбачено договором або законом.

Статтею 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Строк оплати за надані послуги з перевезення визначений лише у заявках-угодах від 29.04.2009 року та від 16.07.2009 року, у яких передбачений обов'язок замовника оплатити вартість перевезення на протязі 10-ти банківських днів з моменту отримання оригіналів документів про доставку вантажу на місце призначення.

Однак позивачем не надано доказів фактичної передачі відповідачу оригіналів документів про доставку вантажу на місце призначення, тому строк оплати по перевезеннях на підставі заявок - угод від 29.04.2009 року та від 16.07.2009 року визначити неможливо. У інших п'яти перевезеннях також строк оплати не визначений.

З огляду на викладене та встановлені, за наявними у справі доказами, фактичні обставини справи, суд вважає, що обов'язок оплати за перевезення вантажу у відповідача виник з моменту пред'явлення претензії від 18 листопада 2010 року. Тому виконання грошового зобов'язання з оплати послуг з перевезення вантажу є порушеним з 29 листопада 2009 року (сім днів згідно ст.530 ЦК України + час на поштовий обіг).

З огляду на викладене, суд вважає доведеним право позивача на стягнення з відповідача 17850,00 грн. боргу з оплати послуг з перевезення вантажу, тому в цій частині позовні вимоги підлягають задоволенню.

Стосовно відповідальності за порушення виконання грошових зобов'язань, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Статтею 218 ГК України визначено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Згідно ч. 4 ст.231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Частиною 6 ст. 231 ГК України передбачено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ст. 611 та ч.3 ст.549 ЦК України, на які посилається позивач, як на підставу нарахування пені, встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Між сторонами відсутній договір, яким би визначався розмір штрафних санкцій (пені) за порушення грошових зобов'язань.

Посилання позивача на ст.3 Закон України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", як на підставу нарахування пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, є необгрунтованими, оскільки статтею 1 вказаного Закону встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Стаття 3 вказаного Закону встановлює обмеження граничного розміру пені, визначеної сторонами у договорі.

Окрім цього, при розрахунку пені позивачем не враховані вимоги ч. 6 ст. 232 ГК України, щодо припинення нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

З огляду на викладені норми чинного законодавства, враховуючи обставини справи, суд вважає вимоги позивача про стягнення 955,08 грн. пені безпідставними і відмовляє у їх задоволенні.

Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач здійснив розрахунок боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції в сумі 2370,39 грн. по кожному перевезенню окремо, починаючи з місяця, наступного за датою перевезення, по 09 березня 2011 року. При цьому позивачем допущені, як арифметичні (якщо додати всі суми з розрахунку, то у підсумку виходить 2759,93 грн., а не 2370,39 грн.), так і методологічні помилки (позивачем невірно визначений початок прострочення виконання грошового зобов'язання).

Судом здійснено перерахунок інфляційних нарахувань, з врахуванням встановленого початку прострочення виконання грошового зобов'язання -29.11.2010 року по 09.03.2011 року (дата визначена позивачем у розрахунку), згідно якого розмір інфляційних нарахувань становить 481,95 грн. (17850,00 сума боргу х 1,027 середній індекс інфляції за період з 29.11.2010 по 09.03.2011 - 17850,00 грн.). Тому в цій частині позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Розрахунок трьох процентів річних в сумі 6243,84 грн. позивачем здійснено по кожному перевезенню окремо, починаючи з десятого дня від дати кожної товарно-транспортної накладної по 09 березня 2011 року. Однак, при цьому позивачем також допущені, як арифметичні (якщо додати всі суми з розрахунку, то у підсумку виходить 955,08 грн., а не 6243,84 грн., як вказано у прохальній частині позову), так і методологічні помилки (позивачем невірно визначений початок прострочення виконання грошового зобов'язання).

Судом здійснено перерахунок трьох процентів річних, з врахуванням встановленого початку прострочення виконання грошового зобов'язання -29.11.2010 року по 09.03.2011 року (дата визначена позивачем у розрахунку), згідно якого розмір трьох процентів річних становить 148,18 грн. (17850,00 грн. сума боргу х 3% : 100 : 365 днів року х 101 день прострочення). Тому в цій частині позовні вимоги також підлягають частковому задоволенню.

З огляду на наведені норми законодавства та докази, наявні у матеріалах справи, суд вважає доведеним право позивача вимагати стягнення з відповідача 17850,00 грн. боргу з оплати послуг з перевезення вантажу, 481,95 грн. інфляційних нарахувань та 148,18 грн. три проценти річних, нарахованих у зв'язку з простроченням виконання грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 49 ГПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати понесені останнім при поданні позову, пропорційно розміру задоволених вимог, а саме: 184,80 грн. в рахунок витрат по оплаті державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, а всього: 420,80 грн.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Вторма-Черкаси" (м.Черкаси, вул.Горького, 27, ідентифікаційний код 32415078) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Свитязь-Транс" (м.Львів, вул. Федьковича, 27/2, ідентифікаційний код 30162644) - 17850,00 грн. боргу з оплати послуг з перевезення вантажу, 481,95 грн. інфляційних нарахувань, 148,18 грн. три проценти річних та 420,80 грн. судових витрат.

В решті позову відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного господарського суду через господарський суд Черкаської області протягом 10 днів з дня складення повного рішення.

СУДДЯ Н.М.Курченко

Повне рішення складено 23 червня 2011 року.