Ухвала

від 08.07.2015 по справі 815/4711/14

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 липня 2015 р.м.ОдесаСправа № 815/4711/14

Категорія: 8.3.1 Головуючий в 1 інстанції: Цховребова М. Г Судова колегія Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Федусик А.Г.,

суддів - Шевчук О.А. та Зуєвої Л.Є.,

при секретарі - Пальоній І.М.,

за участю: представника позивача - ОСОБА_1 та представника апелянта - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті ОСОБА_3 апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м.Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 16 січня 2015 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТДУ" до Державної податкової інспекції у Київському районі м.Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області про скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И Л А :

У серпні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ТДУ" (далі ТОВ) звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Київському районі м.Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області (далі ДПІ) про скасування податкових повідомлень-рішень відповідача від 22 квітня 2014 року № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 16 січня 2015 року позовні вимоги задоволено. Суд скасував податкові повідомлення-рішення ДПІ від 22 квітня 2014 року №0001202201 та №0001212201.

Не погоджуючись з постановою суду, ДПІ подала апеляційну скаргу, в якій зазначається, що вказана постанова ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю - доповідача, розглянувши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції вставлено, що 24 березня 2014 року на підставі наказів начальника ДПІ №144-п від 28 лютого 2014 року про проведення перевірки, №198-п від 20 березня 2014 року про продовження термінів проведення перевірки, з урахуванням змін, внесених до них наказом начальника ДПІ №211-п від 21 березня 2014 року, згідно із завданням Головного управління Міндоходів в Одеській області та на виконання завдання Міністерства доходів і зборів України від 11 вересня 2013 року №17691/7/99-99-22-04-04-17 "Щодо проведення перевірок", відповідно до пп.78.1.1 ст.78 Податкового кодексу України, службовими особами відповідача здійснено вихід за юридичною адресою підприємства для проведення документальної виїзної позапланової перевірки ТОВ з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ "!ОСОБА_4", за період з 01 червня 2012 року по 31 грудня 2013 року.

За результатами проведеної перевірки складено акт від 31 березня 2014 року №686/15-51-22-01/38155739, відповідно до висновку якого встановлено порушення позивачем вимог п.44.1 ст.44, ст.134, п.138.2, п.138.4 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, в результаті чого було занижено податок на прибуток на суму 633972,00 грн., в т.ч. по періодам 2 кв. 2012 року - 98846,00 грн., 3 кв. 2012 року - 277624,00 грн., 4 кв. 2012 року - 215917,00 грн., 1 кв. 2013 року - 41585,00 грн., а також п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого сума податку на додану вартість занижена всього на 607953,00 грн., в т.ч. по періодам: червень 2012 року - 94139,00 грн.; липень 2012 року - 96606,00 грн.; серпень 2012 року - 81969,00 грн.; вересень 2012 року - 85829,00 грн.; жовтень 2012 року - 90400,00 грн.; листопад 2012 року - 77190,00 грн.; грудень 2012 року - 38046,00 грн.; січень 2013 року - 43774,00 грн..

На підставі вказаного акту перевірки та в зв'язку з виявленими порушеннями ДПІ було прийнято податкові повідомлення-рішення від 22 квітня 2014 року №0001202201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на прибуток, на загальну суму 950958,00 грн., в тому числі за основним платежем - 633972,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 316986,00 грн., та за №0001212201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість, на загальну суму 911930,00 грн., в тому числі за основним платежем - 607953,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 303977,00 грн..

Винесення вказаних податкових повідомлень-рішень і стало підставою для звернення ТОВ з позовом до суду.

Вирішуючи справу та задовольняючи вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що висновки відповідача про порушення позивачем: п.44.1 ст.44, ст.134, п.138.2, п.138.4 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України (далі ПК України) є необґрунтованими та безпідставними, а тому спірні податкові повідомлення-рішення від 22 квітня 2014 року №0001202201, №0001212201 прийняті відповідачем не на підставі та не у спосіб, що передбачені законодавством України, необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішень.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає їх правильними з огляду на наступне.

Згідно п.138.2 ст.138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Положенням пп.139.1.9 ст.139 ПК України встановлено, що не включаються до складу валових витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Крім того, відповідно до п.198.1. ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг, отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України.

Згідно п.198.3. ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, на ряду з іншим, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6. ст.198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Відповідно до п.201.10. ст.201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 19 квітня 2012 року між ТОВ "Індепендент Груп", як постачальником, та позивачем, як покупцем, укладено договір №190401, за яким постачальник зобов'язується передати у власність покупця товар згідно з видатковими накладними і т.д. до цього договору, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (запчастини) і своєчасно сплатити його на умовах, передбачених договором.

Придбання відповідних товарів та фактична поставка підтверджується видатковими накладними, зокрема, від 03 серпня 2012 року за №030831, від 03 вересня 2012 року за №030910, від 13 вересня 2012 року за 130951, від 03 жовтня 2012 року за №0310235 та іншими накладними, що містяться в матеріалах справи.

Також, факт реального переміщення товарів та їх поставки підтверджується, товарно-транспортними накладними від 21 червня 2012 року за №Р210568, від 02 липня 2012 року за №Р20716, від 06 липня 2012 року за №Р60728 та іншими ТТН.

Оплата за надані товари проводилась безготівковими розрахунками, що підтверджується наданою суду випискою по банківському рахунку ТОВ за період з 01 червня 2012 року по 18 серпня 2014 року за №26006382906900.

Також, на вимогу покупця та для формування податкового кредиту ТОВ було отримано податкові накладні від 09 жовтня 2012 року за №237, від 12 жовтня 2012 року за №238, від 16 листопада 2012 року, від 30 листопада 2012 року за 180 та решта.

Крім того, фактичне отримання товару підтверджено актом звіряння взаємних розрахунків за період: 01 квітня 2012 року - 01 лютого 2013 року між позивачем і ТОВ "ІНДЕПЕНДЕНТ ГРУП" за договором поставки №190401 від 19 квітня 2012 року.

Подальше використання отриманих товарів підтверджується договорами купівлі-продажу запчастин, агрегатів, аксесуарів та витратних матеріалів для автотранспорту: № 0250612 від 01 червня 2012 року, № 0010612 від 01 червня 2012 року, № 0730712 від 02 липня 2012 року, № 0140612 від 01 червня 2012 року, № 1050812 від 01 серпня 2012 року, № 0090612 від 01 червня 2012 року, № 0620612 від 22 червня 2012 року, № 0240612 від 1 червня 2012 року, між ТОВ та ТОВ "Автоград-2007", ПАТ "Чорноморська транспортна компанія", ТОВ "Азовтранссервіс", ПАТ "Транспортні системи України", ТДВ "АТП 10706", ТОВ ВКФ "Ігрек", ПП "Автотранспортне підприємство № 1", а також договорами перевезення вантажу: № 532 від 04 червня 2012 року, № 530 від 11 червня 2012 року, № 528 від 9 квітня 2012 року, № 529 від 31 травня 2012 року, між ТОВ та перевізниками.

Також, фактична можливість провадження ТОВ господарської діяльності з продажу запчастин підтверджується договорами про надання торгівельного місця та послуг: № 240 від 07 червня 2012 року, № 240/1 від 01 червня 2012 року, між ТОВ та ТПФ "Успіх" ТОВ.

Таким чином, враховуючи все вищевикладене у сукупності, та оскільки договір позивача з контрагентом в контексті вищеописаних правовідносин в судовому порядку недійсним не визнавалися, підстав для визнання його нечинним із суті та форми не вбачається, сторони мали на меті створення реальних правових наслідків, що підтверджується первинними документами щодо надання відповідних послуг, а податкові накладні складені у відповідності до положень ПК України з зазначенням всіх необхідних реквізитів та в установленому законом порядку недійсними не визнавались, колегія суддів приходить до висновку про правомірність віднесення позивачем сум ПДВ до складу податкового кредиту та формування валових витрат по взаємовідносинам з вказаним суб'єктом господарської діяльності.

Отже, враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції викладена достатньо повно, висновки обґрунтовані з посиланням на конкретні норми Законів України та відповідають чинному законодавству.

Доводи ДПІ викладені у апеляційній скарзі за змістом ідентичні наданим до адміністративного позову запереченням, зазначених висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні норм матеріального права.

За таких обставин, підстав для скасування рішення суду першої інстанції та задоволення апеляційних скарг не вбачається.

Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м.Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області - залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 16 січня 2015 року - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає чинності негайно після її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий: ОСОБА_5 Суддя: Суддя: ОСОБА_6 ОСОБА_3