Рішення

від 14.07.2015 по справі 902/771/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

14 липня 2015 р.           Справа № 902/771/15

Господарський суд Вінницької області у складі: судді Матвійчука Василя Васильовича, розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Приватного підприємства «Київсервісмонтаж»

(09351, Київська область, Володарський район, с. Рачки, вул. Шевченка, 14)

до: Товариства з обмеженою відповідальністю «Концентрати України»

(21027, м. Вінниця, вул. Келецька, буд. 54 А)

про стягнення 37971,37 грн.

при секретарі судового засідання Солоненко Т.В..

за участю представників сторін:          

позивача : не з'явився,

відповідача : не з'явився.

СУТЬ СПОРУ:

Приватним підприємством «Київсервісмонтаж» подано позов до Товариства з обмеженою відповідальністю «Концентрати України» про стягнення 37 971,37 грн., з яких: 22 425,00 грн. - основний борг, 8 068,10 грн. - втрати від інфляції, 635,89 грн. - проценти за користування коштами, 6 842,38 грн. - пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань.

Позовні вимоги мотивовано тим, що у 20.05.2014 року між було укладено усний договір купівлі-продажу на загальну суму 44 850,00 грн.. 11.06.2014 року позивач передав відповідачу обумовлений товар, про що свідчить відповідна видаткова накладна. Проте відповідач не здійснив розрахунку за отриманий товар в повному обсязі, в результаті чого за ним рахується заборгованість в розмірі 22 425,00 грн..

Ухвалою суду від 05.06.2015 року за вказаним позовом порушено провадження у справі № 902/771/15 з призначенням до розгляду в судовому засіданні на 23.06.2015 року та зобов'язано сторін надати докази необхідні для вирішення спору.

Ухвалою суду від 23.06.2015 року розгляд справи відкладено на 14.07.2015 року у зв'язку з невиконання сторонами вимог суду в частині надання доказів.

Відповідач в судове засідання 14.07.2015 року не з'явився, документів витребуваних ухвалами суду не надав, причин неявки та неподання доказів не повідомив.

Про час, місце та день розгляду справи відповідач повідомлявся ухвалами суду від 05.06.2015 року та від 23.06.2015 року, які надсилались останньому за адресою місцезнаходження, яка міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та позовній заяві - вул. Келецька, буд. 54 А, м. Вінниця, 21027.

Враховуючи наведене, суд приймає до уваги наступні положення законодавства.

Відповідно до вимог частин 1, 3 ст.18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Виходячи з вимог ч.2 ст.34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Варто зазначити, що відповідно до ч.1 ст. 64 ГПК України ухвала про порушення провадження у справі надсилається зазначеним особам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

В п.3.9.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 11 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" вказано, що за змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

При неявці відповідача в судове засідання суд враховує, що відповідно до ч.2 ст.45 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" обов'язок щодо внесення змін про фізичну особу-підприємця, які містяться в Єдиному державному реєстрі стосовно місцезнаходження покладається на останню.

Крім того суд звертає увагу на п.4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 р. № 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році", п.11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 р. № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" в яких наголошується, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Також суд зазначає, що відповідно до пункту 2.6.15 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 20.02.2013 р. № 28 (з подальшими змінами) на звороті у лівому нижньому куті оригіналу процесуального документа, який виготовляється судом та залишається у справі, проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправлення документа, що містить вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправлення, підпис працівника, який її здійснив, та може містити відмітку про отримання копії процесуального документа уповноваженим представником адресата.

Як наголошується в п.19 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008 р. № 01-8/482 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року" дана відмітка, за умови, що її оформлено відповідно до наведених вимог названої Інструкції, є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу.

На першому примірнику ухвали, яка наявна в справі, є штамп суду з відміткою про відправку документа. Дана відмітка оформлена відповідно до вимог Інструкції з діловодства в господарських судах України наведених вище, а тому суд дійшов висновку, що вона є підтвердженням належного надсилання копії процесуального документа сторонам.

Враховуючи викладене суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення явки останніх в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.

При цьому суд враховує, що статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 р. № 475/97 - ВР), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Враховуючи те, що норми ст.ст.38, 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів.

Проте, відповідач своїм правом на участь у засіданні суду та наданні письмових або усних пояснень не скористався, а тому, беручи до уваги приписи ч.1 ст.69 ГПК України щодо строків вирішення спору та той факт, що неявка в засідання суду відповідача або його представника, належним чином та відповідно до законодавства повідомлених про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи, суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними у ній матеріалами, відповідно до приписів ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи викладене суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідачів належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Господарські договори укладаються за правилами встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до положень ч.1 ст. 181 Господарського кодексу України, яка регулює загальний порядок укладання господарських договорів, господарський договір за загальними правилами укладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до ч.2 ст. 11 Цивільного кодексу України, підставами для виникнення прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Статтею 202 Цивільного кодексу України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, правочини можуть бути двохсторонніми.

Статтею 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язаннями є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматись від виконання певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обв'язку.

20 травня 2014 року Приватним підприємством «Київсервісмонтаж» (позивач) виставлено Товариству з обмеженою відповідальністю «Концентрати України» (відповідач) рахунок-фактуру № 21 на оплату 44 850,00 грн. за мотор-редуктор 3МП50-22.4-750-110, мотор-редуктор 4МП40-45-308-110, мотор-редуктор 4МП40-71-375-110 та редуктор 1Ц2У200-25-22Ц. Рахунок дійсний до оплати до 30.05.2015 року з терміном виконання 7 (сім) робочих днів після оплати.

Як стверджується позивачем та підтверджується матеріалами справи (а.с. 29, 35, 36), відповідачем 26.05.2014 року перераховано на рахунок позивача 22 425,00 грн. в рахунок оплати товару, визначеного в рахунку-фактурі № 21 від 20.05.2014 року.

11 червня 2014 року позивач за видатковою накладною № 2 поставив відповідачу обумовлений товар загальною вартістю 44 850,00 грн..

У зв'язку із невиконанням відповідачем своїх зобов'язань по оплаті за поставлений товар позивачем на його адресу був направлений лист № 07/04/15 від 08.04.2015 року з вимогою сплатити заборгованість у розмірі 22 425,00 грн.. На вимогу відповідачем не було надано відповіді.

З огляду на фактичні правовідносини, які склалися між позивачем та відповідачем, судом встановлено, що між сторонами виникли зобов'язальні відносини, на підставі укладеного договору купівлі-продажу у спрощений спосіб, як це передбачено ч.1 ст. 181 Господарського кодексу України, і цей договір є підставою для виникнення у його сторін майно-господарських зобов'язань.

Статтею 688 Цивільного кодексу України на покупця покладено обов'язок повідомити продавця про порушення договірних зобов'язань щодо кількості, асортименту, якості, комплектності товару в розумний строк після того, як порушення могло бути виявлене відповідно до характеру і призначення товару.

Господарський суд приймає до уваги, що покупцем при отриманні товару не подавалося жодних заперечень щодо неналежності виконання постачальником прийнятих договірних зобов'язань з купівлі товару.

Оскільки суду не надано доказів незгоди відповідача щодо належності виконання позивачем прийнятих на себе зобов'язань, не надано доказів відмови від цього товару та прийняття його у встановленому порядку, суд дійшов висновку, що свої зобов'язання позивач виконав належним чином.

Стаття 193 Господарського кодексу передбачає, суб'єкти господарювання та учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Аналогічне положення закріплено в ст. 526 Цивільного кодексу України. Так, зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно умовам договору та вимогам цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а у разі відсутності таких умов і вимог - згідно звичаїв ділового обігу або іншим вимогам, які звичайно ставляться.

Частина 1 ст. 530 Цивільного кодексу України встановлює, якщо в зобов'язанні встановлений строк (дата) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (дату).

Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 692 Цивільного кодексу України визначає обов'язок Покупця оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

В порушення умов договору, вимог зазначених статей Цивільного та Господарського кодексів України відповідач не оплатив товар.

Загальна сума основної заборгованості на час розгляду справи становить 22 425,00 грн., тому зазначена сума підлягає стягненню з останнього на користь позивача.

Окрім суми основного боргу позивачем заявлені вимоги про стягнення 3% річних у розмірі 626,67 грн., втрат від інфляції в розмірі 8 068,10 грн. та пені в розмірі 6 842,38 грн..

У відповідності до ст. 625 Цивільного кодексу України , боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За приписами ч. 3 ст. 692 Цивільного кодексу України у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Дослідивши розрахунок процентів за користування коштами судом виявлено помилки в періоді нарахування, оскільки позивачем не враховано положення наведених вище норм. Зважаючи, що сторонами не визначено строк виконання грошового зобов'язання, слід виходити з приписів ст. ст. 530, 692 Цивільного кодексу України, і виходячи з дати поставки (11.06.2014 року), нарахування процентів можливе з наступного дня (12.06.2014 року). Вказані помилки потягли за собою і помилку в заявленій до стягнення сумі процентів. Провівши перерахунок процентів за допомогою системи «Ліга Закон», у відповідності до приписів наведених вище норм, судом отримано суму 604,55 грн..

За таких обставин в позові в частині стягнення 31,34 грн. процентів за коритсуванн коштами, як безпідставно заявлених.

Щодо заявлених до стягнення втрат від інфляції судом виявлено помилки в періодах нарахування. Водночас, вказані помилки не вплинули на загальний розмір заявленої до стягнення суми втрат від інфляції.

Щодо вимоги про стягнення пені в розмірі 6 842,38 грн. суд зазначає наступне.

Згідно з частиною першою статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Згідно з ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконання частини зобов'язання, або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ч.1 ст.624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

При цьому суд зважає, що між сторонами укладено договір купівлі-продажу у спрощений спосіб, яким не забезпечено виконання грошового зобов'язання пенею.

За таких обставин, суд дійшов висновку про відмову у вимозі про стягнення пені, як такій, що заявлена безпідставно.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвали суду відповідач не подав до суду жодних доказів в спростування позовних вимог позивача.

За таких обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову з розподілом судових витрат за правилами ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст.ст.43, 32, 33, 34, 43, 49, 82, 84, 85, 115 Господарського процесуального кодексу України, -

В И Р І Ш И В:

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Стягнути Товариства з обмеженою відповідальністю «Концентрати України» (21027, м. Вінниця, вул. Келецька, буд. 54 А, код ЄДРПОУ 38992398) на користь Приватного підприємства «Київсервісмонтаж» (09351, Київська область, Володарський район, с. Рачки, вул. Шевченка, 14, код ЄДРПОУ 36038938) 22 425 (двадцять дві тисячі чотириста двадцять п'ять) грн. 00 коп. – боргу; 8 068 (вісім тисяч шістдесят вісім) грн. 10 коп. – втрат від інфляції; 604 (шістсот чотири) грн. 55 коп. - процентів за користування коштами та 1 496 (одну тисячу чотириста дев'яносто шість) грн. 27 коп. - витрат зі сплати судового збору.

3. В позові в частині стягнення 31,34 грн. процентів за користування коштами та 6 842,38 грн. пені відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. Копію рішення направити сторонам рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Повне рішення складено 15 липня 2015 р.

Суддя Матвійчук В.В.

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - позивачу (09351, Київська область, Володарський район, с. Рачки, вул. Шевченка, 14)

3 - відповідачу (21027, м. Вінниця, вул. Келецька, буд. 54 А)