Постанова

від 14.07.2015 по справі 810/1995/15

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД01133, м. Київ, бульв. Л. Українки, 26, тел.:/044/ 207-80-80, ел.адреса: inbox@adm.ko.court.gov.ua

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 липня 2015 року           810/1995/15

Суддя Київського окружного адміністративного суду Басай О.В., розглянувши порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Аніта» до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Аніта» (надалі - позивач) звернулося до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області (надалі - відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення відповідача від 11.12.2014 №0029741501, за яким позивачеві нараховано штрафні санкції по податку на прибуток у розмірі 37761,98 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що висновки відповідача про порушення вимог податкового законодавства, є необґрунтованими. Так, позивачем зауважено, що допущена помилка при заповнення податкової декларації з податку на прибуток за 2013 рік, яка у подальшому була виправлена шляхом подання уточнюючої декларації, не вплинула на своєчасність розрахунків з бюджетом та не є підставою для застосування до позивача штрафних санкцій, передбачених статтею 126 Податкового Кодексу України. Тому, на думку позивача, рішення податкового органу є незаконним, оскільки при його прийнятті відповідачем невірно встановлено факти та застосовано норми закону.

Відповідач позов не визнав, надав суду заперечення у письмовій формі. В обґрунтування заперечень відповідачем зауважено, що позивачем несвоєчасно сплачено самостійно визначену у декларації з податку на прибуток за 2013 рік суму податкових зобов'язання, з огляду на що штрафні санкції застосовано до позивача правомірно. Таким чином, на думку відповідача, оскаржуване рішення прийнято ним з урахуванням вимог чинного законодавства, оскільки відповідач діяв у межах повноважень, наданих йому законами України та підзаконними нормативно-правовими актами.

14.07.2015 Київським окружним адміністративним судом постановлено ухвалу про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши позовну заяву, дослідивши письмові докази, судом встановлено наступне.

26.02.2014 TOB «Аніта» подано ДПІ в Києво-Святошинському районні Головного управління Міндоходів у Київській області податкову декларацію з податку на прибуток підприємства (звітну) за 2013 рік (том 1 а.с.13-16). У рядку 14 «Податок на прибуток за звітний період» TOB «Аніта» задекларувало суму податку на прибуток за 2013 рік у розмірі 262 907,00 грн.

З урахуванням авансових внесків у розмірі 188 810,00 грн., нарахованих та сплачених TOB «Аніта» у 2013 році, що не заперечується сторонами та підтверджено наявними у справі копіями банківських виписок (том 1 а.с.31-34), 11.03.2014 TOB «Аніта» сплатило залишок суми податку на прибуток за 2013 рік у розмірі 74 097,00 грн. (262 907,00 грн. - 188 810,00 грн. = 74097,00 грн.), згідно платіжного доручення від 11.03.2014 №218 (том 1 а.с.218).

Проте, TOB «Аніта» самостійно виявило помилку у поданій звітній податковій декларації за 2013 рік, а саме, при заповненні звітної податкової декларації за 2013 рік позивачем у рядку 13 ЗП «Зменшення нарахованої суми податку» помилково не зазначило суму у розмірі 188 810,00 грн., нараховану та сплачену TOB «Аніта» у березні - грудні 2013 року, як авансовий внесок з податку на прибуток за 2013 рік.

У зв'язку з цим, 11.07.2014 позивачем було подано уточнюючу декларацію з податку на прибуток за 2013 рік.

27.11.2014 посадовими особами відповідача, на підставі підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України, проведено камеральну перевірку податкової звітності позивача з податку на прибуток.

За результатами перевірки відповідачем складено акт від 27.11.2014 №446/1503/23519710 (надалі – акт перевірки).

Так, у ході перевірки встановлено порушення позивачем пункту 57.1 статті 57 Податкового кодексу України, що виявилося у порушенні граничних термінів сплати податку на прибуток по строкам 11.03.2014.

Перевіряючими вказано, що позивач самостійно визначив грошове зобов'язання по податку на прибуток, згідно декларації за 2013 рік у розмірі 188 809,90 грн., граничний термін сплати якого – 11.03.2014, дата сплати – 11.07.2014, кількість днів затримки сплати – 122.

На підставі висновків акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 11.12.2014 №0029741501, за яким позивачеві нараховано штрафні санкції по податку на прибуток у розмірі 37761,98 грн., на підставі статті 126 Податкового кодексу України.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, позивач у порядку, визначеному статтею 56 Податкового кодексу України, звернувся до Головного управління ДФС у Київській області та Державної фіскальної служби України з відповідними скаргами.

За наслідками адміністративного оскарження скарги позивача залишено без задоволення, а рішення відповідача - без змін.

У той же час, позивач вважає вказане рішення таким, що суперечать вимогам чинного податкового законодавства, а тому, оскаржив його звернувшись із позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Згідно статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) тощо.

Враховуючи завдання адміністративного судочинства, яке, зокрема, полягає у поновленні судом порушених суб'єктивних прав юридичних та фізичних осіб, адміністративний суд виходить з того, що при вирішенні спору про оскарження дій та рішень суб'єкта владних повноважень має право і повинен з'ясувати усі обставини по справі, зокрема, підстави внесення податкового повідомлення-рішення та встановити на відповідність закону правильність нарахованого грошового зобов'язання.

Регулювання відносин у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, кола суб'єктів податкових правовідносин та відповідальності за порушення податкового законодавства належить до сфери дії Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 6.1 статті 6 цього Кодексу, податком є обов'язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу.

Підпунктами 16.1.3 та 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 цього Кодексу передбачено, що платник податків зобов`язаний подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів; сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Строком сплати податку та збору визнається період, що розпочинається з моменту виникнення податкового обов'язку платника податку із сплати конкретного виду податку і завершується останнім днем строку, протягом якого такий податок чи збір повинен бути сплачений у порядку, визначеному податковим законодавством. Податок чи збір, що не був сплачений у визначений строк, вважається не сплаченим своєчасно (пункт 31.1 статті 31 Податкового кодексу України).

Відповідно до пункту 31.3 статті 31 Податкового кодексу України, строк сплати податку та збору встановлюється відповідно до податкового законодавства для кожного податку окремо. Зміна платником податку, податковим агентом або представником платника податку чи контролюючим органом встановленого строку сплати податку та збору забороняється, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Пунктом 36.1 статті 36 Податкового кодексу України передбачено, що податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.

При цьому, згідно пункту 38.1 статті 38 Податкового кодексу України, виконанням податкового обов'язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк.

Згідно пунктів 49.1, 49.2 статті 49 Податкового кодексу України, податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків. Платник податків зобов'язаний за кожний встановлений цим Кодексом звітний період, в якому виникають об'єкти оподаткування, або у разі наявності показників, які підлягають декларуванню, відповідно до вимог цього Кодексу подавати податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є.

Водночас, за приписами статті 50 Податкового кодексу України, у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку. Платник податків, який самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє факт заниження податкового зобов'язання минулих податкових періодів, зобов'язаний, за винятком випадків, установлених пунктом 50.2 цієї статті: або надіслати уточнюючий розрахунок і сплатити суму недоплати та штраф у розмірі трьох відсотків від такої суми до подання такого уточнюючого розрахунку; або відобразити суму недоплати у складі декларації з цього податку, що подається за податковий період, наступний за періодом, у якому виявлено факт заниження податкового зобов'язання, збільшену на суму штрафу у розмірі п'яти відсотків від такої суми, з відповідним збільшенням загальної суми грошового зобов'язання з цього податку.

Згідно пункту 54.1 статті 54 Податкового кодексу України, крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.

Пунктом 57.1 статті 57 Податкового кодексу України, у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, передбачено, що платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Платники податку на прибуток (крім новостворених, виробників сільськогосподарської продукції, неприбуткових установ (організацій) та платників податків, у яких доходи, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, за останній річний звітний податковий період не перевищують 10 мільйонів гривень) щомісяця сплачують авансовий внесок з податку на прибуток у порядку і в строки, які встановлені для місячного податкового періоду, у розмірі не менше 1/12 нарахованої до сплати суми податку за попередній звітний (податковий) рік без подання податкової декларації.

Наведені норми Податкового кодексу України вказують, що платник податку на прибуток зобов'язаний сплачувати визначені ним податкові зобов'язання протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, при цьому граничний строк сплати податкового зобов'язання відраховується від граничної дати подання податкової декларації.

Так, відповідно до пункту 152.9 статті 159 Податкового кодексу України, у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, базовим (податковим) періодом для платників податку на прибуток є календарний квартал.

Підпунктом 49.18.3 пункту 49.18 статті 48 Податкового кодексу України визначено, що податкові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному року, крім випадків, передбачених підпунктами 49.18.4 та 49.18.5 цього пункту - протягом 60 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) року.

Відтак, граничним строк подання податкової декларації з податку на прибуток за 2013 рік припадає на 01.03.2014, відповідно, граничним строком сплати суми грошового зобов'язання з податку на прибуток за цей звітний період є 11.03.2014.

Вирішуючи питання правомірності застосування штрафних санкцій на підставі податкового повідомлення-рішення від 11.12.2014 №0029741501, суд зазначає таке.

Судом встановлено, що, на думку відповідача, саме несвоєчасна сплата (у даному випадку зменшення зобов'язань згідно уточнюючої декларації з податку на прибуток за 2013 рік від 11.07.2014) самостійно визначеного грошового зобов'язання по податку на прибуток, згідно декларації за 2013 рік у розмірі 188 8809,90 грн., граничний термін сплати якого – 11.03.2014, і стало підставою для застосування до позивача штрафних санкцій на підставі статті 126 Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 126.1 статті 126 Податкового кодексу України, у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання та/або авансових внесків з податку на прибуток підприємств протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Зі змісту даної норми випливає, що об'єктом правопорушення, визначеного статтею 126 Кодексу, є правовідносини щодо сплати податкових зобов'язань. Законодавець встановив відповідальність за це правопорушення з метою стимулювання своєчасної сплати платниками податків сум самостійно визначених грошових зобов'язань. При цьому, об'єктивна сторона даного правопорушення сформульована як бездіяльність - несплата грошових зобов'язань.

За своєю суттю адміністративні санкції у вигляді штрафу застосовуються до суб'єктів господарювання, які порушили встановлені законодавством правила ведення господарської діяльності, а підставою застосування даного виду санкцій, є адміністративне правопорушення - винне, протиправне невиконання чи неналежне виконання суб'єктом господарювання своїх зобов'язань, передбачених чинним законодавством, що порушує права інших суб'єктів господарювання, у тому числі і держави.

Матеріали справи підтверджують, що позивач подав до відповідача податкову декларація з податку на прибуток підприємства за 2013 рік, в якій помилково задекларував суму податку, що підлягає сплаті у розмірі 262 907,00 грн., а саме, без урахування сплачених авансових платежів протягом 2013 року у розмірі 188 810,00 грн.

З урахуванням уточнюючої податкової декларації, сума податку на прибуток за 2013 рік, нарахована TOB «Аніта», зменшилась з 262 907 грн. до 74 097 грн. (рядок 14 «Податок на прибуток за звітний податковий період» уточнюючої податкової декларації).

При цьому, різницю суми податку на прибуток за 2013 рік у розмірі 74 097,00 грн. (262 907,00 грн. - 188 810,00 грн. = 74097,00 грн.), позивачем сплачено своєчасно, що підтверджено платіжним дорученням від 11.03.2014 №218 (том 1 а.с.218).

Суд зазначає, що застосовувати до платників податків відповідальність, передбачену статтею 126 Податкового кодексу України, можливо лише за наявності дій, які призвели до несвоєчасного надходження до бюджету сум податків, зокрема, податку на прибуток за 2013 рік задекларованого позивачем.

Досліджуючи вищевказані обставини, суд дійшов висновку, що подання позивачем уточнюючої декларації, в результаті самостійно виявленої помилки у податковій звітності щодо визначення розміру податкового зобов'язання з податку на прибуток без урахування сплачених авансових внесків за 2013 рік., не призвело до жодного заниження податкових зобов'язань та втрат бюджету.

Тобто, вищезазначена методологічна помилка жодним чином не вплинула на вірність розрахунку суми грошового зобов'язання, що підлягає сплаті, не призвела до фактичного невиконання податкового обов'язку та не призвела до жодних негативних наслідків чи ненадходжень коштів до бюджету України. Належних доказів щодо заниження позивачем податку на прибуток за 2013 рік та заперечень відповідачем суду під час розгляду справи не надано, відтак, висновки податкового органу не підтвердилися.

Суд вважає, що вищенаведена помилка також не вплинула на своєчасність сплати податку на прибуток до бюджету, оскільки пункт 38.1 статті 38 Податкового кодексу України пов'язує виконання податкового обов'язку з фактом сплати у повному обсязі відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк.

Ураховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що під час проведення камеральної перевірки відповідачем не було враховано зміст даних відображених в уточнюючій декларацій позивача з податку на прибуток за 2013 рік, що призвело до помилкових висновків акту перевірки та необґрунтованого винесення податкового повідомлення-рішення про визначення суми податкового зобов'язання у вигляді нарахування штрафних санкцій у розмірі 37761,90 грн.

Поряд із цим, суд звертає увагу на наступне.

Як то встановлено судом та випливає з матеріалів справи, спірна ситуація між сторонами щодо сплати податку на прибуток за 2013 рік, вже була предметом розряду в судових органах.

Так, у грудні 2014 року ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області звернулася до Київського окружного адміністративного суду з позовом до ТОВ «Аніта» про стягнення податкового боргу з податку на прибуток підприємств у загальній сумі 7135,46 грн., а саме, пені нарахованої на суму податкового боргу у розмірі 188810,00 грн., що обліковувався у позивача у зв'язку із несплатою податку на прибуток за 2013 рік.

Відповідно до постанови Київського окружного адміністративного суду від 16.12.2014 по справі №810/6319/14, адміністративний позов задоволено, стягнуто з ТОВ «Аніта» податковий борг у сумі 7135,46 грн. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 17.03.2015 постанову Київського окружного адміністративного суду від 16.12.2014 по справі №810/6319/14 скасовано, а позов ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області – залишено без задоволення.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 09.04.2015 відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 17.03.2015 у справі №810/6319/14.

Окрім того, у листопаді 2014 року ТОВ «Аніта» звернулося до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області про визнання нечинною та скасування податкової вимоги від 11.06.2014 №2876-25, згідно якої у TOB «Аніта» існує податковий борг у розмірі 188 809,92 грн. зі сплати податку на прибуток за 2013 рік.

Постановою суду першої інстанції від 09.12.2014 по справі №810/6636/14 позов задоволено. Визнано нечинною та скасовано вимогу ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області від 11.06.2014 №2876-25.

Постановою суду апеляційної інстанції від 11.03.2015 постанову суду першої інстанції змінено, абзац другий резолютивної частини викладено наступним чином: визнано протиправною та скасовано вимогу ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДВС у Київській області від 11.06.2014 №2876-25. В решті постанову суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.04.2015 відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 09.12.2014 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 11.03.2015 у справі №810/6636/14.

Зі змісту вищевказаних рішень випливає, що під час розгляду даних справ судами встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ТОВ «Аніта» вчасно та в повному обсязі сплачено самостійно задекларовані за 2013 рік суми податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємства.

За висновками судів, допущена при заповненні декларації з податку на прибуток за 2013 рік помилка була власноруч виправлена позивачем, що підтверджується уточнюючим розрахунком та не призвела до заниження податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств, а тому, нарахування податковим органом пені у розмірі 7135,46 грн. та винесення податкової вимоги від 11.06.2014 №2876-25 є безпідставними та не підтверджується нормами чинного законодавства України.

Тобто, позиція викладена судом під час розгляду даної справи узгоджується із висновками судових рішень по справі №810/6636/14 та №810/6319/14, які, відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, набрали законної сили.

Суд звертає увагу на те, що в силу приписів частини першої статті 72 та частини другої статі 255 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

З огляду на вищевказане, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято відповідачем безпідставно та підлягає скасуванню.

Частиною першою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, коли судом здійснюється розгляд справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, у яких обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На виконання цих вимог відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не надано суду достатніх доказів, які спростовували б твердження позивача, а відтак, не довів правомірності свого рішення.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області від 11.12.2014 №0029741501, за яким позивачеві нараховано штрафні санкції по податку на прибуток у розмірі 37761,98 грн.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Аніта» (08130, вул. В.Чайки, 2, село Чайки, Києво-Святошинський район, Київська область, ідентифікаційний код 23519710) сплачений судовий збір у розмірі 182,70 грн. (сто вісімдесят дві грн. 70 коп.).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

          Суддя                                                                                 Басай О.В.