Рішення

від 14.07.2015 по справі 904/3815/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

14.07.15р. Справа № 904/3815/15

За позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК", м.Дніпропетровськ

до Приватного підприємства "Транспортно-експедиційна компанія "СКОРПІОН", м.Дніпропетровськ

про стягнення 93 382,70 грн.

Суддя Петренко Н.Е.

секретар судового засідання Найдьонова Я.О.

Представники:

від позивача: Зарянова В.Г., представник за довіреністю № 3822-О від 25.09.13р.

від відповідача: Тарабака Є.А., представник за довіреністю № б/н від 25.05.15р.

СУТЬ СПОРУ:

Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" (далі - позивач, банк) звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Приватного підприємства "Транспортно-експедиційна компанія "СКОРПІОН" (далі - відповідач, клієнт) про стягнення 93 382,70 грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на порушення відповідачем умов договору № б/н від 18.10.13р., в частині повернення кредитних грошових коштів.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 05.05.15р. порушено провадження у справі, прийнято позовну заяву до розгляду, призначено судове засідання на 09.06.15р.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 09.06.15р., у зв'язку з можливим врегулюванням спору мирним шляхом, відкладено розгляд справи на 23.06.15р.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 23.06.15р., у зв'язку з можливим врегулюванням спору мирним шляхом, продовжено строк розгляду спору по суті до 15.07.15р. включно та відкладено розгляд справи на 14.07.15р.

14.07.15р. у судовому засіданні повноважний представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити їх у повному обсязі. Крім того, повноважний представник позивача надав для долучення до матеріалів справи додаткові пояснення щодо періоду нарахування заборгованості, розрахунок заборгованості, виписки.

В свою чергу, повноважний представник відповідача заявлені позовні вимоги не визнав та просив суд відмовити позивачу в їх задоволенні у повному обсязі.

У судовому засіданні 14.07.15 р. оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення, згідно зі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, подані документи та заслухавши пояснення повноважних представників сторін, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

18.10.13р. відповідач приєдналось до "Умов та правил надання банківських послуг", (надалі -Умови), Тарифів Банку, що розмішені в мережі Інтернет на сайті www.privatbank.ua, шляхом реєстрації заяви через систему інтернет-клієнт-банкінг, які разом складають Договір банківського обслуговування № б/н від 18.10.13р. (далі -Договір) та взяв на себе зобов'язання виконувати умови Договору.

Як зазначає позивач, при укладанні Договору сторони керувались ч. 1 ст. 634 Цивільного кодексу України. Згідно цієї статті ЦК договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Згідно з ч. 2. ст. 639 Цивільного кодексу України якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалась.

Відповідно до умов вищезазначеного Договору, 18.10.13р. відповідачу було відкрито в ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" поточний рахунок № 26003060732675.

Розділом 3.1.1., 3.2.2 зазначених Умов регламентований порядок надання кредиту за послугою "Гарантований платіж".

Послугу "Гарантований платіж" Банк надає, для виконання грошових зобов'язань за господарськими договорами, що укладаються між Клієнтом та його контрагентами, а також між Клієнтом і Банком (далі - послуга). Послуга надається у вигляді виконання Банком заявок на договірне списання коштів (далі - «гарантований платіж» або «заявка»), згідно якої клієнт-платник доручає Банку зарахувати кошти на рахунок отримувача, в сумі і в дату, зазначені при створенні заявки. Послуга надається Банком як за рахунок власних коштів платника, так і за рахунок кредитних коштів. Споживачами цієї послуги є платник і одержувач платежів за господарськими договорами (п.3.1.1.73. Умов).

Відповідно до п. 3.2.2.1. Умов кредит надається в обмін на зобов'язання Клієнта щодо його повернення, сплати процентів і винагороди.

Обов'язковими реквізитами заявки на договірне списання коштів є: номер і дата заявки (присвоюються автоматично), рахунок платника, рахунок одержувача, сума платежу, призначення платежу (із зазначенням відомостей про господарський договір, на виконання оплати по якому подається заявка), дата зарахування коштів одержувачу (дата виконання заявки), вказівки за рахунок яких коштів (власних коштів клієнта / кредитних / змішано) необхідно зарезервувати гроші для виконання гарантованого платежу (п. 3.1.1.74 Умов). Всі зазначені реквізити вказані в виписках по рахунках.

Після отримання Банком за допомогою системи дистанційного обслуговування Заявки (система Internet Banking Приват -24 - офіційний канал зв'язку між Банком та Клієнтом відповідно до п.1.1.1.91. Умов), Банк розглядає її на предмет надання або відмови у наданні Послуги, у разі відсутності у платника власних коштів та/або некредитоспроможності платника (п. 3.1.1.75. Умов).

За приписами п. 3.2.2.2. Умов Клієнт погашає заборгованість по кредиту в розмірі, зазначеному в заявці Клієнта, в строк до 30 днів з дати виконання заявки. За користування кредитом у період з дати ініціювання Клієнтом заявки до дати виконання заявки Клієнт сплачує винагороду за надання фінансового інструменту в розмірі 4% річних від розміру кредиту, зазначеного у черговій заявці Клієнта. Винагорода за надання фінансового інструменту сплачується Клієнтом в дату надання в Банк чергової заявки. У період з дати виконання заявки за рахунок кредитних коштів до 30.06.2014 року Клієнт за користування кредитом сплачує Банку відсотки в розмірі 28% річних, а починаючи з 01.07.2014 року Клієнт за користування кредитом сплачує Банку відсотки в розмірі 36% річних від суми заборгованості. У разі не погашення заборгованості Клієнтом за кредитом у строк до 30 днів, включно, на 31-й день - заборгованість по кредиту стає простроченою. При цьому за користування кредитом Клієнт платить відсотки в розмірі 56% річних від суми заборгованості.

Позивач звертає увагу суду, що після укладання вищезазначеного Договору відповідач активно почав користуватись послугою "Гарантований платіж", який надавався Банком для виконання грошових зобов'язань за господарськими договорами, укладеними з контрагентами, що підтверджується, виписками по рахунках та розрахунком заборгованості. Свої зобов'язання позивач виконав належним чином, своєчасним проведенням Гарантованих платежів ініційованих Клієнтом, що підтверджується розрахунком заборгованості та виписками по рахунках відкритих для обслуговування рахунку відповідача.

Позивач зауважує, що зі змісту виписок по рахунках та розрахунку заборгованості випливає, що відповідач користувався кредитом за послугою "Гарантований платіж" неодноразово з наданням відповідних заявок. Прострочена заборгованість на рахунку відповідача з'явилася 25.11.13р. і не була погашена в момент, коли відповідач не здійснив внесення чергового платежу на рахунок погашення заборгованості, тобто відповідач порушив умови договору.

Відповідно до п. 3.2.2.2. Умов у разі непогашення заборгованості Клієнтом за кредитом у строк до 30 днів, включно, на 31-й день - заборгованість по кредиту стає простроченою. При цьому за користування кредитом Клієнт платить відсотки в розмірі 56 % річних від суми заборгованості.

Положеннями п. 3.2.2.7.2. Умов передбачено, що Банк має право при порушенні Клієнтом будь-якого із зобов'язань, передбаченого Умовами, змінити умови Договору - вимагати від Клієнта дострокового повернення кредиту, сплати відсотків за його користування, виконання інших зобов'язань за кредитом в повному обсязі.

Як зазначає позивач, загальна заборгованість за послугою "Гарантований платіж" склала суму заборгованості за виконаними платежами, що відображено в розрахунку заборгованості та виписками по рахунках і станом на 06.04.15р. заборгованість відповідача перед Банком становить 93 382,70 грн. і складається з наступного:

45 986,62 грн. - заборгованість за кредитом;

32 169,58 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом;

15 226,50 грн. - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором.

Вищезазначене підтверджується наявними в матеріалах справи розрахунком заборгованості та виписками по рахунках відповідача, які додаються.

Строки позовної давності за вимогами про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки - пені, штрафів за цим Договором встановлюються сторонами тривалістю 15 років (п. 3.2.2.10.7 Умов).

За приписами п. 3.2.2.10.4. Умов, нарахування неустойки за кожний випадок порушення зобов'язань, передбачених п.п. 3.2.2.10.1 - 3.2.2.10.3 цього Договору, здійснюється протягом 15 років з дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконано Клієнтом.

З метою досудового врегулювання спору, позивачем 02.04.15р. було направлено на адресу відповідача претензію з вих. № 31018DNZ0S0JC від 30.03.15р., відповідно до якої позивач просив негайно погасити прострочену заборгованість за вищевказаним Договором у повному обсязі. Як зазначає позивач, вимоги були залишені відповідачем без відповіді та задоволення, у зв'язку з чим позивач був змушений звернутися з позовом до суду.

Враховуючи вищевикладене, позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитом у розмірі 45 986,62 грн., заборгованість по процентам за користування кредитом у розмірі 32169,58 грн., пеню за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором у розмірі 15 226,50 грн., а всього 93 382,70 грн.

Відповідач доказів належного виконання своїх зобов'язань по вищезазначеному Договору на момент розгляду спору до господарського суду не надав. Суд звертає увагу на той факт, що відповідач спір мирним шляхом не врегулював, але двічі заявляв клопотання про відкладення розгляду справи для можливого врегулювання спору мирним шляхом.

Крім того, відповідач заявлені позовні вимоги не визнав та просив суд відмовити позивачу в їх задоволенні у повному обсязі, виходячи з наступного.

Як зауважує відповідач, позивач зазначає, що між сторонами 18.10.13р. укладений договір кредиту та просить стягнути з відповідача заборгованість розмірі 93 382,70 грн., яка виникла внаслідок порушення відповідачем його умов, з яких: 45 986,62 грн. - заборгованість за кредитом; 32169,58 грн. - заборгованість по процентам за користуванням кредитом; 15 226,50 грн. - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором. Підставою для позовних вимог позивач зазначає укладення між сторонами договору кредиту від 18.10.13р., що останній підтверджує заявою про відкриття банківського рахунку від 18.10.13р. та «Умовами та правилами надання банківських послуг» і Тарифами Банку.

Посилаючись на ст.ст. 207, 1054, 1055 Цивільного кодексу України, відповідач зазначає про те, що доказів, які б свідчили про укладання сторонами договору про відкриття банківського рахунку, пов'язаного з кредитуванням рахунку, як і доказів укладання кредитного договору, позивач не надав, так як інших відносин, окрім відносин щодо відкриття поточного рахунку, у сторін немає.

Кошти у розмірі 45 986,62 грн., що отримані відповідачем, були надані позивачем без узгодження будь-яких умов, що необхідні для договору такого виду. Умови та правила надання банківських послуг разом із Тарифами Банку не засвідчені підписом відповідача, що не доводить узгодження саме такої редакції чи ознайомлення. Термін повернення цих коштів сторони також не визначали, а тому обов'язок оплати у відповідача не настав.

Відповідач зауважує, що заява про відкриття банківського рахунку є доказом звернення відповідача до позивача з проханням відкрити банківський рахунок і підставою для відкриття цього рахунку. Умови договору банківського обслуговування також не узгоджені, а тому умов щодо отримання коштів від позивача на рахунок узгоджено також не було. Позивач добровільно надав кошти у розмірі 45 986,62 грн. відповідачу, які останній витратив.

Відмітка у заяві про відкриття банківського рахунку свідчить про те, що відповідач знайомився перед цим з правилами, але невідомо в якій редакції. Редакцій умов, що розміщена на сайті позивача ні засвідчена ні ким і може мати будь-яку редакцію, яку забажає позивач, бо він знаходиться в управлінні самого позивача. Оскільки це єдиний доказ позивача про укладання між сторонами письмової форми договору, то позивач має надати в якості доказу правила, які містять факт ознайомлення з ними відповідачем. Отже, посилання позивача на існування договору кредиту, а також його на умови щодо терміну повернення коштів, нарахування процентів, відповідальності, які не були узгоджені сторонами, нікчемні.

Відповідач вважає, що з матеріалів справи вбачається, що між сторонами склалися відносини, передбачені положенням про відкриття банківського рахунку, відповідно до ст. 1067 Цивільного кодексу України. На сьогоднішній день термін повернення грошових коштів не може вважатись порушеним, а тому у позивача немає законних підстав на стягнення заборгованості по процентам за користування кредитом, пені за несвоєчасність виконання зобов'язань та заборгованості по комісії за користування кредитом і позовні вимоги не підлягають задоволенню. Крім того, позивачем не надано обґрунтований розрахунок суми боргу. Додаток до позову містить цифри невідомого походження. Наданий позивачем розрахунок заборгованості, наявний в матеріалах справи, не дозволяє визначити виникнення множників для зіставлення цих чисел з порушеними зобов'язаннями, щоб здійснити вірні арифметичні нарахування. Виходячи з приводу порушення та походження даних штрафів відповідно до вимог позивача, які він нараховує вказує на порушення позивачем терміну позовної давності щодо стягнення пені, а також перевищує обмеження щодо періоду, за який може бути стягнута пеня, який встановлений ст. 232 Господарського кодексу України. Замість 6 місяців береться більше 14 місяців.

Як зазначає відповідач, позивач надав відповідачу кошти у розмірі 45 986,62 грн. і якщо припустити, що між сторонами був укладений договір, то позивач втрачає право на неустойку (штраф, пеня) у зв'язку з пропущенням строку протягом якого він мав право заявити ці вимоги, на підставі ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України, що встановлює спеціальні позовну давність у один рік.

Посилаючись на ст.ст. 230, 231 Господарського кодексу України, відповідач зазначає про те, що в жодному пункту Умов та Правил надання банківських послуг не встановлено конкретний розмір пені, а обмежено лише її розмір подвійною обліковою ставкою НБУ (не більше подвійної облікової ставки НБУ). Угода про неустойку (штраф, пеню) має бути оформлена в письмовій формі. Недотримання письмової форми спричиняє недійсність угоди про неустойку (штраф, пеню).

Таким чином, як вважає відповідач, оскільки сторони не узгодили конкретний розмір пені, то нарахування позивачем пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ та стягнення її з відповідача є неправомірним. Тому позивач не має законних підстав вимагати пеню у розмірі 15 226,50 грн.

Відповідно до ч. 3 ст. 1069 Цивільного кодексу України, розмір плати за використання клієнтом коштів банку, яке не встановлене договором, не може перевищувати подвійну облікову ставку Національного банку України. У свою чергу відповідач не може провести контр розрахунок, так як немає терміну повернення коштів (обнуління) і він не може встановити кількість днів порушення.

Враховуючи вищевикладене, відповідач вважає, що вимоги позивача не доведені суду належними та допустимими доказами відповідно до вимог ст. 60 Цивільного процесуального кодексу України, тому не є обґрунтуваннями

Дослідивши наявні матеріали справи, заслухавши пояснення повноважних представників сторін, оцінивши надані докази в їх сукупності, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Приймаючи рішення господарський суд виходив із наступного.

Згідно з ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Господарське зобов'язання виникає, зокрема із господарського договору (ст. 174 Господарського кодексу України).

Статтею 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За приписами ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Свобода договору полягає передусім у вільному волевиявленні волі сторін на вступ у договірні відносини. Волевиявлення учасників договору передбачає відсутність жодного тиску з боку контрагента або інших осіб.

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України).

Положеннями ст.ст. 1054, 1055 Цивільного кодексу України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

З огляду на норми чинного законодавства України та обставини справи, господарським судом встановлено, що договір, який укладено між сторонами, складається із Заяви, Умов та правил надання банківських послуг, Тарифів Банку, що розмішені в мережі Інтернет на сайті www.privatbank.ua. При цьому, зазначений Договір підписаний обома сторонами в установленому законом порядку, не оспорювався та недійсним не визнаний .

До відносин за кредитним договором застосовуються положення про позику, якщо інше не встановлено параграфом і не випливає із суті кредитного договору (ч. 2 ст. 1054 Цивільного кодексу України).

Статтею 1048 Цивільного кодексу України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Частинами 1 та 2 статті 1056 1 Цивільного кодексу України передбачено, що процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Водночас, ч. 1 ст. 1049 Цивільного кодексу України встановлено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Як зазначено у ч. 2 ст. 1049 Цивільного кодексу України, позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

За приписами ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Положеннями ст. 4 3 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст. ст. 33 та 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Дослідивши оригінали наданих позивачем до господарського суду документів у розумінні ст.36 Господарського процесуального кодексу України, суд прийняв їх як належні докази, оскільки вони містять інформацію щодо предмета доказування, та підтверджують неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за вищезазначеним Договором. Належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача та підтверджували належне виконання відповідачем умов Договору, відповідачем господарському суду надано не було.

Частиною 1 статті 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Перевіривши наведений позивачем розрахунок пені з урахуванням Умов та правил надання банківських послуг, порядку нарахування пені, господарський суддів вважає, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 15 226,50 - пені, яку нараховано за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором, є правомірними та такими, що підлягають задоволенню.

Враховуючи вищезазначені норми чинного законодавства України, умови укладеного між сторонами Договору та обставини справи, господарський суд вважає, що вимоги позивача є обґрунтованими та доведеними, у зв'язку з чим підлягають задоволенню у повному обсязі, оскільки заборгованість підтверджується матеріалами справи, а зобов'язання повинні виконуватись належним чином та в установлений строк.

Аналогічної правової позиції дотримувався Дніпропетровський апеляційний господарський суд (постанова у справі № 904/2302/15 від 25.06.15р.) та Вищий господарський суд України (постанова у справі № 15/5007/1293/12 від 20.08.13р.)

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 509, 525, 526, 530, 549, 599, 610, 611, 612, 626, 627, 629, 1048, 1049, 1054, 1055, 1056 1 Цивільного кодексу України, ст.ст.173, 174, 193, 216, 218, 230, 231, 232 Господарського кодексу України, ст.ст. 4, 32-34, 43-44, 49, 82-85, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з Приватного підприємства "Транспортно-експедиційна компанія "СКОРПІОН" (49000, м. Дніпропетровськ, вул. Наукова, буд. 12, кв. 3, код ЄДРПОУ 37621802) на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" (49094, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, буд. 50, код ЄДРПОУ 14360570) заборгованість за кредитом у розмірі 45986,62 грн. (сорок п'ять тисяч дев'ятсот вісімдесят шість грн. 62 коп.), заборгованість по процентам за користування кредитом у розмірі 32 169,58 грн. (тридцять дві тисячі сто шістдесят дев'ять грн. 58 коп.), пеню за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором у розмірі 15 226,50 грн. (п'ятнадцять тисяч двісті двадцять шість грн. 50 коп.), витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 827,00 грн. (одна тисяча вісімсот двадцять сім грн. 00 коп.).

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Повне рішення складено 16.07.15 р.

Суддя Н.Е. Петренко