Рішення

від 15.07.2015 по справі 904/4021/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

15.07.15р. Справа № 904/4021/15

За позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ОБЕРЕГ ПЛЮС", м.Дніпропетровськ

до управління житлового господарства Дніпропетровської міської ради, м.Дніпропетровськ

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Державна фінансова інспекція в Дніпропетровській області, м.Дніпропетровськ

про стягнення заборгованості

Суддя Петренко І.В.

Секретар судового засідання Пономарьов Є.О.

Представники:

від позивача: представник Шахов Д.А. - довіреність № 7 від 01.04.15р.;

від відповідача: представник Ковальчук Д.Ю. - довіреність № 3/2-1068 від 26.05.15р.;

від третьої особи: не з'явився.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Оберег Плюс", м.Дніпропетровськ (далі по тексту - позивач) звернулося до господарського суду з позовною заявою до управління житлового господарства Дніпропетровської міської ради, м.Дніпропетровськ (далі по тексту - відповідач) про стягнення 23514,05грн.

Судові витрати по справі позивач просив суд стягнути з відповідача.

За результатами розгляду позовної заяви за вих. № б/н від 07.05.2015р. ухвалою суду від 12.05.2015р. порушено провадження по справі та призначено слухання на 02.06.2015р.

Суд розгляд справи відкладав з 02.06.2015р. до 18.06.2015р.;

Ухвалою від 18.06.2015р. до участі у справі залучено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Державну фінансову інспекцію в Дніпропетровській області (49600, м.Дніпропетровськ, вул.Свердлова 22, корп.2), розгляд справи відкладено до 06.07.2015р.

Суд оголошував перерву з 06.07.2015р. до 07.07.2015р.;

Ухвалою від 07.07.2015р. господарським судом задоволено клопотання відповідача про продовження строку розгляду спору на 15 (п'ятнадцять) календарних днів, а саме до 23.07.2015р., розгляд справи відкладено до 15.07.2015р.

Відповідно до п.3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

У разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (пункт 4 частини другої статті 811 ГПК), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони (іншого учасника судового процесу) про час і місце наступного судового засідання.

За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

Позивач про час та місце судового засідання повідомлений належним чином, що підтверджується відомостями про явку представника відображеними в протоколі судового засідання від 07.07.2015р.

Відповідач про час та місце судового засідання повідомлений належним чином, що підтверджується відомостями про явку представника відображеними в протоколі судового засідання від 07.07.2015р.

Третя особа про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, що підтверджується реєстром поштових відправлень суду.

15.07.2015р. в судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі та просив суд їх задовольнити.

Повноважний представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечує, посилаючись на обставини, викладені у відзиві.

Повноважний представник третьої особи в судове засідання не з'явився, вимоги суду не виконав.

В судовому засіданні оглянуто всі оригінали первинних документів на підставі яких виник спір.

Суд розглянув справу за наявними в ній матеріалами відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Суд дійшов висновку, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи по суті, крім того, строк вирішення спору, передбачений статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, закінчується, а отже у сторін було достатньо часу для захисту своїх інтересів у даній справі.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача та відповідача, -

ВСТАНОВИВ:

11.07.2013р. між товариством з обмеженою відповідальністю "Оберег Плюс" (далі по тексту - позивач, учасник) та управлінням житлового господарства Дніпропетровської міської ради (далі по тексту - відповідач, замовник) укладено договір №195 на проведення капітального ремонту водостічної системи покрівлі, що становить складову частину житлового будинку по вул.Іларіонівська, 18 /м.Дніпропетровськ/ (далі по тексту - договір), відповідно до пункту 1.1 умов якого учасник зобов'язується у 2013 році виконати роботи з капітального ремонту водостічної системи покрівлі, що становить складову частину житлового будинку по вул.Іларіонівська, 18 /м.Дніпропетровськ/, а замовник - прийняти і сплатити за виконані роботи з капітального ремонту водостічної системи покрівлі, що становить складову частину житлового будинку по вул.Іларіонівській, 18 /м.Дніпропетровськ/.

Найменування робіт: Капітальний ремонт водостічної системи покрівлі, що становить складову частину житлового будинку за адресою: вул.Іларіонівській, 18 /м.Дніпропетровськ/ (пункт 1.2 договору).

Відповідно до пункту 2.1 договору учасник повинен виконати замовнику передбачені цим договором роботи, якість яких відповідає умовам чинного законодавства, нормативно-технічним актам та санітарним нормам протягом 3 років з моменту підписання акту приймання об'єкту в експлуатацію.

Пунктом 3.1 договору визначено, що ціна цього договору становить 45535,54грн., у тому числі ПДВ - 7589,26грн.

Пунктом 4.1 договору визначено, що розрахунок за виконані роботи здійснюється на підставі підписаних сторонами актів виконаних робіт безпосередньо після надходження коштів відповідного бюджетного призначення на реєстраційний рахунок замовника.

Розділом ІV договору визначено права та обов'язки сторін.

Цей договір вважається укладеним та набирає чинності з моменту його підписання та скріплення печатками сторін та закінчується в частині розрахунків до повного виконання зобов'язань сторонами (пункт 10.1 договору).

Так, на виконання умов договору позивачем були проведені та передані відповідачу роботи, що підтверджується актом № 1 від 12.07.2013 приймання виконаних будівельних робіт за липень 2013 року (а.с.10-11).

Загальна вартість робіт з ПДВ, згідно вказаного акту складає 45535,54грн.

Так, вказаний акт підписаний відповідачем без будь-яких претензій та зауважень щодо якості виконаної позивачем роботи, строків та обсягів її виконання.

Отже, виконані позивачем роботи були прийняті відповідачем без зауважень.

В подальшому, між сторонами було підписано акт № 1 від 25.12.2014 приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2014 року, який було складено на підставі довідки зустрічної звірки ДФІ у Дніпропетровській області від 03.11.2014 № 05/19-04-з, в якому сторони погодили зменшити вартість виконаних позивачем та прийнятих відповідачем робіт за актом № 1 від 12.07.2013 приймання виконаних будівельних робіт на 3588,87грн. (а.с.12-13).

Отже, сторони узгодили, що вартість виконаних у липні 2013 року робіт складає 41946,67грн. (45535,54грн. - 3588,87грн.).

Акт №1 між сторонами підписано 12.07.2013р. на суму 41946,67грн., проте оплата всупереч умов укладеного між сторонами договору, як зазначає позивач, отримана лише 02.04.2015р.

Враховуючи викладені обставини, позивач в порядку статті 625 Цивільного кодексу України нарахував позивачу інфляційні за період з липня 2013 року по березень 2015 року на загальну суму 21245,48грн. та три відсотки річних за період з 13.07.2013р. по 02.04.2015р. на загальну суму 2268,57грн.

В свою чергу, відповідач скористався наданим йому правом на судовий захист та повідомив наступне.

Кошти на оплату робіт за договором були виділені відповідачу з міського бюджету, втім відповідач був позбавлений можливості оплатити виконані роботи у строк, визначений договором, з причин, незалежних від нього.

По-перше, до кінця 2013 року управління державної казначейської служби не здійснювало платежі за платіжними дорученнями розпорядників бюджетних коштів з технічних причин;

По-друге, у 2014 році на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 01.03.2014р. №65 «Про економію державних коштів та недопущення втрат бюджету» державною фінансовою інспекцією проводилися контрольні заходи з перевірки достовірності обсягів кредиторської заборгованості розпорядників та одержувачів коштів державного бюджету з оплати товарів, робіт і послуг, на закупівлю яких поширюється дія Закону України "Про здійснення державних закупівель".

Відповідно до пункту 11 постанови Кабінету Міністрів України від 01.03.2014р. №65 «Про економію державних коштів та недопущення втрат бюджету» державній казначейській службі було дозволено здійснювати операції з погашення зареєстрованої в органах Державної казначейської служби станом на 1 березня 2014 року кредиторської заборгованості за капітальними видатками, розмір якої за окремим розпорядником та одержувачем бюджетних коштів перевищує 300 тис. гривень, виключно в обсягах, що відповідають обсягам, установленим за результатами контрольних заходів Державної фінансової інспекції.

Враховуючи положення зазначеної норми, оплата за договором не могла бути здійснена до закінчення перевірки Державної фінансової інспекції. Акт перевірки окремих питань фінансово-господарської діяльності відповідача за період з 01.01.2013 року по 01.03.2014 року №05-19/03 був складений лише 25.12.2014р.

Крім цього, відповідно до статті 57 Бюджетного кодексу України не пізніше 31 грудня поточного бюджетного періоду або останнього дня іншого бюджетного періоду Казначейство України закриває всі рахунки, відкриті у поточному бюджетному періоді для виконання бюджету.

В порядку статті 57 Бюджетного кодексу України кошти, виділені відповідачу як розпоряднику бюджетних коштів з місцевого бюджету на проведення капітального ремонту житлового фонду через їх невикористання протягом року, 31 грудня кожного року повертаються до місцевого бюджету як невикористане фінансування.

Отже, акт Державної фінансової інспекції був складений лише 25.12.2014 року, а вже 31.12.2014 року кошти, виділені відповідачу з місцевого бюджету на проведення капітального ремонту житлового фонду у 2014 році як невикористане фінансування повернулися до місцевого бюджету.

Фінансування Управління у 2015 році на оплату робіт з капітального ремонту житлового фонду відбулося 23.02.2015 року, у зв'язку з чим оплата за виконані роботи була проведена після надходження бюджетних коштів у 2015 році, а саме 02.04.2015 року.

Зазначені обставини свідчать про відсутність вини Відповідача у простроченні оплати робіт за договором.

Згідно з частиною другою статті 4 3 та статтею 33 Господарського кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Якщо подані сторонами та іншими учасниками судового процесу докази є недостатніми, господарський суд може за їх клопотанням чи за власною ініціативою витребувати в порядку підготовки справи до розгляду необхідні для цього письмові і речові докази, інші матеріали.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово (стаття 32 цього Кодексу).

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами процесуального законодавства, рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Дослідивши матеріали справи, оригінали документів наданих позивачем на вимогу суду в судове засідання та заслухавши повноважних представників позивача та відповідача в судовому засіданні, суд дійшов наступних висновків.

Факт отримання відповідачем робіт підтверджується матеріалами справи, а саме актом №1, який підписано між сторонами 12.07.2013р. на суму 41946,67грн.

Так, судом встановлено, що робота виконана за вказаним вище актом у повній мірі відповідає роботі, що визначена умовами договору, та за вартістю узгоджується із погодженою сторонами у пункті 3.1. договору, з урахуванням змін, ціною.

Зобов'язання відповідача, щодо оплати за отриманий товар передбачено умовами договору та нормами законодавства.

З огляду на положення пункту 4.1 договору, строк оплати товару отриманого за актом №1, який підписано між сторонами 12.07.2013р. на суму 41946,67грн. припадає на 13.07.2013р.

Відповідно до частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Перший робочий день після 13.07.2013р. є 15.07.2013р.

Таким чином, строк оплати товару є таким, що настав 15.07.2013р.

Розрахунок зокрема трьох відсотків річних можна здійснити з 16.07.2013р.

Відповідач погасив існуючу перед позивачем заборгованість 02.04.2015р.

Доказів оплати робіт в строки визначені укладеним між сторонами договором позивач не надав.

В матеріалах справи відсутні будь-які докази щодо заперечень відповідача стосовно строку та якості виконання вказаної роботи.

Приймаючи рішення господарський суд виходив із наступного.

Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Господарське зобов'язання виникає, зокрема із господарського договору (ст. 174 Господарського кодексу України).

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України).

За договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу (ч. 1. ст. 837 Цивільного кодексу України).

У договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення (ч. 1. ст. 843 Цивільного кодексу України).

Відповідно до вимог ст. 846 Цивільного кодексу України строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду. Якщо у договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов'язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті зобов'язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв ділового обороту.

Частиною 1 статті 853 Цивільного кодексу України передбачено, що замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.

В ч. 2 ст. 853 Цивільного кодексу України зазначено про те, що замовник, який прийняв роботу без перевірки, позбавляється права посилатися на недоліки роботи, які могли бути встановлені при звичайному способі її прийняття (явні недоліки).

Якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково (ч. 1 ст. 854 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Як зазначено у ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач нарахував відповідачу до сплати три відсотки річних у розмірі 2268,57грн. за період прострочення з 13.07.2013р. по 02.04.2015р. та інфляційні втрати у розмірі 21245,48грн., які розраховані за період з липня 2013 року по березень 2015 року.

Господарський суд перевірив розрахунок трьох відсотків річних та інфляційних втрат та зазначив наступне.

Відповідно до статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Таким чином, суд приходить до висновку, що з огляду на положення пункту 4.1. договору, статей 854 та 253 Цивільного кодексу України, строк оплати виконаних позивачем робіт на суму 41946,67грн. є таким, що настав 15.07.2013р., тобто після прийняття вказаних робіт та підписання акту № 1 від 12.07.2013 приймання виконаних будівельних робіт, з урахування положень статей 253 та 254 Цивільного кодексу України.

Розрахунок зокрема трьох відсотків річних можна здійснити з 16.07.2013р.

Так, матеріалами справи підтверджується, що виконані позивачем у липні 2013 року роботи були оплачені відповідачем лише 02.04.2015, що підтверджується платіжним дорученням № 248 від 27.03.2015 на суму 41946,67грн. (а.с.14).

Господарський суд звертає увагу, що позивачем період прострочення визначений по 02.04.2015 включно, що не відповідає вимогам законодавства з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 1.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" з урахуванням пункту 30.1 статті 30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" моментом виконання грошового зобов'язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою, а згідно з пунктом 8.1. статті 8 цього Закону банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження. При цьому порушення банком, що обслуговує платника (боржника), строку перерахування коштів до банку, який обслуговує кредитора, або несвоєчасне зарахування банками коштів на рахунок кредитора, в зв'язку з чим сталося прострочення виконання грошового зобов'язання, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання цього зобов'язання, однак надає боржникові право звернутися до банку, який його обслуговує, з вимогою щодо сплати пені відповідно до пункту 32.2 статті 32 названого Закону.

День фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені (пункт 1.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Отже, розрахунок 3% річних, здійснений позивачем, визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає обставинам справи.

Згідно з пунктом 1.12. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Отже, здійснивши власний розрахунок трьох відсотків річних господарський суд дійшов висновку, що стягненню підлягає 2154,79грн. за період з 16.07.2013р. по 01.04.2015р.

Розрахунок інфляційних втрат здійснений позивачем також невірно з огляду на наступне.

За змістом частини 3 пункту 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помножений на індекс інфляції, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці) у якому (яких) мала місце інфляція.

Враховуючи вказане положення, позивач невірно розрахував інфляційні втрати, оскільки ним було включено до періоду нарахування липень 2013 року - місяць, в якому мав бути здійснений платіж, а отже розрахунок інфляційних втрат, здійснений позивачем, визнається судом необґрунтованим.

Згідно з пунктом 1.12. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Отже, здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат господарський суд дійшов висновку, що стягненню підлягає 21308,91грн. за період з серпня 2013р. по березень 2015р.

На підставі укладеного договору між сторонами виникли господарські відносини, що регулюються нормами Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.

Так, статтею 1 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

Відповідач є юридичною особою, а відповідно до статті 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

Між тим, ані приписи Господарського кодексу України, ані норми Цивільного кодексу України не допускають привілейованого становища суб'єктів господарювання, що пов'язані із бюджетним фінансуванням.

Обов'язок відповідача сплатити суму боргу, додатково обґрунтовується тим, що відповідач, як юридична особа, самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями за договором, і така відповідальність не може ставитися у залежність від дій чи бездіяльності будь-яких третіх осіб.

Обов'язок відповідача сплатити суму боргу, додатково обґрунтовується тим, що відповідач, як юридична особа, самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями за договором, і така відповідальність не може ставитися у залежність від дій чи бездіяльності будь-яких третіх осіб.

При цьому, суд відзначає, що відповідно до статті 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

За статтею 617 Цивільного кодексу України відсутність у боржника необхідних коштів не вважається випадком, внаслідок якого боржник може бути звільнений від відповідальності. Тому відсутність коштів у відповідача не може бути підставою для звільнення його від відповідальності. Ці положення повністю кореспондуються з положеннями частини 2 статті 218 Господарського кодексу України, де зазначено, що непереборною силою, тобто надзвичайними і невідворотними обставинами не вважаються, зокрема, відсутність у боржника необхідних коштів.

Таким чином, посилання відповідача на відсутність його вини з огляду на відсутність бюджетного фінансування є безпідставними та такими, що суперечать вимогам чинного законодавства, а отже не може братися до уваги при визначенні судом настання моменту оплати.

Враховуючи викладене, відсутність бюджетних коштів не виправдовує бездіяльність замовника і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення договірного зобов'язання.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 23.08.2012 № 15/5027/715/2011, в постанові Верховного Суду України від 15.05.2012 № 11/446 та в рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18.10.2005.

В порядку ст.49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати по справі покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі 1823,16грн., з урахуванням того, що 99,79% позовних вимог позивача судом задоволено.

До уваги. Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються апеляційним судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Пленум Вищого господарського суду України у п. 9 постанови від 17.05.2011 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України", роз'яснив, що у вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. При цьому обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою Господарського процесуального кодексу України покладається саме на заявника (скаржника), а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов'язаний самостійно з'ясовувати відповідні причини. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.

Аналогічна правова позиція підтримана постановою Вищого господарського суду України від 24.12.2014р. по справі № 904/9428/13, недотримання якої стало підставою скасування постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Керуючись ст.ст. 525, 526, 509, 530, 599, 612, 625, 837, 843, 846, 853, 854 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 174, 193, 218 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 2, 12, 21, 32, 36, 44, 49, 75, 82-85, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з управління житлового господарства Дніпропетровської міської ради (49000, м.Дніпропетровськ, вул.Леніна, 16; ідентифікаційний код 38114671) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Оберег Плюс" (49000, м.Дніпропетровськ, пр.Карла Маркса, 20; ідентифікаційний код 34775443) 2154,79грн. (дві тисячі сто п'ятдесят чотири грн. 79 коп.) трьох відсотків річних; 21308,91грн. (двадцять одна тисяча триста вісім грн. 91 коп.) інфляційних втрат; 1823,16грн. (одна тисяча вісімсот двадцять три грн. 16 коп.) судового збору, видати наказ.

В решті позовних вимог відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи Дніпропетровським апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено

16.07.2015 року

Суддя І.В. Петренко