Рішення

від 08.07.2015 по справі 910/11919/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.07.2015Справа №910/11919/15

за позовом: Приватного підприємства «Саліус», м.Київ, ЄДРПОУ 36100468

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Видавництво «Піонер», м.Київ, ЄДРПОУ 30859875

про відшкодування збитків в сумі 16 280 грн.

Суддя Любченко М.О.

Представники сторін:

від позивача: Копейка Г.І. - по дов.

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Позивач, Приватне підприємство «Саліус», м.Київ звернулось до господарського суду м.Києва з позовом до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю "Видавництво «Піонер», м.Київ про відшкодування збитків в сумі 16 280 грн.

В обґрунтування позовних вимог заявник посилається на порушення відповідачем умов договору №12 від 01.03.2009р. в частині поставки товару, що вільний від будь-яких зобов'язань перед третіми особами, внаслідок чого позивачем було сплачено компенсацію Товариству з обмеженою відповідальністю «Маша і Медвєдь» за порушення авторських прав.

Відповідач у судове засідання 08.07.2015р., як і в попереднє засідання суду, не з'явився, представника не направив, відзиву на позов не надав, правами, що передбачені Господарським процесуальним кодексом України, не скористався, правової позиції по суті спору не висловив.

Проте, за висновками суду, Товариство з обмеженою відповідальністю «Видавництво «Піонер» було належним чином повідомлене про час та місце розгляду справи. При цьому, господарський суд виходить з наступного.

За приписами ст.65 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається учасникам судового процесу за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Відповідно до п.11 листа №01-8/123 від 15.03.2007р. Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році» до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Статтею 93 Цивільного кодексу України встановлено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Згідно із ч.4 ст.89 вказаного Кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

Відповідно до ч.1 ст.16 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

За змістом наявного у матеріалах справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців місцезнаходженням відповідача на теперішній час є: 01133, м.Київ, Печерський район, вул.Щорса, буд.44-А, кв.121.

На вказану адресу судом на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України було скеровано, в тому числі, ухвалу від 17.06..2015р. з метою повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи.

Наразі, конверт з вказаною вище ухвалою було повернуто на адресу суду з відміткою «За закінченням встановленого терміну зберігання».

У відповідності до п.3.9.1 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» за змістом зазначеної статті 64 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Господарським судом також прийнято до уваги, що попередня судова кореспонденція, скерована на адресу відповідача, також була повернута до суду з відміткою «За закінченням встановленого терміну зберігання».

За таких обставин, приймаючи до уваги направлення господарським судом поштової кореспонденції за адресою Товариства з обмеженою відповідальністю «Видавництво «Піонер», яка зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, з огляду на позицію Вищого господарського суду України, суд дійшов висновку про належне повідомлення відповідача про дату, час і місце розгляду справи.

Наразі, суд зазначає, що інформація стосовно слухання судом справ є публічною та розміщується на офіційному сайті господарського суду м.Києва в мережі Інтернет, що також свідчить про наявність у відповідача можливості дізнатись про слухання справи за його участю.

З приводу неявки відповідача в судові засідання господарський суд зазначає наступне.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Статтею 77 вказаного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

У ст.69 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви. У виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п'ятнадцять днів.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, третіх осіб, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

У п.3 Постанови №11 від 17.10.2014р. Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення» розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи «Федіна проти України» від 02.09.2010р., «Смірнова проти України» від 08.11.2005р., «Матіка проти Румунії» від 02.11.2006р., «Літоселітіс Проти Греції» від 05.02.2004р.)

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Судом також враховано, що ухвалою від 17.06.2015р. явка учасників судового процесу у судове засідання обов'язковою не визнавалась.

При цьому, як зазначено вище, господарський суд має право відкласти розгляд справи лише у межах строків, передбачених ст.69 Господарського процесуального кодексу України.

Суд наголошує, що строк вирішення спору фактично сплив, а отже у суду відсутня можливість відкладення розгляду спору на іншу дату.

Таким чином, незважаючи на те, що відповідач не з'явився у судове засідання 08.07.2015р., справа може бути розглянута за наявними у ній документами у відповідності до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка вказаного учасника судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши представлені заявником докази, господарський суд встановив:

Згідно із ст.1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Виходячи зі змісту ст.ст.15, 16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

У рішенні №18-рп/2004 від 01.12.2004р. Конституційного суду України (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в ч.1 ста.4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права», яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Конституційний суд України у вказаному рішенні зазначає, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права» як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.

Щодо порушеного права господарський суд зазначає, що таким слід розуміти такий стан суб'єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб'єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов'язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Отже, до обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги входять, зокрема, факти, з яких вбачається, що відповідач вчинив дії, спрямовані на порушення інтересу позивача, на захист якого подано позов, або утверджують за собою право, яке належить позивачу тощо, тобто ті, які свідчать про те, що право (інтерес) позивача порушене або оспорюється. Зазначені обставини входять до підстав позову і підлягають дослідженню, оскільки, суд, приймаючи рішення, має встановити чи мають місце факти порушення чи оспорення суб'єктивного матеріального права чи інтересу, на захист якого подано позов.

Одночасно, відповідно до ст.224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Таким чином, з урахуванням вимог вказаної статті, відшкодування збитків є видом господарських санкцій, під якими розуміються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування котрих для нього настають несприятливі економічні наслідки. Одночасно, для учасника господарських відносин, який потерпів від правопорушення, відшкодування збитків є способом захисту його прав та законних інтересів.

За приписом ст.22 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування збитків, які їй було завдано в результаті порушення її цивільного права.

Збитками є:

- втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

- доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Одночасно, відповідно до ст.225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

- вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

- додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;

- неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;

- матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Відшкодування збитків є наслідком порушення зобов'язання. За таких обставин, можливість використовувати відшкодування збитків як засіб захисту порушених прав виникає у юридичних осіб із самого факту невиконання обов'язку, порушення цивільних прав.

Для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків необхідною є наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника і збитками, вина боржника. Відсутність хоча б одного з перелічених елементів, які утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за невиконання або неналежне виконання ним взятих на себе зобов'язань. Вказану позицію наведено в Оглядовому листі №01-06/20/2014 від 14.01.2014р. Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства у справах, в яких заявлено вимоги про відшкодування збитків». При цьому, необхідно виходити з презумпції вини правопорушника, тобто позивач не повинен доводити наявність вини відповідача, навпаки, відповідач повинен довести, що збитки завдано не з його вини.

Відсутність хоча б одного з перелічених елементів, які утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за невиконання або неналежне виконання ним взятих на себе зобов'язань.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обгрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.33 вказаного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Статтею 54 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги; зазначення доказів, що підтверджують позов; законодавство, на підставі якого подається позов.

За таких обставин, враховуючи зміст ст.129 Конституції України, ст.ст.4-3, 33, 54 Господарського процесуального кодексу України, при зверненні до суду з розглядуваним позовом позивачем повинно бути доведено, протиправність поведінки Товариства з обмеженою відповідальністю «Видавництво «Піонер» ; наявність заподіяних позивачу діями відповідача збитків в заявленому до стягнення розмірі; причинно-наслідковий зв'язок між ними. Одночасно, при розгляді спору стосовно стягнення збитків правової оцінки також вимагає вина заподіювача збитків.

Як вказувалось вище, обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач посилався на порушення відповідачем умов договору №12 від 01.03.2009р. в частині поставки товару, що вільний від будь-яких зобов'язань перед третіми особами, внаслідок чого позивачем було сплачено компенсацію Товариству з обмеженою відповідальністю «Маша і Медвєдь» за порушення авторських прав.

Виходячи з принципів повного та всебічного дослідження всіх обставин справи, досліджуючи наявність в діях Товариства з обмеженою відповідальністю «Видавництво «Піонер» ознак протиправної поведінки, господарським судом встановлено наступне.

За змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

За змістом ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ст.712 Цивільного кодексу України).

Як свідчать матеріали справи, 01.03.2009р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Видавництво «Піонер» (постачальник) та Приватним підприємством «Саліус» (покупець) було укладено договір №12, у відповідності до п.1.1 якого постачальник зобов'язався передати у власність покупця товар у відповідному асортименті, кількості та по цінах згідно до порядку та на умовах, визначених правочином, а покупець зобов'язався прийняти і оплатити товар.

На виконання умов договору №12 від 01.03.2009р. Товариством з обмеженою відповідальністю «Видавництво «Піонер» було поставлено, а Приватним підприємством «Саліус» прийнято товар, а саме друковану продукцію на загальну суму 8640,06 грн., з яких 20 блокнотів з малюнками персонажу «Маша» з аудіовізуального твору мультиплікаційного серіалу «Маша и Медведь».

За твердженнями позивача, які з боку відповідача не спростовані, у Товариства з обмеженою відповідальністю «Видавництво «Піонер» були відсутні права на розповсюдження продукції із зображенням персонажу «Маша» з аудіовізуального твору мультиплікаційного серіалу «Маша и Медведь», виключні авторські права на які має Товариство з обмеженою відповідальністю «Маша и Медведь».

При цьому, заявником наголошено, що Приватне підтвериємство «Саліус» зверталось до відповідача з вимогою про надання інформації та копій документів на поставлений товар, що підтверджується листом №20/03 від 20.03.2014р.

Проте, за поясненнями позивача, які з боку відповідача належними та допустимими у розумінні ст.34 Господарськго процесуального кодексу України доказами не спростовані, Товариством з обмеженою відповідальністю «Видавництво «Піонер» документи щодо наявності прав на розповсюдження поставленого позивачу товару не надано.

Наразі, в матеріалах справи наявне рішення від 13.10.2014р. господарського суду м.Києва по справі №910/12069/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Маша и Медведь» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Видавництво «Піонер» про захист авторського права та стягнення компенсації у розмірі 48 720 грн., яке за даними автоматизованої системи «Діловодство спеціалізованого суду» набуло законної сили.

У наведеному рішенні судом встановлено, що на підставі договору №010601-МиМ від 08.06.2010р. про відчуження виключного права на аудіовізуальний твір (серіал «Маша и Мєдвєдь») Товариство з обмеженою відповідальністю «Маша и Мєдвєдь» набуло виключні майнові авторські права на аудіовізуальний твір - мультиплікаційний серіал «Маша и Медведь» та його складові частини.

У вказаному судовому акті встановлено, що дії Товариства з обмеженою відповідальністю «Видавництво «Піонер» стосовно поставки для подальшої реалізації Приватним підприємством «Саліус» блоків, які містять зображення персонажу «Маша» аудіовізуального твору мультиплікаційного серіалу «Маша и Медведь», є порушенням виключного права Товариства з обмеженою відповідальністю «Маша и Медведь» на надання дозволу на використання вказаних об'єктів.

Статтею 35 Господарського процесуального кодексу України передбачено підстави звільнення від доказування. Зокрема, господарським процесуальним законодавством визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Аналогічну позицію щодо преюдиціальної дії рішень суду наведено у п.2.6 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції».

Преюдиціальність - це обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Наведеної позиції також дотримується Вищий господарський суд України у постановах від 30.01.2013р. по справі №5020-660/2012 та від 06.03.2014р. по справі №910/11595/13.

Отже, рішення від 13.10.2014р. господарського суду м.Києва по справі №910/12069/14 має преюдиціальне значення, а встановлені ним факти щодо поставки Товариством з обмеженою відповідальністю «Видавництво «Піонер» для подальшої реалізації Приватним підприємством «Саліус» товару з порушенням авторських прав повторного доведення не потребують.

За таких обставин, з огляду на наведене вище, суд дійшов висновку, що неправомірність поведінки Товариства з обмеженою відповідальністю «Видавництво «Піонер» полягає у здійсненні поставки Приватному підприємству «Саліус» для подальшого розповсюдження контрафактної продукції, а саме блокнотів з малюнками персонажу «Маша» з аудіовізуального твору мультиплікаційного серіалу «Маша и Медведь» без згоди власника виключних майнових авторських прав на аудіовізуальний твір - мультиплікаційний серіал «Маша и Медведь» та його складові частини, що фактично є порушення умов укладеного між сторонами договору №12 від 01.03.2009р. відносно поставки товару, що вільний від будь-яких зобов'язань перед третіми особами.

Обґрунтовуючи заявлений до стягнення розмір збитків, позивач посилався на виплату Товариству з обмеженою відповідальністю «Маша и Мєдвєдь» компенсації за порушення майнових авторських прав на аудіовізуальний твір в розмірі 16 280 грн. за розповсюдження контрафактних примірників творів.

Як свідчать наявні в матеріалах справи документи, Товариство з обмеженою відповідальністю «Маша и Мєдвєдь» зверталось до господарського суду м.Києва з позовом до Приватного підприємства «Саліус» про стягнення компенсації за порушення майнових авторських прав, за наслідками чого ухвалою від 17.03.2014р. судом було порушено провадження по справі №910/4093/14.

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Маша и Мєдвєдь» було обґрунтовано розповсюдженням Приватним підприємством «Саліус» контрафактної продукції, а саме блокнотів із зображенням персонажу «Маша», виключними авторськими правами на яке володіє саме Товариство з обмеженою відповідальністю «Маша и Мєдвєдь».

В процесі розгляду справи між сторонами було укладено угоду №02/04 від 02.04.2014р. про добровільне врегулювання матеріально-правової претензії. Відповідно до п.1 вказаного правочину його метою є врегулювання між сторонами матеріально-правової претензії, яка була предметом спору у справі №910/4093/14.

У пункті 1.2 сторонами було підтверджено факт реалізації Приватним підприємством «Саліус» блокнотів, на яких протиправно використано зображення об'єктів інтелектуальної власності в силу чого товар, що продавався є контрафактним.

У наведеному договорі сторонами досягнуто згоди щодо мирного врегулювання спору шляхом сплати позивачем на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «Маша и Мєдвєдь» компенсації в розмірі 16 280 грн.

Як свідчать матеріали справи, 04.04.2014р. Приватним підприємством «Саліус» перераховано на рахунок, погоджений сторонами в угоді №02/04 від 02.04.2014р, грошові кошти в сумі 16 280 грн., що підтверджується платіжним дорученням №4242 від 04.04.2014р. При цьому, господарським судом прийнято до уваги пояснення позивача, що розмір компенсації у мировій угоді сторонами було визначено з урахування мінімального розміру компенсації, що передбачений ст.50 Закону України «Про авторське право і суміжні права» та судового збору, сплаченого Товариством з обмеженою відповідальністю «Маша и Мєдвєдь» за подання позову.

З огляду на мирне врегулювання спору, Товариством з обмеженою відповідальністю «Маша и Мєдвєдь» було подано заяву про відмову від позову, яку прийнято ухвалою від 07.04.2014р. господарського суду м.Києва по справі №910/4093/14., якою і припинено провадження.

Тобто, фактично розмір збитків, завданих позивачу внаслідок поставки відповідачем контрафактної продукції, складає 16 280 грн.

При цьому, суд оцінює дії позивача стосовно укладення з Товариством з обмеженою відповідальністю «Маша и Мєдвєдь» угоди №02/04 від 02.04.2014р. про добровільне врегулювання матеріально-правової претензії як такі, що направлені на зменшення розміру збитків у розумінні ч.1 ст.226 Господарського кодексу України.

Стосовно наявності вини Товариства з обмеженою відповідальністю «Видавництво «Піонер» у завданні позивачу збитків шляхом порушення законодавства про захист авторських прав, суд зазначає таке.

Чинним законодавством встановлено презумпцію вини правопорушника, тобто, позивач не повинен доводити наявність вини відповідача, а навпаки, відповідач повинен довести, що збитки завдано не з його вини.

Відповідачем протягом розгляду справи своєї вини у спричиненні Приватному підприємству «Саліус» збитків в розмірі 16 280 грн. не спростовано.

Наразі, суд зауважує, що причинно-наслідковий зв'язок між неправомірними діями та завданими збитками полягає в тому, що в результаті порушення прийнятих за договором №12 від 01.03.2009р. обов'язків в частині постачання позивачу товару, що вільний від будь-яких зобов'язань перед третіми особами, Товариством з обмеженою відповідальністю «Видавництво «Піонер» передано Приватному підприємству «Саліус» блокноти з малюнками персонажу «Маша» з аудіовізуального твору мультиплікаційного серіалу «Маша и Медведь» без згоди власника виключних майнових авторських прав на аудіовізуальний твір - мультиплікаційний серіал «Маша и Медведь», що в наступному після реалізації позивачем права власності на поставлений товар спричинило виникнення обов'язку зі сплати компенсації в розмірі 16 280 грн. Товариству з обмеженою відповідальністю «Маша и Мєдвєдь» за порушення майнових авторських прав.

За таких обставин, приймаючи до уваги наведене вище, господарський суд дійшов висновку про задоволення в повному обсязі позовних вимог Приватного підприємства «Саліус» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Видавництво «Піонер» про відшкодування збитків в сумі 16 280 грн.

Судовий збір згідно зі ст.49 Господарського процесуального кодексу України покладається на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.22, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Задовольнити позовні вимоги Приватного підприємства «Саліус», м.Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю «Видавництво «Піонер», м.Київ про відшкодування збитків в сумі 16 280 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Видавництво «Піонер» (01133, м.Київ, Печерський район, вул.Щорса, буд.44-А, кв.121, ЄДРПОУ 30859875) на користь Приватного підприємства «Саліус» (02094, м.Київ, Деснянський район, вул.Червоноткатська, буд.71, ЄДРПОУ 36100468) збитки в розмірі 16 280 грн. та судовий збір в сумі 1827 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У судовому засіданні 08.07.2015р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено 13.07.2015р.

Суддя М.О. Любченко