Рішення

від 08.07.2015 по справі 910/11921/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.07.2015Справа №910/11921/15

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Трансконтейнер Україна», м.Київ, ЄДРПОУ 34291623

до відповідача 1: Фізичної особи-підприємця Поляєва Олександра Андрійовича, м.Мукачеве, іпн 2944422099

відповідача 2: Фізичної особи-підприємця Погребняка Кирила Сергійовича, м.Київ, іпн 3324613837

про розірвання договору та стягнення 99 613, 20 грн.

Суддя Любченко М.О.

Представники сторін:

від позивача: Сотнікова Ю.А. - по дов.

від відповідача 1: не з'явився

від відповідача 2: не з'явився

СУТЬ СПРАВИ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Трансконтейнер Україна», м.Київ звернулось до господарського суду м.Києва з позовом до відповідача 1, Фізичної особи-підприємця Поляєва Олександра Андрійовича, м.Мукачеве про розірвання договору №18072013 від 18.07.2013р. про надання юридичних послуг, стягнення попередньої оплати в сумі 130 000 грн., неустойки в розмірі 99613,20 грн. та до відповідача 2, Фізичної особи-підприємця Погребняка Кирила Сергійовича про стягнення попередньої оплати в сумі 462,60 грн.

08.07.2015р. позивачем подано до суду заяву б/н від 08.07.2015р. про зменшення позовних вимог, в якій заявник просив розірвати договір №18072013 від 18.07.2013р. та стягнути з відповідача 1 неустойку в розмірі 99613,20 грн.

Згідно зі ст.22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Враховуючи, що заява б/н від 08.07.2015р. Товариства з обмеженою відповідальністю «Трансконтейнер Україна» відповідає приписам ст.22 Господарського процесуального кодексу України та підтримана представником позивача у судовому засіданні 08.07.2015р., остання прийнята господарським судом до уваги під час розгляду справи та судом розглядаються остаточні позовні вимоги, викладені в ній.

В обґрунтування позовоних вимог заявник посилався на неналежне виконання Фізичною особою-підприємцем Поляєвим Олександром Андрійовичем своїх зобов'язань за договором №18072013 від 18.07.2013р. в частині належного надання юридичних послуг в обсязі та строки, визначені правочином, що, на думку Товариства з обмеженою відповідальністю «Трансконтейнер Україна», є достатньою підставою для розірвання вказаного правочину на підставі приписів ч.2 ст.651 Цивільного кодексу України та стягнення неустойки.

Відповідачі 1 та 2 у судове засідання 08.07.2015р., як і в попереднє засідання суду, не з'явились, представників не направили, відзиву на позов не надали, правами, що передбачені Господарським процесуальним кодексом України, не скористались, правової позиції по суті спору не висловили.

Проте, за висновками суду, Фізична особа-підприємець Поляєв Олександр Андрійович та Фізична особа-підприємецьПогребняк Кирил Сергійович були належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи. При цьому, господарський суд виходить з наступного.

За приписами ст.65 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається учасникам судового процесу за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Відповідно до п.11 листа №01-8/123 від 15.03.2007р. Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році» до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

За приписами ст.29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

Відповідно до ч.1 ст.16 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

За змістом наявного у матеріалах справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців місцезнаходженням відповідача 1 на теперішній час є: 89600, Закарпатська область, м.Мукачеве, вул.Ленінграда, буд.25, кв.20; а відповідача 2: 02121, м.Київ, Дарницький район, вул.Колекторна, буд.3, кв.68.

На вказані адреси судом на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України було скеровано, в тому числі, ухвалу від 03.06.2015р. з метою повідомлення відповідачів про час та місце розгляду справи.

Наразі, конверти з вказаною вище ухвалою було повернуто на адресу суду з відміткою «За закінченням встановленого терміну зберігання».

У відповідності до п.3.9.1 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» за змістом зазначеної статті 64 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Господарським судом також прийнято до уваги, що попередня судова кореспонденція, скерована на адресу відповідачів, також була повернута до суду з відміткою «За закінченням встановленого терміну зберігання».

За таких обставин, приймаючи до уваги направлення господарським судом поштової кореспонденції за адресами Фізичної особи-підприємця Поляєва Олександра Андрійовича та Фізичної особи-підприємця Погребняка Кирила Сергійовича, які зазначені в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, з огляду на позицію Вищого господарського суду України, суд дійшов висновку про належне повідомлення відповідачів 1, 2 про дату, час і місце розгляду справи.

Наразі, суд зазначає, що інформація стосовно слухання судом справ є публічною та розміщується на офіційному сайті господарського суду м.Києва в мережі Інтернет, що також свідчить про наявність у відповідачів можливості дізнатись про слухання справи за їх участю.

З приводу неявки відповідачів 1, 2 в судові засідання господарський суд зазначає наступне.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Статтею 77 вказаного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

У ст.69 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви. У виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п'ятнадцять днів.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, третіх осіб, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

У п.3 Постанови №11 від 17.10.2014р. Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення» розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи «Федіна проти України» від 02.09.2010р., «Смірнова проти України» від 08.11.2005р., «Матіка проти Румунії» від 02.11.2006р., «Літоселітіс Проти Греції» від 05.02.2004р.)

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Судом також враховано, що ухвалою від 03.06.2015р. явка учасників судового процесу у судове засідання обов'язковою не визнавалась.

При цьому, як зазначено вище, господарський суд має право відкласти розгляд справи лише у межах строків, передбачених ст.69 Господарського процесуального кодексу України.

Суд наголошує, що строк вирішення спору фактично сплив, а отже у суду відсутня можливість відкладення розгляду спору на іншу дату.

Таким чином, незважаючи на те, що відповідачі 1, 2 не з'явились у судове засідання 08.07.2015р., справа може бути розглянута за наявними у ній документами у відповідності до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка вказаних учасників судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши представлені заявником докази, господарський суд встановив:

За змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

За змістом ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ст.901 Цивільного кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, 18.07.2013р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Трансконтейнер Україна» (клієнт) та Фізичною особою-підприємцем Поляєвим Олександром Андрійовичем (виконавець) було укладено договір №18072013, у відповідності до п.2.1 якого клієнт дає завдання, а виконавець зобов'язується згідно з завданням клієнта надавати йому за плату юридичні послуги.

За умовами п.4.1 договору №18072013 від 18.07.2013р. вартість юридичних послуг (ціна договору) становить 154 200 грн.

Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання контрагентами свої зобов'язань (п.9.1 договору №18072013 від 18.07.2013р.).

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір №18072013 від 18.07.2013р. як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача 1 взаємних цивільних прав та обов'язків з надання юридичних послуг.

Відповідно до ч.1 ст.651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (ч.2 ст.651 Цивільного кодексу України).

Тобто йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору. Істотність порушення визначається виключно за об'єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. Аналогічну позицію наведено у постанові від 18.09.2013р. Верховного Суду України по справі №6-75цс13, постановах від 19.03.2014р., від 18.06.2015р. Вищого господарського суду України по справах №910/16997/13, №910/25397/14.

За приписами ч.1 ст.907 Цивільного кодексу України договір про надання послуг може бути розірваний, у тому числі шляхом односторонньої відмови від договору, в порядку та на підставах, встановлених цим Кодексом, іншим законом або за домовленістю сторін.

Згідно із ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.33 вказаного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про розірвання договору про надання послуг повинен бути доведений факт істотного порушення відповідачем 1 умов укладеного правочину, невиконання або неналежне виконання відповідачем 1 передбачених законом або договором обов'язків.

Як вказувалось вище, обґрунтовуючи позовні вимоги, заявник посилався на істотне порушення Фізичною особою-підприємцем Поляєвим Олександром Андрійовичем своїх зобов'язань за договором №18072013 від 18.07.2013р. в частині належного надання юридичних послуг в обсязі та строки, визначені правочином, що, на думку Товариства з обмеженою відповідальністю «Трансконтейнер Україна», є достатньою підставою для розірвання вказаного правочину на підставі приписів ч.2 ст.651 Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст.903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

За приписами ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

У розділі 4 договору №18072013 від 18.07.2013р. сторонами погоджено порядок внесення плати за надання послуг.

Як вказувалось вище, п.4.1 договору №18072013 від 18.07.2013р. передбачено, що вартість юридичних послуг (ціна договору) становить 154 200 грн.

За умовами п.4.2 укладеного між позивачем та відповідачем 1 правочину клієнт сплачує виконавцю протягом трьох робочих днів з моменту підписання договору попередню оплату в розмірі 40 000 грн.

Протягом п'яти робочих днів з дати підписання акту про надані юридичні послуги за першим етапом клієнт сплачує на користь виконавця передоплату за надання другого етапу послуг в сумі 40 000 грн. (п.4.3 договору №18072013 від 18.07.2013р.).

У п.4.5 зазначено, що протягом п'яти робочих днів з дати підписання акту за другим етапом робіт замовник сплачує виконавцю попередню оплату в сумі 50 000 грн.

Остаточні розрахунки проводяться між сторонами протягом п'яти робочих днів з отримання виконавцем ліцензії та отримання копії ліцензії на електронну пошту (п.4.5 договору №18072013 від 18.07.2013р.).

Наразі, як свідчать наявні в матеріалах справи банківські виписки з рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю «Трансконтейнер Україна» позивачем на виконання своїх обов'язків з внесення попередньої оплати за договором №18072013 від 18.07.2013р. було перераховано відповідачу 19.07.2013р. грошові кошти в сумі 40 000 грн. та 09.10.2013р. сплачено 90 000 грн., що загалом становить 130 000 грн.

Таким чином, судом встановлено, що заявником свої зобов'язання в частині внесення попередньої оплати за договором №18072013 від 18.07.2013р. виконано.

Статтею 193 Цивільного кодексу України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

За умовами п.1 договору №18072013 від 18.07.2013р. юридичними послугами у розумінні спірного правочину є надання консультації з питань чинного законодавства, здійснення захисту прав та інтересів, сприяння в реалізації прав та виконанні обов'язків, реалізації юридичної відповідальності осіб, що вдаються до протиправних дій, оформлення правових документів та будь-які інші дії, що вчиняються виконавцем в будь-якій галузі права в інтересах та за рахунок клієнта на плановій основі.

У п.2.3 укладеного між позивачем та відповідачем 1 договору зазначено, що юридичні послуги надаються шляхом юридичного супроводу отримання ліцензії на перевезення небезпечних вантажів залізничним транспортом, сертифікатів відповідності, а також розроблення виконавцем та забезпечення затвердження уповноваженими державними органами всіх передбачених законодавством технічних умов надання послуг з перевезення небезпечних вантажів залізничним транспортом, розроблення та отримання документів, необхідних для одержання ліцензії та затвердження державними органами технічних умов.

За умовами п.3.1 договору №18072013 від 18.07.2013р. виконавець приступає до надання послуг відразу після отримання передоплати у розмірі, передбаченому правочином.

У п.3.2 спірного правочину визначено, що строк надання юридичних послуг з розроблення та організації затвердження уповноваженими державними органами технічних умов складає дев'яносто календарних днів з моменту отримання попередньої оплати. У цей термін виконавець зобов'язався передати клієнту затверджені усіма уповноваженими державними органами технічні умови.

Строк надання юридичних послуг із юридичного супроводу отримання та узгодження із уповноваженими державними органами сертифікатів відповідності становить сорок п'ять календарних днів. У цей термін виконавець зобов'язався передати клієнту готові та належним чином оформлені сертифікати відповідності (п.3.3 договору №18072013 від 18.07.2013р.).

Пунктом 3.4 укладеного між позивачем та відповідачем 1 договору передбачено, що строк надання юридичних послуг із юридичного супроводу отримання ліцензії до 21.01.2014р. У цей термін виконавець зобов'язується передати клієнту готову, належним чином оформлену ліцензію.

Всі юридичні послуги за вказаним правочином вважаються наданими, а зобов'язання виконаними з моменту підписання сторонами актів про надані юридичні послуги за кожним з етапів надання послуг (п.3.9 договору №18072013 від 18.07.2013р.).

Враховуючи висновки суду щодо належного виконання замовником своїх обов'язків за договором №18072013 від 18.07.2013р. в частині внесення попередньої оплати, приймаючи до уваги умови спірного правочину щодо термінів надання юридичних послуг за кожним з етапів, судом встановлено, що строк надання Фізичною особою-підприємцем Поляєвим Олександром Андрійовичем послуг настав.

Проте, за твердженнями позивача, які з боку відповідача 1 належними та допустимими у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказами не спростовані, Фізичною особою-підприємцем Поляєвим Олександром Андрійовичем свої зобов'язання з надання юридичних послуг Товариству з обмеженою відповідальністю «Трансконтейнер Україна» виконано не було.

З метою повного та всебічного з'ясування всіх обставин справи судом ухвалами від 14.05.2015р. та від 03.06.2015р. було зобов'язано відповідача 1 надати докази повного або часткового виконання своїх зобов'язань за договором №18072013 від 18.07.2013р.

Однак, відповідачем 1 витребуваних судом документів не надано, належних та допустимих у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказів належного виконання своїх обов'язків за спірним правочином не представлено.

Суд наголошує, що відповідно п.2.3 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (ч.1 ст.38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Таким чином, з огляду на всі фактичні обставини справи, господарський суд дійшов висновку, що факт невиконання відповідачем 1 своїх зобов'язань з надання юридичних послуг, що передбачені умовами договору №18072013 від 18.07.2013р., протягом більш ніж одного року є істотним порушенням Фізичною особою-підприємцем Поляєвим Олександром Андрійовичем умов укладеного між позивачем та відповідачем 1 правочину у розумінні ст.651 Цивільного кодексу України внаслідок чого Товариство з обмеженою відповідальністю «Трансконтейнер Україна» було фактично позбавлено того, на що розраховувало під час укладання спірного правочину, а саме юридичного супроводу отримання ліцензії на перевезення небезпечних вантажів залізничним транспортом, сертифікатів відповідності, а також розроблення виконавцем та забезпечення затвердження уповноваженими державними органами всіх передбачених законодавством технічних умов надання послуг з перевезення небезпечних вантажів залізничним транспортом, розроблення та отримання документів, необхідних для отримання ліцензії та затверджених державними органами технічних умов.

За таких обставин, керуючись приписами ч.2 ст.651 Цивільного кодексу України, виходячи з того, що факт припущення відповідачем 1 істотного порушення умов договору №18072013 від 18.07.2013р. повністю доведений відповідними засобами доказування, позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Трансконтейнер Україна» до Фізичної особи-підприємця Поляєва Олександра Андрійовича про розірвання договору №18072013 від 18.07.2013р. про надання юридичних послуг є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню в повному обсязі.

При цьому, суд зазначає, що згідно із ст.180 Господарського кодексу України якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд також дійшов висновку щодо часткового задоволення вимог позивача про стягнення неустойки в сумі 99613,20 грн. При цьому, господарський суд виходить з наступного:

Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ст.610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.

Відповідно до ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України визначено, що порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

При цьому, право учасників господарських правовідносин встановлювати інші, ніж передбачено Цивільним кодексом України, види забезпечення виконання зобов'язань, у тому числі, встановлювати неустойку за порушення негрошового зобов'язання, визначено частиною 2 ст.546 Цивільного кодексу України, що узгоджується із свободою договору, яка передбачена ст.627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Отже, суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені правом забезпечення виконання господарських зобов'язань шляхом встановлення окремого виду відповідальності - договірної санкції за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань. Аналогічну позицію висловлено Вищим господарським судом України в інформаційному листі №01-06/249 від 15.03.2011р.

За умовами п.5.3 договору №18072013 від 18.07.2013р. у випадку прострочення надання юридичних послуг, а саме неотримання виконавцем від імені клієнта затверджених уповноваженими державними органами технічних умов та/або ліцензії у передбачені договором строки, виконавець на вимогу клієнта сплачує на користь клієнта неустойку у розмірі 0,3% від вартості несвоєчасно наданих юридичних послуг за кожен день прострочення. У випадку прострочення отримання виконавцем від імені клієнта затверджених уповноваженими державними органами технічних умов більш, ніж на 30 календарних днів та/або ліцензії, виконавець зобов'язується сплатити на вимогу клієнта неустойку у розмірі 10% від вартості несвоєчасно наданих послуг.

Господарський суд зазначає, що положення Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», відповідно до ст.3 якого розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня до спірних правовідносин не застосовуються.

При цьому, господарський суд виходить з того, що за змістом преамбули вказаного Закону України останній регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань.

В свою чергу, спір у даній справі виник внаслідок порушення відповідачем 1 негрошового зобов'язання щодо надання послуг у встановлені договором строки.

Враховуючи порушення відповідачем 1 передбачених умовами договору строків надання послуг, заявником було нараховано неустойку у розмірі 0,3% за невиконання першого етапу послуг в сумі 21 840 грн., другого етапу - 21 840 грн. та третього етапу - 40 513,20 грн., а також неустойку за прострочення отримання виконавцем від імені клієнта затверджених уповноваженими державними органами технічних умов більш, ніж на 30 календарних днів та/або ліцензії, в сумі 15 420 грн., що загалом становить 99 613,20 грн.

Після проведення наведеного заявником розрахунку, судом встановлено, що останній містить помилки у визначенні початкової дати нарахування неустойки за другим етапом надання послуг.

За наслідками проведення власного розрахунку, судом встановлено, що обґрунтованим є стягнення з відповідача неустойки у розмірі 0,3% за невиконання першого етапу послуг в сумі 21 840 грн., другого етапу - 21 720 грн. та третього етапу - 40 513,20 грн., а також неустойки за прострочення отримання виконавцем від імені клієнта затверджених уповноваженими державними органами технічних умов більш, ніж на 30 календарних днів та/або ліцензії, в сумі 15 420 грн., що загалом становить 99 493, 20 грн.

При цьому, судом враховано, що відповідачем 1 до матеріалів справи не представлено належних та допустимих доказів відсутності вини Фізичної особи-підприємця Поляєва Олександра Андрійовича у невиконанні в строк прийнятих на себе за спірним договором зобов'язань.

За таких обставин, господарський суд дійшов висновку щодо часткового задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Трансконтейнер Україна» до Фізичної особи-підприємця Поляєва Олександра Андрійовича про стягнення неустойки, а саме на визначену вище суму.

Приймаючи до уваги, що позивачем будь-яких позовних вимог до Фізичної особи-підприємця Погребняка Кирила Сергійовича не заявлено та у судовому засіданні 08.07.2015р. не підтримано, а також приймаючи до уваги, що відповідач 2 не є стороною спірного правочину, внаслідок чого не міг порушити зобов'язання за вказаним договором, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Трансконтейнер Україна» до Фізичної особи-підприємця Погребняка Кирила Сергійовича підлягають залишенню без задоволення.

На підставі п.1 ч.1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір», у зв'язку зі зменшенням позовних вимог, судовий збір у розмірі 2609,26 грн., сплачений на підставі платіжного доручення №853 від 22.07.2014р., підлягає поверненню позивачу з Державного бюджету України.

Судовий збір в розмірі 3210,26 грн. згідно зі ст.49 Господарського процесуального кодексу України покладається на позивача та відповідача 1 пропорційно задоволеним вимогам.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.22, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Частково задовольнити позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Трансконтейнер Україна», м.Київ до Фізичної особи-підприємця Поляєва Олександра Андрійовича, м.Мукачеве про розірвання договору №18072013 від 18.07.2013р. та стягнення неустойки в розмірі 99613,20 грн.

Розірвати договір №18072013 від 18.07.2013р. про надання юридичних послуг, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Трансконтейнер Україна» та Фізичною особою-підприємцем Поляєвим Олександром Андрійовичем.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця Поляєва Олександра Андрійовича (89600, Закарпатська область, м.Мукачеве, вул.Г.Ленінграда, буд.25, кв.20, код 2944422099) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Трансконтейнер Україна» (02094, м.Київ, Дніпровський район, бул.Праці, буд.2/27, ЄДРПОУ 34291623) неустойку в розмірі 99 493, 20 грн. та судовий збір в сумі 3207,86 грн.

В задоволенні решти позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Трансконтейнер Україна», м.Київ до Фізичної особи-підприємця Поляєва Олександра Андрійовича, м.Мукачеве відмовити.

В задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Трансконтейнер Україна», м.Київ до Фізичної особи-підприємця Погребняка Кирила Сергійовича, м.Київ відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «Трансконтейнер Україна» (02094, м.Київ, Дніпровський район, бул.Праці, буд.2/27, ЄДРПОУ 34291623) з Державного бюджету України судовий збір в сумі 2609,26 грн., сплачений на підставі платіжного доручення №853 від 22.07.2014р.

У судовому засіданні 08.07.2015р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено 13.07.2015р.

Суддя М.О. Любченко