Рішення

від 10.07.2015 по справі 916/1926/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"10" липня 2015 р.Справа № 916/1926/15

За позовом: Публічне акціонерне товариство „Завод обважнювачів"

До відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю „РОЯЛ ДІСТРІБЬЮШН"

про стягнення 11807,90 грн.;

Суддя Погребна К.Ф.

В судових засіданнях приймали участь представники:

Від позивача: Сидюк Г.А. - довіреність;

Від відповідача: не з'явився;

В судовому засіданні 10.07.2015р. приймали участь представники:

Від позивача: не з'явився;

Від відповідача: не з'явився;

Суть спору: Позивач, Публічне акціонерне товариство „Завод обважнювачів" звернулось до суду з позовною заявою до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю „РОЯЛ ДІСТРІБЬЮШН" про стягнення заборгованості в сумі 11807,90грн. яка складається з основного боргу в сумі 8726,11грн., пені в розмірі 1495,22грн., 3% річних в сумі 131,04грн. та інфляційних витрат в розмірі 1455,53грн.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 08.05.2015р. (суддя Брагіна Я.В.) було порушено провадження по справі №916/1926/15 із призначенням до розгляду в судовому засіданні.

На підставі розпорядження керівника апарату господарського суду Одеської області № 559 від 20.05.2015р. та відповідно до п. 2.3.50. Положення про автоматичну систему документообігу суду, у зв'язку із відрахуванням судді Брагіної Я.В. зі штату суддів господарського суду Одеської області (наказ голови суду № 8-к від 20.05.2015р.) та настанням інших обставин, які унеможливлюють участь судді у розгляді справи, що може мати наслідком порушенням строку розгляду, передбаченого відповідним процесуальним законом, по справі №916/1926/15 призначено повторний автоматичний розподіл справи.

Згідно з повторним автоматичним розподілом справ, справу №916/1926/15 передано на розгляд судді господарського суду Одеської області Погребної К.Ф., яка своєю ухвалою від 22.05.2015р. прийняла відповідну справу до свого провадження із призначенням до розгляду в судовому засіданні.

Відповідач у засідання суду не з'явився, хоча був належним чином повідомлений про місце та дату засідання, що підтверджується наявними в матеріалах справи поштовими повідомленнями від 19.05.2015р., 04.06.2015р. 09.06.2015р. та від 23.06.2015р., відзив на позов не надав.

Справа розглядається в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, за наявними в ній матеріалами.

У судовому засіданні 10.07.2015р. було проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду в порядку статті 85 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив .

18.03.2014р. між Публічним акціонерним товариством „Завод обважнювачів" (Підприємство) та Товариством з обмеженою відповідальністю „РОЯЛ ДІСТРІБЬЮШН" був укладений дистриб'юторський договір 65/14 (далі - договір).

Пунктом 1.1 договору передбачено, що підприємство доручає, а дистриб'ютор бере на себе зобов'язання по розповсюдженню товарів. Підприємство надає дистриб'ютору статус офіційного дистриб'ютора на таких територіях (надалі територія): місто Одеса та Одеська область.

В цілях виконання п.1.1 договору підприємство зобов'язується передати товар у кількості і асортименті, замовленому дистриб'ютором, а дистриб'ютор зобов'язується приймати та оплачувати його (п.1.2 договору).

Пунктом 3.7 договору підприємство зобов'язується поставляти дистриб'ютору партії товарів в порядку передбаченому дійсним договором, а дистриб'ютор зобов'язується своєчасно здійснювати оплату за поставлений товар в порядку передбаченому п.4.5 дійсного договору (п.3.4 договору).

Розділом 4 договору передбачено об'єм продаж, ціна, порядок розрахунків. Так, пунктом 4.1 договору передбачено, що сторони узгоджують в додатках к дійсному договору об'єм продаж для кожної території, яка передбачена п.1.1 дійсного договору. Поставка здійснюється партіями та в об'ємі по затвердженим графікам. Графіки поставки для дистриб'ютора затверджується уповноваженими представниками підприємства та дистриб'ютора (п.4.2 договору). Право власності на товар переходить від підприємства до дистриб'ютора з моменту підписання уповноваженими представниками підприємства та дистриб'ютора накладної яка підтверджує момент фактичної передачі товару (п.4.4 договору). Дистриб'ютор оплачує товар, поставлений на його адресу згідно його заявок: 30% передоплата та 70% на протязі 45 календарних днів з моменту його отримання шляхом перерахування грошових коштів на поточних рахунок підприємства (п.4.5 договору). Орієнтовна сума договору - 13173,12грн. з ПДВ (п.4.6 договору).

Позивач свої зобов'язання за договором виконав належним чином та в повному обсязі, поставив відповідачу за специфікацією №1 від 07.07.2014р. партію товару у кількості 1380шт. на суму 13173,12грн. що підтверджується товарно-транспортною накладною №616 від 20.08.2014р., рахунком - фактурою №СФ-0000997 від 20.08.2014р., видатковою накладною №РН-0000774 від 20.08.2014р., актом приймання-передачі товарів за кількістю та якістю від №20.08.2014р. та податковими накладними №59 від 17.07.2014р. та №71 від 20.08.2014р.

Як вказує позивач, 20.08.2014р. відповідач прийняв товар, згідно акту прийому-передачі товарів по кількості і якості, при цьому відповідач вніс зміни у відповідний акт вказавши кількість неякісного товару - 46 шт. на суму 495,07грн. та повернув вказаний неякісний товар позивачу. Таким чином відповідач прийняв товар на суму 12678,05грн.

За посиланнями позивача 17.07.2014р. відповідач, відповідно до умов п.4.5 договору, перерахував на розрахунковий рахунок позивача передплату у розмірі 3951,94грн. (30%), залишок у розмірі 8726,11грн. (70%) повинен був сплатити 04.10.2014р.

Проте, зазначений залишок вартості отриманого товару в сумі 8726,11грн. станом на час розгляду справи в суді залишається відповідачем не сплачений.

Невиконання відповідачем взятих на себе грошових зобов'язання за договором №65/14 від 18.03.2014р. щодо розрахунку за отриманий товар, стало підставою для звернення Публічного акціонерного товариства „Завод обважнювачів" з відповідним позовом до суду за захистом свого порушеного права.

Дослідивши в сукупності всі обставини та матеріали справи, проаналізувавши норми чинного законодавства, що регулюють спірні відносини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог з наступних підстав.

Статтею 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу, а саме: цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, зокрема, з договорів та інших правочинів.

Відповідно ст.. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних вимогах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Статтею 626 Цивільного кодексу України передбачено що, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Абзацом 1 ч. 1. ст. 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст.ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Враховуючи викладене, господарський суд вважає, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості за договором №65/14 від 18.05.2014р. в сумі 8726,11грн. є обґрунтованими та такими що підлягають задоволенню.

У відповідності до ч.2 ст.615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.

За результатами розгляду справи судом встановлено, що відповідач порушив виконання своїх зобов'язань за договором №65/14 від 18.05.2014р. а саме не сплатив позивачу залишок вартість отриманого товару, що зумовило нарахування останнім пені в сумі 1495,22грн.

Так, у відповідності до ч.1 ст.549, п.3 ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки -грошової суми, яку боржник повинен сплатити кредиторові у рази порушення ним зобов'язання.

Згідно ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання. При цьому, відповідно до ст.ст.1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22.11.1996р. платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений ст.1 вказаного Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 7.3 договору передбачено, що у разі прострочення платежу за поставлений товар, дистриб'ютор сплачує підприємству пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожень день прострочення.

Розглянувши здійснений позивачем розрахунок суми пені, господарський суд відзначає його правильність та обґрунтованість, у зв'язку з чим позовна вимога Публічного акціонерного товариства „Завод обважнювачів" в частині стягнення з відповідача пені в сумі 1495,22грн. за порушення грошових зобов'язань за договором №65/14 від 18.03.2014р. підлягають задоволенню.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно абз.5, 6 п.2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. №01-06/928/2012 „Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові... Тієї ж позиції дотримується ВСУ у постановах від 04.07.2011 по справі №13/210/10, від 12.09.2011р. по справі № 6/433-42/183 та ВГСУ у постанові від 16.03.2011 по справі № 11/109.

Позивачем було нараховано три відсотки річних на суму простроченого грошового зобов'язання в розмірі 131,04грн. та інфляційні витрати в сумі 1455,53грн. Розглянувши надані позивачем розрахунки трьох відсотків річних за прострочення виконання відповідачем прийнятих на себе грошових зобов'язань та інфляційних витрат, суд доходить висновку, що вказані розрахунки було здійснено позивачем обґрунтовано, з урахуванням приписів чинного законодавства, у зв'язку з чим позовні вимоги в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю „РОЯЛ ДІСТРІБЬЮШН" трьох відсотків річних в сумі 131,04грн. та інфляційні витрати в сумі 1455,53грн. підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до вимог ст.ст. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. При цьому, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Наведенні позивачем докази у встановленому законом порядку Відповідачем не спростовані.

За при приписами ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі, як обґрунтовані, підтверджені належними доказами та наявними матеріалами справи.

Судові витрати по сплаті судового збору покласти на відповідача згідно зі ст.ст. 44,49 ГПК України.

Керуючись ст.ст.32, 33, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „РОЯЛ ДІСТРІБЬЮШН" (65042, м. Одеса, вул. Балтська дорога, буд. 15; код:38787054) на користь Публічного акціонерного товариства „Завод обважнювачів" (85114, Донецька область, м. Костянтинівка, вул. Леніна, 99; код: 00136751) 8726 ( вісім тисяч сімсот двадцять шість)грн. 11коп. - основного боргу, 1495 (одну тисячу чотириста дев'яносто п'ять)грн. 22коп. - пені, 131 (сто тридцять одну)грн. 04коп. - 3% річних, 1455 (одну тисячу чотириста п'ятдесят п'ять)грн. 53коп. - інфляційних витрат та 1827 (оду тисячу вісімсот двадцять сім)грн. - судового збору.

Рішення набирає законної сили в порядку ст. 85 ГПК України.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 15 липня 2015 р.

Суддя К.Ф. Погребна