Постанова

від 14.07.2015 по справі 920/553/15

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" липня 2015 р. Справа № 920/553/15

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Істоміна О.А. , суддя Барбашова С.В. , суддя Білецька А.М.

при секретарі Кохан Ю.В.

за участю представників сторін:

позивача - Мельника В.В. (дов. № 14-93 від 18.04.2014р.)

відповідача - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ (вх. №3396 С/3) на рішення господарського суду Сумської області від 14.05.15р. у справі № 920/553/15

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ

до Державного вищого навчального закладу "Українська академія банківської справи Національного банку України", м. Суми

про стягнення 20 990,97 грн., -

ВСТАНОВИЛА:

У березні 2015 року Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ звернулось до господарського суду Сумської області із позовом до Державного вищого навчального закладу "Українська академія банківської справи Національного банку України", м. Суми про стягнення суми основної заборгованості у розмірі 16527,35 грн. за договором № 13/2461-ТЕ-29 від 01.03.2013р., а також 3% річних у розмірі 392,62 грн., пені у розмірі 2122,48 грн. та витрат від інфляційних процесів у розмірі 1948,52 грн. Також позивач просив відшкодувати за рахунок відповідача понесені Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" судові витрати.

Рішенням господарського суду Сумської області від 14.05.2015р. по справі № 920/553/15 (суддя Моїсеєнко В.М.) у задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01001, м.Київ, вул. Б.Хмельницкого, 6, код 20077720) - відмовлено повністю.

Позивач з даним рішенням суду першої інстанції не погодився, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права та неповне з'ясування судом обставин справи, просить рішення господарського суду Сумської області від 14.05.2015р. по справі № 920/553/15 в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача пені в розмірі 652,23 грн. та 3% річних в сумі 130,45 грн. скасувати та в цій частині прийняти нове рішення, яким позовні вимоги в зазначеній частині задовольнити. В іншій частині позивач просить залишити рішення суду у даній справі без змін. Судові витрати по справі позивач просить покласти на відповідача.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 19.06.2015р. по справі № 920/553/15 апеляційну скаргу позивача прийнято до провадження та призначено до розгляду на 14.07.2015р.

Відповідач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому вважає вимоги позивача безпідставними, необґрунтованими та такими, що не відповідають об'єктивним обставинам справи, оскільки здійснення відповідачем оплати за поставлений газ у січні 2013 року (акт від 28.02.2013р.), тобто до моменту укладення договору №13/2461-ТЕ-29 купівлі-продажу природного газу від 01 березня 2013 року, за кожним окремим актом по Договору, на думку відповідача суперечить нормам чинного законодавства, зокрема статтям 11, 509 Цивільного кодексу України. Відповідач також зазначив, що оскільки спірний Договір був укладений 01 березня 2013р., тому він розрахувався за цим Договором своєчасно, без порушень встановлених в ньому термінів. При цьому, неможливість здійснення розрахунку до моменту укладення договору на переконання відповідача обумовлена частиною 2 статті 40 Закону України «Про здійснення державних закупівель», де встановлено заборону витрачати державні кошти до проведення процедур закупівель. Враховуючи те, що в лютому 2013 р. процедура закупівлі газу у позивача ще тривала, то витрачання коштів до моменту завершення даної процедури закупівлі суперечило б діючому законодавству. Крім того, якщо наданий позивачем акт від 28.02.2013р. буде розглядатися як окреме зобов'язання та відповідно окрема вимога, то згідно частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України розрахунок повинен бути здійснений у семиденний строк, що з боку Академії і було зроблено, оскільки оплата за поставлений газ у січні 2013 року, на підставі акту від 28.02.2013 р. була здійснена 04.03.2013, тобто після укладення договору та у семиденний строк після підписання акту. Також відповідач посилається на те, що господарський суд Сумської області встановивши факт відсутності заборгованості відповідача перед позивачем за поставлений газ, дійшов обґрунтованого висновку, про відмову в задоволенні позову в частині нарахованих позивачем сум пені, річних та інфляційних, адже їх нарахування здійснюється у разі наявності боргу. З цих обставин відповідач просить рішення господарського суду Сумської області від 14.05.2015 р. по справі № 920/553/15 залишити без змін, а апеляційну скаргу позивача - без задоволення.

Згідно з частинами 1, 2 статті 101 та пункту 7 частини 2 статті 105 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. У постанові мають бути зазначені: обставини справи, встановлені апеляційною інстанцією, доводи, за якими апеляційна інстанція відхиляє ті чи інші докази, мотиви застосування законів та інших нормативно-правових актів.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту з'ясування та доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, дослідивши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права при винесенні оскарженого рішення, заслухавши у судовому засіданні 14.07.2015р. уповноваженого представника позивача, який підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню, з огляду на нижченаведене.

Як свідчать матеріали справи, 01.03.2013р. між позивачем - Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (Продавець) та відповідачем - Державним вищим навчальним закладом «Українська академія банківської справи Національного банку України» (Покупець) був укладений договір №13/2461-ТЕ-29 купівлі-продажу природного газу (далі - Договір).

Відповідно до розділу 1 Договору Продавець зобов'язався поставити Покупцеві імпортований природний газ, період з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2013 виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням, а Покупець зобов'язався прийняти та оплачувати газ на умовах цього Договору.

На виконання умов Договору позивач поставив протягом січня - грудня 2013 року та січня 2014 року, а відповідач в свою чергу прийняв природний газ в обсязі 410,16 тис. куб. м. на загальну суму 576 257,51 грн., що підтверджуються актами приймання - передачі природного газу від 28.02.2013р. за січень на суму 83530,90 грн.; від 28.02.2013р. за лютий на суму 66329,31 грн.; від 31.03.2013р. за березень на суму 75213,54 грн.; від 30.04.2013р. за квітень на суму 33777,36 грн.; від 31.05.2013р. за травень на суму 15194,57 грн.; від 30.06.2013р. за червень на суму 14977,25 грн.; від 31.07.2013р. за липень на суму 7006,84 грн.; від 24.01.2014р. за серпень 2013 року на суму 1441,44 грн.; від 24.01.2014р. за вересень 2013 року на суму 15 569,02 грн.; від 24.01.2014р. за жовтень 2013 року на суму 48374,94 грн.; від 24.01.2014р. за листопад 2013 року на суму 46094,31 грн.; від 24.01.2014р за грудень 2013 року на суму 84142,28 грн.; від 31.01.2014р. за січень на суму 84605,75 грн.

Належним чином засвідчені копії зазначених актів приймання - передачі природного газу містяться в матеріалах справи (аркуші справи 30-42).

У своїй позовні заяві позивач зазначив, що відповідач свої зобов'язання за договором поставки природного газу не виконав належним чином, за поставлений природний газ не розрахувався, чим порушив умови пункту 4.1. Договору № 13/2461-ТЕ-29 купівлі-продажу природного газу, сума основної заборгованості станом на 20.03.2015р. становить 16527,35 грн., а тому підлягає стягненню.

Пунктом 7.2 Договору передбачено, що у разі невиконання Покупцем умов пункту 4.1. Договору Покупець зобов'язується сплатити Продавцю крім суми заборгованості, пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Враховуючи порушення відповідачем своїх зобов'язань за Договором щодо несвоєчасної оплати вартості отриманого природного газу, позивач заявив до стягнення 652,23 грн., надавши до позовної заяви відповідний розрахунок (аркуші справи 15-19).

Частина 2 статті 625 Цивільного кодексу України передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Скориставшись своїм правом позивач заявив до стягнення суму втрат від інфляційних процесів в розмірі 1948,52 грн., а також 3% річних від простроченої суми в розмірі 130,45 грн., надавши відповідний розрахунок (аркуші справи 15-19).

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог в зазначеній частині, дослідивши всі обставини в їх сукупності, оцінивши надані сторонами докази, місцевий господарський суд встановив, що твердження позивача в частині наявності основного боргу за спірним Договором в сумі 16527,35 грн., не відповідають наявним в справі доказам, адже в матеріалах справи місяться бухгалтерські документи - "Операції по підприємству "Українська академія банківської справи НБУ ДВНЗ" з 01.01.2013р. по 31.07.2014р. (аркуші справи 44-46), з яких вбачається, що заборгованість в сумі 16527,35 грн. відповідачем погашена. Крім того, місцевим господарським судом за наявними у справі матеріалами встановлено, що згідно меморіального ордеру № 1500000087(#604045) від 06.02.2014р., заборгованість в сумі 16527,35 грн. за отриманий на умовах договору № 13/2461-ТЕ-29 купівлі-продажу природний газ у січні 2014р. відповідачем також сплачена повністю.

З цих обставин, господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, з яким погоджується і колегія суддів апеляційної інстанції, що позовні вимоги про стягнення суми основного боргу, задоволенню не підлягають, оскільки не доведені позивачем належними та допустимими доказами в порядку статей 32, 33, 34 Господарського процесуального кодексу України.

Разом з цим заявлені позивачем до стягнення з відповідача інфляційні втрати в сумі 1948,52 грн. за період з лютий 2014 року - липень 2014 року (розрахунок містяться в матеріалах справи, аркуш 19) також правомірно визнані судом першої інстанції такими, що не підлягають задоволенню у повному обсязі, оскільки їх нарахування не відповідає стану розрахунків між сторонами, умовам Договору та нормам чинного законодавства, що в даному випадку регулюють правовідносини сторін.

Висновки суду в цій частині сторонами у справі не оспорюються.

Однак що стосується відмови в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача пені згідно поданого розрахунку в сумі 652,23 грн. та 3% річних в сумі 130,45 грн., колегія суддів вважає висновки місцевого господарського суду в цій частині такими, що не узгоджуються із наявними у справі матеріалами та такими, що спростовуються доводами, наведеними позивачем в апеляційній скарзі.

Так, укладений між сторонами договір №13/2461-ТЕ-29 купівлі-продажу природного газу від 01.03.2013р. є підставою для виникнення господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань в силу статей 173, 174, частини 1 статті 175 Господарського кодексу України.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (стаття 175).

Згідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до пункту 4.1. Договору оплата за газ здійснюється відповідачем (покупцем) виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ з урахуванням вартості транспортування територією України здійснюється до 14 числа місяця , наступного за місяцем поставки газу.

Згідно з пунктом 10.1. Договору сторони обумовили, що цей Договір набирає чинності з дати підписання та скріплення печатками сторін, але не раніше ніж через 14 днів (п'ять робочих днів у разі застосування процедури закупівлі з підстав, визначених пунктом 3 частини другої статті 39 Закону України «Про здійснення державних закупівель») з дня опублікування у державному офіційному друкованому виданні з питань державних закупівель повідомлення про акцепт пропозиції за результатами застосування процедури закупівлі в одного учасника, поширює дію на відносини, що фактично склались між Сторонами з 01 січня 2013 року, і діє у частині поставки газу до 31.12.2013р. включно, а у частині розрахунків - до їх повного здійснення.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Враховуючи те, що в силу Договору його дія поширюється на відносини, які склались між сторонами з 01 січня 2013 року, розрахунки за переданий газ повинні здійснюватись до 14 числа місяця, що позивачем зроблено не було, а перерахування коштів в якості оплати вартості отриманого природного газу вчинено відповідачем із простроченням встановлених у Договорі термінів, тому нарахування позивачем 3% за період з 14.02.2013р. по 04.03.2013р. на суму 130,45 грн. є законним, обґрунтованим та таким, що відповідає умовам Договору, в зв'язку з чим позов в цій частині підлягає задоволенню.

Що стосується нарахованої позивачем суми пені в розмірі 652,23 грн. за період прострочення виконання відповідачем договірного зобов'язання з 14.02.2013р. по 04.03.2013р., колегія суддів також вважає, що заявлена позивачем вимога про її стягнення також підлягає задоволенню, виходячи з наступного мотивування.

Частиною 2 статті 258 Цивільного кодексу України визначено, що до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені ) встановлено позовну давність в один рік.

При цьому, згідно із частиною 1 статті 259 Цивільного кодексу України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Пунктом 9.3. Договору передбачено, що строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду із вимогою про захист своїх прав за цим Договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, встановлюється тривалістю у 5 (п'ять) років.

З огляду на визначені між сторонами договірні умови, які в даному випадку узгоджуються із положеннями Цивільного кодексу України щодо можливості збільшення строків позовної давності відносно стягнення пені та відсотків річних тривалістю у 5 (п'ять) років, відповідність наданого позивачем розрахунку суми пені обставинам справи в їх сукупності та його арифметичну правильність, колегія суддів дійшла висновку застосувати до відповідача наслідки несвоєчасного виконання договірного зобов'язання шляхом стягнення пені в сумі 652,23 грн. на користь позивача.

Підсумовуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що господарським судом Сумської області в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення пені та 3% річних неповне з'ясування всіх обставин справи в їх сукупності, які мають значення для правильного вирішення справи, а також невідповідність висновків суду обставинам справи, унеможливило правильне застосування судом норм матеріального та процесуального права в цій частині, що згідно з пунктами 1, 3, 4 статті 104 Господарського процесуального кодексу України, є підставою для його часткового скасування.

Стаття 33 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно зі статтею 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Твердження відповідача про заборону витрачати державні кошти до проведення процедур закупівель та, як наслідок, неможливість здійснення розрахунку до моменту укладення договору, не приймаються колегією суддів до уваги, адже відсутність бюджетних коштів не є підставою для звільнення відповідача від відповідальності за порушення договірного зобов'язання. При цьому, відповідно до статті 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком відсутність у боржника необхідних коштів.

Статтею 44 Господарського процесуального кодексу України передбачено зокрема те, що порядок повернення судового збору встановлюється законом.

Згідно зі статтею 49 Господарського процесуального кодексу України якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.

Задовольняючи вимоги апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне витрати по сплаті судового збору, пов'язані із розглядом даної справи, відшкодувати позивачеві за рахунок відповідача, оскільки внаслідок порушення відповідачем своїх договірних зобов'язань даний спір був доведений до суду.

Керуючись статтями 32, 33, 34, 43, 44, 49, пунктом 2 статті 103, пунктами 1, 3, 4 частини 1 статті 104, статтями 105, 110 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ задовольнити.

Рішення господарського суду Сумської області від 14.05.2015р. у справі № 920/553/15 в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 652,23 грн. пені та 130,45 грн. 3% річних скасувати і в цій частині прийняти нове рішення, яким позов в цій частині задовольнити.

Стягнути з Державного вищого навчального закладу "Українська академія банківської справи Національного банку України" (40030, м. Суми, вул. Петропавловська, буд. 57, код ЄДРПОУ 23635020) на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01001, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, 6, код ЄДРПОУ 20077720) пеню в сумі 652,23 грн. та 3% річних в сумі 130,45 грн.

Стягнути з Державного вищого навчального закладу "Українська академія банківської справи Національного банку України" (40030, м. Суми, вул. Петропавловська, буд. 57, код ЄДРПОУ 23635020) на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01001, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, 6, код ЄДРПОУ 20077720) витрати по сплаті судового збору в сумі 1827,00 грн. за подачу позовної заяви та 913,50 грн. за розгляд апеляційної скарги.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Доручити господарському суду Сумської області видати відповідні накази.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.

Повний текст постанови складено 17.07.15

Головуючий суддя Істоміна О.А.

Суддя Барбашова С.В.

Суддя Білецька А.М.