Рішення
від 09.06.2015 по справі 910/12978/15
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.06.2015Справа №910/12978/15

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ФАРА-І"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ФЕСТ-ЛАЙН"

про стягнення 17 390,96 грн.

Суддя Селівон А.М.

Представники сторін:

Від позивача: Власенко Л.В. - представник, довіреність б/н від 15.04.2015;

Від відповідача: не з'явився;

В судовому засіданні на підставі частини 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Фара-І" звернулось до господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фест-Лайн" про стягнення 17390,96 грн. заборгованості, а також судових витрат в сумі 1827,00 грн..

В обґрунтуванні позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов'язань з повної та своєчасної оплати поставленого згідно усних домовленостей між сторонами товару, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість у розмірі 14002,00 грн., за наявності якої позивачем нараховані інфляційні нарахування та проценти річних.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.05.2015 провадження у справі № 910/12798/15 та розгляд справи призначено на 09.06.2015.

У судове засідання 09.06.2015 з'явився уповноважений представник позивача.

Уповноважений представник відповідача у судове засідання не з'явився.

Про дату, час і місце розгляду даної справи відповідач повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0103034182861.

У судовому засіданні 09.06.15 р. представником позивача подано клопотання про долучення документів до матеріалів справи б/н від 09.06.2015, серед яких міститься, зокрема, заява № 0906 від 09.06.2015 про виправлення описки в прохальній частині позовної заяви, в якій позивач повідомляє про невірне зазначення в позовній заяві суми заявленої до стягнення основної заборгованості в сумі 17390,96 грн. та просить стягнути з відповідача 14002,00 грн. основного боргу, 3181,81 грн. втрат від інфляції та 207,15 грн. процентів річних, всього 17390,96 грн. , а також стягнути з відповідача 1827,0 грн. судового збору. Клопотання судом задоволено, документи долучено до матеріалів справи.

У пункті 3.11 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (далі - Постанова № 18) роз'яснено, що ГПК, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об'єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову. У будь-якому з таких випадків позивачем має бути додержано правил вчинення відповідної процесуальної дії, а недотримання ним таких правил тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ГПК та зазначені в цій постанові.

Суд зазначає, що відповідно до частини 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Згідно пункту 3.10. Постанови № 18 під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено у позовній заяві. Згідно з частиною третьою ст. 55 ГПК України ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої вирішується спір.

Враховуючи вищевикладене, дослідивши зміст позовної заяви та поданої позивачем заяви про виправлення описки в позовній заяві, остання судом розцінена як заява про зменшення розміру позовних вимог, зокрема, в частині стягнення основного боргу.

Отже, враховуючи, що зменшення розміру позовних вимог є правом позивача, передбаченим ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, не суперечить законодавству та не порушує чиї-небудь права та охоронювані законом інтереси, суд приймає вищевказану заяву позивача до розгляду і спір вирішується з її урахуванням.

Від відповідача заяв та клопотань процесуального характеру на час проведення судового засідання до суду не надходило.

Документи, витребувані ухвалою суду від 20.05.15 р. відповідачем суду не надані.

Про поважні притичини неявки представника відповідача в судове засідання 09.06.15 р. суд не повідомлено.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог, окрім наявних в матеріалах справи, на час проведення судового засідання позивачем суду не надано.

Відповідно до 2.3 Постанови № 18 якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Згідно п. 3.9.2 Постанови № 18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Окрім того, відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

З огляду на вищевикладене, оскільки явка представника відповідача в судове засідання обов'язковою не визнавалась, відповідач не скористався належним йому процесуальним правом приймати участь в судових засіданнях, відповідачем не надано суду відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, беручи до уваги те, що клопотань про відкладення розгляду справи від відповідача не надходило, представник позивача проти розгляду справи за відсутності представника відповідача не заперечував, суд, на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, здійснював розгляд справи за відсутності уповноваженого представника ТОВ «Фест-Лайн», виключно за наявними у справі матеріалами.

Враховуючи відсутність на час проведення судового засідання клопотання представника позивача щодо здійснення фіксації судового засідання по розгляду даної справи технічними засобами фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Судовий процес відображено у протоколах судового засідання.

Перед початком розгляду справи в судовому засіданні 09.06.2015 представника позивача було ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст.ст. 20, 22, 60, 74 та ч. 5 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Представник позивача в судовому засіданні повідомив суд, що права та обов'язки стороні зрозумілі.

Відводу судді представником позивача не заявлено.

В судовому засіданні 09.06.15 р. представник позивача підтримав позовні вимоги, викладені в позовній заяві та заяві про виправлення описки (зменшення розміру позовних вимог).

Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши в судовому засіданні пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши наданими позивачем доказами та оглянувши в судовому засіданні їх оригінали, суд

В С Т А Н О В И В :

Згідно з ч. 1, п. 1 ч.2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає. що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч. 1 ст. 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до п. 1 ст. 181 Господарського кодексу України, допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Частинами 1, 2 ст. 180 Господарського кодексу України визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Згідно ч. 1 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

За твердженням позивача на виконання усних домовленостей з поставки товару - автомобільних запчастин, досягнутих між сторонами, позивачем - Товариством з обмеженою відповідальністю "Фара-І" було виставлено відповідачеві рахунок - фактуру №КЧ0515001 від 15.05.2014 на оплату 1468,00 грн. з ПДВ поставки товару (автомобільних запчастин), строк оплати якого визначено до 15.05.2014 р., та рахунок-фактуру №КЧ05290001 від 28.05.2014 на оплату 18994,00 грн. поставки товару (запасних частин), строк оплати якого визначено до 29.05.2014.

З матеріалів справи вбачається, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Фара-І» на підставі вказаних рахунків - фактур було відвантажено відповідачеві товар на загальну суму 20462,00 грн., що підтверджується видатковою накладною №ЛК-0515002 від 15.05.2014 на суму 1468,00 грн. та видатковою накладною №КЧ05290001 від 29.05.2014 на суму 18994,00 грн., копії яких наявні в матеріалах справи.

Як встановлено судом за матеріалами справи та повідомлено представником позивача в судовому засіданні, отримання товару відповідачем підтверджується засвідченим відбитком печатки ТОВ «Фест-Лайн» підписом уповноваженого представника останнього на вищевказаних видаткових накладних.

Таким чином, з матеріалів позовної заяви та усних пояснень представника позивача вбачається, що договір між сторонами у формі єдиного документу, складеного у письмовій формі, підписаний сторонами та скріплений їх печатками, не складався.

Приймаючи до уваги, що матеріалами справи та представником позивача в судовому засіданні підтверджуються обставини щодо передачі позивачем товару (запасних частин) відповідачу та прийняття цього товару останнім, суд, за відсутності заперечень щодо зазначених фактів з боку відповідача, виходячи із приписів ст. 202 Цивільного кодексу України приходить до висновку, що сторонами вчинені дії, спрямовані на набуття цивільних прав та обов'язків.

Доказів пред'явлення відповідачем на час здійснення поставки претензій щодо якості та кількості товару, а також щодо термінів поставки до суду не надходило, будь-які заперечення щодо повного та належного виконання ТОВ "Фара-І»" умов зобов'язання поставки з боку відповідача на момент спірних правовідносин відсутні.

Згідно п. 1 Оглядового листа Вищого господарського суду України від 29.04.2013 р. № 01-06/767/2013 дії сторін (передача продавцем товару покупцю за видатковими накладними, прийняття товару покупцем) свідчать про виникнення між ними правовідносин поставки.

За таких обставин суд приходить до висновку, що позивачем виконані прийняті на себе зобов'язання з поставки товару в розмірі, попередньо узгодженому сторонами згідно рахунку - фактури №КЧ0515001 від 15.05.2014 та рахунку-фактури №КЧ05290001 від 28.05.2014.

Аналіз правовідносин, які виникли між сторонами, свідчить, що між сторонами фактично був укладений договір поставки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 662 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Відповідно до ч. 1 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором,- у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

В силу приписів ст. 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

За змістом ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч.1, 2 ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Оскільки договір між сторонами не було викладено у формі єдиного документа, зміст письмових документів, якими обмінялися сторони, зокрема, підписаних сторонами видаткових накладних свідчить про визначення сторонами строку оплати поставленого товару - до 15.05.14 р. та до 29.05.14 р. відповідно.

Проте, оскільки як зазначено позивачем в позовній заяві та відповідачем не заперечувалось, у вказаний строк повна оплата поставленого товару останнім здійснена не була, ТОВ «Фест-лайн» здійснено тільки часткову оплату поставленого товару і при цьому залишок вартості неоплаченого товару складає 14002,00 грн., ТОВ «Фара-І» було направлено на адресу відповідача претензію - вимогу №176 від 07.07.2014 р. щодо сплати залишку боргу за поставлений товар в сумі 14002,00 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями фіскального чеку № 1134 від 10.07.14 р. та опису вкладення в цінний лист від 10.07.14 р..

Вказана претензія - вимога залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

У відповідності до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, є зобов'язанням.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

В силу ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи свої зобов'язання щодо сплати позивачу грошових коштів в сумі 14002,00 грн. у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства відповідач не виконав, в результаті чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем у заявленому вище розмірі, яку позивач просив стягнути в позовній заяві та заяві про виправлення описки (зменшення розміру позовних вимог).

У відповідності до ст. 124, п.п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України, основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 ГПК України покладено на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства. При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження своєчасного виконання зобов'язань, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Доказів врегулювання сторонами питання щодо оплати залишку частини неоплаченого товару, поставленого позивачем, сторонами суду не надано.

Отже, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов'язань у встановлений строк, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимога позивача про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 14002,00 грн. за поставлений згідно усних домовленостей товар підлягає задоволенню.

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

З урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо оплати за поставлений товар у строк, визначений сторонами, позивачем нараховано та пред'явлено до стягнення 3% річних в сумі 207,15 грн. за період з 30.05.14 р. по 30.11.14 р. та 17183,81 грн. інфляційних нарахувань за період червень 2014 р. - лютий 2015 р., які останній просив стягнути з відповідача відповідно до наданих розрахунків.

Згідно п.1.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" (далі - Постанова № 14) з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

Згідно п. 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" (далі - Постанова № 14) інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Відповідно до п. 1.9. Постанови № 14 день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Згідно листа Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97 р. при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць; тому умовно слід вважати, що сума, яка внесена за період з 01 по 15 число відповідного місяця, наприклад травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня.

За результатами здійсненої за допомогою інформаційно - правової системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення трьох відсотків річних та втрат від інфляції судом встановлено, що розмір процентів річних, перерахований судом у відповідності до умов розрахунку та приписів чинного законодавства, становить 212,91 грн., а отже є більшим, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем. Проте, виходячи з того, що збільшення розміру позовних вимог є правом позивача, передбаченим ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, яким позивач не скористався, суд не вправі самостійно збільшувати розмір позовних вимог, зокрема, в частині процентів річних, тому позовні вимоги в частині стягнення процентів річних за несвоєчасну оплату поставленого товару підлягають задоволенню в сумі, нарахованій позивачем, а саме 207,15 грн..

За результатами перевірки нарахованих позивачем втрат від інфляції судом встановлено, що розмір нарахованих інфляційних нарахувань, перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства в межах визначеного позивачем періоду, відповідає вимогам зазначених вище норм цивільного законодавства та є арифметично вірним, тому вказані вимоги позивача про стягнення 3181,81 грн. інфляційних нарахувань підлягають задоволенню.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню.

Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Оскільки спір виник у зв'язку з неправомірними діями відповідача, відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу судові витрати покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 124, 129 Конституції України, ст. ст. 4-2, 4-3, 22, 33, 43, 49, 75, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фест-Лайн" (04116, м. Київ, вул. Старокиївська, б.26; код 37270920) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фара - І" (02154, м. Київ, пр.-т. Возз'єднання, 21, кв. 8, код 33299396) 14 002 (чотирнадцять тисяч дві) грн. 00 коп. суми основного боргу, 3181 (три тисячі сто вісімдесят одну) грн. 81 коп. інфляційних нарахувань, 207 (двісті сім) грн. 15 коп. 3 % річних та 1827 (одну тисячу вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп. витрат по оплаті судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення складений та підписаний 15 липня 2015 року.

Суддя А.М.Селівон

СудГосподарський суд міста Києва
Дата ухвалення рішення09.06.2015
Оприлюднено22.07.2015
Номер документу46969352
СудочинствоГосподарське

Судовий реєстр по справі —910/12978/15

Рішення від 09.06.2015

Господарське

Господарський суд міста Києва

Селівон А.М.

Ухвала від 20.05.2015

Господарське

Господарський суд міста Києва

Селівон А.М.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні