Рішення

від 03.06.2015 по справі 910/9891/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.06.2015Справа №910/9891/15

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ШТАНЦ-СЕРВІС"

(вул. Бориспільська, 9, м. Київ, 02099)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "МГ ГРУП"

(вул. Лаврухіна, 14, кв. 6, м. Київ, 02222)

про стягнення 10 400,00 грн.

Суддя Селівон А.М.

Представники сторін:

Від позивача: Орел І.В. - посвідчення адвоката №5327 від 28.09.2012; довіреність б/н від 16.02.2015;

Від відповідача: не з'явився;

В судовому засіданні на підставі ч.2 ст.85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення .

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ШТАНЦ-СЕРВІС" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "МГ ГРУП" про стягнення 8000,00 грн. як безпідставно отриманих коштів, 240,00 грн. 3 % річних, 30,90 грн. інфляційних втрат, а також судових витрат у розмірі 1 827,00 грн..

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що ТОВ «Штанц-сервіс» платіжним дорученням № 536 від 02.12.14 р. із зазначенням в якості призначення платежу «передплата за матеріали і послуги з будівництва зг. дог. № 2711/14 від 27/11/14» були перераховані відповідачеві грошові кошти в сумі 8000,00 грн., проте вищевказаний договір між сторонами укладений не був, отже грошові кошти в зазначеній сумі є безпідставно набутим майном і підлягають поверненню позивачеві на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.04.15 р. порушено провадження у справі № 910/9891/15 та призначено до розгляду на 19.05.15 р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.05.2015 розгляд справи відкладено на 03.06.2015 відповідно до ст. 77 ГПК України.

У судові засідання 19.05.15 р. та 03.06.2015 з'явився уповноважений представник позивача.

Уповноважений представник відповідача у судові засідання 19.05.15 р. та 03.06.2015 не з'явився.

Про дату, час і місце розгляду даної справи 19.05.15 р. та 03.06.15 р. відповідач повідомлений належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень №№ 0102034088113, 0103034181822.

До початку судового засідання 19.05.15 р. уповноваженим представником позивача через канцелярію суду подано клопотання б/н від 18.05.15 р. про долучення документів до матеріалів справи. Клопотання судом задоволено, документи долучені до матеріалів справи.

До початку судового засідання 03.06.2015 представником позивача через канцелярію суду подано:

- клопотання про долучення документів до матеріалів справи б/н від 03.06.2015. Клопотання судом задоволено, документи долучено до матеріалів справи.

- заяву б/н від 02.06.2015 про накладення арешту на рахунки відповідача у зв'язку із загостренням відносин між сторонами та з метою забезпечення позовних вимог та клопотання б/н від 02.06.2015 про збільшення розміру позовних вимог, в якому позивач, посилаючись на укладення між сторонами додаткової угоди № 1 від 29.05.15 р. до Договору № 53-12 про надання адвокатських послуг, згідно якої замовник сплачує виконавцю 1000,00 гр. за представництво інтересів замовника в другому судовому засіданні з питання порушених прав та інтересів ТОВ «Штанц-Севіс» відповідачем, збільшує заявлені вимоги на 1000,00 грн. в частині відшкодування витрат позивача на адвокатську допомогу. Заява та клопотання долучені судом до матеріалів справи.

За результатами розгляду в судовому засіданні 03.06.15 р. клопотання позивача про збільшення розміру відшкодування адвокатських витрат судом вказане клопотання прийнято до розгляду та спір вирішується з його урахуванням.

Від відповідача заяв і клопотань процесуального характеру на час проведення судових засідань до суду не надходило.

Про поважні причини неявки свого представника відповідач суд не повідомив.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог, окрім наявних в матеріалах справи, на час проведення судового засідання позивачем суду не надано.

Відповідно до 2.3 Постанови № 18 якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Згідно п. 3.9.2 Постанови № 18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Окрім того, відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

З огляду на вищевикладене, оскільки явка представника відповідача в судові засідання обов'язковою не визнавалась, відповідач не скористався належним йому процесуальним правом приймати участь в судових засіданнях, відповідачем не надано суду відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, беручи до уваги відсутність процесуальних заяв та клопотань відповідача на час розгляду справи, а також той факт, що представник позивача проти розгляду справи без участі представника відповідача не заперечував, суд, на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, здійснював розгляд справи за відсутності уповноваженого представника відповідача, виключно за наявними у справі матеріалами.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи учасникам судового процесу можливість реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, не знаходив підстав для відкладення розгляду справи.

Враховуючи відсутність на час проведення судових засідань клопотань представника позивача щодо здійснення фіксації судового засідання по розгляду даної справи технічними засобами, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Судовий процес відображено у протоколах судового засідання.

Перед початком розгляду справи представника позивача ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст.ст. 20, 22, 60, 74 та ч. 5 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Представник позивача в судових засіданнях повідомив суд, що права та обов'язки стороні зрозумілі.

Відводу судді представником позивача не заявлено.

В судовому засіданні 03.06.15 р. представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав, викладених в позовній заяві.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши в судовому засіданні пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши наданими позивачем доказами та оглянувши в судовому засіданні їх оригінали, суд

В С Т А Н О В И В:

Товариством з обмеженою відповідальністю «Штанц-Сервіс» платіжним дорученням № 536 від 02 грудня 2014 року, копія якого наявна в матеріалах справи, перераховані на розрахунковий рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «МГ Груп» грошові кошти в розмірі 8 000,00 (вісім тисяч) гривень із зазначенням призначення платежу «передплата за матеріали і послуги з будівництва зг. дог. № 2711/14 від 27/11/14».

Як стверджує позивач в позовній заяві, між сторонами були укладені договори на надання послуг з ремонту приміщень, зокрема, договір підряду № 95-ОМ від 29.10.14 р. проте в зв'язку з неналежним виконанням відповідачем послуг та умов договорів, позивач не мав намірів надалі співпрацювати з відповідачем та виявив небажання продовження термінів договорів або укладення нових.

Щодо зазначення в платіжному дорученні № 536 від 02 грудня 2014 року призначення платежу, як «передплата за матеріали і послуги з будівництва згідно договору № 2711/14 від 27/11/14» позивач зауважив, що договір із зазначеними реквізитами між сторонами не укладався, в бухгалтерії сталася помилка через неуважність, тобто призначення платежу зазначено невірно.

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч.1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Частина 2 вказаної статті вказує, що договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Аналогічна правова позиція закріплена в ч. 1, 2 ст. 180 Господарського кодексу України, відповідно до яких зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Згідно з ч. 1 ст. 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Як передбачено ст. Згідно ст. 875 Цивільного кодексу України (ст. 318 Господарського кодексу України) за договором будівельного підряду підрядник зобов'язується збудувати і здати у встановлений строк об'єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов'язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов'язок не покладається на підрядника, прийняти об'єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Як вбачається із ст. 208 Цивільного кодексу України правочини між юридичними особами слід вчиняти у письмовій формі.

Частиною 5 ст. 203 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно матеріалів справи договору про № 2711/14 від 27.11.14 р., укладеного між позивачем та відповідачем, представниками сторін суду не надано.

Враховуючи вищенаведене, приймаючи до уваги наявні в матеріалах справи документи та пояснення представника позивача суд доходить висновку, що договір про надання послуг з будівництва (договір підряду) між сторонами у формі єдиного документу, складеного у письмовій формі, підписаний сторонами та скріплений їх печатками, не складався.

Згідно до ч.1 ст.207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.

Відповідно до п. 1 ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Проте суду не надано жодних листів, телеграм, інших письмових повідомлень, будь-яких документів або доказів вчинення конклюдентних дій, які б підтверджували укладення сторонами договору про надання послуг з будівництва (договорі підряду) та постачання матеріалів як у письмовій формі, так і у спрощений спосіб. Платіжне доручення № 536 від 02.12.14 р. суд розцінює лише як письмовий доказ передачі позивачем відповідачеві грошових коштів в сумі 8000,00 грн., а отже, даний доказ не є обставиною, достатньою для того, щоб дійти висновку про існування між сторонами договірних відносин в контексті конкретного зазначеного в платіжному дорученні господарського договору.

Інших доказів існування договору, на який є посилання в платіжному дорученні у графі "призначення платежу", як і доказів, що між сторонами був укладений правочин, спрямований на настання реальних наслідків, сторонами суду не надано. Єдиним доказом існування між сторонами договірних відносин є надана представником позивача копія договору підряду № 95-ОМ, укладеного між сторонами 29.10.14 р..

При цьому суд зазначає, що для правомірного набуття зазначених грошових коштів в якості оплати за надані послуги з будівництва між сторонами мали бути належним чином оформлені відповідні правовідносини, зокрема, враховуючи вимоги ст.ст. 207, 208 Цивільного кодексу України між ТОВ «Штанц-Сервіс» та ТОВ "МГ Груп" мав бути укладений відповідний письмовий договір, при цьому згідно формулювання призначення платежу, яке було вказано в платіжному дорученні № 536 від 02.12.2014 р., яким перераховані кошти в сумі 8000,00 грн., такий договір повинен мати номер "№ 2711/14" та дату складання "27.11.2014 р.".

Таким чином, враховуючи відсутність доказів укладання між сторонами договору про надання послуг з будівництва та постачання матеріалів у встановленому законом порядку, суд дійшов висновку, що кошти у розмірі 8 000,00 грн. були отримані відповідачем без достатньої правової підстави і є безпідставно набутим майном.

Відповідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. При цьому в силу частини другої цієї статті зазначені положення застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї статті застосовується також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Для виникнення зобов'язання з безпідставного збагачення необхідна наявність наступних умов: збільшення майна однієї сторони (набувачем), з одночасним зменшенням його у іншої сторони (потерпілого), а також відсутність правової підстави (юридичного факту) для збагачення. Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 22.01.2013 у справі 5006/18/13/2012, згідно з якою аналіз ст. 1212 ЦК України дає підстави для висновку, що цей вид позадоговірних зобов'язань породжують такі юридичні факти: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.

В даному випадку майном є грошові кошти, які були отримані відповідачем у зв'язку з їх перерахуванням позивачем на поточний рахунок останнього без укладення договору надання послуг з будівництва, тобто отримані ТОВ "МГ Груп" без достатніх правових підстав.

Згідно ст. 1213 Цивільного кодексу України набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

В силу ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст.599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч. 2 ст.193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Отже, відповідач після отримання грошових коштів в сумі 8 000,00 грн. зобов'язаний був повернути їх позивачу.

Позивач 09.12.14 р. звернувся до відповідача з претензією б/н від 26.12.14 р. про повернення помилково перерахованих грошових коштів в сумі 8000,00 грн. та сплату заборгованості за Договором підряду № 95-Ом від 29.10.14 р., факт направлення якої підтверджується наявними в матеріалах справи копіями фіскального чеку № 1048 від 26.12.14 р. та опису вкладення до цінного листа від 26.12.14 р..

Вказана вимога залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Відповідно до п.2.35 Інструкції про безготівкові рахунки в Україні в національній валюті, затвердженої Постановою Правління НБУ від 21.01.04 р. № 22, кошти, що помилково зараховані на рахунок неналежного отримувача мають повертатися ним у строки, встановлені законодавством України, за порушення яких неналежний отримувач несе відповідальність згідно із законодавством України. У разі неповернення неналежним отримувачем за будь-яких причин коштів у зазначений строк повернення їх здійснюється в судовому порядку.

Згідно п.6 Указу Президента України №227/95 від 16.03.1995р. "Про заходи щодо нормалізації дисципліни в народному господарстві України" підприємства незалежно від форми власності мають повертати у п'ятиденний строк платникам помилково зараховані на їх рахунок кошти.

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи та підтверджено представником позивача в судовому засіданні, свої зобов'язання щодо повернення позивачу безпідставно набутих грошових коштів в сумі 8 000,00 грн., всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, відповідач не виконав, в результаті чого у Товариства з обмеженою відповідальністю "МГ Груп" утворилась заборгованість перед позивачем у зазначеній сумі, яку позивач просив стягнути у позовній заяві.

У відповідності до ст. 124, п.п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України, основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 ГПК України покладено на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства. При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження виконання зобов'язань з повернення безпідставно отриманих коштів, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Суд зазначає, що приписи частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України, встановлюючи обов'язок набувача безпідставно отриманого майна повернути таке майно відповідній особі, не визначають строк, в межах якого таке повернення мало б бути здійснено, і до настання якого вимога потерпілого не може бути задоволена.

Невизначеність такого строку зумовлена природою правовідносин з набуття (збереження) чи знаходження майна без достатньої правової підстави та однозначно вказує на приписи законодавства з негайного здійснення повернення майна потерпілому. Зазначені особливості правового регулювання кондиційних зобов'язань об'єктивно виключають існування строку для належного (непростроченого) виконання зобов'язання з повернення безпідставно набутого майна у розумінні ст. 530 Цивільного кодексу України.

Зобов'язання з безпідставного набуття або збереження майна є одним з видів недоговірних зобов'язань, які регулюються положеннями глави 83 Цивільного кодексу України. Змістом даних зобов'язань є обов'язок особи, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), повернути це майно потерпілому. Таке ж зобов'язання виникає і в тому разі, коли підстава, на якій майно було набуте, згодом відпала (частина перша статті 1212 Цивільного кодексу України).

Отже, обов'язковою умовою, з якою законодавець пов'язує виникнення даного виду зобов'язань, є відсутність правової підстави - юридичного факту - для набуття, збереження майна однією особою за рахунок іншої особи. Причому обов'язок з повернення такого майна виникає з моменту, коли особа дізналася про безпідставність одержання цього майна.

За висновками суду, обов'язок з повернення безпідставно набутого майна, а саме грошових коштів в розмірі 8 000,00 грн. настав у відповідача в момент, коли він дізнався про безпідставність одержання цього майна. Тобто, обставина про одержання коштів була відома відповідачу з моменту прийняття ним грошових коштів на своєму поточному рахунку в банківській установі, на який були перераховані кошти.

Крім того, як зазначалось вище, позивачем було направлено вимогу (претензію) про повернення безпідставно набутих коштів в сумі 8000,00 грн..

При цьому доказів укладення між сторонами договору № 2711/14 від 27.11.14 р. про надання послуг з будівництва, як і належних доказів наявності інших правових підстав отримання спірних 8000,00 грн. відповідачем суду не надано.

Зважаючи на вищевикладене, оскільки матеріалами справи підтверджується факт неповернення відповідачем безпідставно набутих коштів, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам справи та на момент прийняття рішення будь - яких доказів щодо повернення позивачу безпідставно набутих коштів в сумі 8000,00 грн. відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, виходячи з того, що позов повністю доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Крім того, позивачем у зв'язку неповерненням суми безпідставно отриманих коштів нараховані позивачу та пред'явлені до стягнення в межах даного позову 3% річних в сумі 240,00 грн. та 30,90 грн. інфляційних нарахувань.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми,якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд зазначає, що грошовим, за змістом статей 524, 533-535, 625 Цивільного кодексу України, є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

З огляду на вищевикладене та правову позицію, викладену у п.5.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», згідно з якою обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає, зокрема у випадках повернення сум авансу та завдатку, повернення безпідставно отриманих коштів (стаття 1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав, вимоги позивача про стягнення 240,00 грн. 3% річних та 30,90 грн. втрат від інфляції, нарахованих на суму безпідставно набутих відповідачем коштів, є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Щодо заявленого позивачем клопотання б/н від 02.06.15 р. про накладення арешту на рахунки відповідача на період розгляду судом справи по суті суд зазначає, що ст. 66 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Відповідно до п.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 16 від 26.12.11 р. "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" (далі - Постанова № 16) заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи та гарантія реального виконання рішення суду.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Згідно п. 3 Постанови № 16 умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

На підставі викладеного суд зауважує, що тягар доказування того, що майно (зокрема, грошові кошти), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього може зникнути чи зменшитись за кількістю, покладається на особу, яка подала заяву про забезпечення позову та підлягає доказуванню на загальних підставах в порядку приписів статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України. Втім, викладені у заяві про вжиття заходів до забезпечення позову обставини мотивовано лише припущеннями позивача та посиланням на загострення відносин між сторонами.

Крім того, суд звертає увагу позивача, що у відповідності до п.п. 7.1., 7.2 Постанови № 16 у позовному провадженні піддані арешту кошти слід обмежувати розміром суми позову та можливих судових витрат. Накладення господарським судом арешту на рахунки боржника чинним законодавством не передбачене, але господарський суд вправі накласти арешт на кошти, які обліковуються на рахунках у банківських або в інших кредитно-фінансових установах, у межах розміру сум позовних вимог та можливих судових витрат.

Оскільки жодних належних та допустимих доказів на підтвердження наявності законодавчо передбачених підстав для застосування заходів до забезпечення позову позивачем суду не надано, суд не вважає за необхідне застосування відповідних заходів забезпечення позову, а тому в задоволенні клопотання про накладення арешту на рахунок (застосування заходів забезпечення позов) судом відмовлено.

Стосовно вимог позивача в позовній заяві та заклопотані про збільшення розміру адвокатських витрат про стягнення з відповідача витрат на адвокатську допомогу в розмірі 3400 грн. суд зазначає, що згідно з п. 6.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" (далі - Постанова № 7) витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених ч. 5 ст. 49 ГПК. Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій. У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

Відповідно до ст. 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

За приписом частини 3 статті 48 Господарського процесуального кодексу України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

Статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" унормовано, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

За змістом ч. 3 ст. 48 та ч. 5 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні п. 1 ст. 1 та ч. 1 ст. 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі.

Згідно ст. 2 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатура України - недержавний самоврядний інститут, що забезпечує здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги на професійній основі, а також самостійно вирішує питання організації і діяльності адвокатури в порядку, встановленому цим Законом. Адвокатуру України складають всі адвокати України, які мають право здійснювати адвокатську діяльність.

За умовами ст. 26 даного Закону адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Судом за матеріалами справи встановлено, що 28 січня 2015 р. між Суб'єктом підприємницької діяльності Яловою Наталією Володимирівною, яка діє на підставі Свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 4099 від 27.07.10 р. (виконавець за договором), та Товариством з обмеженою відповідальністю «Штанц-Сервіс» (замовник за договором) укладено Договір про надання адвокатських послуг, згідно п.1 якого виконавець особисто або із залученням третіх осіб за завданнями замовника зобов'язується надати юридичні та адвокатські послуги в зв'язку з порушенням законних прав та інтересів замовника ТОВ «МГ Груп», в обсязі і на умовах, передбачених цим договором; замовник, в свою чергу, зобов'язується своєчасно та в повному обсязі сплатити зазначені послуги.

Згідно п.4.1 Договору послуги надаються на умовах 100% попередньої оплати безготівковим розрахунком.

Статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" унормовано, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до ст. 33 Правил адвокатської етики, схвалених Вищою кваліфкомісією адвокатури при Кабінеті Міністрів України 1 жовтня 1999 року, протокол від 1 - 2 жовтня 1999 р. № 6/VI, гонорар є єдиною допустимою формою отримання адвокатом винагороди за надання правової допомоги клієнту. Гонорар, отримуваний адвокатом за надання правової допомоги, повинен бути законним за формою і порядком внесення і розумно обґрунтованим за розміром.

Фактори, що повинні братися до уваги при визначенні обґрунтованого розміру гонорару, включають в себе: 1) обсяг часу і роботи, що вимагаються для належного виконання доручення; ступінь складності та новизни правових питань, що стосуються доручення; необхідність досвіду для його успішного завершення; 2) вірогідність того, що прийняття доручення перешкоджатиме прийняттю адвокатом інших доручень або суттєво ускладнить їх виконання в звичайному часовому режимі; 3) необхідність виїзду у відрядження; 4) важливість доручення для клієнта; 5) роль адвоката в досягненні гіпотетичного результату, якого бажає клієнт; 6) досягнення за результатами виконання доручення позитивного результату, якого бажає клієнт; 7) особливі або додаткові вимоги клієнта стосовно строків виконання доручення; 8) характер і тривалість професійних відносин даного адвоката з клієнтом; 9) професійний досвід, науково-теоретична підготовка, репутація, значні професійні здібності адвоката.

Жодний з названих факторів не має самодостатнього значення; вони підлягають врахуванню у взаємозв'язку з обставинами кожного конкретного випадку.

На підтвердження факту оплати вартості послуг адвоката позивачем надані копії платіжних доручень від 29 січня 2015 року № 38 на суму 2400,00 грн. та від 29 травня 2015 року № 233 на суму 1 000,00 грн..

У відповідності до п.6.5 Постанови № 7 вирішуючи питання про розподіл сум інших, крім судового збору, судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

На виконання вимог ухвал суду від 20.04.15 р. та 19.05.15 р. належних доказів на підтвердження розумності витрат на оплату послуг адвоката позивачем суду не надано. При цьому як встановлено судом за матеріалами справи, позовна заява та подані в процесі розгляду справи клопотання підписані іншими особами ніж адвокат Ялова Н.В., вказана особа не приймала участі в жодному судовому засіданні по розгляду даної справи.

Суд звертає увагу, що представники ТОВ «Штанц-сервіс» Орел І.В. та Пилипчук І.Р. здійснювали представництво інтересів позивача у даній справі на підставі довіреностей, засвідчених підписом директора ТОВ «Штанц-сервіс» Максимович О.М., а не адвоката Ялової Н.В.. Докази перебування вказаних осіб у трудових відносинах з Яловою Н.В. в матеріалах справи також відсутні.

Таким чином, зважаючи на відсутність в матеріалах справи доказів, які підтверджують розумність та обґрунтованість витрат на оплату послуг адвоката, а також враховуючи здатність кожної юридичної особи бути позивачем та відповідачем у суді відповідно до ч. 2 ст. 80 Цивільного кодексу України, отримання позивачем юридичних послуг, пов'язаних з представленням інтересів останнього, не є обов'язковими витратами, які особа має зробити для відновлення свого порушеного права, а вибір конкретного адвоката, який представлятиме його інтереси, є його особистим правом; а також з урахуванням ціни позову, тривалості розгляду і складності справи, змістовності підготованої позовної заяви, кількості судових засідань, кількості та складності документів, які були підготовлені адвокатом під час розгляду справи, суд дійшов висновку про те, що вимоги про стягнення з відповідача витрат на оплату послуг адвоката у розмірі 3400,00 грн. є необґрунтованими, отже задоволенню не підлягають.

З урахуванням приписів ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, оскільки спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, господарський суд має право покласти на нього судовий збір незалежно від результатів вирішення спору, а тому суд приходить до висновку, що з відповідача підлягає стягненню на користь позивача судовий збір в розмірі 1827,00 грн..

Керуючись ст.ст. 124, 129 Конституції України, ст.ст. 4-2, 4-3, 22, 33, 43, 49, 75, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «МГ ГРУП» (вул. харківське шосе, 164, офіс 3, м. Київ, 02091, код ЄДРПОУ 38473554) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ШТАНЦ-СЕРВІС» (ЄДРПОУ 33882713) безпідставно отримані 8 000,00 грн. (вісім тисяч гривень нуль копійок) та 1 827,00 грн. (тисячу вісімсот двадцять сім гривень нуль копійок) витрат зі сплати судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

3. В задоволені решти позовних вимог відмовити.

Повний текст рішення складений та підписаний 15 липня 2015 року.

Суддя А.М.Селівон