Рішення

від 09.06.2015 по справі 910/10843/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.06.2015Справа №910/10843/15

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "КПП Центр"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ФЕСТ-ЛАЙН"

про стягнення 5 514,83 грн.

Суддя Селівон А.М.

Представники сторін:

Від позивача: не з'явився ;

Від відповідача: не з'явився ;

В судовому засіданні на підставі ч.2 ст.85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення .

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "КПП Центр" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ФЕСТ-ЛАЙН" про стягнення заборгованості у розмірі 5514,83 грн., з яких 4377,31 грн. основного боргу з урахуванням індексу інфляції, 291,31 грн. пені, 812,42 грн. штрафу, 33,79 грн. 3 % річних, а також судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 1 827,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем його зобов'язань за договором поставки № 541104 від 09.07.2014 в частині оплати за поставлений товар позивачем, за наявності якої позивачем нараховано пеню, проценти річних, втрати від інфляції та штраф.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.04.2015 порушено провадження у справі № 910/10843/15 та призначено до розгляду на 26.05.2015.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.05.2015 розгляд справи № 910/10843/15 відкладено на 09.06.2015.

Уповноважені представники позивача і відповідача в судові засідання 26.05.2015 та 09.06.2015 не з'явились.

Про дату, час і місце розгляду даної справи 26.05.2015 позивач повідомлений належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень № 0103034089250, № 0103034089268.

Доказів отримання відповідачем ухвали про порушення провадження у даній справі від 30.04.2015 поштовим відділенням зв'язку на час розгляду справи до суду не повернуто.

Судом здійснено запит з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштового відправлення № 0103034089276, в якому зазначено, що 08.05.2015 поштове відправлення надійшло до відділу поштового зв'язку "Київ 116" та адресату не вручене.

Про дату, час і місце розгляду даної справи 09.06.2015 позивач повідомлений належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0103034183116.

Доказів отримання відповідачем ухвали суду від 26.05.2015 поштовим відділенням зв'язку на час розгляду справи до суду не повернуто.

Судом здійснено запит з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштового відправлення № 0103034183132, в якому зазначено, що 29.05.2015 поштове відправлення надійшло до відділу поштового зв'язку "Київ 116" та адресату не вручене.

Інші дані (адреси), за якими можна встановити місцезнаходження відповідача позивачем не зазначено.

Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Пунктом 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (далі - Постанова № 18) роз'яснено, що за змістом статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

З огляду на приписи ст. 64 Господарського процесуального кодексу України та п.3.9.1 Постанови № 18 суд вважає, що відповідач повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

До початку судового засідання 09.06.2015 представником позивача через канцелярію суду подані пояснення б/н від 05.06.2015, в яких позивач повідомляє, що замовлення покупця щодо поставки товару надходили від відповідача в усній формі, факт поставки підтверджується підписаними та засвідченими печатками видатковими накладними та актами прийому - передачі товару. При цьому доказом наявності волевиявлення сторін при підписанні договору поставки є відбитки печатки товариств на договорі, видаткових накладних та актах прийому-передачі. Також позивач повідомив про відсутність між сторонами інших правовідносин, окрім зазначених у позовній заяві, та додаткових угод до договору поставки.

Крім того позивачем до письмових пояснень додано клопотання б/н від 05.06.15 р. про розгляд справи без участі представника ТОВ «КПП Центр» через неможливість явки останнього в судове засідання. Пояснення долучені судом до матеріалів справи.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог, окрім наявних в матеріалах справи, на час проведення судового засідання позивачем суду не надано.

Від відповідача заяв та клопотань процесуального характеру на час проведення судових засідань 26.05.15 р. та 09.06.15 р. до суду не надходило.

Документи, витребувані ухвалами суду від 30.04.15 р. та 26.05.15 р., відповідачем суду не надані.

Про поважні причини неявки представника відповідача суд не повідомлено.

Відповідно до 2.3 Постанови № 18 якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Згідно п. 3.9.2 Постанови № 18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Окрім того, відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

З огляду на вищевикладене, оскільки явка представників позивача та відповідача в судові засідання обов'язковою не визнавалась, сторони не скористались належними їм процесуальними правами приймати участь в судових засіданнях, відповідачем не надано суду відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, беручи до уваги клопотання позивача про розгляд справи без участі його представника, суд, на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, здійснював розгляд справи за відсутності уповноважених представників позивача та відповідача, виключно за наявними у справі матеріалами.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи учасникам судового процесу можливість реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, не знаходив підстав для відкладення розгляду справи.

У зв'язку з відсутністю сторін згідно п. 8 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Судовий процес відображено у протоколах судового засідання.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши наданими позивачем доказами, суд

В С Т А Н О В И В:

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

09 липня 2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "КПП Центр" (позивач у справі, постачальник за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фест-Лайн" (відповідач у справі, покупець за договором) укладено Договір поставки № 541104 (далі - Договір), відповідно до п. 1.1 постачальник зобов'язується передані покупцю товари (запасні частини до транспортних засобів) в асортименті, кількості і по ціні в українській гривні, згідно замовлення покупця, узгодженого сторонами шляхом факсового зв'язку, електронної пошти або в усній формі, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити його на умовах договору. Тара (упаковка) входить в вартість товару. Підтвердженням факту узгодження сторонами найменувань, асортименту, кількості, ціни товару є прийняття покупцем товару по видатковій накладній, виданій постачальником, яка після її підписання сторонами має юридичну силу Специфікації в розумінні ст. 266 Господарського Кодексу України. Товар, прийнятий покупцем по видатковій накладній або узгоджений сторонами в рахунку-фактурі, переданому по факсу чи електронній пошті, не підлягає поверненню по ініціативі покупця, крім випадків його невідповідності якості або якщо кількість переданого товару перевищує кількість, заявлену покупцем.

Розділами 2 - 5 Договору сторони узгодили суму договору, ціни та умови оплати, права та обов'язки сторін, їх відповідальність, рекламації тощо.

Згідно п. 7.6 Договір вступає в силу з моменту його підписання уповноваженими особами і діє до 31.12.2014 включно, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань по договору. У випадку, коли ні одна зі сторін за 15 (п'ятнадцять) календарних днів до закінчення терміну договору письмово не повідомить другу сторону про розірвання договору, дія існуючого договору автоматично продовжується на тих самих умовах на наступний рік. Даний договір не може діяти більше ніж 3 (три) календарні роки, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань по договору.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 2 ст. 266 Господарського кодексу України загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом.

Пунктом 2.1 Договору передбачено, що загальна сума договору визначається сумою всіх видаткових накладних, виданих постачальником.

У відповідності до п.2.2 Договору назва, асортимент та ціни за кожну окрему одиницю товару, а також загальна ціна товару вказуються у видатковій накладній, яка є невід'ємною частиною договору.

Відповідно до ч.1 ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

В силу приписів ст. 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

Сторони у п. 2.3. Договору домовились, що товар передається на умовах оплати згідно п.2.5. договору з моменту підписання видаткової накладної на товар або декларації (накладної на вантаж) у випадку доставки товару кур'єрськими фірмами.

Пунктом 2.4. Договору встановлено, що ціна до моменту виставлення рахунку може підлягати змінам в односторонньому порядку по ініціативі постачальника. Ціни на товар, вказані в рахунку, дійсні до того часу, доки дійсний рахунок.

Згідно з п.2.9 Договору моментом отримання товару вважається момент підписання представником покупця видаткової накладної на проданий товар чи здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві (кур'єрським фірмам) в порядку п.2 ст. 664 Цивільного кодексу України.

Як встановлено судом за матеріалами справи, на виконання умов Договору на підставі усних замовлень відповідача Товариством з обмеженою відповідальністю "КПП ЦЕНТР" здійснено поставку Товариству з обмеженою відповідальністю "ФЕСТ-ЛАЙН" товару на суму 4276,24 грн., що підтверджується видатковими накладними № FТМ 00012763/14 від 20 серпня 2014 року на суму 549,00 грн., № FТМ 00013175/14 від 27 серпня 2014 року на суму 1741,24 грн., № FТМ 00014046/14 від 09 вересня 2014 року на суму 1986,00 грн., а також Актами прийому-передачі товару № FТМ 00012763/14 від 20 серпня 2014 року, № FТМ 00013175/14 від 27 серпня 2014 року, № FТМ 00014046/14 від 09 вересня 2014 року, копії яких наявні в матеріалах справи.

Факт отримання товару відповідачем підтверджується підписом на вищевказаних видаткових накладних та актах прийому - передачі товару уповноважених представників позивача і відповідача, засвідчених печатками ТОВ «Фест Лайн».

Згідно ч. 1 ст. 673 Цивільного кодексу України продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі - продажу.

Відповідно до ч.1 ст. 680 Цивільного кодексу України покупець має право пред'явити вимогу у зв'язку з недоліками товару за умови, що недоліки виявлені в строки, встановлені цією статтею, якщо інше не встановлено договором або законом.

За умовами п.5.2 Договору у випадку виявлення дефектів товару є обов'язковим складання рекламаційного акту покупцем згідно Додатків № 2, № 3 і передача його по факту чи електронній пошті інженеру по якості постачальника не пізніше 48 годин з моменту виявлення дефекту.

Підписанням даного Договору покупець підтверджує, що до моменту його підписання йому були роз'яснені порядок, терміни і межі подання актів про встановлення невідповідності в кількості і якості при прийому товару і рекламації (п.5.3 Договору).

Заперечень щодо факту поставки товару за вказаними накладними та актами приймання - передачі товару сторонами суду не надано.

Доказів пред'явлення претензій щодо якості та кількості поставки товару у відповідності до умов Договору, а також наявності рекламаційних актів щодо поставленого товару від відповідача до суду не надходило.

Як вбачається із матеріалів справи, будь-які заперечення щодо повного та належного виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «КПП Центр» умов Договору з боку відповідача відсутні.

За таких обставин суд приходить до висновку, що позивачем виконані прийняті на себе на підставі укладеного між сторонами Договору зобов'язання з передачі товару Товариству з обмеженою відповідальністю "Фест-Лайн", а відповідачем, у свою чергу, прийнятий цей товар без будь - яких зауважень. Факт передачі позивачем товару належним чином підтверджено матеріалами справи.

Згідно із ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч.1, 2 ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

За умовами з п. 2.5. Договору оплата товару здійснюється покупцем на основі договору і видаткових накладних до нього шляхом безготівкового перерахунку коштів на рахунок постачальника чи шляхом внесення готівки в касу постачальника з моменту отримання товару.

Моментом отримання товару покупцем згідно п. 2.9 Договору вважається момент підписання представником покупця видаткової накладної на проданий товар чи здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві (кур'єрським фірмам) в порядку п. 2 ст. 664 ЦК України.

Пунктом 2.6 Договору передбачена форма розрахунків за товар - платіжне доручення або товарний чек.

Як зазначено позивачем в позовній заяві та відповідачем не заперечувалось, враховуючи вищезазначені положення Договору поставки та приписи чинного законодавства відповідачем була здійснена часткова оплата поставленого позивачем за видатковою накладною № FТМ 00012763/14 від 20 серпня 2014 року товару на загальну сумі 214,15 грн.. При цьому залишок неоплаченого відповідачем товару за Договором, який заявлений до стягнення позивачем, становить 4062,09 грн..

Оскільки в подальшому всупереч досягнутим між сторонами домовленостям відповідач своїх зобов'язань щодо оплати поставленого товару не виконав позивачем було направлено на адресу відповідача претензію № 32/10/14 (вих. № 217 від 13.10.14 р.).Факт надсилання вказаної претензії та отримання її відповідачем 16.10.14 р. підтверджується наявними в матеріалах справи копіями опису вкладення у лист від 14.10.14 р. та повідомленням про вручення поштового відправлення № 8150001771150.

Зазначена претензія залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

В силу ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст.599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч.2 ст.193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи, свої зобов'язання щодо сплати Товариству з обмеженою відповідальністю «КПП Центр» грошових коштів в сумі 4062,09 грн. у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору відповідач не виконав, в результаті чого у Товариства з обмеженою відповідальністю "Фест-Лайн" утворилась заборгованість перед позивачем за наведеним Договором у зазначеному вище розмірі, яку останній просив стягнути в позовній заяві.

У відповідності до ст. 124, п.п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України, основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 ГПК України покладено на сторони та інших учасників судового процесу а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства. При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Доказів визнання недійсним чи розірвання Договору поставки № 541104 від 09.07.14 р. суду не надано.

Отже, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов'язань за Договором у встановлений строк, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості в повному обсязі відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимога позивача про стягнення з відповідача залишку основного боргу в сумі 4062,09 грн. за вказаним Договором підлягає задоволенню.

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною другою статті 9 названого Кодексу законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов'язань у зазначеній сфері визначено статтями 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України та нормами Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

З урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Так, виходячи з положень ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно п.1 ст. 546, ст. 547 Цивільного кодексу виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч.1 ст.548 Цивільного кодексу).

У відповідності до ст. 549 Цивільного кодексу неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 4.1.1 Договору встановлено, що у випадку порушення термінів оплати товару покупець в першу чергу зобов'язаний заплатити постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожний календарний день протермінування на протязі всього часу протермінування, а потім заплатити суму основного боргу. Постачальник спочатку зараховує нараховану суму пені. Нарахування пені за протермінування оплати товару зупиняється через дванадцять місяців з дня, коли грошові зобов'язання повинні були б бути виконані.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Крім пені, у випадку про термінування платежу на термін більше 30 календарних днів покупець зобов'язаний заплати штраф в розмірі 20% від про термінованої суми.

Згідно п. 2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" (далі - Постанова № 14) щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Таким чином, як свідчать матеріли справи, сторонами встановлено іншу, більшу ніж передбачено ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, тривалість періоду нарахування пені.

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо оплати за поставлений товар у строк, визначений умовами Договору, позивачем нараховано та пред'явлено до стягнення пеню в сумі 291,31 грн. за період з 20.08.14 р. по 11.12.14 р., 3% річних в сумі 33,79 грн. за період з 20.08.14 р. по 11.12.14 р., 315,2 грн. інфляційних нарахувань за період серпень - листопад 2014 р. та 20 % штрафу в сумі 812,42 грн., які останній просив стягнути з відповідача відповідно до наданих розрахунків.

Згідно п.1.12 Постанови № 14 з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

Пунктом 1.7. Постанови Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" зазначається, що нормою ст. 530 ЦК України передбачено, між іншим, можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу.

Суд зазначає, що сторони в Договорі визначили умови оплати, а саме здійснення оплати покупцем на основі даного Договору і видаткових накладних до нього шляхом безготівкового перерахунку коштів на рахунок постачальника чи шляхом внесення готівки в касу постачальника з моменту отримання товару.

Статтею 253 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Згідно з частиною 1 статті 255 Цивільного кодексу України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.

Тобто, із системного аналізу наведених приписів чинного законодавства вбачається, що день фактичної поставки товару не включається до періоду часу, за який може здійснюватися стягнення пені.

За результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань та штрафу судом встановлено, що позивачем визначено початок періоду прострочення виконання зобов'язання відповідачем щодо оплати поставленого товару з 20.08.14 р., 27.08.14 р. та 09.09.14 р., тобто з дня, в який здійснено поставку. При цьому, згідно приписів чинного законодавства початком періоду прострочення та, відповідно, можливого початку нарахування пені, процентів річних та втрат від інфляції є 21.08.14 р, 28.08.14 р. та 10.09.14 р. відповідно. Таким чином, розмір пені та процентів річних, перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства, становить відповідно 288,52 грн. та 33,46 грн., а отже є меншими, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем, тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені та процентів річних за несвоєчасну оплату поставленого за Договором товару підлягають частковому задоволенню в сумах 288,52 грн. пені та 33,46 грн. відсотків річних.

Згідно п. 3 Постанови № 14 інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Відповідно до п. 1.9 Постанови № 14 день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Згідно листа Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97 р. при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць; тому умовно слід вважати, що сума, яка внесена за період з 01 по 15 число відповідного місяця, наприклад травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня.

Розмір інфляційних нарахувань, перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства, становить 239,36 грн., а отже є меншим, ніж заявлено у позивача, оскільки при здійсненні розрахунку в період нарахування позивачем включено місяці, в яких мали бути здійснені платежі, тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача інфляційних нарахувань за несвоєчасну оплату поставленого за Договором товару підлягають частковому задоволенню в сумі 239,36 грн..

Стосовна нарахованої позивачем та заявленої до стягнення суми штрафу в розмірі 20% від простроченої суми оплати суд зазначає, що відповідно до п.2.1 Постанови № 14 застосування такого виду неустойки як штраф до грошового зобов'язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі (наприклад, за необґрунтовану відмову від переказу коштів за розрахунковими документами отримувача коштів), притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. В останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати.

Як зазначено в п. 4 Оглядового листа Вищого господарського суду України від 29.04.13 р. № 01-06/767/2013 "Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 Господарського кодексу України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень можливості передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, відповідно до якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Таким чином, чинне законодавство допускає можливість одночасного стягнення з учасника господарських відносин, що порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені, які не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності.

Зазначену правову позицію наведено також у постановах Верховного Суду України від 30.05.2011 № 42/252, від 09.04.2012 № 20/246-08, від 27.04.2012 № 06/5026/1052/2011 та постанові Вищого господарського суду України від 12.06.2012 у справі № 06/5026/1052/2011.

За результатами здійсненої судом перевірки нарахування позивачем штрафу судом встановлено, що заявлений позивачем до стягнення розмір штрафу в сумі 812,42 грн. відповідає вимогам зазначених вище норм цивільного законодавства та Договору і є арифметично вірним, а тому вказана вимога позивача про стягнення з відповідача штрафу в розмірі 812,42 грн. підлягає задоволенню.

Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Враховуючи вищевикладене, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу судові витрати покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 124, 129 Конституції України, ст.ст. 4-2, 4-3, 22, 33, 43, 49, 75, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фест-Лайн" (40116, м. Київ, вул. Старокиївська, б.26, код 37270920) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "КПП Центр" (81500, Львівська обл., Городицький район, с. Черляни, вул. Польова, 97; 81500, а/с 22, м. Городок Львівська обл., код 38169102) 4062,09 грн. основного боргу, 288,52 грн. пені, 33,46 грн. процентів річних, 239,36 грн. інфляційних нарахувань, 812,42 грн. штрафу та 1800,83 грн. витрат зі сплати судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Повний текст рішення складений та підписаний 15 липня 2015 року.

Суддя А.М.Селівон