Постанова

від 20.07.2015 по справі 826/1217/15

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 липня 2015 року № 826/1217/15

Окружний адміністративний суд міста Києва за адресою: м. Київ, вул. Велика Васильківська, 81-а, у складі головуючого Бояринцевої М.А., розглянувши в порядку письмового провадження справу

за позовомСуб"єкта підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000431701 від 25.12.2014 р. ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва надійшов позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві, в якому позивач просить суд визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення №0000431701 від 25.12.2014 р.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення було прийняте безпідставно та з порушенням вимог чинного законодавства України, у зв'язку з чим воно є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідач позовні вимоги не визнав, просив у задоволенні позову відмовити повністю, оскільки висновки акту перевірки та оскаржуване податкове повідомлення-рішення є законним та обґрунтованим, прийнятим на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначений законодавством України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

У період з 24.11.2014 р. по 01.12.2014 р. ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві проведена документальна позапланова невиїзна перевірка позивача з питань правомірності формування податкового зобов'язання та податкового кредиту з податку на додану вартість при фінансово-господарських взаємовідносинах з ТОВ "Базальт-Строй" (код ЄДРПОУ 38997094) за червень, липень 2014 р., за результатами якої відповідачем складено акт №20/26-50-17-01-3126616913 від 05.12.2014 р. (надалі - акт перевірки №20).

Згідно висновків, викладених в акті перевірки №20, позивачем в порушення вимог п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України (надалі - ПК України) завищено податковий кредит у червні 2014 р. - на суму 5000,00 грн., та у липні 2014 р. - на суму 5 500,00 грн., сформований з ТОВ "Базальт-Строй", надані технічні послуги відповідно до п.п.1, 2 ст.215, п.п.1, 5 ст.203 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю в розумінні ст.22, ст. 138. п198.3, п.198.6 ст.198, ст.185, п.201.4, п.201.6, п.201.10 ст.201 ПК України.

На підставі вказаного акту перевірки №20 відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення №0000431701 від 25.12.2014 р. (надалі - ППР №0000431701), яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 15 750,00 грн., з яких 10 500,00 грн. - за основним платежем, а 5 250,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями;

Судом встановлено, що ОСОБА_1 як фізична особа-підприємець зареєстрований 11.02.2010 р., з 18.02.2010 р. взятий на податковий облік та станом на дату проведення перевірки перебував на обліку в ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві, зареєстрований як платник податку на додану вартість 09.06.2010 р.

Між ФОП ОСОБА_1, як замовником, та ТОВ "Базальт-Строй", як виконавцем, укладений Договір №2001010 від 20.01.2014 р. (надалі - Договір №2001010), відповідно до умов якого замовник доручає та оплачує, а виконавець бере на себе відповідальність по наданню технічних послуг (обслуговування серверного обладнання).

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов зазначеного вище Договору №2001010 ТОВ "Базальт-Строй" надало позивачу технічні послуги загальною вартістю 63 000,00 грн., в т.ч. ПДВ 10 500,00 грн., що підтверджується наявним в матеріалах справи актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) №151 від 30.06.2014 р. та №165 від 31.07.2014 р., що містять всі обов'язкові реквізити.

Судом встановлено, що ТОВ "Базальт-Строй" видано на користь позивача податкові накладні №151 від 27.06.2014 р. та №165 від 29.07.2014 р. на загальну суму 63 000,00 грн., в т.ч. ПДВ 10 500,00 грн., що оформлені у відповідності до вимог ст.201 ПК України та містять всі реквізити, передбачені чинним законодавством.

Факт оплати позивачем послуг, наданих ТОВ "Базальт-Строй" згідно Договору №2001010, підтверджується, дослідженими судом, наявними в матеріалах справи, платіжними дорученнями з відміткою банку про проведення операції.

Судом встановлено, що на час існування спірних правовідносин, контрагент позивача, - ТОВ "Базальт-Строй" був належним чином зареєстрований як юридична особа та як платник податку на додану вартість, відтак мав належний обсяг правосуб'єктності для здійснення господарських операцій.

Суд констатує, що згідно вимог чинного законодавства України, обов'язок контролювати звітність контрагентів на суб'єктів підприємницької діяльності не покладено, також, суб'єкт підприємницької діяльності не має права контролювати звітність або своєчасність сплати податків іншими особами. Якщо віднесення сум до складу податкового кредиту відбувається на підставі належним чином оформлених розрахункових, платіжних та інших документів, обов'язковість ведення яких передбачена правилами ведення податкового обліку, дії платника податку є правомірними.

Суд критично відноситься до посилань відповідача на акт ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві №2060/26-55-22-13/38979094 від 25.07.2014 р. "Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Базальт-Строй" (код ЄДРПОУ 38979094) щодо підтвердження господарських відносин платниками податків за період з квітень-червень 2014 р.", як на доказ недійсності зазначеного вище правочину, оскільки відповідно до ч.4 ст.70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору. Так, суд звертає увагу, що відповідач не звертався до суду з позовом про визнання Договору №2001010, укладеного між позивачем та ТОВ "Базальт-Строй", недійсним.

Відповідно до ст.61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за зобов'язаннями іншої юридичної особи, в тому числі за податковими зобов'язаннями.

Вирішуючи питання реальності виконання договору з метою використання отриманих послуг за вказаними договорами у власній господарській діяльності, суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців основним видом економічної діяльності ФОП ОСОБА_1 є установлення та монтаж машин і устаткування.

При цьому, як стверджував позивач, що не спростовано відповідачем, для здійснення обслуговування та надання якісних послуг кінцевого користування, він мусить також користуватись послугами інших постачальників як обладнання (трекери, датчики, інструменти та матеріали) та послугами обслуговування (мобільних операторів, провайдерів, серверного обслуговування та інше), так ТОВ "Базальт-Строй" надавало технічні послуги, а саме серверне обслуговування (надання доступу до серверних потужностей і підтримку обладнання в належному стані).

Згідно ч.1 ст.3 Господарського кодексу України (надалі - ГК України) під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Таким чином, суд зазначає, що отримання послуг від ТОВ "Базальт-Строй" відповідає меті та видам господарської діяльності позивача.

Статтею 204 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з ч.1 ст.207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Суд не приймає до уваги доводи представника відповідача про нікчемність зазначених вище правочинів, вчинених між позивачем та ТОВ "Базальт-Строй", оскільки ці доводи ґрунтуються на припущеннях, не підтверджуються належними доказами та спростовуються доказами, наданими представником позивача.

Відповідно до ч.1 та ч.5 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.1-ч.3, ч.5 та ч.6 ст.203 цього Кодексу.

Частиною 2 ст.215 ЦК України передбачено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

За правилами ч.1 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до ст.228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Для застосування санкцій, передбачених ст.228 ЦК України, необхідними є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад, вчинення удаваного правочину з метою приховання ухилення від сплати податків чи з метою неправомірного одержання з державного бюджету коштів шляхом відшкодування податку на додану вартість у разі його несплати контрагентом до бюджету.

Доказами в адміністративному судочинстві, за визначенням ч.1 ст.69 КАС України, є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

У відповідності до ч.1 та ч.4 ст.70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідачем не наведено, а судом не встановлено, підстав, що дозволяли б дійти висновку про нікчемність чи недійсність вище вказаних правочинів, укладених між позивачем та ТОВ "Базальт-Строй", а також не надано доказів, які б свідчили, що правочини в межах спірних правовідносин, є такими, що порушують публічний порядок чи спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна держави.

Суд також звертає увагу, що в силу положень ч.3 ст.228 ЦК України питання недійсності правочину у разі недодержання вимоги щодо його відповідності інтересам держави і суспільства, його моральним засадам вирішується виключно судом.

Відповідно до п.201.8., п.201.9 та п.201.10. ст.201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому ст.183 цього Кодексу. Не дає права на віднесення сум податку до податкового кредиту податкова накладна, складена платником, звільненим від сплати податку за рішенням суду, після набрання чинності таким рішенням суду. Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з п.184.1 ст.184 ПК України, реєстрація платника податку на додану вартість діє до дати анулювання реєстрації платника податку.

Зі змісту наведених положень законодавства України вбачається, що у податковому обліку податкова накладна є тим документом, який складається у момент виникнення податкових зобов'язань і визначається як розрахунковий документ, що підтверджує вчинення певної господарської операції, за якою виникають податкові зобов'язання, породжує у платника податку обов'язки та права щодо нарахування та сплати податку на додану вартість, характер яких залежить від статусу платника (продавець чи покупець), в тому числі підтверджує право покупця на нарахування податкового кредиту. Податкова накладна має силу податкового і одночасно розрахункового документа за умови її складання особою, зареєстрованою як платник податку у порядку, передбаченому статтею 201 Податкового кодексу України.

Відповідно до п.198.1 та п.198.3 ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 ст.198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 цього Кодексу.

З огляду на те, що судом встановлено наявність усіх обов'язкових підстав для формування позивачем податкового кредиту за результатами господарських відносин із вказаним контрагентом за спірний період, суд дійшов висновку про відсутність у відповідача підстав для донарахування позивачу сум податку на додану вартість та застосування штрафних (фінансових) санкцій оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням.

Із зазначеного вище вбачається, що відповідач помилково вважав, що первинні документи були складені ТОВ "Базальт-Строй" з порушенням вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. №88, не несуть доказовості відносно змісту здійсненної операції, та не є документами, які можуть бути підставою для відображення в облікових регістрах бухгалтерського та податкового обліку.

Виходячи з системного аналізу наведених норм права та фактичних обставин справи суд приходить до висновку, що позивачем не було допущено порушень вимог податкового законодавства, що призвело до завищення податкового кредиту у червні 2014 р. - на суму 5000,00 грн., та у липні 2014 р. - на суму 5 500,00 грн., а, відтак, у відповідача також відсутні підстави для застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій, визначених оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням.

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та наданих сторонами доказів, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог.

Згідно з положеннями ч.1 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем при поданні позову було сплачено судовий збір у розмірі 182,70 грн., а тому, керуючись вимогами ч.1 ст.94 КАС України, судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 182,70 грн. підлягають відшкодуванню з Державного бюджету України.

Керуючись статтями 98, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві №0000431701 від 25.12.2014 р.

3. Стягнути судовий збір в сумі 182 (сто вісімдесят дві) грн. 70 коп на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1) за рахунок Державного бюджету України.

Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя М.А. Бояринцева