Рішення

від 20.07.2015 по справі 904/5510/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

20.07.15р. Справа № 904/5510/15

За позовом Комунального закладу "Дніпропетровська міська клінічна лікарня № 2" Дніпропетровської обласної ради (м. Дніпропетровськ)

до Комунального закладу "Дніпропетровська стоматологічна поліклініка № 2" Дніпропетровської обласної ради (м. Дніпропетровськ)

про стягнення заборгованості за надані комунальні послуги в розмірі 6 858 грн. 90 коп.

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: Васіна Л.А . - представник (довіреність від 01.07.2015)

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Комунальний заклад "Дніпропетровська міська клінічна лікарня № 2" Дніпропетровської обласної ради" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із позовом до Комунального закладу "Дніпропетровська стоматологічна поліклініка № 2" Дніпропетровської обласної ради" (далі - відповідач), в якому просить суд стягнути заборгованість з відшкодування комунальних послуг у загальному розмірі 6 858 грн. 90 коп.

Ціна позову складається суми основного боргу.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором оренди нерухомого майна спільної власності територіальних громад Дніпропетровської області № 2/2013 від 03.04.2013 в частині своєчасного та повного відшкодування вартості комунальних послуг (електропостачання, теплопостачання, послуг з центрального водопостачання та водовідведення), наданих відповідачу за період з 01.01.2013 по 31.12.2013, внаслідок чого утворилась заборгованість в сумі 6 858 грн. 90 коп., а саме:

- 1 404 грн. 75 коп. - за спожиту електричну енергію;

- 5 172 грн. 63 коп. - за надані послуги з теплопостачання;

- 281 грн. 52 коп. - за надані послуги з централізованого водопостачання та водовідведення.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 25.06.2015 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 20.07.2015.

У судове засідання 20.07.2015 з'явився представник позивача.

Представник відповідача у судове засідання 20.07.2015 не з'явився, але відповідачем 14.07.2015 подано відзив на позовну заяву (вх. суду 45471/15 від 14.07.2015), в якому він визнає позовні вимоги у повному обсязі та просить суд позов задовольнити, при цьому, зазначає, що відповідно до договору оренди від 03.04.2013 він протягом 2013 року орендував нежитлове приміщення загальною площею 32,3 кв.м. за адресою: м. Дніпропетровськ, пр. Калініна, 53 під використання стоматологічного кабінету. При цьому, у зв'язку з тим, що до 2013 року відшкодування витрат на комунальні послуги не проводилось, а кошторисом на 2013 рік вказані витрати не були передбачені, у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем в цій частині в сумі 6 858 грн. 90 коп., що складається з наступних сум: 1 404 грн. 75 коп. - за спожиту електричну енергію; 5 172 грн. 63 коп. - за надані послуги з теплопостачання; 281 грн. 52 коп. - за надані послуги з централізованого водопостачання та водовідведення. Отже, у відзиві на позов відповідач просить суд позовні вимоги позивача в сумі 6 858 грн. 90 коп. задовольнити.

З вказаного приводу суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини 1 статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

Адреса відповідача підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 25.06.2015, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: 49000, м. Дніпропетровськ, вул. Петровського, 47, на вказану адресу і направлялась кореспонденція господарського суду для відповідача.

При цьому, з матеріалів справи вбачається, що ухвала господарського суду Дніпропетровської області від 25.06.2015 була отримана відповідачем 06.07.2015, що підтверджується поштовим повідомленням № 4994526989694 (4901700882219), яке повернулося до господарського суду з відповідною відміткою про отримання її відповідачем.

Крім того, суд наголошує на тому, що ухвала господарського суду Дніпропетровської області від 25.06.2015 була надіслана відповідачу завчасно, з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958.

Отже, суд приходить до висновку, що відповідач про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, але відповідач не скористався своїм правом на участь його представника у судовому засіданні.

При цьому, судом враховано, що всіма учасника даного судового процесу висловлена своя правова позиція у даному спорі, а неявка відповідача не перешкоджає розгляду справи по суті.

Так, у судовому засідання 20.07.2015 позивач виклав та обґрунтував позовні вимоги, просив суд задовольнити їх у повному обсязі з підстав, наведених у позовній заяві.

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25.01.2006 у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Крім цього, відповідно до абзацу 1 пункту 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Суд дійшов висновку, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи по суті і розгляд справи можливий без присутності представника відповідача.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Так, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до частини 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1 та 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Так, 03.04.2013 між Комунальним закладом "Дніпропетровська міська клінічна лікарня № 2" Дніпропетровської обласної ради" (далі - орендодавець, позивач) та Комунальним закладом "Дніпропетровська стоматологічна поліклініка № 2" Дніпропетровської обласної ради" (далі - орендар, відповідач) було укладено договір оренди нерухомого майна спільної власності територіальних громад Дніпропетровської області № 2/2013 (далі - договір) (а.с.15-20), відповідно до умов якого з метою ефективного використання комунального майна орендодавець на підставі рішення Дніпропетровської обласної ради від 15.03.2013 № 428/18/VI передав, а орендар прийняв в строкове платне користування нерухоме майно (далі - об'єкт оренди), для надання стоматологічних послуг (пункт 1.1. договору).

Об'єктом оренди є нерухоме майно (нежитлове приміщення) загальною площею 32,3 кв.м., розташоване за адресою: м. Дніпропетровськ, пр. Калініна, 53, на 1-му поверсі 3-х поверхової будівлі.

У пункті 11.1. договору сторони погодили, що договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє з 01.01.2013 до 31.12.2013.

Судом встановлено, що між сторонами, внаслідок укладання договору оренди нерухомого майна спільної власності територіальних громад Дніпропетровської області № 2/2013 від 03.04.2013, виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 58 Цивільного кодексу України, Глави 30 Господарського кодексу України та Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Вказаний договір оренди є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме: майново-господарських зобов'язань згідно статей 173, 174, 175 Господарського кодексу України, статей 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, а згідно статті 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

За приписами частини 1 статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. Аналогічні положення містяться в статті 759 Цивільного кодексу України та статті 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ) (частина 1 статті 760 Цивільного кодексу України).

Відповідно до пункту 4.1. договору орендар вступає у строкове платне користування об'єктом оренди у термін, вказаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передачі об'єкта оренди.

03.04.2013 на виконання умов договору між орендодавцем (позивачем) та орендарем (відповідачем) було підписано акт приймання-передачі в оренду нежитлового приміщення загальною площею 32,3 кв.м., розташованого за адресою: м. Дніпропетровськ, пр. Калініна, 53, на 1-му поверсі 3-х поверхової будівлі (а.с.21).

Враховуючи положення укладеного договору та приймаючи до уваги підписання сторонами акту від 03.04.2013, суд дійшов висновку стосовно належного виконання орендодавцем обов'язку щодо надання відповідачу в оренду визначеного договором об'єкту оренди.

При цьому, у пункті 3.7. договору сторони погодили, що вартість комунальних послуг, витрат на утримання прибудинкової території, вартість послуг з технічного обслуговування інженерного обладнання та внутрішньобудинкових мережі таке інше не входить до складу орендної плати та сплачується орендарем окремо у формі та порядку, погодженому з орендодавцем.

При цьому, позивач у позовній заяві зазначає, що неодноразово звертався до відповідача з пропозицією підписати окремий договір на відшкодування витрат на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг, при цьому такий договір був підписаний сторонами лише 30.07.2014 та регулює правовідносини в цій частині з цього часу. При цьому, матеріалами справи підтверджується користування відповідачем спірним майном за період з 03.04.2013 і до теперішнього часу (а.с. 15-21, 36-56).

Так, у судовому засіданні 20.07.2015 представники позивача та відповідача пояснили, що, фактично, на підставі пункту 3.7. договору оренди ними було погоджено, що вартість комунальних послуг буде узгоджуватися сторонами без підписання окремого договору та, фактично, позивач та відповідач узгоджували вартість вказаних послуг, шляхом підписання двосторонніх актів звірки взаємних розрахунків.

Так, між сторонами було підписано:

- акт звірки взаємних розрахунків на 02.01.2014, відповідно до якого за період з січня 2013 року по грудень 2013 року відшкодування за спожиту електричну енергію складає 1 404 грн. 75 коп. В акті також зазначено, що борг відповідача складає 1 404 грн. 75 коп. Вказаний акт підписаний та скріплений печатками позивача та відповідача (а.с.28);

- акт звірки взаємних розрахунків на 02.01.2014, відповідно до якого за період з січня 2013 року по грудень 2013 року відшкодування за надані послуги з теплопостачання складає 5 172 грн. 63 коп. В акті також зазначено, що борг відповідача складає 5 172 грн. 63 коп. Вказаний акт підписаний та скріплений печатками позивача та відповідача (а.с.29);

- акт звірки взаємних розрахунків на 02.01.2014, відповідно до якого за період з січня 2013 року по грудень 2013 року відшкодування за надані послуги з централізованого водопостачання та водовідведення складає 281 грн. 52 коп. В акті також зазначено, що борг відповідача складає 281 грн. 52 коп. Вказаний акт підписаний та скріплений печатками позивача та відповідача (а.с.30).

З приводу правовідносин, що, фактично, склалися між позивачем та відповідачем з приводу відшкодування витрат на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до приписів статті 181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб , тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Наявність чи відсутність будь-яких зобов'язань сторін підтверджується первинними документами, що фіксують та підтверджують господарські операції, які для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати як обов'язкові реквізити, так і додаткові реквізити в залежності від характеру операції, зокрема підставу для здійснення господарських операцій, дані про документ, що засвідчує особу - одержувача, номер документу, ідентифікаційний код підприємства тощо. Тобто, для надання первинним документам доказової сили при розгляді справ в суді необхідні повні дані про конкретні господарські операції, що здійснюються за конкретним договором, укладеним між сторонами. В даному випадку між сторонами склалися фактичні правовідносини, відповідно до яких на підтвердження надання послуг з електропостачання, теплопостачання та водопостачання сторонами підписувалися акти за конкретний період, які, фактично, і були підставою для оплати. При цьому, вказані акти містять дані про сторін, період нарахування, вартість послуг, дані про розмір боргу за кожним з актів, містять підписи та печатки сторін.

Вказаний факт підтверджується матеріалами справи, а також поясненнями представників позивача та відповідача у судовому засіданні.

Отже, суд виходить із того, що вказана угода сторін відповідає вимогам чинного законодавства України, оскільки правочин між сторонами може бути укладений в будь-який спосіб і сторони вільні у виборі форми правочину.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки визначає Закон України "Про житлово-комунальні послуги".

Відповідно до статей 12, 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" житлово-комунальні послуги поділяються за: функціональним призначенням; порядком затвердження цін/тарифів.

Залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на:

1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо);

2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо);

3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо);

4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).

Відповідно до вимог статті 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" балансоутримувач - це власник або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно, а також веде бухгалтерську, статистичну та іншу передбачену законодавством звітність, здійснює розрахунки коштів, необхідних для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів та утримання, а також забезпечує управління цим майном і несе відповідальність за його експлуатацію згідно з законом;

виконавець - це суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору;

виробник - суб'єкт господарювання, який виробляє або створює житлово-комунальні послуги;

споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.

Статтею 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" встановлено, що учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник. Виробник послуг може бути їх виконавцем. Особливими учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є балансоутримувач та управитель, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачем, виконавцем або виробником.

Відповідно до статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", споживач комунальних послуг зобов'язаний укласти договір та оплачувати спожиті комунальні послуги.

Пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону "Про житлово-комунальні послуги" обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить також з наступного.

Відповідно до пунктів 1, 7 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

При цьому, відповідно до частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Так, представники позивача та відповідача у судовому засіданні пояснили, що, фактично ними не було досягнуто згоди щодо строків оплати послуг, а отже, враховуючи положення частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України, позивачем було надіслано відповідачу претензію від 19.11.2014 № 2857 на суму 6 858 грн. 90 коп. (а.с.32-33).

Відповідачем на вказану претензію листом від 24.11.2014 № 3/66 було надано відповідь, в якій останній, зокрема, підтвердив наявність заборгованості з відшкодування комунальних послуг перед позивачем в сумі 6 858 грн. 90 коп., але посилався на неможливість погашення вказаного боргу, у зв'язку з відсутністю фінансування на вказані витрати (а.с.34-35).

Отже, фактично, вимоги позивача були залишені відповідачем без задоволення.

При цьому, у відповідності до статей 526, 530 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться та у встановлений строк.

Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Отже, з урахуванням положень частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України, враховуючи направлення позивачем вимоги щодо відшкодування відповідачем витрат на утримання орендованого майна та комунальних послуг в сумі 6 858 грн. 90 коп., строк виконання відповідачем зобов'язань по оплаті послуг, спожитих ним в період з 01.01.2013 по 31.12.2013 настав.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач взяті на себе зобов'язання по оплаті послуг у повному обсязі не виконав внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем у розмірі 6 858 грн. 90 коп., що підтверджується матеріалами справи та самим відповідачем у відзиві на позовну заяву та поясненнями у судовому засіданні.

Так, 14.07.2015 відповідач подав до суду заяву про визнання основного боргу у розмірі 6 858 грн. 90 коп., з приводу чого суд зазначає наступне.

Право відповідача визнати позов повністю або частково передбачено статтею 22 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно зі статтею 78 Господарського процесуального кодексу України визнання позову відповідачем викладається в адресованій господарському суду письмовій заяві, що долучається до справи. У разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

З огляду на те, що матеріалами справи підтверджується наявність заборгованості в сумі 6 858 грн. 90 коп., дії відповідача не суперечать законодавству, не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

З огляду на викладене, господарський суд приймає визнання відповідачем позовних вимог - основного боргу у розмірі 6 858 грн. 90 коп.

При цьому, відповідно до статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням визначених змістом зобов'язання умов (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно з пунктом 4 частини 3 статті 129 Конституції України, статті 33 та статті 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Доказів повної сплати орендних платежів за спірний період відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу сумі 6 858 грн. 90 коп., шляхом надання належних доказів, не спростував. Крім того, наявність боргу відповідачем визнано.

При цьому, щодо посилань відповідача на відсутність коштів, господарський суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідач є юридичною особою, а відповідно до статті 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

При цьому, суд відзначає, що на підставі укладеного договору між сторонами виникли господарські відносини, що регулюються нормами Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.

Так, статтею 1 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

Між тим, ані приписи Господарського кодексу України, ані норми Цивільного кодексу України не допускають привілейованого становища суб'єктів господарювання, які фінансуються за рахунок бюджету чи пов'язані із фінансуванням від третіх осіб, щодо відповідальності за порушення зобов'язань.

З огляду на викладене, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача основного боргу у розмірі 6 858 грн. 90 коп. визнаються судом обґрунтованими, документально підтвердженими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати на оплату судового збору покладаються на відповідача, як на сторону, з вини якої виник спір.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 1, 4-5, 33, 34, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з Комунального закладу "Дніпропетровська стоматологічна поліклініка № 2" Дніпропетровської обласної ради" (49000, м. Дніпропетровськ, вул. проспект Петровського, 47; ідентифікаційний код 01983950) на користь Комунального закладу "Дніпропетровська міська клінічна лікарня № 2" Дніпропетровської обласної ради" (49064, м. Дніпропетровськ, проспект Калініна, 53; ідентифікаційний код 01984607) - 6 858 грн. 90 коп. основного боргу, 1 827 грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Ю.В. Фещенко