Рішення

від 15.06.2011 по справі 44/149

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 44/149 15.06.11

За позовом:Заступника військового прокурора Київського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України До відповідача-1:Державного підприємства Міністерства оборони України „Управління капітального будівництва та інвестиційВ» Відповідача-2:Товариства з обмеженою відповідальністю „Українська інвестиційна компанія „ЕлітбудВ» Про: визнання недійсним договору Суддя Івченко А.М. (головуючий) ОСОБА_1 ОСОБА_2 Представники: Від прокуратури:ОСОБА_3, довіреність № 1831 від 11.05.2011 Позивача:ОСОБА_4, довіреність № 22/12/д від 05.01.2011 Відповідача-1:Не з'явився Відповідача-2:Не з'явився У судовому засіданні 15.06.2011 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Заступника військового прокурора Київського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до Державного підприємства Міністерства оборони України „Управління капітального будівництва та інвестиційВ» (надалі також -Відповідач-1, ДПМОУ „Управління капітального будівництва та інвестиційВ» ) та Товариства з обмеженою відповідальністю „Українська інвестиційна компанія „ЕлітбудВ» (надалі також -Відповідач-2) про визнання недійсним договору № 54 від 28.12.2004.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.02.2011 порушено провадження у справі № 44/149, розгляд справи призначено на 14.03.2011.Ухвалою суду від 14.03.2011 розгляд справи відкладено на 28.03.2011. Відповідно до ст. 77 ГПК України розгляд даної справи відкладався на 12.04.2011.Розпорядженням Голови Господарського суду міста Києва від 12.04.2011 справу № 44/149 передано на розгляд судді Івченко А.М. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.04.2011 розгляд справи було відкладено на 17.05.2011 та в подальшому на 24.05.2011. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.05.2011 призначено колегіальний розгляд справи у складі трьох суддів. Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 25.05.2011 визначено склад колегії: ОСОБА_5 (головуючий), ОСОБА_1, ОСОБА_2. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.05.2011 розгляд справи було відкладено на 15.06.2011.

У судове засідання 15.06.2011 з'явились представники від прокуратури та позивача, представники відповідача-1 та відповідача-2 у судове засідання не з'явились, про дату та час слухання справи були повідомлені належним чином. Представником позивача подано додаткові документи, які долучені судом до матеріалів справи.

Судом, у відповідності з вимогами ст. 81-1 ГПК України, складено протоколи судового засідання, які долучено до матеріалів справи.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, оглянувши у судовому засіданні оригінали документів, копії яких знаходяться у матеріалах справи, суд, -

ВСТАНОВИВ:

28.12.2004 між державним підприємством Міністерства оборони України „Управління капітального будівництва та інвестиційВ» та Товариством з обмеженою відповідальністю „Українська інвестиційна компанія „ЕлітбудВ» укладено угоду № 54 про пайову (дольову) участь у будівництві (надалі також - договір).

Предметом договору (п. 2.1.) стала дольова (пайова) участь сторін у будівництві житлового будинку на земельній ділянці орієнтовною площею 5,89 га, яка розташована за адресою: вул. ОСОБА_5 (Повітрофлотський проспект, 30), у Солом'янському районі м. Києва.

Згідно з п. 2.3. договору з метою реалізації будівництва об'єкту сторони приймають дольову (пайову) участь у будівництві шляхом внесення паїв.

За цим договором відповідач-2 (п. 2.3.1.) вносить пай у вигляді грошових коштів на фінансування робіт (послуг, витрат) по відведенню земельної ділянки, проектуванню та будівництву шляхом здійснення оплати за власний рахунок всіх робіт з будівництва об'єкту, а часткою відповідача-1 є пай у вигляді майнового права використання земельної ділянки шляхом надання цієї ділянки під будівництво об'єкту (п. 2.3.2.).

Пунктом 3.1. договору передбачено, що після введення об'єкту в експлуатацію відповідач-1 отримає частку в розмірі 25 % приміщень будинку, а відповідач-2 отримує частку в розмірі 75 % приміщень.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 121 Конституції України, одним із завдань прокуратури України є представництво інтересів громадян та держави в суді у випадках, визначених Законом.

Статтею 36-1 Закону України „Про прокуратуруВ» , встановлено, що представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист в суді інтересів громадян або держави у випадках, передбачених Законом. Однією з форм представництва є звернення до суду з позовними заявами про захист прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави.

Відповідно до резолютивної частини рішення Конституційного Суду України № 3-рп/99 від 08.04.1999, прокурори вправі звертатись до господарського суду з позовами в інтересах держави в особі органів державної влади.

Відповідно до Положення „Про Міністерство оборони УкраїниВ» , затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №1080 від 03.08.2006, Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, що уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Статтею 14 Закону України „Про Збройні Сили УкраїниВ» встановлено, що земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплене за військовими частинами, військовими навчальними закладами, організаціями та установами Збройних Сил України - є державною власністю, належить їм на праві оперативного управління та звільняється від усіх видів податків.

Органами, які здійснюють управління військовим майном, згідно зі ст. 2 Закону України „Про правовий режим майна у Збройних Силах УкраїниВ» , є Кабінет Міністрів України та Міністерство оборони України. При цьому, до компетенції Кабінету Міністрів України віднесено вирішення питань щодо забезпечення Збройних Сил України військовим майном, а також прийняття рішень щодо його вилучення і передачі міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади.

Міністерство оборони України, як центральний орган управління Збройних Сил України, здійснює відповідно до закону управління військовим майном, закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами Збройних Сил України, в тому числі, у разі їх розформування.

Згідно з ст.77 Земельного кодексу України землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Землі оборони можуть перебувати у державній та комунальній власності. Порядок використання земель оборони встановлюється законом.

Згідно з ст.1 Закону України „Про використання земель оборониВ» землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України (далі - військові частини).

Відповідно до ст.4 Закону України „Про використання земель оборониВ» військові частини за погодженням з органами місцевого самоврядування або місцевими органами виконавчої влади і в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, можуть дозволяти фізичним і юридичним особам вирощувати сільськогосподарські культури, випасати худобу та заготовляти сіно на землях, наданих їм у постійне користування.

Відповідно до ст.84 Земельного кодексу України до земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну власність, належать землі оборони, крім земельних ділянок під об'єктами соціально-культурного, виробничого та житлового призначення. До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі оборони.

Згідно з ст. 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Право постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають: а) підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності; б) громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об'єднання), установи та організації.

Відповідно до ст.95 Земельного кодексу України землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право: а) самостійно господарювати на землі; б) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію; в) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, ліси, водні об'єкти, а також інші корисні властивості землі; г) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; ґ) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.

Згідно з ст.96 Земельного кодексу України землекористувачі зобов'язані: а) забезпечувати використання землі за цільовим призначенням.

Відповідно до ст.122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради надають земельні ділянки у постійне користування юридичним особам із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Київська та Севастопольська міські державні адміністрації надають земельні ділянки із земель державної власності у постійне користування юридичним особам у межах їх територій для всіх потреб, крім випадків, визначених частиною сьомою цієї статті.

Згідно з ст.125, 126 Земельного кодексу України право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її користувачем документа, що посвідчує право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України.

З наведених правових норм вбачається, що до майна відносяться речі та майнові права і обов'язки, право користування земельною ділянкою є майновим правом. Майно, закріплене за військовими частинами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належить їм на праві оперативного управління. Землі оборони можуть перебувати виключно у державній власності, у певних випадках в комунальній власності, у приватній власності землі оборони перебувати не можуть. У постійне користування землі оборони в залежності від їх власності можуть надаватись виключно міськими радами або міськими державними адміністраціями лише підприємствам, установам, організаціям державної, комунальної власності та громадських організацій інвалідів України. Постійні користувачі земель оборони отримують право постійного користування після одержання державного акту, та повинні використовувати надані їм землі самостійно виключно за цільовим призначенням. Вони не мають права передавати отримані у постійне користування землі оборони у будь-який спосіб іншим особам, крім дозволення вирощувати сільськогосподарські культури, випасати худобу і заготовляти сіно, та лише за попереднім погодженням на це органів місцевого самоврядування або місцевих органів виконавчої влади і в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Дослідивши зміст спірного договору суд дійшов до висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є змішаним договором, який містить в собі елементи договору про сумісну діяльність та інвестиційного договору, які регулюються главою 77 Цивільного кодексу України, законом України „Про інвестиційну діяльністьВ» .

Відповідно до ч.1 ст.1130 Цивільного кодексу України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові.Згідно з ст.1132 Цивільного кодексу України за договором простого товариства сторони (учасники) беруть зобов'язання об'єднати свої вклади та спільно діяти з метою одержання прибутку або досягнення іншої мети.

Відповідно до ч.1 ст.1133 Цивільного кодексу України вкладом учасника вважається все те, що він вносить у спільну діяльність (спільне майно), в тому числі грошові кошти, інше майно, професійні та інші знання, навички та вміння, а також ділова репутація та ділові зв'язки.Згідно з абз.2 ч.1 ст.1134 Цивільного кодексу України внесене учасниками майно, яким вони володіли на підставах інших, ніж право власності, використовується в інтересах усіх учасників і є їхнім спільним майном.

Вказаними нормами передбачено, що за договором про спільну діяльність його учасники об'єднують свої вклади. Вкладом учасника може бути майно, в тому числі земельні ділянки, право користування цими ділянками, яке в цьому разі набуває статусу спільного майна (а не майна виключно державної чи комунальної власності) та вже використовуються в інтересах усіх учасників, що об'єднали свої вклади для досягнення спільної мети.

Як встановлено судом відповідач-2 не належить до підприємств державної та комунальної власності або громадських організацій інвалідів України.

Як встановлено судом вкладом Державного підприємства Міністерства оборони України „Управління капітального будівництва та інвестиційВ» у спільне зведення сторонами спірного об'єкта будівництва є право користування земельною ділянкою за адресою: м. Київ, Солом'янський район, проспект Повітрофлотський, 30 (вулиця ОСОБА_5), а відповідача-2 -грошові кошти на фінансування будівництва житлового будинку.

На час укладення спірного договору та на даний час, як достовірно встановлено судом, земельна ділянка за адресою: м. Київ, Солом'янський район, проспект Повітрофлотський, 30 (вулиця ОСОБА_5), право користування якої ДП МОУ „Управління капітального будівництва та інвестиційВ» за спірним договором зобов'язався надати для будівництва житлового будинку, відведена у тимчасове користування квартирно-експлуатаційній частині Київського військового округу та належить до земель оборони.

Зазначена обставина підтверджується:

- листом Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України, відповідно до якого земельна ділянка, що розміщена в м. Києві за адресою вул. ОСОБА_5 (проспект Повітрофлотський, 30) - військове містечко 29, площею 28,37 га -відведена на підставі рішення Київського міськвиконкому № 1027 від 10.08.1955. У листі зазначається, що земельна ділянки відноситься до земель оборони та перебуває на обліку Київського КЕУ.

- рішенням № 51 звуженого засідання виконкому Київської міської Ради депутатів трудящих від 31.08.1950 року „Про поновлення відведення та закріплення меж земельних ділянок військових містечок Київського гарнізону у Залізничному районі м. КиєваВ» . Цим рішенням Виконком поновив відведення земельних ділянок військових містечок міста Києва в межах, відповідно проекту Управління у справах Архітектури м. Києва від 27.04.1950 року і на умовах, що додаються до цього рішення, зокрема, наступного військового містечка: (п. 6.) Авіаційне містечко № 29, вул. Повітрофлотська № 44, площа біля 21 га, характеристика споруд -частково зруйновані окремі будови.

За встановлених обставин, враховуючи наведені правові норми, господарський суд м. Києва вважає, що ДП МОУ „Управління капітального будівництва та інвестиційВ» не мав права домовлятись про передачу військового майна у вигляді права користування земельною ділянкою будь-яким іншим особам, в тому числі у спільне користування. Більш того, ДП МОУ „Управління капітального будівництва та інвестиційВ» не мав права передавати право користування земельною ділянкою, в тому числі у спільне користування, особам приватного права, з іншою метою, ніж цільове призначення цієї земельної ділянки, та використовувати цю земельну ділянку в інтересах осіб приватного права, в тому числі у спільних інтересах, оскільки така земельна ділянка має використовуватись виключно для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, які дислокуються на території держави відповідно до завдань оборони, стратегічного плану застосування і завдань Збройних Сил України з урахуванням військово-адміністративного поділу території України та соціально-економічних умов районів дислокації.

Відповідно до ч.1 ст.203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Згідно з ч.1 ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно із ч.2 ст.20 Земельного кодексу України зміна цільового призначення земель проводиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Відповідно до п. б) ст.21 Земельного кодексу України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними угод щодо земельних ділянок.

Як встановлено судом у спірному договорі ДП МОУ „Управління капітального будівництва та інвестиційВ» зобов'язався внести у спільну діяльність вклад у вигляді передачі під будівництво права користування земельною ділянкою, яка відноситься до земель оборони та надана виключно для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, які дислокуються на території держави відповідно до завдань оборони, стратегічного плану застосування і завдань Збройних Сил України з урахуванням військово-адміністративного поділу території України та соціально-економічних умов районів дислокації. Отже, спірним договором ДП МОУ „Управління капітального будівництва та інвестиційВ» та відповідач-2 змінили цільове призначення вказаних земель, які відносяться до земель оборони, та не відводились уповноваженими органами для будівництва, експлуатації та обслуговування житлового комплексу з соціальною інфраструктурою.

Враховуючи все вищевикладене, господарський суд м. Києва вважає, що спірний договір суперечить вищенаведеним ст.3, 6, 14 Закону України „Про Збройні Сили УкраїниВ» , ст.1, 4 Закону України „Про використання земель оборониВ» , ст.ст. 20, 77, 84, 92, 95, 96, 122, 125, 126 Земельного кодексу України та ст.190, 1130, 1132, 1134 Цивільного кодексу України, а тому підлягає визнанню судом недійсним, а позов Заступника військового прокурора Київського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України задоволенню.

Також суд зазначає, що відповідно до ст.1 Закону України „Про інвестиційну діяльністьВ» інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект. Такими цінностями можуть бути кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери, рухоме та нерухоме майно (будинки. споруди, устаткування та інші матеріальні цінності), а також права користування землею, водою, ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права.

Спірний договір, у відповідності з яким відповідач-2 здійснює фінансування всього комплексу заходів, необхідних для проектування та здійснення будівництва будинку, відноситься також до договорів інвестиційної діяльності. За таких умов відповідачі, відповідно до вимог ст. 5 Закону України „Про інвестиційну діяльністьВ» , є суб'єктами інвестиційної діяльності.

Між тим, Указом Президента України „Про інвестування будівництва та придбання житла для військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімейВ» від 01.07.1993 №240/93 введено в дію відповідне Положення, яким запроваджено спеціальний механізм здійснення такого будівництва.

Згідно з п.3 Положення про інвестування будівництва та придбання житла для військовослужбовців Збройних Сил України погашення інвестицій інвесторам, зазначеним у п.1 цього Положення, виконується шляхом набуття ними у власність до 35 відсотків від загальної площі побудованого на інвестиційні кошти житла.

Порядок погашення інвестицій іншим інвесторам обумовлюється угодою (контрактом). Замовникам будівництва дозволено -Міністерствам та іншим центральним органам державної виконавчої влади, які мають військові формування, в окремих випадках збільшувати частку житла, яка передається у власність інвестора, до 50 відсотків.Отже, даною нормою Указу Президента України встановлена гранична частка житла, яка може бути передана інвестору в рахунок погашення інвестицій -до 50 відсотків.

Водночас, як встановлено судом, у спірному інвестиційному договорі сторони узгодили свої частки та порядок розподілу загальної площі об'єкту будівництва наступним чином: відповідачу-2 - 75 % загальної площі завершеного будівництвом об'єкту; відповідачу-1 - 25 % площі завершеного будівництвом об'єкту.

За цих обставин, господарський суд м. Києва вважає, що положення спірного договору суперечать п.3 Положення про інвестування будівництва та придбання житла для військовослужбовців Збройних Сил України, затвердженого Указом Президента України від 01.07.93р. №240/93, що є також підставою для визнання вказаного правочину недійсним.

Враховуючи, що про незаконність укладання оспорюваного договору військова прокуратура Київському гарнізону дізналась у ході проведення перевірки дотримання земельного законодавства при використанні земель Міністерства оборони України у серпні 2010 року, за таких обставин строк звернення до суду з вимогою про визнання недійсним з моменту укладання спірного договору був пропущений прокурором з поважних причин та згідно з ч. 1 ст. 53 ГПК України судом поновлюється.

Згідно положень ч. 3 ст. 49 ГПК України державне мито, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідачів в дохід бюджету. Витрати на інформаційне технічне забезпечення судового процесу при задоволенні позову покладаються на відповідачів в силу положень ч. 5 ст. 49 ГПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 33, 49, 80, 82-85 ГПК України, господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати недійсною угоду № 54 від 28.12.2004 про пайову (дольову) участь у будівництві об'єкту на земельній ділянці орієнтовною площею 5,89 га, яка розташована по вулиці ОСОБА_5 (Повітрофлотський проспект, 30) у м. Києві, укладена між Державним підприємством «Управління капітального будівництва та інвестицій»(04053, м. Київ, вул. Артема, 59; код 32001865) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Українська інвестиційна компанія «Елітбуд»(03150 м. Київ, вул. Представинська, 51, к. 204; код 33235421) з моменту її укладання.

3. Стягнути з Державного підприємства «Управління капітального будівництва та інвестицій»(04053, м. Київ, вул. Артема, 59; код 32001865) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення, в дохід Державного бюджету України 42 (сорок дві) грн. 50 коп. -державного мита, 118 (сто вісімнадцять) грн. 00 коп. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

4. Стягнути з Товариством з обмеженою відповідальністю «Українська інвестиційна компанія «Елітбуд»(03150 м. Київ, вул. Представинська, 51, к. 204; код 33235421) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення, в дохід Державного бюджету України 42 (сорок дві) грн. 50 коп. -державного мита, 118 (сто вісімнадцять) грн. 00 коп. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.

Судді Дата підписання повного тексту рішення 17.06.2011 ОСОБА_5 (головуючий) ОСОБА_1 ОСОБА_2