Рішення

від 10.07.2015 по справі 910/10102/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.07.2015Справа №910/10102/15

За позовом: товариства з обмеженою відповідальністю «ПОРШЕ ЛІЗИНГ УКРАЇНА»

до: 1. товариства з обмеженою відповідальністю «Креткорм»,

2. товариства з обмеженою відповідальністю «Ранголі»

про: стягнення 224 829,21грн.

та

за зустрічним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Ранголі"

до товариства з обмеженою відповідальністю "ПОРШЕ ЛІЗИНГ УКРАЇНА"

за участю третьої особи товариства з обмеженою відповідальністю "Креткорм", яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача

про визнання договору поруки припиненим

Суддя Шкурдова Л.М.

Представники :

Від позивача: не з'явився

Від відповідача 1: не з'явився;

Від відповідача 2: Корнієнко А.Г. (дов. №б/н від 01.01.15);

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Господарським судом розглядається справа 910/10102/15-г за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ПОРШЕ ЛІЗИНГ Україна» до 1. товариства з обмеженою відповідальністю «Креткорм», 2. товариства з обмеженою відповідальністю «Ранголі» про стягнення 224 829,21грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачами зобов'язань за договором про фінансовий лізинг №00003808 від 13/01/2012р. (надалі - Догові), а саме несвоєчасної сплати лізингових платежів.

Відповідач -2 проти позову заперечував та просив відмовити ТОВ «ПОРШЕ ЛІЗИНГ УКРАЇНА» у задоволенні заявлених вимог.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 24.04.2015 порушено провадження у справі №910/10102/15-г та призначено справу до розгляду на 26.05.2015.

26.05.2015 до Господарського суду м. Києва надійшла зустрічна позовами заява про визнання договору поруки припиненим, яка прийнята до сумісного розгляду з первісним позовом.

Відповідач за зустрічним позовом (позивач за первісним позовом) надав суду заперечення щодо зустрічного позову та зазначив про безпідставність та необґрунтованість вказаних позовних вимог.

У судовому засіданні 10.07.2015 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Порше лізинг Україна" вернулось до господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Креткорм" (відповідач 1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Ранголі" (відповідача 2) про стягнення солідарно основного боргу в сумі 53 875,58 грн., збитків в розмірі 141 701,55 грн., штрафу в сумі 3 567,97 грн., пені в розмірі 4 205,35 грн., 3% річних в сумі 1261,61 грн. та інфляційних втрат в розмірі 20 217,15 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення Товариством з обмеженою відповідальністю "Креткорм" умов договору №00003808 від 13.01.2012р. про фінансовий лізинг в частині внесення лізингових платежів у розмірі та строки, визначені правочином, що стало підставою для звернення до суду з розглядуваним позовом. Одночасно, позовні вимоги до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ранголі" обґрунтовано тим, що у відповідності до умов договору №00003808 від 13.01.2012р. відповідач2 зобов'язався солідарно нести відповідальність за невиконання лізингоодержувачем своїх обов'язків.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши всі представлені учасниками судового процесу докази, господарський суд встановив:

За змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

За змістом ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (ч.2 ст.1 Закону України "Про фінансовий лізинг").

Як свідчать матеріали справи, 13.01.2012р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Порше лізинг Україна" (лізингодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Креткорм" (лізингоодержувач) було укладено договір №00003808 про фінансовий лізинг, відповідно до умов якого лізингодавець придбаває об'єкт лізингу та передає його лізингоодержувачу на умовах лізингу, а лізингоодержувач користується предметом лізингу згідно умов договору.

У відповідності до договору №00003808 від 13.01.2012р. об'єктом лізингу є транспортний засіб VW CaddyGP Kombi 1/6 I TDI, 2011 року виробництва, шасі №WV2ZZZ2KCX083241.

За умовами преамбули до договору №00003808 від 13.01.2012р. вартість предмету лізингу становить 24 329 доларів США.

Строк лізингу за договором №00003808 від 13.01.2012р. визначається з дати підписання акту приймання-передачі лізингоодержувачем об'єкта лізингу та у відповідності до графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (п.п.12.1, 12.2 договору №00003808 від 13.01.2012р.).

З наявного в матеріалах справи графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (план відшкодування) вбачається, що останній лізинговий платіж підлягає сплаті 15.01.2017р.

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір №00003808 від 13.01.2012р. про фінансовий лізинг як належну підставу у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України для виникнення у позивача та відповідача 1 взаємних цивільних прав та обов'язків.

За своїм змістом та правовою природою укладений між сторонами правочин є договором фінансового лізингу, який підпадає під правове регулювання норм статті 292 Господарського кодексу України та Закону України "Про фінансовий лізинг". Одночасно, відповідно до ст.2 вказаного нормативно-правового акту відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг (ст.806-809), найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.2 ст.10 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингодавець зобов'язаний, зокрема, у передбачені договором строки надати лізингоодержувачу предмет лізингу у стані, що відповідає його призначенню та умовам договору.

У ст.11 вказаного нормативно-правового акту передбачено, що лізингоодержувач зобов'язаний прийняти предмет лізингу та користуватись ним відповідно до його призначення та умов договору.

Предметом договору лізингу може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками та віднесена відповідно до законодавства до основних фондів (ч.1 ст.807 Цивільного кодексу України та ст.3 Закону України "Про фінансовий лізинг").

За твердженнями позивача, які з боку відповідача 1 належними та допустимими у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказами не спростовані, на виконання умов договору №00003808 від 13.01.2012р. Товариством з обмеженою відповідальністю "Порше лізинг Україна" було передано, а Товариством з обмеженою відповідальністю "Креткорм" прийнято предмет лізингу, а саме транспортний засіб VW CaddyGP Kombi 1/6 I TDI, 2011 року виробництва, шасі №WV2ZZZ2KCX083241.

За приписами п.3 ч.2 ст.11 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.

У відповідності до умов п.6.1 договору №00003808 від 13.01.2012р. для експлуатації об'єкта лізингу лізингоодержувач виплачуватиме лізингодавцю лізингові платежі у відповідності до графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів, що являє собою невід'ємну частину контракту та графіку покриття витрат і виплати лізингових платежів. Щомісячний лізинговий платіж включає в себе: суму, яка відшкодовує частину вартості об'єкта лізингу; проценти; комісії; покриття витрат, пов'язаних з оплатою послуг та відшкодуванням, що підлягають сплаті (включаючи витрати на ремонт об'єкта лізингу, реєстраційні платежі, тощо).

У п.6.3 позивач та відповідач 1 погодились, що лізингові платежі, що підлягають виплаті за договором на користь лізингодавця, відображають справедливу вартість об'єкта лізингу та забезпечують отримання лізингодавцем очікуваної станом на дату виконання договору суми на основі діючого курсу обміну доларів США, встановленого Національним банком України або ПАТ «КБ Креді Агріколь», як буде обрано за рішенням лізингодавця станом на дату, коли кожен платіж підлягає сплаті. З цією метою лізингові платежі, страхові премії, а також будь-які інші платіжні зобов'язання, передбачені контрактом, розраховуються в доларах США на змінній основі та підлягають сплаті в українських гривнях за обмінним курсом вказаного вище банку, чинним на дату виставлення рахунку.

Як вказувалось вище, розмір, кількість та строк сплати лізингових платежів за договором №00003808 від 13.01.2012р. визначено у графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (план відшкодування).

Наразі, як свідчать матеріали справи, на оплату лізингових платежів у березні - жовтні 2014р. після проведення перерахунку суми лізингових платежів, визначених в доларах США у гривню у спосіб, визначений умовами спірного правочину, Товариством з обмеженою відповідальністю "Порше лізинг Україна" було виставлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Креткорм" рахунки на загальну суму 53 875,58 грн., а саме:

- на суму 6002,38 грн. рахунок № 00197147 від 03.03.2014;

- на суму 6428,72 грн. рахунок № 00197148 від 01.04.2014;

- на суму 6591,40 грн. рахунок № 00198597 від 05.05.2014;

- на суму 6709,21 грн. рахунок № 00204458 від 03.06.2014;

- на суму 6675,54 грн. рахунок № 00211306 від 02.07.2014.

- на суму 6967,26 грн. рахунок № 002177419 від 04.08.2014;

- на суму 7236,50 грн. рахунок № 00223815від 04.09.2014;

- на суму 7264,57 грн. рахунок № 00229927 від 01.10.2014, за вказанимми рахунками здійснення розрахунку суми відбувалось із застосуванням курсу дол.. США ПАТ «КБ «Креді Агріколь», як то передбачено умовами договору.

Проте, Товариством з обмеженою відповідальністю "Креткорм" свої грошові зобов'язання за договором №00003808 від 13.01.2012р. у частині внесення лізингових платежів, нарахованих за період з березня по жовтень 2014р., не виконано, в результаті чого у останнього утворилась заборгованість на загальну суму 53 875,58 грн.

У повідомленні №00003808 від 03.10.2014р., яке у відповідності до змісту поштового повідомлення №043660053310 було отримане відповідачем 1, позивач вимагав сплати заборгованості та повідомив Товариство з обмеженою відповідальністю "Креткорм" про відмову від договору та повернення транспортного засобу. У даному випадку право лізингодавця на відмову від договору в односторонньому порядку було обґрунтовано умовами п.12.6 укладеного між сторонами правочину та фактом неналежного виконання відповідачем 1 своїх грошових зобов'язань.

Вимога Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше лізинг Україна" про погашення заборгованості залишена Товариством з обмеженою відповідальністю "Креткорм" без задоволення.

Таким чином, з огляду на наведене вище, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше лізинг Україна" в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Креткорм" основного боргу є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше лізинг Україна" в частині стягнення з відповідача 1 збитків в розмірі 141 701,55 грн. господарський суд зазначає наступне.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, до означеної суми позивачем включено: 6000 грн. витрат на юридичне консультування та підготовку процесуальних документів у зв'язку з порушенням лізингоодержувачем своїх зобов'язань; витрати з відповідального зберігання транспортного засобу у розмірі 3600,00 грн. та компенсацію за дострокове припинення правочину у відповідності до умов п.12.9 укладеного між сторонами правочину в розмірі 132 101,55 грн.

За умовами п.12.9 договору №00003808 від 13.01.2012р. у разі припинення лізингу відповідно до пункту 12 договору лізингоодержувач сплачує Товариству з обмеженою відповідальністю "Порше лізинг Україна" будь-яку різницю між ринковою вартістю об'єкту лізингу, визначеною за оцінкою професійного оцінювача, та лізинговими платежами, що залишились не сплаченими.

За поясненнями заявника, така різниця становить 132 101,55 грн. Проте, за висновками суду, такі твердження заявника є доказово необґрунтованими. При цьому, суд виходить з наступного.

Згідно із ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.33 вказаного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

За приписами ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Ринковою вартістю колісного транспортного засобу є вартість, за яку можливе відчуження колісного транспортного засобу (його складників) на ринку подібного колісного транспортного засобу (його складників) на дату оцінки за договором, укладеним між покупцем та продавцем, після проведення відповідного маркетингу за умови, що кожна із сторін діяла із знанням справи, розсудливо і без примусу. Методика оцінки вартості колісних транспортних засобів затверджена Наказом №142/5/2092 від 24.11.2003р. Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України.

У наведеній методиці визначено, що основним підходом до визначення ринкової вартості колісного транспортного засобу є порівняльний підхід. Порівняльний підхід ґрунтується на аналізі цін продажу (пропозиції) колісного транспортного засобу, ідентичних або аналогічних оцінюваному на первинному чи вторинному ринках колісного транспортного засобу, з відповідним коригуванням, що враховує відмінності між об'єктом порівняння та об'єктом оцінки. Під первинним слід розуміти ринок нових колісних транспортних засобів, під вторинним - ринок колісних транспортних засобів, які були в користуванні. Для визначення вартості за порівняльним підходом використовуються статистично усереднені цінові дані колісного транспортного засобу, які були відчужені в Україні, за умов, що вони відповідають змісту поняття "ринкова вартість", зокрема ґрунтуються на даних ринку колісного транспортного засобу і зведені в довідниках, до яких висуваються вимоги щодо науковості, об'єктивності, об'ємності інформації. Найбільш вірогідним методом порівняльного підходу до оцінки колісного транспортного засобу є метод, заснований на аналізі цін ідентичних колісного транспортного засобу. За цим методом вартість визначається на базі середньої ціни продажу (пропозиції) ідентичного колісного транспортного засобу з відповідним строком експлуатації. Подальше коригування враховує різницю між пробігом, комплектністю, укомплектованістю, технічним станом об'єкта порівняння та об'єкта оцінки. У разі неможливості визначення вартості колісного транспортного засобу з урахуванням цін ідентичних колісних транспортних засобів допускається використання методу, заснованого на аналізі цін аналогічних транспортних засобів. За цим методом вартість колісного транспортного засобу визначається відповідно до цінових даних, аналогічних, але не ідентичних колісних транспортних засобів, з належним або скоригованим строком експлуатації. Подальше коригування вартості здійснюється шляхом врахування різниці між пробігом, комплектністю, укомплектованістю, технічним станом об'єкта порівняння та об'єкта оцінки. Коригування, які застосовуються в порівняльному підході, приймаються у вигляді коефіцієнта (відсотка) до середньої ціни колісного транспортного засобу або у вигляді грошової суми, що додається або вираховується з цієї ціни, а також комбінування зазначених засобів. Коригування вартості колісного транспортного засобу з причин різниці в пробігу здійснюється коефіцієнтом коригування ринкової вартості колісного транспортного засобу за величиною пробігу; з причин різниці технічного стану - процентом додаткового збільшення (зменшення) ринкової вартості колісного транспортного засобу залежно від умов догляду, зберігання, використання та ін.; з причин функціонального зносу колісного транспортного засобу - коефіцієнтом функціонального зносу; з причин особливостей економічного стану в різних регіонах України і різних країнах світу - коефіцієнтом ринку регіону та коефіцієнтом коригування вартості колісного транспортного засобу у країні придбання до його вартості в провідних країнах-експортерах. Вартість колісного транспортного засобу коригується відповідною грошовою сумою, яка враховує його комплектність, укомплектованість, наявність пошкоджень, які потребують відновлювального ремонту, відновлення і (чи) оновлення складників.

Тобто, з наведеного вбачається, що при визначенні ринкової вартості автомобіля застосовуються відповідні коефіцієнти, а середня ринкова ціна є лише базою для визначення вартості колісного транспортного засобу, яка з урахуванням його дійсних технічних характеристик (додаткового обладнання, пробігу) може бути суттєво зміненою.

Наразі, суд не приймає до уваги договір б/н від 22.12.2014р. купівлі-продажу/поставки бувшого у використанні автомобіля, на підставі якого після повернення лізингоодержувачем предмету лізингу, позивачем було відчужено об'єкт лізингу, як належний та допустимий доказ розміру ринкової вартості транспортного засобу, оскільки вартість транспортного засобу у вказаному правочині визначена за взаємною домовленістю сторін та може не відображати дійсної ринкової ціни автомобіля у розумінні Методики оцінки вартості колісних транспортних засобів. Будь-яких інших доказів визначення ринкової вартості предмету лізингу за спірним правочином матеріали справи не містять.

За таких обставин, враховуючи наведене вище, господарський суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Креткорм" 132 101,55 грн., як різниці між ринковою вартістю об'єкту лізингу та лізинговими платежами, що залишились не сплаченими, суд вважає доказово необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Слід зазначити, що згідно з умовами п.12.13 договору №00003808 від 13.01.2012р. у випадку припинення договору за ініціативи лізингодавця з підстав порушення лізингоодержувачем своїх зобов'язань, договір припиняється на десятий робочий день з дня надсилання письмового повідомлення стороною.

Одночасно, із матеріалів справи вбачається, що об'єкт лізингу було повернуто лізнгоодержувачем лізингодавцю, що підтверджується актом б/н від 15.10.2014р. приймання-передачі.

Відповідно до частини четвертої статті 653 ЦК України сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

За таких обставин позивач не має права вимагати оплати предмету лізингу, оскільки він в односторонньому порядку розірвав Договір, а відповідач в свою чергу повернув спірний предмет за договором лізингу. Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного суду України від 01.10.2013 №7/5005/2240/2012 та у розумінні положень статті 111-28 ГПК України є обов'язковою для застосування.

Позовні вимоги про стягнення збитків, що полягають у витратах за відповідальне зберігання транспортного засобу та оплату наданих юридичних послуг, господарський суд також вважає необґрунтованими з наступних підстав.

Відповідно до ст.224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Таким чином, з урахуванням вимог вказаної статті, відшкодування збитків є видом господарських санкцій, під якими розуміються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування котрих для нього настають несприятливі економічні наслідки. Одночасно, для учасника господарських відносин, який потерпів від правопорушення, відшкодування збитків є способом захисту його прав та законних інтересів.

За приписом ст.22 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування збитків, які їй було завдано в результаті порушення її цивільного права.

Збитками є:

- втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

- доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Одночасно, відповідно до ст.225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

- вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

- додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;

- неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;

- матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Відшкодування збитків є наслідком порушення зобов'язання. За таких обставин, можливість використовувати відшкодування збитків як засіб захисту порушених прав виникає у юридичних осіб із самого факту невиконання обов'язку, порушення цивільних прав.

Для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків необхідною є наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника і збитками, вина боржника. Відсутність хоча б одного з перелічених елементів, які утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за невиконання або неналежне виконання ним взятих на себе зобов'язань.

Відсутність хоча б одного з перелічених елементів, які утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за невиконання або неналежне виконання ним взятих на себе зобов'язань.

Наразі, заявником не представлено жодних належних та допустимих доказів, що саме транспортний засіб, який є предметом лізингу перебував на відповідальному зберіганні у ТОВ «Автосоюз». Так, надані до суду рахунки-фактури на оплату послуг відповідального зберігання не містять індивідуалізованих даних про транспортний засіб, що є предметом лізингу, а лише зазначено загальну кількість - 9 шт. Не обґрунтоване позивачем, також, понесення збитків у вигляді витрат на юридичні послуги, понесені в зв'язку з пред'явленням позову у даній справі, оскільки під час розгляду справи суд, відповідно до ГПК України відшкодовує тільки судові витрати, до яких відносяться зокрема витрати на послуги адвоката, збитки у вигляді витрат на юридичні послуги є предметом окремого позовного провадження.

Витрати сторін та інших учасників судового процесу в господарському суді, які пов'язані з розглядом справи не є збитками в розумінні статті 224 Господарського кодексу України та статті 22 Цивільного кодексу України, не входять до складу ціни позову і не можуть стягуватися під виглядом збитків.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, про відсутність обставин, з якими законодавець пов'язує можливість покладення обов'язку сплатити суму збитків саме на Товариство з обмеженою відповідальністю "Креткорм".

Звертаючись із позовом до суду, позивачем також заявлено до стягнення штраф в сумі 3 567,97 грн., пеню в розмірі 4 205,35 грн., 3% річних в сумі 1261,61 грн. та інфляційних втрат в розмірі 20 217,15 грн.

При цьому, господарський суд виходить з наступного:

Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ст.610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.

Згідно з ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

За приписами ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України).

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

У ч.4 ст. 231 Господарського кодексу України зазначено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Разом з тим, згідно зі ст.1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

За умовами п.8.2.1 договору №00003808 від 13.01.2012р. у випадку прострочення сплати платежу, лізингоодержувач сплачує пеню у розмірі 10% річних за кожен день прострочення до моменту виплати.

За прострочення внесення лізингових платежів за березень- жовтень 2014р. позивачем нараховано пеню на загальну суму 4 205,35 грн.

За приписами ст.253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

У ст.254 вказаного нормативно-правового акту визначено, що якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Відповідно до п.2.5 Постанови №14 від 17.12.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" пеня нараховуються починаючи з наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок, господарським судом встановлено, що обґрунтованим є стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Креткорм" пені в розмірі 4 205,35 грн.

За приписами ч.2 ст.549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

За умовами п.8.2.2 договору №00003808 від 13.01.2012р. у випадку прострочення сплати лізингових платежів лізингоодержувач сплачує штрафи за вимоги щодо сплати, надіслані лізиноодержувачем (нагадування про несплату): еквівалент 15 доларів США за першу вимогу, 20 доларів США за другу вимогу та 25 доларів США за третю вимогу.

За твердженнями заявника лізингодавцем було направлено на адресу відповідача вісім нагадувань щодо несплаченого платежу.

Керуючись умовами договору, за вказані нагадування заявником на підставі п.8.2.2 договору №00003808 від 13.01.2012р. нараховано штраф на загальну суму 3 567,97 грн.

Проте, належних доказів у підтвердження направлення на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "Креткорм" вказаних нагадувань матеріали справи не містять, а саме додані до матеріалів справи ксерокопії рекомендованих повідомлень не містять у собі інформації щодо того, яка саме кореспонденція відправлялась на адресу ТОВ «Креткорм», що свідчить про відсутність у суду підстав для стягнення з відповідача 1 штрафу на підставі п.8.2.2 договору №00003808 від 13.01.2012р.

За приписами ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи зі змісту позовної заяви за порушення лізингоодержувачем своїх грошових зобов'язань за договором №00003808 від 13.01.2012р. позивачем було нараховано 3% річних на суму 1 261,61 грн. та інфляційні втрати в розмірі 20 217,15 грн.

За наслідками проведення власного розрахунку судом встановлено, що за порушення грошових зобов'язань за договором №00003808 від 13.01.2012р. обґрунтованим є стягнення 3% річних в сумі 1 261,61 грн. та інфляційних втрат в сумі 20 217,15 грн.

Отже, враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше лізинг Україна" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Креткорм" про стягнення 3% річних та інфляційних втрат підлягають задоволенню на визначені вище суми.

Щодо вимог позивача про солідарне стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Креткорм" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Ранголі" заборгованості за договором №00003808 від 13.01.2012р. суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до статті 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель зобов'язується перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. (ст.554 Цивільного кодексу України).

У разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо (ч.1 ст.543 Цивільного кодексу України).

До поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, у тому числі й ті, що забезпечували його виконання (ст.556 Цивільного кодексу України).

Зі змісту зазначених норм випливає, що договір поруки не покладає на боржника якогось нового обов'язку, крім того, який він вже має перед кредитором по основному зобов'язанню, а лише створює ймовірність переходу прав та обов'язків останнього до поручителя у разі виконання ним зобов'язання, забезпеченого порукою.

Наразі, приписами чинного законодавства не передбачено окремих умов, які сторони повинні визначити та погодити під час укладання договору поруки.

За умовами договору №00003808 від 13.01.2012р. зобов'язання лізингоодержувача забезпечуються порукою Товариства з обмеженою відповідальністю "Ранголі".

У п.1 умов поруки за договором №00003808 від 13.01.2012р. між лізингодавцем та поручителем погоджено, що останній несе солідарну відповідальність за виконання всіх зобов'язань лізингоодержувача, що виникають у нього на підставі та у зв'язку з договором. Зобов'язання поручителя включають, окрім іншого, лізингові платежі, штрафні санкції та відшкодування збитків, що підлягають сплаті лізингоодержувачем.

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір №00003808 від 13.01.2012р. як належну підставу у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України для виникнення між позивачем та відповідачем 2 взаємних прав та обов'язків і забезпечення виконання відповідачем 1 своїх грошових зобов'язань за договором №00003808 від 13.01.2012р.

Отже, враховуючи наведені вище умови договору, позивачем і було заявлено позовні вимоги про солідарне стягнення заборгованості за договором №00003808 від 13.01.2012р. з боржника і поручителя.

За таких обставин, враховуючи наведене вище, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про солідарне стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Креткорм" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Ранголі" заборгованості в сумі 53 875,58 грн., пені в сумі 4 205,35 грн., 3% річних в розмірі 1 261,61 грн. та інфляційних втрат в сумі 20 217,15 грн. є правомірними та такими що підлягають задоволенню у викладених вище розмірах.

Щодо зустрічних позовних вимог ТОВ «Ранголі» про визнання договору поруки припиненим.

Перелік підстав припинення зобов'язань є вичерпним та відображений в ст.ст.599, 601, 604 609 Цивільного кодексу України.

За відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст.599 Цивільного кодексу України).

Статтею 559 Цивільного кодексу України передбачено підстави припинення саме зобов'язань з поруки. Зокрема, порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Порука припиняється, якщо після настання строку виконання зобов'язання кредитор відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником або поручителем. Порука припиняється у разі переведення боргу на іншу особу, якщо поручитель не поручився за нового боржника. Порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Таким чином, законодавець передбачив додаткові підстави припинення поруки, а саме: правила обмежувальних строків (шестимісячного та тривалістю в один рік), які вступають в дію, відповідно, лише у разі, якщо договором поруки не встановлено строк дії поруки, а основним договором не визначено строк виконання основного зобов'язання.

За твердженнями відповідача 2, контрагентами у договорі поруки не було визначено строку її дії, а отже, остання припиняється з урахуванням приписів ч.4 ст.559 Цивільного кодексу України, оскільки кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не звернувся до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ранголі".

Проте, за висновками суду, такі твердження відповідача 2 є безпідставникми та спростовуються наявними в матеріалах справи документами.

Пред'явленням вимоги до поручителя є як направлення, так і вручення йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору) (п.4.1.7 Постанови №1 від 24.11.2014р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з кредитних договорів").

За умовами поруки, що наведені у договорі №00003808 від 13.01.2012р., усі повідомлення поручителю надсилаються за адресою, вказаною у договорі. Повідомлення оформлюються в письмовій формі та доставляються, в тому числі, шляхом застосування поштового зв'язку. При цьому, у такому разі повідомлення вважається отриманим через 2 робочі дні з дати поштового відправлення.

У договорі №00003808 від 13.01.2012р. зазначено, що адресою поручителя є: 08324, Київська область, Бориспільський район, с.Гора, вул.Центральна, буд.21.

Як свідчать матеріали справи, саме на вказану адресу позивачем і було направлено вимогу №00003808 від 03.10.2014р. про погашення заборгованості за договором №00003808 від 13.01.2012р., що підтверджується поштовим повідомленням.

Суд зазначає, що твердження відповідача 2 щодо неотримання наведеної вимоги не свідчать про припинення поруки на підставі ч.4 ст.559 Цивільного кодексу України, оскільки наведеною нормою передбачено, що підставою припинення зобов'язань поручителя є саме не звернення кредитора, а ніяким чином не неотримання поручителем його вимоги.

Договір фінансового лізингу припинив свою дію у зв'язку із поверненням предмета лізингу 15.10.2014, з позовною заявою про стягнення заборгованості солідарно з боржника та поручителя позивач звернувся згідно з відбитком поштового штемпеля на конверті 16.04.2014, тобто у визначений законом шестимісячний строк із врахуванням ст.. 253 ЦК України.

Крім того, суд вважає за необхідне звернути увагу, що твердження відповідача 2 стосовно неможливості приймання факту подання позову до суду в якості направлення вимоги у розумінні ч.4 ст.559 Цивільного кодексу України є помилковими. При цьому, суд виходить з наступного.

Право на судовий захист передбачено й іншими статтями Конституції України. Так, відповідно до ст.8 Конституції України звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України, норми якої мають пряму дію та найвищу юридичну силу, гарантується. Частина 4 ст.13 Конституції України встановлює обов'язок держави забезпечити захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, в тому числі у судовому порядку. До таких суб'єктів належать, зокрема, юридичні особи та інші суб'єкти господарських відносин. Тобто, можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб'єктом правовідносин інших засобів правового захисту, у тому числі досудового врегулювання спору.

Крім того, за позицією Конституційного суду України, викладеною в рішенні №15-рп/2002 від 09.07.2002р. у справі за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Кампус Коттон клаб" щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України, випливає, що кожен із суб'єктів правовідносин у разі виникнення спору може звернутися до суду за його вирішенням. Суб'єктами таких правовідносин можуть бути громадяни, іноземці, особи без громадянства, юридичні особи та інші суб'єкти цих правовідносин. Зазначена норма, як і інші положення Конституції України, не містять застереження щодо допустимості судового захисту тільки після досудового врегулювання спору та неприпустимості здійснення правосуддя без його застосування.

Обов'язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Можливість використання суб'єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом. Виходячи з необхідності підвищення рівня правового захисту держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.

Право на судовий захист не позбавляє суб'єктів правовідносин можливості досудового врегулювання спорів. Це може бути передбачено цивільно-правовим договором, коли суб'єкти правовідносин добровільно обирають засіб захисту їхніх прав. Досудове врегулювання спору може мати місце також за волевиявленням кожного з учасників правовідносин і за відсутності у договорі застереження щодо такого врегулювання спору.

Таким чином, обрання певного засобу правового захисту, у тому числі, і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом обов'язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист.

З урахуванням викладеного положення частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

До того ж, суд звертає увагу відповідача 2 на позицію Верховного Суду України, яку наведено у постанові від 17.09.2014р. по справі №6-53цс14, стосовно того, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов'язання за договором може бути пред'явлено у судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто упродовж шести місяців із моменту настання строку погашення.

Виходячи з викладеного зустрічні позовні вимоги про визнання поруки припиненою задоволенню не підлягають.

Судовий збір згідно з приписами ст.49 Господарського процесуального кодексу України покладається на сторін пропорційно задоволеним вимогам за первісним позовом та на позивача за зустрічним позовом.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше лізинг Україна" - задовольнити частково.

Стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "Креткорм" (01015, м.Київ, Печерський район, вул.Старонаводницька, буд.13 б, ОФІС 305, ЄДРПОУ 32556336) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Ранголі" (08324, Київська область, Бориспільський район, село Гора, вул.Центральна, буд.21, офіс 10, ЄДРПОУ 35866777) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше лізинг Україна" (02152, м.Київ, Дніпровський район, проспект Павла Тичини, буд.1В, ЄДРПОУ 35571472) основний борг в сумі 53 875 (п'ятдесят три тисячі вісімсот сімдесят п'ять) грн 58 коп, пеню в сумі 4 205 (чотири тисячі двісті п'ять) грн 35 коп., 3% річних в розмірі 1 261 (тисяча двісті шістдесят одну) грн 61 коп, інфляційних втрат в сумі 20 217 (двадцять тисяч двісті сімнадцять) грн 15 коп., 1 591 (тисячу п'ятсот дев'яносто одна) грн 19 коп - витрат зі сплати судового збору.

В задоволенні решти первісних позовних вимог відмовити.

Видати наказ.

В задоволенні зустрічних позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Ранголі» відмовити.

та підписано 13.11.2014 року.

Суддя Л.М. Шкурдова

Повний текст рішення складено: 17.07.15р.