Рішення

від 15.07.2015 по справі 922/3372/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" липня 2015 р.Справа № 922/3372/15

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Погорелової О.В

при секретарі судового засідання Шевляковій К.М.

розглянувши справу

за позовом Приватного акціонерного товариства "Термолайф", м. Харків до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дом сварки", м. Харків про стягнення 13422,02 грн. за участю представників сторін:

позивача - Івлєва Н.М.

відповідача - не з'явився,

ВСТАНОВИВ:

Позивач - ПрАТ "Термолайф" у червні 2015 року звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до ТОВ "Дом Сварки" (відповідач), в якому просив суд стягнути з відповідача на свою користь суму основного боргу у розмірі 9334,53 грн., пеню у розмірі 140,40 грн. та 3% річних у розмірі 2120,09 грн. Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем взятих на себе зобов'язань, за усною домовленістю між сторонами, щодо поставки товару за замовленням позивача. Витрати по оплаті судового збору позивач просить суд покласти на відповідача.

Ухвалою суду від 09.06.2015 року було порушено провадження у справі та її розгляд був призначений на 23.06.2015 року об 11:20 год. Ухвалою суду від 23.06.2015 року розгляд справи був відкладений до 15.07.2015 року до 10:30 год.

Відповідач правом на участь представника у судовому засіданні 15.07.2015 року не скористався, причину неявки не повідомив, витребуваних судом документів не надав. Про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про що свідчить відмітка про направлення ухвали про призначення справи до розгляду за адресою, вказаною у позовній заяві. Проте ухвала суду повернута без вручення адресатові з позначкою поштового відділення "за закінченням терміну зберігання".

Як роз'яснив Вищий господарський суд України у Постанові Пленуму № 18 від 26 грудня 2011 року (з подальшими змінами та доповненнями) "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання. Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи, у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом цих норм, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Судом перевірено адресу відповідача та згідно з наданого витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, станом на 24.03.2015 року, місцезнаходження відповідача - 61140, м. Харків, пр. Гагаріна, 100, та саме на цю адресу судом надсилались процесуальні документи, а позивачем позовну заяву.

Згідно з частиною другою статті 4-3 ГПК України та статтею 33 ГПК України сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, суд має створити належні умови всім учасникам судового процесу для виконання ними вказаного обов'язку по доведенню своєї правової позиції. Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень, та надано достатньо часу для підготовки до судового засідання тощо. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. На думку суду, обставини справи свідчать про наявність у ній матеріалів достатніх для розгляду справи по суті та ухвалення законного і обґрунтованого рішення.

Присутній в судовому засіданні представник позивача підтримав позов у повному обсязі та просив суд його задовольнити.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Як встановлено судом та підтверджено фактичними даними, 06 грудня 2010 року між сторонами був укладений усний Договір поставки.

Відповідно до замовлень та рахунків-фактур відповідач мав поставити позивачеві обумовлений товар.

У відповідності зі статтею 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та статтею 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язку.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 ГК України).

Відповідно до частини 1 статті 181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до частини 7 статті 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 693 ЦК України передбачено, що якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Позивачем, 20 серпня 2011 року було сплачено відповідачу грошові кошти, що підтверджується платіжним дорученням №1608 від 04.04.2011 року, рахунком на оплату по замовленню № Х/Д-0001230 від 25 березня 2011 року на суму 750,52 грн.

Також, 20 серпня 2012 року позивачем було сплачено відповідачу грошові кошти, що підтверджується платіжним дорученням № 14256 від 19.06.2012 року, рахунком на оплату по замовленню № Х/Д-0002675 від 17 серпня 2012 року, виписаної податкової накладної № 121 від 20.08.2012 року на суму 4059,22 грн.

31 серпня 2012 року позивачем було сплачено відповідачу грошові кошти, що підтверджується платіжним дорученням № 14793 від 31.08.2012 року, рахунком на оплату по замовленню № Х/Д-0002695 від 21 серпня 2012року на суму 4636,14 грн.

Проте, обумовлений товар відповідачем не був поставлений позивачу.

За приписами п.2 ст. 693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

16 вересня 2014 року позивачем на адресу відповідача було направлено письмову претензію на суму 9334,53 грн. з вимогою повернути суму попередньої оплати сплачену позивачем. 25 вересня 2013 року лист з претензію, було вручено відповідачу, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення.

Втім, претензію відповідачем було проігноровано, сума попередньої оплати не повернута, що й стало підставою для звернення позивача до суду з цим позовом.

Частиною 1 статті 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Частиною 2 статті 530 ЦК України передбачено, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Станом на день розгляду справи в суді, відповідач суму попередньої оплати позивачеві не повернув та не надав суду жодних доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги в цій частині. Отже, відповідач визнається судом таким, що прострочив виконання зобов'язання з повернення позивачеві суми попередньої оплати у розмірі 9334,53 грн., а позовні вимоги в цій частині такими, що підлягають задоволенню.

Розглядаючи вимогу позивача про стягнення з відповідача пені у розмірі 140,40 грн. суд виходив з наступного.

У відповідності до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Відповідно до статті 611 цього ж кодексу у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовані Законом України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", положеннями якого встановлено, що за прострочку платежу, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін (ст. 1 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" (далі - Закон). Розмір пені, передбачений ст. 1 вищезазначеного Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня. Відповідно до статті 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно ч. 6 ст. 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У п. 2.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 року роз'яснено, якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом. Таким чином, в силу наведених положень законодавства, пеня може бути стягнута саме в разі, якщо така відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань передбачена договором (встановлена за згодою сторін) або встановлена спеціальним законодавчим актом.

Проте, як встановлено судом умовами договору, укладеного між сторонами, не передбачена можливість стягнення неустойки (пені), в зв'язку з чим суд відмовляє позивачу в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача пені у розмірі 140,40 грн.

Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача 2120,09 грн. 3% річних.

Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналіз зазначеної статті вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

Суд, перевіривши розрахунок позивача, період нарахування останнім вказаної суми 3% річних, дійшов висновку про те, що відповідний розрахунок є вірним, та відповідає нормам чинного законодавства, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 2120,09 грн. є такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по оплаті судового збору покладаються на обидві сторони, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України; ст. ст. 509, 525, 526, 530, 610, 611, 612, 625, 693 ЦК України; ст.ст. 179, 181 ГК України; ст. ст. 1, 4, 12, 32, 43, 44-49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Дом сварки" (61140, м. Харків, вул. Гагаріна, 100, код ЄДРПОУ 35243848) на користь Приватного акціонерного товариства "Термолайф" (61071, м. Харків, Карачівське шосе, 44, код ЄДРПОУ 34015182) - 9334,53 грн. основної заборгованості, 2120,09 грн. 3% річних та 1559,20 грн. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача пені у розмірі 140,40 грн. - відмовити.

Повне рішення складено 20.07.2015 р.

Суддя О.В. Погорелова