Постанова

від 14.07.2015 по справі 917/633/15

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" липня 2015 р. Справа № 917/633/15

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Медуниця О.Є., суддя Ільїн О.В., суддя Россолов В.В.

при секретарі Довбиш А.Ю.

за участю представників сторін:

позивача - Пасюк В.В. (довіреність №0216 від 16.02.2015 року),

відповідача - Червона О.В. (довіреність №10-75/3165 від 18.03.2015 року),

розглянувши апеляційну скаргу відповідача (вх.3291П/1-38) на рішення господарського суду Полтавської області від 19.05.2015 року

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Бовітус", м.Кременчук

до Публічного акціонерного товариства "Полтаваобленерго", м.Полтава

про стягнення грошових коштів,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ТОВ "Бовітус",, звернувся до господарського суду Полтавської області з позовною заявою про стягнення з відповідача 225915,26 грн. інфляційних втрат, 17141,52 грн. - 3% річних, 78444,17 грн. пені, у зв'язку із неналежним виконанням умов договору №37 від 01.02.2010 року.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 19.05.2015 року у справі № 917/633/15 (суддя Сірош Д.М.) позов задоволено.

Відповідач із вказаним рішенням місцевого господарського суду не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить вказане рішення скасувати в частині стягнення з відповідача 78832,10 грн. інфляційних нарахувань, 3% річних в сумі 1874,13 грн., пені в сумі 78444,17 грн. та прийняти в цій частині нове рішення, яким в позові відмовити.

Позивач надав суду відзив на апеляційну скаргу,в якому, зокрема, зазначає, що моментом виконання грошового зобов'язання відповідачем є дата зарахування коштів на рахунок позивача. При цьому, стягнення коштів за рішеннями суду у справах №917/388/14 та №917/1216/14 здійснювались у примусовому порядку органами державної виконавчої служби, у зв'язку з чим позиція відповідача про те, що днем оплати заборгованості є день стягнення грошових коштів з його рахунку на казначейські рахунки ВДВС є помилковою. Просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, апеляційну скаргу відповідача - без задоволення.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення позивача та відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

01.02.2010 р. між ТОВ "Бовітус" (виконавець) та ПАТ "Полтаваобленерго" (споживач) укладено договір № 37 на послуги постачання технічної води на Кременчуцьку ТЕЦ (далі-договір) (а.с. 15 -17).

Відповідно до розділу I договору виконавець зобов'язався надати споживачеві послуги постачання технічної води, а споживач зобов'язався розраховуватися за вищезазначені послуги на умовах, які визначені цим договором та чинним законодавством України.

Як зазначає позивач, починаючи із січня 2014 року відповідач припинив оплату наданих йому послуг з постачання технічної води на Кременчуцьку ТЕЦ, що стало підставою для звернення позивача до суду з двома позовами про стягнення з відповідача заборгованості.

ТОВ «Бовітус» звернувся до господарського суду Полтавської області з позовом до ПАТ «Полтаваобленерго», в якому просив суд стягнути з відповідача 2507635,05 грн. заборгованості, що виникла внаслідок неналежного виконання останнім умов укладеного 01.02.2010 року сторонами договору №37, з яких: 2464598,64 грн. основний борг за поставлену технічну воду у грудні 2013 року та січні-березні 2014 року, 7089,81 грн. 3% річних, 5224,12 грн. інфляційних втрат та 30722,48 грн. пені.

Рішенням господарського суду Полтавської області у справі №917/388/14 від 05 травня 2014 року (а.с.18) позовні вимоги ТОВ "Бовітус" задоволені частково. Стягнуто з ПАТ «Полтаваобленерго»:

1811584,18 грн. основного боргу за поставлену технічну воду у грудні 2013 року та січні-березні 2014 року;

42679,98 грн. пені за періоди: з 14.03.2014 р. по 15.04.2014 р.; з 14.03.2014 р. по 05.05.2014 р.; з 19.04.2014 р. по 05.05.2014 р.;

інфляційні втрати на загальну суму 41283,80 грн. за періоди: з 14.03.2014 р. по 15.04.2014 р.; з 14.03.2014 р. по 05.05.2014 р.

3 % річних в сумі 8406,07 грн. за періоди: з 14.03.2014 р. по 15.04.2014 р.; з 14.03.2014 р. по 05.05.2014 р.; з 19.04.2014 р. по 05.05.2014 р.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 24.06.2015 року вказане рішення залишено без змін.

Також ТОВ «Бовітус» звернувся до господарського суду Полтавської області з позовом до ПАТ «Полтаваобленерго», в якому просив суд стягнути з відповідача заборгованість, що виникла внаслідок неналежного виконання останнім умов укладеного сторонами договору №37 від 01.02.2010 року за період квітень-травень 2014 року.

Рішенням господарського суду Полтавської області у справі №917/1216/14 від 04 вересня 2014 року позовні вимоги ТОВ "Бовітус" задоволені повністю.

Стягнуто з ПАТ «Полтаваобленерго» суму заборгованості за отриманні послуги з поставки технічної води за період квітень - травень 2014 року в сумі 1050594,02 грн; інфляційні збитки нараховані за загальний період з 12 травня 2014 року по 28 серпня 2014 року в розмірі 33881,95 грн.; 3% річних нараховані за загальний період з 12 травня 2014 року по 28 серпня 2014 року в сумі 7987,97 грн.; пеню нараховану за загальний період з 12 травня 2014 року по 28 серпня 2014 року в розмірі 58016,56 грн.; інфляційні збитки нараховані на заборгованість, встановлену рішенням суду у справі № 917/388/14 за загальний період з 06 травня 2014 року по 28 серпня 2014 року в розмірі 90953,71 грн.; 3% річних нараховані на заборгованість, встановлену рішенням суду у справі № 917/388/14 за загальний період з 06 травня 2014 року по 28 серпня 2014 року в сумі 12050,83 грн.; пеню нараховану на заборгованість, встановлену рішенням суду по справі № 917/388/14 за загальний період з 06 травня 2014 року по 28 серпня 2014 року в розмірі 81786,05 грн. (а.с.22).

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 08 грудня 2014 року вказане рішення від 04 вересня 2014 року скасовано частково та прийнято нове рішення. Відмовлено в задоволенні позову в частині стягнення інфляційних нарахувань, 3% річних та пені. В решті оскаржуване рішення залишено без змін (а.с.27).

Постановою Вищого Господарського Суду України від 17 лютого 2015 року постанову Харківського апеляційного господарського суду від 08 грудня 2014 року скасовано та залишено без змін рішення господарського суду Полтавської області від 04 вересня 2014 року.

Як зазначає позивач, залишок заборгованості відповідача за послуги з постачання технічної води в період з грудня 2013 року по січень-березень 2014 року в сумі 512665,32 грн., що встановлена рішенням господарського суду Полтавської області у справі №917/388/14 в подальшому була стягнута Відділом державної виконавчої служби наступним чином: 03.09.2014 року на рахунок позивача перераховано 4187,53 грн., 29.09.2014 року позивачу перераховано 508477,79 грн., що підтверджується випискою ПАТ «Приватбанк» з особового рахунку позивача, (а.с.35).

Таким чином, на думку позивача, за період з 29.08.2014 року по 03.09.2014 року несплачений залишок боргу відповідача складав 512665,32 грн., а з 04.09.2014 року по 29.09.2014 року - 508477,79 грн.

Далі позивач зазначає, що залишок заборгованості відповідача за послуги з постачання технічної води в період з квітня по травень 2014 року в сумі 1050594,02 грн., що встановлена рішенням господарського суду Полтавської області у справі №917/1216/14 була стягнута Відділом державної виконавчої служби лише 27.02.2014 року, що підтверджується випискою ПАТ «Приватбанк» з особового рахунку позивача та платіжним дорученням №3021, яке проведено банком 27.02.2015 року (а.с.36, 37).

Враховуючи наведене, на думку позивача, несплачений борг відповідача за період з 29.08.2014 року по 27.02.2015 року складав 1050594,02 грн.

07.03.2015 року позивач направив відповідачу вимогу №1, в якій посилаючись на умови договору №37 від 01.02.2010 року та приписи глави 48 ЦК України про сплату у 7-ми денний строк 352767,42 грн. заборгованості (інфляційних втрат, пені та 3 % річних), яка виникла у зв'язку з несвоєчасним виконанням відповідачем зобов'язань за вказаним договором (а.с.38).

Відповідач отримав вказану вимогу 11.03.2015 року, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с.40).

Однак, як зазначає позивач, відповідач вимогу про сплату заборгованості не сплатив у добровільному порядку, що стало підставою для звернення до суду.

Позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги, посилається на приписи статей 549, 610, 625 ЦК України та пункт 5.2 укладеного сторонами договору, та просить суд стягнути з відповідача пеню в розмірі 78444,17 грн., інфляційні втрати в сумі 225915,26 грн. та 3 % річних в сумі 17141,52 грн. Також позовна заява містить вимогу про стягнення з відповідача витрат на послуги адвоката в сумі 28500 грн.

Відповідач проти позову заперечує та у відзиві на позовну заяву зазначає, що в процесі здійснення виконавчого провадження, грошові кошти в сумі 4187,53 були стягнуті з ПАТ «Полтаваобленерго» 18.08.2014 року, 508477,79 грн. стягнуто з відповідача 10.09.2014 року, 1050594,02 грн. сплачена відповідачем 15.02.2015 року, у зв'язку з чим не погоджується з періодами нарахування штрафних санкцій та наданим позивачем розрахунком заборгованості. Крім того, відповідач зазначає, що стягнення коштів на оплату послуг адвоката є занадто завищеними та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи. Аналогічні доводи містяться в апеляційній скарзі відповідача.

Судова колегія приймає до уваги наступне.

Згідно ст. 526 ЦК України, ст. 193 ГК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 ЦК України)

Відповідно до вимог статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п.4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Як свідчать матеріали справи, рішеннями суду у справі №917/1216/14 та у справі №917/388/14 стягнуто з відповідача пеню, 3 % річних та інфляційні втрати, нараховані до 28.08.2014 року.

Залишок заборгованості в розмірі 512665,32 грн. за рішенням господарського суду Полтавської області у справі №917/388/14 перераховано позивачу в процесі здійснення виконавчого провадження: 03.09.2014 року в сумі 4187,53 грн., 29.09.2014 року в розмірі 508477,79 грн., що підтверджується випискою ПАТ «Приватбанк» з особового рахунку позивача.

Отже, за наявності встановленого факту прострочення відповідачем грошового зобов'язання, судом першої інстанції правомірно задоволено позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 252,82 грн. (нараховану на суму заборгованості 512665,32 грн.) за період з 29.08.2014 року по 03.09.2014 року, а також інфляційних втрат в сумі 14745,86 грн. та 3% річних в розмірі 1086,61 грн. за період з 04.09.2014 року по 29.09.2014 року (нарахована на суму заборгованості 508477,79 грн.).

Крім того, залишок заборгованості відповідача в сумі 1050594,02 грн., що встановлений рішенням господарського суду Полтавської області у справі №917/1216/14 стягнуто Відділом державної виконавчої служби 27.02.2014 року, що підтверджується випискою ПАТ «Приватбанк» з особового рахунку позивача та платіжним дорученням №3021, яке проведено банком 27.02.2015 року (а.с.36, 37).

Таким чином, правомірним є стягнення з відповідача інфляційних втрат в сумі 211169,40 грн. та 3 % річних в розмірі 15802,09 грн. за період з 29.08.2014 року по 27.02.2015 року (нараховану на суму заборгованості 1050594,02 грн.).

З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача в загальній сумі 17141,52 грн. 3% річних та 225915,26 грн. інфляційних втрат.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з вимогами статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч.6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання…припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Перебіг вказаного періоду починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконано. Початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін (п.2.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Пунктом 5.2. договору №37 від 01.02.2010 року сторони передбачили, що у разі несвоєчасного виконання умов оплати споживач сплачує виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожний день прострочки.

Отже, стягнення пені у разі неналежного виконання взятих на себе зобов'язань покупця передбачено умовами укладеного сторонами договору та узгоджується з приписами чинного законодавства.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача 2106,84 грн. пені за період з 29.08.2014 року по 03.09.2014 року (нараховану на суму заборгованості 512665,32 грн.), 9055,08 грн. пені за період з 04.09.2014 року по 29.09.2014 року (нарахована на суму заборгованості 508477,79 грн.). Вказані нарахування здійснені на суму боргу, що встановлена рішенням господарського суду Полтавської області від 05.05.2014 року у справі №917/388/14.

Крім того, правомірним є стягнення з відповідача 25591,78 грн. пені за період з 29.08.2014 року по 12.11.2014 року (нарахування на суму боргу 491631,49 грн. за зобов'язаннями квітня 2014 року) та 41960,47 грн. пені за період з 29.08.2014 року по 12.12.2014 року (нарахована на суму боргу в розмірі 558962,53 грн. за зобов'язаннями травня 2014 року). Заборгованість, на яку здійснено нарахування вказаних сум підтверджена рішенням господарського суду Полтавської області від 04.09.2014 року у справі №917/1216/14.

Таким чином, загальна сума пені, що підлягає стягненню з відповідача становить 78444,17 грн.

В апеляційній скарзі відповідач зазначає, що заборгованість відповідача в сумі 4187,53 стягнута з ПАТ «Полтаваобленерго» 18.08.2014 року, 508477,79 грн. стягнуто з відповідача 10.09.2014 року, 1050594,02 грн. сплачено відповідачем 15.02.2015 року, у зв'язку з чим вважає періоди нарахування заявлених до стягнення сум неправомірними. Відповідач надав суду контррозрахунок розміру пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Таким чином, на думку відповідача, днем оплати заборгованості є день стягнення грошових коштів з його рахунку Державною виконавчою службою.

Колегія суддів не погоджується з такими твердженнями апелянта, оскільки моментом виконання грошового зобов'язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою (п.1.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 року «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).

Отже, враховуючи, що стягнення заборгованості здійснювалось у примусовому порядку Державною виконавчою службою, сам факт стягнення цих коштів з рахунку боржника на казначейські рахунки ВДВС не свідчить про сплату заборгованості. Моментом виконання зобов'язання зі сплати заборгованості відповідачем в даному випадку є дата зарахування коштів на рахунок позивача, що було здійснено 03.09.2014 року, 29.09.2014 року, 27.02.2014 року та підтверджується банківськими виписками з рахунку ТОВ «Бовітус» (а.с.35,36).

З огляду на викладене, доводи відповідача є необгрунтованими та не приймаються колегією суддів.

Крім того, в позовній заяві позивач просив суд стягнути з відповідача 28500 грн. витрат на оплату послуг адвоката. В обґрунтування своїх вимог позивач надав суду договір про надання правової допомоги між ТОВ «Бовітус» та адвокатом Пасюк В.В., ордер на надання правової допомоги №053638, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, акт виконаних робіт від 24.03.2015 року на суму 28500 грн., платіжне доручення №82 від 24.03.2015 року про сплату адвокатських послуг Пасюку В.В. в розмірі 28500 грн.

Рішенням господарського суду від 19.05.2015 року у даній справі заявлений розмір витрат зменшено на 50% та стягнуто з відповідача 14250 грн. витрат на послуги адвоката.

В апеляційній скарзі відповідач зазначає, що, враховуючи тривалість розгляду та складність справи, кількість судових засідань, в яких адвокат приймав участь, витрати на оплату послуг адвоката в розмірі 14250 грн. є завищеними та не відповідають фактичним обставинам справи

Колегія суддів враховує наступне.

За змістом ст.ст. 44 і 48 ГПК України, сума, сплачена за послуги адвоката, є складовою судових витрат і її розмір визначається в порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру".

Судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті у випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами. При цьому, формою отримання адвокатом винагороди за надання правової допомоги клієнту є гонорар, який повинен бути законним за формою і порядком внесення і розумно обґрунтованим за розміром. Фактори, які можуть бути враховані при визначенні обґрунтованого розміру гонорару визначені, зокрема, ст. 33 Правил адвокатської етики.

Статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Принцип «розумного обгрунтування» розміру оплати юридичної допомоги набуває конкретних рис через перелік певних факторів, що мають братись до уваги при визначенні розміру оплати - обсяг часу і роботи, що вимагається для адвоката, його адвокатський досвід, науково-теоритична підготовка, тощо.

У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат (п.6.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013 р.).

При вирішенні питання про розмір суми, яка підлягає відшкодуванню стороні за послуги адвоката, має бути врахована як ціна позову, яку вказав позивач у позовній заяві, так і критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката.

Витрати на правову допомогу відшкодовуються лише у тому випадку, якщо правова допомога реально надавалася у справі тими особами, які одержали за це плату. Самі лише докази укладення угоди про надання правової допомоги і її оплати не можуть бути підставою для відшкодування цих витрат, якщо адвокат в судових засіданнях участі не брав.

З матеріалів справи вбачається, що 02.03.2015 р. між ТОВ «Бовітус» та адвокатом Пасюк В.В. (свідоцтво №1420 від 25.06.2014 р.) укладено договір про надання правової допомоги. Згідно акту виконаних робіт від 24.03.2015 року вартість наданих за договором послуг складає 28500 грн. Платіжним дорученням №82 від 24.03.2015 року ТОВ «Бовітус» перерахував адвокату Пасюку В.В. 28500 грн. грошових коштів за виконані адвокатські послуги.

Колегія суддів приймає до уваги, що господарським судом вже розглянуті справи №917/633/15 та №917/1216/14 про стягнення з ПАТ «Полтаваобленерго» на користь ТОВ «Бовітус» заборгованості за договором №37 від 01.02.2010 року. Адвокат Пасюк В.В. був представником позивача під час розгляду вказаних справ.

Спір у даній справі виник між тими самими сторонами та пов'язаний з безпосередньо з вищенаведеними судовими рішеннями, оскільки позивач просить суд стягнути з відповідача 3% річних, пеню та інфляційній втрати, нараховані за період після прийняття судових рішень до фактичного їх виконання відповідачем в процесі здійснення виконавчого провадження.

Таким чином, підготовка матеріалів по даній справі не потребувала для адвоката Пасюка В.В. значних затрат часу для вивчення обставин справи.

Позивачем не доведено факту виготовлення адвокатом складних процесуальних документів, які потребують відповідних затрат часу.

Дана справа є не містить складних розрахунків, підготовка до її розгляду не потребує аналізу великої кількості доказів, законодавства, значних затрат часу та зусиль.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що сплачені витрати в сумі 28500 грн. порівняно з ціною позову та нескладністю справи, є неспіврозмірними та достатньо завищеними, а тому розумним розміром витрат на послуги адвоката для даної справи є 14250 грн., які і стягнули з відповідача у складі судових витрат.

Разом із тим доводи апелянта про надмірну ціну за послуги адвоката не можуть бути прийняті судовою колегією до уваги, оскільки позивачем повністю доведено і обґрунтовано витрати за послуги адвоката, зокрема, договором про надання правової допомоги від 02.03.2015 року, платіжним доручення №82 від 24.03.2015 року про сплату 28500 грн. витрат на адвокатські послуги.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків господарського суду Полтавської області.

Приймаючи до уваги всі наведені обставини в їх сукупності, судова колегія дійшла висновку, що під час розгляду справи господарським судом першої інстанції фактичні обставини справи встановлені на основі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки суду відповідають обставинам справи та їм надана правильна юридична оцінка, прийняте рішення відповідає нормам чинного законодавства та підстав для його скасування не вбачається.

В апеляційній скарзі відповідач просив суд повернути з Державного бюджету України зайво сплачений судовий збір в розмірі 92,90 грн.

Колегія суддів враховує, що відповідно до ст. 7 Закону України "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Як визначено у п. 5.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21 лютого 2013 року N 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", питання про повернення сплаченої суми судового збору вирішується господарським судом за результатами розгляду відповідних матеріалів. Про таке повернення зазначається в резолютивній частині судового рішення, яким закінчується розгляд справи по суті (при цьому в його мотивувальній частині наводяться підстави повернення сум судового збору згідно із Законом).За необхідності відповідний процесуальний документ виготовляється у двох примірниках (оригіналах), один з яких залишається у матеріалах справи, а інший надсилається особі, яка сплатила судовий збір до Державного бюджету України.

Як свідчать матеріали справи, відповідач оскаржує рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача 78832,10 грн. інфляційних нарахувань, 3% річних в сумі 1874,13 грн., пені в сумі 78444,17 грн., 14250 грн. адвокатських послуг, всього - 173400,40 грн.

Таким чином, судовий збір за подання апеляційної скарги складає 1734 грн.

Відповідачем сплачено 1827 грн. судового збору за подання апеляційної скарги, що підтверджується платіжними дорученнями №0000526890 від 21.04.2015 року, №0000526889 від 21.04.2015 року, №0000526891 від 21.04.2015 року.

Враховуючи, що відповідачем судовий збір був сплачений у розмірі більшому, ніж встановлено законом, сума судового збору у розмірі 93 грн. підлягає поверненню відповідачу.

Колегія суддів дійшла висновку про повернення відповідачу зайво сплаченого платіжним дорученням №0000526891 від 21.04.2015 року судового збору у розмірі 93 грн. з Державного бюджету України.

Керуючись статтями 99, 101, 102, п. 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Полтавської області від 19.05.2015 року у справі №917/633/15 залишити без змін.

Повернути Публічному акціонерному товариству "Полтаваобленерго" (36022, м. Полтава, вул. Старий Поділ, 5, код ЄДРПОУ 00131819) зайво сплачений платіжним дорученням №0000526891 від 21.04.2015 року судовий збір у розмірі 93 грн. з Державного бюджету України.

Дана постанова набирає законної сили з дня її підписання і може бути оскаржена протягом 20 днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови по справі №917/633/15 підписано 17.07.2015 року.

Головуючий суддя Медуниця О.Є.

Суддя Ільїн О.В.

Суддя Россолов В.В.