Постанова

від 14.07.2015 по справі 922/4872/14

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" липня 2015 р. Справа № 922/4872/14

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Сіверін В. І., суддя Терещенко О.І. , суддя Бондаренко В.П.

при секретарі Новіковій Ю.В.

за участю представників сторін:

позивача - Кварацхелія Г.Е., за довіреністю від 20.01.2015р. №08-11/194/2-15;

відповідача -Логінов А.О., за довіреністю від 13.07.2015р. №5/2015.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Акстар", м. Харків (вх. №3361Х/1-18)

на рішення господарського суду Харківської області від 08.12.2014р.

у справі № 922/4872/14

за позовом Харківської міської ради, м. Харків

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Акстар", м. Харків

про внесення змін до договору оренди землі

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 08.12.2014р. у справі №922/4872/14 ( суддя Шарко Л.В.) позовні вимоги задоволено повністю; внесено зміни до договору оренди землі від №82101/05 від 17.08.2005р. шляхом визнання договору про зміну до вказаного договору оренди землі укладеним у редакції позивача; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Акстар" на користь Харківської міської ради 1218,00 грн. витрат по сплаті судового збору. Оскаржуване рішення місцевого господарського суду з посиланням на статтю 653 Цивільного кодексу України та статтю 188 Господарського кодексу України мотивоване ухиленням відповідача від укладання додаткової угоди до договору оренди землі стосовно зміни розміру орендної плати.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Акстар" з рішенням суду першої інстанції не погодилось та звернулось до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 08.12.2014р. у справі №922/4872/14 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі. В обґрунтування своєї правої позиції апелянт зазначає, що діючим законодавством України не передбачено внесення змін до договору оренди землі з підстав затвердження нормативної грошової оцінки землі. Крім того, зазначає, що місцевим господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення не встановлено наявність підстав для зміни розміру орендної плати у договорі через його невідповідність встановленому законом розміру.

Автоматизованою системою документообігу Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу (справу) призначено для розгляду судді-доповідачу Терещенко О.І.

Розпорядженням секретаря судової палати №1 Харківського апеляційного господарського суду для розгляду даної справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Сіверін В.І., суддя Терещенко О.І., суддя Бондаренко В.П.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 19.06.2015р. (колегія суддів у складі: головуючий суддя Сіверін В.І., суддя Терещенко О.І., суддя Бондаренко В.П.) прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено до розгляду на 14.07.2015р.

09.07.2015р. від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишити без змін. (вх.№10459). В обґрунтування своєї правової позиції зазначає, що сторони при укладанні договору передбачили можливість внесення змін до договору, а оскільки орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є регульованою ціною, то законодавча зміна граничного розміру цієї плати визначена підставою для перегляду розміру орендної плати, встановленої умовами договору.

Представник відповідача у судовому засіданні 14.07.2015р. підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі та просив її задовольнити.

Представник позивача заперечував проти задоволення апеляційної скарги, з підстав наведених у відзиві на апеляційну скаргу.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача та відповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, колегія суддів встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 17.08.2005р. між Харківською міською радою (орендодавець) та товариством з обмеженою відповідальністю «Акстар» (орендар) укладено договір оренди землі, відповідно до умов якого орендодавець на підставі рішення ХХХV сесії Харківської міської ради ІV скликання від 27.04.2005р. №78/05 «Про надання фізичним та юридичним особам земельних ділянок для будівництва (реконструкції) та подальшої експлуатації об'єктів» надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення - землі промисловості, яка знаходиться за адресою: м. Харків, пр. Московський, ріг вул. Сімнадцятого Партз'їзду, загальною площею 0,4999 га.

Пунктом 8 даного договору сторони погодили, що договір укладено на період будівництва до 01.12.2007року, на період експлуатації до 01.12.2030 року.

Відповідно пункту 9 даного договору, розмір орендної плати в місяць становить: 2005рік - 1912,44 грн., 2006рік - 2815,54 грн., з 2007року - 5312,34 грн., з 01.12.2007р. - 16086,68 грн.

Відповідно до п.13 даного договору, розмір орендної плати переглядається у разі: а) зміни умов господарювання, передбачених договором, б) зміни розмірів земельного податку, підвищення цін, тарифів, в) внаслідок інфляції - щорічно, г) погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини орендаря, що підтверджено документами.

Пунктом 36 даного договору передбачено, що зміна умов договору здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо змін умов договору спір розв'язується у судовому порядку.

Рішенням Харківської міської ради від 03.07.2013р. №1209/13 затверджено технічну документацію з нормативної грошової оцінки земель міста Харкова станом на 01.01.2013р.

Згідно п.1.1. вказаного рішення затверджено базову вартість одного квадратного метра земель міста Харкова у сумі 291,18 грн., яка отримана на підставі витрат на освоєння і облаштування території міста станом на 01.01.2013 та підлягає в подальшому індексації в порядку, встановленому законодавством України.

Пунктом 2 рішення встановлено, що це рішення вводиться в дію з моменту оприлюднення в установленому порядку, а нормативна грошова оцінка земель міста Харкова станом на 01.01.2013р. застосовується з 01 січня 2014 року.

Попередня вартість 1 кв. м землі у місті Харкові була визначена станом на 01.01.2007р. на підставі рішення Харківської міської ради від 25.12.2007р. № 335/07 "Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель м. Харкова станом на 01.01.2007р.", рішень Харківської міської ради від 27.02.2008р. № 42/08 "Про затвердження "Положення про впровадження нормативної грошової оцінки земель м. Харкова станом на 01.01.2007р." та була введена в дію з 01.03.2008р.

Пунктом 5 зазначеного рішення Департамент земельних відносин Харківської міської ради зобов'язано попередити всіх землекористувачів (орендарів) земельних ділянок, реєстрація яких у Державному земельному кадастрі не здійснена, про необхідність приведення розміру плати за землю відповідно до вимог чинного законодавства.

Рішенням Харківської міської ради від 19.12.2012р. №960/12 затверджено Порядок оформлення договорів оренди землі у місті Харкові.

Відповідно до п.16.4 вказаного Порядку, зміни до договору оренди землі, пов'язані зі зміною розміру орендної плати, оформлюються додатковою угодою до договору оренди землі. Розмір орендної плати, передбачений договором оренди землі, підлягає перегляду у випадку, також зміни нормативної грошової оцінки землі.

Пунктом 36 вказаного договору оренди землі сторони погодили, що зміна умов договору здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору спір розв'язується у судовому порядку.

Як встановлено місцевим господарським судом, Департаментом земельних відносин Харківської міської ради підготовлено та направлено рекомендованим поштовим відправленням проект додаткової угоди до договору оренди землі з листами пропозиціями, проте відповідач додаткову угоду не підписав.

Зазначене вище стало підставою для звернення позивача до господарського суду Харківської області з відповідним позовом, в якому останній просив прийняти рішення, яким внести зміни до договору оренди землі від 17.08.2005р. №82101/05 шляхом визнання укладеною додаткової угоди до вказаного договору оренди землі у редакції позивача.

08.12.2014року господарським судом Харківської області прийнято оскаржуване рішення, з підстав наведених вище.

Перевіривши матеріали справи, правильність їх юридичної оцінки та застосування місцевим господарським судом норм законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Предметом позову у даній справі є матеріально - правова вимога про внесення змін до договору оренди землі шляхом визнання укладеною додаткової угоди до вказаного договору в редакції позивача.

Норма ст.30 Закону України "Про оренду землі" так само передбачає, що зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку.

Порядок зміни та розірвання договору визначено частинами 2-5 названої ст.188 ГК України. В підсумку цитовані норми права встановлюють правило згідно якого зміна договору можлива лише у двох випадках: або добровільно за згодою сторін, або примусово у разі, якщо обов'язок внести зміни прямо передбачений законом або договором.

З урахуванням ст. 4-3 та ст. 33 ГПК України (судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень) колегія суддів зазначає, що обов'язок по доведенню існування в законі чи договорі обов'язку відповідача внести зміни у спірний договір оренди земельної ділянки покладений на позивача.

Проте, в даному випадку цей тягар доказування позивачем не витриманий. Доказів існування обов'язку відповідача укласти спірну додаткову угоду до відповідного договору оренди землі не надано.

Норми права, на які посилається позивач в обґрунтування своєї правової позиції (ст.ст. 651, 653, 654 ЦК України, ст.ст. 179, 188, 193 ГК України, ст.ст. 15, 18 Закону України "Про оцінку земель", ст. 30 Закону України "Про оренду землі" та інші) містять правила, котрі регулюють загальні засади зміни та розірвання договорів, загальні засади відносин пов'язаних із платою за землю. Жодна з норм, вказаних позивачем, не містить прямого припису про обов'язковість зміни умов договору оренди землі в частині розміру орендної плати в разі прийняття орендодавцем рішення про затвердження нової нормативної грошової оцінки переданих в оренду земель.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про оренду землі" відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Відповідно до статті 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно з частиною 1 статті 15 Закону "Про оренду землі" однією з істотних умов договору оренди землі є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

За змістом частин 1, 2 статті 21 Закону України "Про оренду землі" орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності. Відповідно до частини 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, визначених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Частиною 1 ст. 23 Закону України "Про оренду землі" встановлено, що, орендна плата за земельні ділянки, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, переглядається за згодою сторін.

Згідно ч. 2 ст. 284 Господарського кодексу України, умови договору оренди зберігають свою силу на весь строк дії договору, а також у разі якщо після його укладення законодавством встановлено правила, що погіршують становище орендаря.

В пункті п.2.19 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" від 17.05.2011р. №6 роз'яснено, що оскільки орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є регульованою ціною, то законодавча зміна граничного розміру цієї плати може бути підставою для перегляду розміру орендної плати, встановленої умовами договору.

Так, пунктом 13 договору оренди сторони погодили перелік випадків за настання яких переглядається розмір орендної плати. Це: а) зміна умов господарювання, передбачених договором; б) зміна розмірів земельного податку, підвищення цін, тарифів; в) внаслідок інфляції - щорічно; г) погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини орендаря, що підтверджено документами; д) в інших випадках, передбачених законом.

Наведений перелік випадків носить вичерпний характер. Такої підстави, як зміна нормативної грошової оцінки землі в ньому не передбачено. До "іншого випадку, передбаченого законом" це також не відноситься, оскільки, як зазначалось вище, чинним законодавством України також не передбачено зміну нормативної грошової оцінки землі в якості обов'язкової підстави для зміни розміру орендної плати за землю.

Таким чином, в даному випадку позивач просить врегулювати в договорі відносини, які вже врегульовані нормативними актами, при чому просить зробити це у інший спосіб, ніж це передбачено цими актами, що є неприпустимим з огляду на положення ч.2 ст.6 ЦК України, згідно з якою сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами.

Отже, всупереч вимог ст. 4-3 та ст. 33 ГПК України, позивач не надав доказів на підтвердження наявності підстав зміни розміру орендної плати з числа тих, що названі у пункті 13 спірного договору.

Крім того, позивачем також не доведено, що в даному разі мають місце або зміна умов господарювання, або зміна розмірів земельного податку, підвищення цін, тарифів тощо.

Також, колегія суддів зазначає, що п.5. договору оренди землі визначена нормативна грошова оцінка землі, проте, документів, на підставі яких визначена така оцінка позивач не надав, доказів на підтвердження того, що оцінка встановлена у договорі згідно саме наданих позивачем довідок до суду позивачем також не надано та не міститься у матеріалах справи.

Приписами статті 1 Закону України "Про оцінку земель" встановлено, що нормативно-грошова оцінка земельних ділянок - капіталізований рентний дохід із земельної ділянки, визначений за встановленими і затвердженими нормативами.

Відповідно до частини 5 статті 5 Закону України "Про оцінку земель", нормативна грошова оцінка земельних ділянок використовується для визначення розміру земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Згідно зі статтею 18 Закону України "Про оцінку земель" нормативна грошова оцінка земельних ділянок, розташованих у межах населених пунктів незалежно від їх цільового призначення, проводиться не рідше ніж один раз у 5 - 7 років.

Такі обставини, а саме відсутність документально підтверджених даних про розмір земельного податку, котрий існував на час укладення договору, роблять неможливим порівняння первісного і сучасного розмірів земельного податку, та, в підсумку, унеможливлюють висновок про його, податку, зростання.

Отже, приходячи до висновку про невідповідність спірної додаткової угоди вимогам Закону, колегія суддів враховує також те, що умови, які позивач просить суд змінити, відносяться не тільки до тих, зміна яких допускається пунктом 13 відповідного договору оренди землі, а саме пункт 9 "розмір орендної плати", а й до інших пунктів, зміна яких ні пунктом 13, ні іншими пунктами договору або Закону не передбачена.

Також, позивач просить суд змінити пункт 9 договору збільшивши ставку орендної плати. При цьому жодних нормативно обґрунтованих пояснень та доказів з яких причин відповідач зобов'язаний погодитись із новою збільшеною ставкою орендної плати, або з яких причин (на підставі яких саме правових норм) суд може зобов'язати відповідача сплачувати орендну плату за новою ставкою позивач не наводить.

Таке збільшення ставки орендної плати є істотною зміною умов договору. Разом з тим, підставами для такої зміни позивач вказує не істотну зміну об'єктивних обставин, котрі не залежать від волі сторін договору (що було б допустимо в разі зміни умов договору в порядку ст.652 ЦК України), а рішення однієї зі сторін договору - позивача Харківської міської ради, котра в односторонньому порядку затвердила нові ставки орендної плати у місті Харкові, вже після укладення спірного договору оренди землі.

Посилання позивача на те, що орендна плата за землю державної та комунальної власності є регульованою ціною не спростовують наведеного висновку, адже державне регулювання розміру орендної плати, як зазначалось вище, здійснюється на стадії укладання договору, а не на стадії його виконання. Ні Закон України "Про ціни та ціноутворення", ні Господарський кодекс України (ст.191, зокрема) не передбачають можливості зміни в односторонньому порядку цін у вже укладених договорах в обхід загального порядку змін умов договору, встановленого ч.1 ст.651 ЦК України, ст. 188 ГК України.

У відповідності до ч.4 ст.179 ГК України, при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі, в т.ч. типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови. Конкретизувати умови означає визначити ті умови договору, які мають змінюваний характер в залежності від конкретних умов відповідних правовідносин (стосовно договору оренди земельної ділянки, наприклад, це місцезнаходження, цільове призначення, площа та якісні характеристики земель, перелік, характеристика і стан лінійних споруд, інших об'єктів інфраструктури, у тому числі доріг, наявність обмежень, ставка та розмір орендної плати, строк дії договору тощо).

В даному ж випадку позивач, пропонуючи умови договору, котрих немає у типовому договорі оренди землі, який затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 30.03.2004р. N220 "Про затвердження Типового договору оренди землі", насправді просить не конкретизувати, а змінити і доповнити умови типового договору, що прямо суперечить забороні на відступ від умов типового договору, встановленій ч.2 ст. ЦК України та ч.4 ст.179 ГК України.

Так, зокрема, в Типовому договорі оренди землі, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 30.03.2004р. N220, а саме в вичерпному переліку підстав для перегляду розміру орендної плати відсутні пропоновані позивачем у спірній додатковій угоді умови щодо зміни розміру орендної плати у разі "зміни нормативної грошової оцінки землі" (див. п. 13).

Отже, невідповідність таких пропонованих позивачем умов договору типовому договору оренди землі, затвердженому самим позивачем, Харківською міською радою, не може бути прийняте до уваги, оскільки рішення органів місцевого самоврядування не можуть суперечити нормативним актам центральних органів державної влади.

Конституція України (ст.19) встановлює, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Згідно п.3 ч.1 ст. 3 ЦК України однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору. Статтею 627 ЦК України (свобода договору) встановлено наступне. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

До загальних принципів господарювання відноситься свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом, заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини (ст.6 ГК України).

Відповідно ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і не господарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями (ч.1 ст. 179 ГК України).

У відповідності до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Згідно ст.ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ч.1 ст.193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Положеннями ч.1 ст.651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Із цими положеннями кореспондується норма ч.1. ст.188 ГК України, якою також встановлено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди спір вирішується в судовому порядку.

Порядок зміни та розірвання договору визначено частинами 2-5 названої ст. 188 ГК України.

Отже, норми права встановлюють правило згідно якого зміна договору можлива лише у двох випадках: або добровільно за згодою сторін, або примусово у разі, якщо обов'язок внести зміни прямо передбачений законом або договором.

Колегія суддів зазначає, що умовами договору оренди землі сторони не погодили права позивача на внесення змін до договору оренди в частині збільшення розміру орендної плати в односторонньому порядку на підставі відповідного рішення органу місцевого самоврядування, за відсутності законодавчої зміни ставок земельного податку, що свідчить про безпідставність вимог позивача про внесення змін у договір.

Таким чином, уклавши договір оренди земельної ділянки Харківська міська рада набула статусу сторони договору та взяла на себе зобов'язання за договором оренди земельної ділянки, погодивши відповідний розмір орендної плати, змінити який за відсутності передбачених умовами договору та законом підстав для цього не можливо.

Колегія суддів погоджується з доводами апелянта про те, що спірний договір оренди землі між позивачем та відповідачем укладено 10.06.2005 року, а отже до набрання чинності Порядку затвердженого рішенням Харківської міської ради від 19.12.2012 року №960/12.

На даний час, актами Харківської міської ради не визначено порядок оформлення та укладання додаткових угод до договорів оренди землі, які були укладені до 01.01.2013 року, тобто до набрання чинності Порядку оформлення договорів землі у місті Харкові, затвердженого рішенням Харківської міської ради від 19.12.2012 року №960/12.

Враховуючи відсутність Порядку оформлення договорів оренди землі в місті Харкові, який би діяв стосовно договорів оренди укладених до 01.01.2013 року, застосування рішення 26 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 25.09.2013 року №1269/13 "Про затвердження "Порядку впровадження нормативної грошової оцінки земель міста Харкова станом на 01.01.2013р." до спірних правовідносин оренди землі є неможливим.

Колегія суддів зазначає, що норми права, на які посилається позивач у позові містять правила, які регулюють загальні засади зміни та розірвання договорів, загальні засади відносин пов'язаних із платою за землю, проте жодна з норм, вказаних позивачем, не містить прямого припису про обов'язковість зміни умов договору оренди землі в частині розміру орендної плати в разі прийняття орендодавцем рішення про затвердження нової нормативної грошової оцінки переданих в оренду земель.

Так само немає таких приписів про обов'язкову зміну розміру орендної плати і в нормах Податкового кодексу України, на які також посилається позивач.

Статтями 288, 289 ПК України передбачено, що розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди з урахуванням нормативної грошової оцінки (річна сума платежу не може бути меншою 3 відсотків нормативної грошової оцінки та не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки). Проте, наведене правило стосується саме встановлення розміру орендної плати, а не її зміни, тобто ці норми застосовуються під час укладання договору, а не протягом його виконання.

Стаття 289 ПК України, яка передбачає індексацію нормативної грошової оцінки земель також не містить жодного припису, який би давав підстави для висновку про те, що індексація нормативної грошової оцінки автоматично означає необхідність збільшення розміру орендної плати пропорційно збільшенню розміру нормативної оцінки землі.

Колегія суддів зазначає, що матеріали справи не містять документально підтверджених даних про розмір земельного податку, який існував на час укладення договору, що призводить до неможливості порівняти первісний і сучасний розмір земельного податку.

А тому, немає підстав щодо висновку про зростання розміру земельного податку.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що звернення позивача до суду щодо внесення змін до договору в судовому порядку є передчасним, позивачем не дотримано вимог Порядку оформлення договорів оренди землі у місті Харкові, затвердженого рішенням Харківської міської ради від 29.12.2012 р. № 960/12, рішення 25 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 03.07.2013 р. № 1209/13 "Про затвердження "Технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Харкова станом на 01.01.2013р.", рішення 25 сесії Харківської міської ради від 25.09.201З р. № 1269/13 "Про затвердження "Порядку впровадження нормативної грошової оцінки земель міста Харкова станом на 01.01.201З р.".

На підставі викладеного, позивачем не доведено обставин, на які він посилається, як на підставу своїх позовних вимог (існування обов'язку відповідача щодо укладення спірної додаткової угоди про зміну розміру орендної плати за договором оренди землі) та не доведено відповідність пропонованої додаткової угоди вимогам Закону, а відтак позовні вимоги є безпідставними, такими, що не ґрунтуються на Законі, а отже не підлягають задоволенню.

Приписами статті 32 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з статтею 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ч.1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Отже, колегія суддів приходить до висновку, що господарський суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи та дійшов висновків, які не відповідають фактичним обставинам справи, а тому рішення господарського суду Харківської області від 08.12.2014 року у справі №922/4872/14 підлягає скасуванню, з прийняттям нового рішення, яким в задоволенні позову слід відмовити повністю, розподіливши господарські витрати відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

Натомість, доводи, викладені в апеляційній скарзі є обґрунтованими, такими, що підтверджуються матеріалами справи та підлягають задоволенню.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 99, 101, ч. 2 ст. 103, ч.ч. 1, 2 ст. 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Акстар", м. Харків задовольнити.

Рішення господарського суду Харківської області від 08.12.2014р. у справі №922/4872/14 скасувати та прийняти нове рішення.

В задоволенні позову відмовити повністю.

Стягнути з Харківської міської ради, м. Харків (майдан Конституції, 7, м. Харків, 61200, код 04059243, р/р 35417005032986 в ПАТ "Укрсоцбанк", МФО 300023) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Акстар", м. Харків (проспект Московський, 266, м. Харків, 61003, код ЄДРПОУ 33119806) 609,00 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Доручити господарському суду Харківської області видати відповідний наказ.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складений 20.07.2015р.

Головуючий суддя Сіверін В. І.

Суддя Терещенко О.І.

Суддя Бондаренко В.П.