Ухвала

від 14.07.2015 по справі 3/331/07-ап-13/164/10-ап

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

01029, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 5

УХВАЛА

Іменем України

14.07.2015 № К/800/17197/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченко В.П., суддів: Голубєвої Г.К., Сіроша М.В., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргуДержавної податкової інспекції у Комунарському районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області на постановуДніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13.05.2014 у справі №3/331/07-АП-13/164/10-АП за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Ідея, технологія, реалізація «Інвентор» доДержавної податкової інспекції у Комунарському районі м. Запоріжжя Запорізької області ДПС проскасування податкових повідомлень-рішень,- ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Ідея, технологія, реалізація «Інвентор» звернулося до суду із адміністративним позовом, у якому просило скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Комунарському районі м. Запоріжжя від 14.12.2006 №0000952302/0, від 26.02.2007 №0000952302/1 та від 15.05.2007 №0000952302/2.

Постановою Господарського суду Запорізької області від 30.01.2013 у задоволенні позову відмовлено. Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13.05.2014 у даній справі, скасовано постанову Господарського суду Запорізької області від 30.01.2013 та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено, визнано протиправними і скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Комунарському районі м. Запоріжжя №0000952302/0 від 14.12.2006, №000095232/1 від 26.02.2007 та №0000952302/2 від 15.05.2007, якими визначено суму податкового зобов'язання у розмірі 213127,50 грн., з яких 142085 грн. за основним платежем та 71042,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Не погоджуючись з рішеннями суду апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким залишити в силі рішення суду першої інстанції, оскільки вважає, що постанову було прийнято з порушенням норм матеріального права.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для відхилення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що податковим органом проведено виїзну планову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2003 по 30.06.2006, за результатами якої складено акт №2098/23-02/13611410 від 04.12.2006 про порушення позивачем пп.пп.7.2.3, 7.2.4 п. 7.2, пп. пп.7.4.1, 7.4.5 п.7.4, пп. 7.5.4 п. 7.5 ст.7, п. 9.8 ст.9 Закону України «Про податок на додану вартість», у зв'язку з чим занижено податок на додану вартість на загальну суму 142085 грн.

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що підставою для висновків акту перевірки про наявність порушень була встановлена в ході перевірки безпідставність включення позивачем до податкового кредиту суми сплаченого податку на додану вартість по господарським операціям з ТОВ «Дом-Брок» та з ПП «Сізіф Буд Луг», у зв'язку з припиненням та анулюванням свідоцтв цих юридичних осіб.

На підставі вказаного акту відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення №0000952302/0 від 14.12.2006, яким визначено суму податкового зобов'язання (з урахуванням фінансових санкцій) у розмірі 213127,50 грн.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що первинні документи контрагентів позивача були виписані без законних підстав та не є первинними документами у розумінні приписів Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», з огляду на анулювання свідоцтв платника ПДВ, внаслідок чого не можуть підтверджувати здійснення господарських операцій та бути підставою для проведення обліку господарських операцій.

Задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відповідачем не доведено наявність порушень позивачем податкового законодавства, а тому відсутні законні підстави для визначення йому податкових зобов'язань, з чим погоджується судова колегія касаційної інстанції, виходячи з наступного.

У пункті 1.3 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» платника податку визначено як особу, яка згідно із цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем.

Згідно з пунктом 10.2 статті 10 того самого Закону платники податку, визначені у підпунктах «а», «в», «г», «д» пункту 10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

Податкові зобов'язання з ПДВ у відповідності до положень Закону України «Про податок на додану вартість» визначаються сальдовим методом, який передбачає необхідність врахування як надходжень сум податку разом із вартістю товарів (послуг), що поставляються платником податку, так і витрат цього платника на сплату сум ПДВ у складі ціни товарів (послуг), що придбані ним з метою використання у господарській діяльності (пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 цього Закону).

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 зазначеного Закону не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Згідно вимог підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Проведення господарських операцій суб'єкта господарювання, за змістом статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Згідно частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність. Таким чином первинні документи по відображенню господарчих операцій є основою для податкового обліку.

Відповідно до підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Згідно пункту 9.8 статті 9 Закону України «Про податок на додану вартість» реєстрація осіб як платників податку на додану вартість діє до дати її анулювання.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» у разі, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, були внесені до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коди вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за несплату податків продавцем та/або порушення ним правил здійснення господарської діяльності.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що реальність господарських операцій позивача з ТОВ «Дом-Брок» та з ПП «Сізіф Буд Луг» при виконанні договорів №23 від 24.06.2005 та б/н від 28.03.2005 з постачання вугілля, підтверджується первинними документами податкового обліку.

Судами були досліджені всі первинні документи (податкові та видаткові накладні, актами приймання передачі продукції/товарів, платіжними дорученнями на оплату товару) та встановлено дотримання позивачем спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум, віднесених до податкового кредиту, а також реальне виконання сторонами укладених правочинів.

А також встановлено, що керуючись положеннями пунктів 7.4, 7.5 Закону України «Про податок на додану вартість», позивачем сформовано податковий кредит на підставі виданих контрагентами податкових накладних та сплачено вартість послуг з ПДВ. На час здійснення господарських операцій ТОВ «Дом-Брок» та ПП «Сізіф Буд Луг» були зареєстровані у встановленому законодавством порядку.

З огляду на викладене, колегія суддів касаційної інстанції вважає правильним висновок суду апеляційної інстанції, який, встановивши реальність операцій та факт взаєморозрахунків між позивачем та його контрагентами, не знайшов підстав вважати неправомірним формування позивачем податкового кредиту на підставі розрахунків, проведених за наслідками господарських операцій з ТОВ «Дом-Брок» та з ПП «Сізіф Буд Луг».

Враховуючи вищенаведене, судова колегія касаційної інстанції погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, не спростованими доводами касаційної скарги, про те, що спірні податкові повідомлення-рішення є такими, що не ґрунтуються на нормах закону, а тому вони підлягають скасуванню. За таких обставин та з урахуванням вимог частини 3 статті 2, частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності законних підстав для задоволення позову.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суд повно встановив обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надав їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного судового рішення судом апеляційної інстанції були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до пункту 3 статті 220 1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваного судового рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 220 1 , 223, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Комунарському районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області відхилити.

2. Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13.05.2014 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя В.П.Юрченко Судді Г.К.Голубєва М.В.Сірош