Постанова

від 06.07.2006 по справі а-17/146

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

А-17/146

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул.Шевченка 16, м.Івано-Франківськ, 76000, тел. 2-57-62

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 липня 2006 р.   Справа № А-17/146   

За позовом:           Івано-Франківського обласного відділення  Фонду соціального захисту інвалідів, м.Івано-Франківськ, вул.Гуцульська, 9

до відповідача: Приватного підприємства  "КП Прут", м. Коломия, Івано-Франківської області, вул. Василя Стуса,12.

про:стягнення 1256  грн. 25 коп.

                                                                    Суддя   Неверовська Л.М.                                                                                  

                                                                  При секретарі судового засідання  Нестеренко А.В.

Від позивача:   

Представники:

Від позивача:Юхменко Д.М. - представник, (довіреність №01-195/718 від 15.06.2006 року ),(паспорт серія СС №216805 виданий Тисменицьким РВ УМВС України в Івано-Франківській області від 05.08.1997 року).  

Від відповідача:          Клим"юк М.М. - головного бухгалтера , (довіреність №2  від  06.07.2006 року).

Учасник судового засідання:

Суть спору: подано позов про стягнення 1256  грн. 25 коп.

          Позивач позов підтримав, позовні вимоги мотивовані наступними обставинами.                                         Згідно наявного у справі статистичного звіту відповідача за 2005 р.: середньооблікова чисельність працюючих становила 8 осіб, чисельність інвалідів, які повинні були працювати (4%) повинна була становити –1 особу, відповідач не створив робоче місце і не працевлаштував  інваліда, не перерахував до Фонду штрафні санкції за нестворення і непрацевлаштування 1 інваліда. Наведені обставини, на думку позивача, є підставами для звернення з позовом.

          Відповідач проти позову заперечив, посилаючись на те, що  на підприємстві внаслідок відсутності достатньої кількості замовлень працівники працюють на умовах неповного робочого дня, а отже середньоблікова чисельність в еквіаленті повної зайнятості становить 5 чоловік, а збільшувати кількість робочих місць немає потреби. Однак при здачі звітності було заокруглено штатні одиниці до цілого та відображено середньооблікову чисельність  в кількості 8 осіб,  а тому інваліди  не працевлаштовувались, а отже  підстав для  створення робочих місця  для інвалідів і сплати штрафних санкції до Фонду не має.

          Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

          Стаття 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", в редакції, чинній на час спірних правовідносин, (далі - Закон) встановлює для підприємств (об'єднань), установ і організацій (далі - підприємства) норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.

          Відповідальність за незабезпечення зазначених нормативів відповідно до частини другої статті 19 Закону покладається на керівників підприємств. А в разі, коли кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, то відповідальність покладається на підприємства у вигляді щорічної сплати штрафних санкцій, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на підприємстві за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом (частина перша статті 20 Закону). Для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності та господарювання, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір штрафних санкцій за робоче місце, не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (об'єднанні), у відповідній установі, організації.

          Положенням про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів (далі - Положення), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.95 N 314, визначено, що робоче місце інваліда - це окреме робоче місце або ділянка виробничої площі на підприємстві (об'єднанні), в установі та організації незалежно від форм власності та господарювання, де створено необхідні умови для праці інваліда (пункт 1); робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда (пункт 3); підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів (пункт 5).

          Разом з тим, частиною першою статті 18 Закону передбачено, що працевлаштування інвалідів здійснюється органами Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України, місцевими радами, громадськими організаціями інвалідів.

          Також пунктом 10 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.95 р. N 314, із змінами та доповненнями, (далі - Положення) визначено, що працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.

          Обов'язок такого працевлаштування виникає у вказаних органів лише після виконання підприємствами приписів п. 14 Положення, а саме поінформування державної служби зайнятості та місцевих органів соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів.

          Судом встановлено що середньооблікова чисельність працівників на підприємстві відповідача у 2005 р. складала 8 осіб, відповідно норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів становив 1 особу- інваліда. Однак фактично жодного інваліда на підприємстві відповідача не працювало, будь-яких доказів щодо інформування вищевказаних державних органів про готовність та наявність можливості працевлаштування  інвалідів на своєму підприємстві суду не надано.

Відповідно до наказу Державного комітету статистики України “Про затвердження форми державної статистичної звітності з питань зайнятості інвалідів” від 10.01.2002 р. N 49, чинного на час спірних правовідносин, чисельність інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно 4-відсотковому нормативу (рядок 03 Розділу І Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів), визначається в цілих одиницях.

Згідно форми № 10-ПІ  державної –статистичної звітності “Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів” за 2005 рік середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу відповідача  становить 8 осіб (рядок 01). Цей показник визначається, відповідно до п. п. 3.3.1 - 3.3.3 Інструкції із статистики чисельності працівників, зайнятих у народному господарстві, затвердженої наказом Мінстату України від 07.07.1995 р. N 171 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 07.08.1995 р. за N 287/823 (далі –Інструкція). Чисельність інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно 4-відсотковому нормативу (рядок 03), визначається, виходячи з показника рядка 01, тобто за аналогією повинна працювати 1 особа - інвалід.

Отже, в даному випадку норматив створення робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, для відповідача становить 1 особу при середньообліковій  чисельності  працівників —8 осіб.

Відповідач не подав суду документальних доказів, на підставі яких можна зробити висновок про те, що середньооблікова кількість штатних працівників в 2005 році становила 5 осіб, а отже не довів суду обгрунтованість заперечень проти позову.

          Як вбачається з поданого звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005 рік, норматив, відповідно до приписів ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 24.01.2006 року, для працевлаштування інвалідів в 2005 році для  Приватного підприємства "КП - Прут" становив 1 особу (4%), але не було працевлаштовано жодного інваліда.  Відповідач вважає, що не  повинен створювати робочі місця для інвалідів і сплачувати штрафні санкції до Фонду, в зв"язку з чим не створював робочи місця і відповідно не повідомляв відповідні органи. У звіті про зайнятість та працевлаштування інвалідів, що міститься в матеріалах справи, відсутні дані щодо наявності будь-яких вільних робочих місць.

          Також, у Звіті про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005 рік, що подавався відповідачем до Івано-Франківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів у рядку 03 "Чисельність інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно 4-відсотковому нормативу, осіб" стоїть прочерк.

          Отже, відповідач навіть не визначив собі норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у 2005 р. Тобто жодних заходів щодо створення таких робочих місць ним не вживалося.

          В той же час, факт відсутності вакансій для працевлаштування унеможливлює виконання компетентними органами вимог ст. 18 Закону.

          Враховуючи те, що відповідач не створив умов для можливості працевлаштування інвалідів, не виконав норматив створення робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у 2005 р., а отже суд дійшов висновку про наявність підстав для  стягнення штрафних санкцій за одне незайняте інвалідом робоче місце у 2005 році.

          Наказом Державного комітету статистики України від 06.07.98 р. N 244, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17.07.98 р. за N 464/2904, затверджено форми державної статистичної звітності з питань працевлаштування й зайнятості населення та інструкції щодо їх заповнення. Зокрема, підприємства, установи і організації щомісячно в повному обсязі подають державній службі зайнятості інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) за формою N 3-ПН "Звіт про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках".

          Згідно вказаного нормативно-правового акта дані про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів проставляються у графі 4 (з графи 2). При цьому, наявність вільних робочих місць (вакантних посад) зазначається щодо кожної категорії громадян (інваліди, пенсіонери, учні або студенти) окремо під певними шифрами.

          Відповідач таких звітів не подавав.

          З метою встановлення всіх фактичних обставин, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, ухвалою від 21.06.2006 р. суд витребовував у відповідача: докази створення робочих місць  для працевлаштування інвалідів; докази, що свідчать про те, що   відповідач повідомляв про цю кількість органи працевлаштування інвалідів; якщо названі органи були повідомлені, то чи направлялись інваліди для працевлаштування і, відповідно, з чиєї вини направлені інваліди не були працевлаштовані або їм було відмовлено в працевлаштуванні на вакантні посади, проте вищевказані докази не були подані суду відповідачем.

          Аналіз наведених положень чинного законодавства України дає підстави для висновку про те, що виконанню відповідними органами обов'язку працевлаштовувати інвалідів повинно передувати вжиття підприємством необхідних заходів для забезпечення такого працевлаштування, до яких належать, зокрема, створення в установленому порядку робочих місць у межах нормативу та інформування названих органів про наявність таких вакантних посад для інвалідів.

          Відповідно до статті 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Крім зазначених у частині другій цієї статті господарських санкцій, до суб'єктів господарювання за порушення ними правил здійснення господарської діяльності застосовуються адміністративно-господарські санкції.

          Нормами статті 218 Господарського кодексу України встановлено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

          Тобто вказаною нормою визначена міра відповідальності за недотримання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, у вигляді штрафних санкцій.                               Отже,  підприємства зобов'язані виконувати норматив робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, а в разі його невиконання - сплачувати штрафні санкції.

          Враховуючи те, що відповідач не створив умов для можливості працевлаштування інвалідів, не виконав норматив створення робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у 2005 р.,  суд дійшов висновку про наявність підстав для  стягнення штрафних санкцій за одне незайняте інвалідом робоче місце у 2005 році в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві.

               З  огляду на викладене, позов про стягнення 1256 грн. 25 коп. підлягає  задоволенню.

                    Керуючись ст.ст. 124, 129 Конституції України, Законом України “Про основи соціальної захищеності інвалідів і Україні”, п.п. 5, 6, 7 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, ст.ст.158-167, ч.4 ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України,  суд

п о с т а н о в и в :

          позов задоволити.

          Стягнути з Приватного підприємства "КП-Прут", м. Коломия, Іванол-Франківської області, вул. Василя Стуса, 12, (ідентифікаційний код 30953571) на користь Івано-Франківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м.Івано-Франківськ, вул.Гуцульська, 9 (ідентифікаційний код 20568100) 1256 грн. 25 коп. штрафних санкцій, про що видати виконавчий лист після набрання постановою законної сили.

          Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження. Заява  про  апеляційне  оскарження  постанови  суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її складення у повному обсязі відповідно до статті 160  Кодексу адміністративного судочинства України. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя                                                                  Неверовська Л.М.   

Постанова в повному обсязі виготовлена та підписана 14.07.2006 р.                     

Документ виготовлено в системі Діловодство

Виконавець  Боднарчук М.Б.

14.07.06 р.