Рішення

від 14.07.2015 по справі 910/13589/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.07.2015Справа №910/13589/15

За позовом Публічного акціонерного товариства «Завод залізобетонних конструкцій ім. Світлани Ковальської»

До Товариства з обмеженою відповідальністю «Мир»

Про стягнення 388 658,33 грн.

Суддя Ващенко Т.М.

Представники сторін:

Від позивача: Мойсієнко О.В. представник за довіреністю № 14 від 12.01.15.

Від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Завод залізобетонних конструкцій ім. Світлани Ковальської» (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Мир» (далі - відповідач) про стягнення 388 658,33 грн., а саме: 217 022,47 грн. - основного боргу, 39 153,26 грн. - пені, 86 389,38 грн. - збитків від інфляції, 2 688,77 грн. - 3% річних, 43 404,45 грн. - штрафу.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що відповідачем не здійснено в повному обсязі оплату товару, поставленого останньому на підставі накладних за Договором № 387 від 03.02.14. про виготовлення та поставку товару, що зумовило виникнення у відповідача заборгованості перед позивачем, нарахування пені, 3% річних, збитків від інфляції, штрафу та звернення позивача з даним позовом до суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.05.15. порушено провадження у справі № 910/13589/15 та призначено її до розгляду на 02.07.15.

26.06.15. відповідачем через відділ діловодства суду було подано письмовий відзив на позовну заяву, в якому підтверджує, що сума основного боргу становить 217 022,47 грн. та просить суд зменшити розмір пені, збитків від інфляції та штраф, в зв'язку зі скрутним фінансовим становищем.

01.07.15. позивачем через відділ діловодства суду було подано письмові пояснення по справі.

В судовому засіданні 02.07.15. на підставі ч. 3 ст. 77 ГПК України було оголошено перерву до 14.07.15., про що сторони були повідомлені під розписку.

Позивачем в судовому засіданні 14.07.15. підтримано свої позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач в судове засідання 14.07.15. не з'явився, проте 10.07.15. через відділ діловодства суду подав заяву, в якій просить суд розглянути справу за відсутності його повноваженого представника за наявними в матеріалах справи доказами.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, враховуючи подане відповідачем клопотання, предмет спору, а також доказове наповнення матеріалів справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд в нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 ГПК України, ухвалив рішення у справі № 910/13589/15.

В судовому засіданні 14.07.15. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

03.02.14. між відповідачем (далі - Замовник) та позивачем (далі - Виконавець) було укладено Договір № 387 на виготовлення та поставку товару (далі - Договір), відповідно до умов якого (п. 1.1) Виконавець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених Договором, виготовити Замовнику замовлений товар (бетон, бетонні вироби і конструкції, інший товар, відповідно до прайс-листа Виконавця (далі - товар), по узгодженню сторін виконати його доставку, а Замовник зобов'язується своєчасно прийняти замовлений товар, та здійснити його оплату на умовах Договору.

Строк дії Договору погоджено п. 10.1 з моменту підписання (03.02.14.) і діє до 31.12.14., а в частині взаєморозрахунків - до повного розрахунку між сторонами. Якщо за один місяць до закінчення терміну дії Договору жодна зі сторін не повідомила іншу сторону про свій намір припинити дію Договору, його дія автоматично продовжується на кожний наступний календарний рік на тих самих умовах.

Відповідно до п. 2.1 Договору, ціна, кількість товару, що підлягають виготовленню та поставці, його часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами визначаються у заявках Замовника, рахунках-фактурах Виконавця та накладних (товарно-транспортних, фактичних або видаткових).

Згідно з п. 2.2 Договору, загальна кількість товару остаточно визначається по фактично прийнятій кількості, згідно видаткової накладної та товарно-транспортних накладних.

Приписами п. 3.1 Договору встановлено, що загальна сума Договору складає загальну вартість поставленого товару, яка зазначена в усіх видаткових накладних Виконавця.

Сума Договору збільшується на розмір фактичних транспортних витрат, в разі замовлення транспортування, які оплачує Замовник. Вартість транспортних послуг по доставці Замовнику товару розраховується за перевезення не менше 6 м 3 за один рейс (п. 3.2 Договору).

Відповідно до п. 5.1 Договору, поставка товару здійснюється відповідно до Міжнародних правил тлумачення термінів «Інкотермс» в редакції 2010 року, з врахуванням особливостей встановлених цим Договором. У разі виникнення розбіжностей між текстом Договору та термінологією «Інкотермс», перевага надається тексту Договору.

Згідно з п. 5.3 Договору, товар вважається поставленим Замовнику з моменту його отримання в пункті призначення, згідно замовлення, представником одержувача, який вказується Замовником, на підставі товарно-транспортних накладних.

Положеннями п. 6.6 Договору сторони встановили, що приймання товару за кількістю та якістю здійснюється Замовником, відповідно до вимог чинного законодавства: по кількості - згідно товарно-транспортної накладної, по якості - згідно даних сертифікатів якості на товар з урахуванням вимог наведених в «Інструкції про порядок приймання продукції виробничі технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю», затвердженої постановою Держарбітражу СРСР від 15.06.1965. № П-6 зі змінами та доповненнями та «Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю затвердженої постановою Держарбітражу СРСР від 25.04.1966. № П-7 зі змінами та доповненнями.

Передача товару здійснюється за видатковою накладною та товарно-транспортною накладною. В разі здійснення постачання товару Виконавцем, постачання яких має безперервний або ритмічний характер, Замовнику може бути виписана зведена податкова накладна, виходячи із визначеної у Договорі періодичності оплати поставленого товару (один раз на п'ять днів; один раз на десять днів тощо), але не рідше одного разу на місяць і не пізніше останнього дня місяця; в інших випадках виписується податкова накладна на партію поставленого товару (п. 6.7 Договору).

Відповідно до п. 7.5 Договору, оплата здійснюється Замовником на підставі Договору та рахунків-фактур, виставлених Виконавцем на вартість товару. При здійсненні розрахунків Замовник зобов'язаний зазначити в платіжному документі номер та дату даного Договору.

Згідно з п. 7.6 Договору Замовник зобов'язаний оплатити отриманий Товар протягом п'яти банківських днів з моменту його поставки згідно умов розділу 5 Договору.

Пунктом 7.11 Договору визначено, що вартість транспортування зазначається в рахунках на оплату товару окремим рядком та сплачується одночасно з оплатою вартості поставленого товару на умовах Договору.

Кількість отриманого товару при розрахунках Сторони визначають кожний місяць на підставі накладних на фактично отриманий товар, станом на 24-у годину останнього дня місяця, про що сторони підписують акт узгодження. Замовник зобов'язаний після надання Виконавцем акту узгодження, підписати його та поставні печатку і в термін протягом 3-х календарних днів повернути Виконавцю (п. 7.12 Договору).

Спір у справі виник в зв'язку з неоплатою товару.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.12. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно зі ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Приписами ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За своєю правовою природою укладений між сторонами Договір є договором поставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Факт поставки товару позивачем та одержання товару відповідачем підтверджується зведеними накладними, актами звірки взаєморозрахунків, які містять підписи представників сторін та скріплені їх печатками.

Довіреності відповідача на отримання матеріальних цінностей від позивача та податкові накладні, складені на виконання зобов'язань за Договором наявні в матеріалах справи.

Таким чином, судом встановлено, що позивачем поставлено за вищезгаданими накладними товар, а відповідачем його прийнято, проте не оплачено станом на 08.05.15. на загальну суму 217 022,47 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як відзначалось судом, згідно з п. 7.6 Договору Замовник зобов'язаний оплатити отриманий Товар протягом п'яти банківських днів з моменту його поставки згідно умов розділу 5 Договору.

В силу приписів ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Таким чином, відповідач не сплатив позивачу за товар грошові кошти в розмірі 217 022,47 грн.

При цьому, судом враховано, що відповідачем визнано наявність заборгованості за Договором в розмірі 217 022,47 грн.

Оскільки відповідач прийняв замовлений ним Товар, однак в обумовлені строки не сплатив позивачеві його вартості, позовні вимоги в частині стягнення основного боргу підлягають задоволенню повністю в розмірі 217 022,47 грн., що складає борг відповідача станом на момент прийняття даного рішення.

В зв'язку з порушенням відповідачем умов Договору, позивач на підставі п. 8.2 Договору просить суд стягнути з відповідача на свою користь 39 153,26 грн. - пені.

Згідно з п. 8.2 Договору, за прострочення платежу Замовник сплачує Виконавцю пеню в розмірі 0,5% від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, але не більше розміру встановленого чинним законодавством.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений Договорами строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 2.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», за приписом статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частини другої статті 343 ГК України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки.

З огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань (п. 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).

В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" № 01-8/344 від 11.04.2005 р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Судом встановлено факт прострочення виконання грошового зобов'язання, та здійснено перерахунок пені внаслідок чого встановлено, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 36 170,90 грн. - пені. В іншій частині в розмірі 2 982,36 грн. пеню нараховано безпідставно, а тому в задоволенні позову в цій частині слід відмовити.

Крім того, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідача 86 389,38 грн. - збитків від інфляції, 2 688,77 грн. - 3% річних.

Згідно зі статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

За перерахунком суду, розмір 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання складає 2 688,77 грн., розмір збитків від інфляції складає 86 389,38 грн., що відповідає обґрунтованому розрахунку позивача, внаслідок чого позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню повністю.

Щодо вимог про стягнення з відповідача 43 404,45 грн. штрафу суд відзначає наступне.

Положеннями п. 8.4 Договору сторонами погоджено, що у разі порушення Замовником строку платежу, встановленого п. 7.6 Договору більше ніж на двадцять календарних днів, Замовник зобов'язаний сплатити крім пені також штраф в розмірі 20% від суми простроченого платежу.

Відповідно до вимог ст. 199 Господарського кодексу України виконання господарського зобов'язання забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

В силу приписів ст. 216, ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ст. 230 ГК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

При цьому, суд відзначає, що приписами ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб, та інших суб'єктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонам визначати умови такого договору. Однак під час укладання договору, визначаючи його умови, сторони повинні дотримуватись нормативно-правових актів.

Згідно зі ст. 6 Цивільного кодексу України, сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Таким чином, вказана стаття поширюється і на майнові відносини, що регулюються Господарським кодексом України. У зв'язку з цим на положення Господарського кодексу України про господарські договори також поширюються принцип свободи договору, крім випадків, передбачених абзацем другим ч. 3 ст. 6 Цивільного кодексу України (яка встановлює обмеження права сторін договору відступати від положень нормативно-правових актів).

Отже, суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань встановленням окремого виду відповідальності - договірної санкції, за невиконання чи неналежне виконання договірних

Відповідачем обґрунтованих пояснень щодо неможливості виконати взяті на себе зобов'язання за спірним Договором та доказів визнання вказаного пункту недійсним не подано.

За перерахунком суду розмір штрафу становить 43 404,48 грн., проте, позивач просить суд стягнути з відповідача 43 404,45 грн. штрафу. Жодних заяв про збільшення розміру позовних вимог чи виправляння описки від позивача до суду не надходило. Жодного клопотання про вихід за межі позовних вимог на підставі ч. 1 ст. 83 ГПК України від заінтересованої сторони так само не надходило.

З огляду на викладене вище в сукупності з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 43 404,45 грн. штрафу.

Відповідачем розрахунок пені, 3% річних, збитків від інфляції та штрафу не оспорено, свого контррозрахунку не подано, проте, у відзиві викладено клопотання про зменшення розміру пені, збитків від інфляції та штрафу, в зв'язку зі скрутним фінансовим становищем.

Зазначене клопотання обґрунтовано скрутним фінансовим становищем відповідача.

Нормами чинного законодавства України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням господарського суду (частина третя статті 551 ЦК України, стаття 233 ГК України, пункт 3 статті 83 ГПК).

У вирішенні пов'язаних з цим питань господарському суду слід враховувати викладене в підпункті 3.17.4 підпункту 3.17 пункту 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.11. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", а також в абзацах першому - четвертому пункту 9 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.11. № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України" (п. 2.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).

Згідно з п. 3.17.4 підпункту 3.17 пункту 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.11. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Разом з тим, відповідачем не подано суду жодних належних доказів на підтвердження викладених в заяві обставин його тяжкого фінансового стану, та того, що фінансування останнього покращиться та буде здійснюватись без затримки, а результати господарської діяльності будуть позитивними, що у майбутньому надасть можливість боржнику акумулювати необхідну грошову суму на виконання рішення, як не подано відповідачем доказів на вжиття заходів до виконання зобов'язання чи негайного добровільного усунення порушення. Також суд відзначає, що зменшення розміру неустойки у виняткових випадках є правом, а не обов'язком суду, а тому клопотання відповідача про зменшення розміру нарахованих пені та штрафу задоволенню не підлягає.

Стосовно клопотання відповідача про зменшення розміру збитків від інфляції, що підлягає стягненню з Товариства з обмеженою відповідальністю «Мир», суд не вбачає підстав для його задоволення з огляду на наступне.

Як відзначалось судом, нормами чинного законодавства України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням господарського суду (частина третя статті 551 ЦК України, стаття 233 ГК України, пункт 3 статті 83 ГПК).

Відповідно до ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Разом з тим, інфляційні нарахування на суму боргу не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу (постанова Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).

Відповідно до положень ст. 49 ГПК України витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Мир» (03187, м. Київ, вул. Заболотного, б. 20, кв. 28; ідентифікаційний код 30632493) на користь Публічного акціонерного товариства «Завод залізобетонних конструкцій ім. Світлани Ковальської» (01013, м. Київ, вул. Будіндустрії, б. 7; ідентифікаційний код 05523398) 217 022 (двісті сімнадцять тисяч двадцять дві) грн. 47 коп. - основного боргу, 36 170 (тридцять шість тисяч сто сімдесят) грн. 90 коп. - пені, 2 688 (дві тисячі шістсот вісімдесят вісім) грн. 77 коп. - 3% річних, 86 389 (вісімдесят шість тисяч триста вісімдесят дев'ять) грн. 38 коп. - збитків від інфляції, 43 404 (сорок три тисячі чотириста чотири) грн. 45 коп. - штрафу, 7 713 (сім тисяч сімсот тринадцять) грн. 52 коп. - витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині в позові відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 20.07.15.

Суддя Т.М. Ващенко