Рішення

від 16.07.2015 по справі 911/2510/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" липня 2015 р. Справа № 911/2510/15

Господарський суд Київської області у складі судді Антонової В.М., розглянувши матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Будмакс»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Група компаній «Л-Мастер»

про стягнення 14 313,43 грн

За участю представників:

від позивача: Печора В.О. (довіреність №35 від 08.05.2015);

від відповідача: Сукач Н.О (довіреність б/н від 14.07.2015)

Обставини справи:

16.06.2015 Товариство з обмеженою відповідальністю «Будмакс» (далі - позивач) звернулося до господарського суду Київської області з позовною заявою вих. №16/01 від 16.06.2015 (вх. №2630/15) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Група компаній «Л-Мастер» (далі - відповідач) про стягнення 14 313,43 гривень.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором поставки №81/1 від 13.10.2014 (далі - договір), а саме щодо повної та своєчасної оплати за поставлений товар.

Ухвалою господарського суду Київської області від 19.06.2015 порушено провадження у справі №911/2510/15 та призначено розгляд справи на 16.07.2015.

14.07.2015 через канцелярію господарського суду Київської області від представника відповідача надійшов відзив на позов вих. №13/07/15 від 13.07.2015 (вх. №16489/15), у якому відповідач повідомляє суд про оплату заборгованості перед позивачем у розмірі 10 980,03 грн. Разом з відзивом відповідач подав платіжне доручення №24 від 07.07.2015 та акти звіряння розрахунків за період з 01.07.2015 по 08.07.2015 та з 01.06.2015 по 30.06.2015.

16.07.2015 через канцелярію господарського суду Київської області від представника позивача надійшла заява №15/02 від 15.07.2015 (вх. №16777/15) про відсутність справи зі спору між позивачем і відповідачем.

У судове засідання 16.07.2015 представники сторін по справі з'явились.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги в частині стягнення пені в сумі 2 500,05 грн та 20% річних в сумі 833,35 грн. Представник відповідача просив в задоволенні позову в частині стягнення пені та 20 % річних відмовити.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні в ній докази, оцінивши їх в сукупності та заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

13.10.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Будмакс» (позивач у справі, постачальник за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Група компаній «Л-Мастер» (відповідач у справі, покупець за договором) було укладено договір поставки №81/1 (далі - договір), згідно якого постачальник зобов'язався передати (поставити) будівельні та оздоблювальні матеріали та (або) інструменти та комплектуючі (товар) у власність покупця, а покупець прийняти та оплатити його на умовах договору.

Відповідно до п. 4.1 договору розрахунки між сторонами здійснюються у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів з рахунку покупця на рахунок постачальника (або його філії), що вказані в даному договорі.

Відповідно до п. 4.2 договору покупець зобов'язується оплачувати товар протягом 14 календарних днів з моменту отримання відповідної партії товару від постачальника.

Як вбачається з матеріалів справи, в період з 19.03.2015 по 30.03.2015 позивач поставив, а відповідач отримав товар на загальну суму 44 938,76 грн.

Даний факт поставки товару підтверджується видатковими накладними №КВЛ-03/19/007 від 19.03.2015 на суму 7 192,25 грн та №КВЛ-03/30/011 від 30.03.2015 на суму 37 746,51 грн (копії наявні в матеріалах справи, оригінали оглянуто в судовому засіданні).

Судом встановлено, що вищезазначені документи оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положення «Про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку» затвердженого наказом Міністерства Фінансів України від 24.05.1995 № 88 щодо зазначення обов'язкових в них реквізитів, а саме: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ; назву документа (форми); дату і місце складення документа; зміст та обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі); посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші данні, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідач свій обов'язок по оплаті за поставлений товар станом на день подачі позову виконав частково, сплативши позивачу 33 958,73 грн.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом.

У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Зі змісту укладеного між сторонами договору вбачається, що за своєю правовою природою вказаний договір є договором поставки.

В силу вимог ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товари у власність покупця для виконання його підприємницької діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

До обов'язків покупця ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України відносить обов'язок оплати товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звертався до відповідача з претензією №209 від 02.06.2015, в якій просив сплатити основий борг в розмірі 12 980,03 грн, пеню 1 859,71 грн та 20% річних 619,91 грн.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Будмакс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Група компаній «Л-Мастер» було про проведено звірку взаємних розрахунків, що підтверджується актами звірки розрахунків за період з 01.05.2015 до 31.05.2015, в якому заборгованість відповідача станом на 31.05.2015 становила 12 980,03 грн, з 01.06.2015 до 30.06.2015, в якому заборгованість відповідача станом на 30.06.2015 становила 10 980,03 грн та за період з 01.07.2015 до 08.07.2015 в якому заборгованість відповідача станом на 08.07.2015 відсутня (копії наявні в матеріалах справи, оригінали оглянуто в судовому засіданні).

Проте, відповідач сплатив позивачу суму основного боргу за договором після звернення позивачем до суду. Даний факт підтверджується платіжним дорученням №24 від 07.07.2015, наявним в матеріалах справи.

У п. 4.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» зазначено, що господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. При цьому господарському суду слід мати на увазі, що оскільки відповідний орган не має права скасовувати та вносити зміни до раніше прийнятих ним індивідуальних правових рішень, тобто ненормативних правових актів, що є актами одноразового застосування і вичерпують свою дію фактом їхнього виконання (стосовно відповідних актів органів місцевого самоврядування про це зазначено також у Рішенні Конституційного Суду України від 16.04.2009 № 7-рп/2009 у справі № 1-9/2009), то такі дії не свідчать про припинення існування предмета спору. Водночас юридична оцінка актів державних та інших органів, прийнятих з питань скасування та внесення змін до згаданих індивідуальних правових рішень, має здійснюватися господарським судом з урахуванням частини другої статті 4 ГПК.

Визнання боржником претензії кредитора не є способом припинення зобов'язання і не свідчить про відсутність спору; особа, претензія якої визнана боржником, вправі звернутися до господарського суду з позовом про стягнення визнаної суми коштів.

Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.

Враховуючи, що на момент розгляду спору заборгованість за договором відсутня, в частині 10 980,03 грн провадження підлягає припиненню, на підставі п.1-1 ч.1 ст. 80 ГПК України.

Крім того, позивачем заявлено позовну вимогу про стягнення 20 % річних у сумі 833,35 грн.

Стаття 625 Цивільного кодексу України передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлений договором.

Відповідно до п. 5.2 договору у випадку прострочення терміну (строків) оплати товару, покупець сплачує на користь постачальника пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від неоплаченої в строк вартості товару за кожен день прострочення до дати повної оплати товару, а також додатково 20 % річних від суми неоплаченого в строк товару за кожен день прострочення до дати повного виконання зобов'язання.

Оскільки, відповідачем прострочено виконання грошового зобов'язання, то відповідно вимога позивача про стягнення з відповідача 20 % річних, нарахованих на суму боргу за поставлений товар, є правомірною.

Здійснивши власний розрахунок 20 % річних, господарський суд встановив, що розрахунок позивача є арифметично вірним.

Таким чином, позов в частині стягнення 20 % річних підлягає задоволенню в сумі 883,35 грн.

Також, позивачем заявлено позовну вимогу про стягнення 2 500,05 грн пені.

Частинами першою і третьою ст. 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові в разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення.

Згідно ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 ГК України застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Здійснивши власний розрахунок пені, господарський суд встановив, що розрахунок позивача є арифметично вірним.

У п. 3.17.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» зазначено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

У зазначеній нормі ГПК йдеться про можливість зменшення розміру саме неустойки (штрафу, пені), а тому вона не може застосовуватися у вирішенні спорів, пов'язаних з відшкодуванням сум збитків та шкоди (стаття 22, глава 82 Цивільного кодексу України).

Крім того, ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України і статтею 233 Господарського кодексу України. Якщо відповідні санкції застосовуються не у зв'язку з порушенням зобов'язання, а з інших передбачених законом підстав (наприклад, за порушення вимог конкурентного законодавства), їх розмір не може бути зменшено судом.

У резолютивній частині судового рішення зазначається про часткове задоволення позову і розмір суми неустойки, що підлягає стягненню. Судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки.

Господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (п. 3 ч. 1 ст. 83 ГК України).

Згідно ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Враховуючи, що відповідач на момент прийняття судового рішення своє зобов'язання виконав, суд вважає за необхідне зменшити розмір пені до 1 250,02 грн.

Таким чином, позовні вимоги щодо стягнення пені підлягають частковому задоволенню у розмірі 1 250,02 грн. В частині стягнення на користь позивача суми 1 250,03 грн суд відмовляє.

Оцінивши наявні в матеріалах справи документи та досліджуючи в судовому засіданні докази, виходячи з вищевикладених обставин справи, господарський суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги є правомірними, документально підтвердженими, однак, у зв'язку зі сплатою відповідачем позивачу суми основного боргу за договором після звернення позивачем до суду та у зв'язку зі зменшенням судом розміру пені, позов підлягає задоволенню частково, а саме у сумі 2 038,37 грн, з яких 1 250,02 грн пені та 833,35 грн 20 % відсотків річних.

З огляду на викладене та враховуючи, що спір виник з вини відповідача, судовий збір відповідно до ч. 2 ст. 49 ГПК України покладається повністю на відповідача.

Керуючись ст.ст. 44, 49, ст.ст. 82-85 ГПК України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Провадження в частині стягнення 10 980 (десять тисяч дев'ятсот вісімдесят) грн 03 коп. припинити.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Група компаній «Л-Мастер» (08600, Київська обл., м. Васильків, вул. Щорса, буд. 15-А, ідентифікаційний код: 38097583) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Будмакс» (04073, м. Київ, вул. Фрунзе, буд. 160 літера «А», ідентифікаційний код: 32376008) 1 250 (одну тисячу двісті п'ятдесят) грн 02 коп. пені, 833 (вісімсот тридцять три) грн 35 коп. 20 % річних та 1 827 (одну тисячу вісімсот двадцять сім) грн 00 коп. судового збору.

4. В іншій частині позовних вимог відмовити.

5. Видати наказ після набрання рішення законної сили.

Рішення господарського суду Київської області набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення і підписання та може бути оскаржено в апеляційному порядку.

Повне рішення складено 21.07.2015

Суддя В.М. Антонова