Рішення

від 15.07.2015 по справі 923/975/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

73000, м. Херсон, вул. Горького, 18

тел. /0552/ 49-31-78

Веб сторінка : ks.arbitr.gov.ua/sud5024/

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 липня 2015 р. Справа № 923/975/15

Господарський суд Херсонської області у складі судді Александрової Л.І. при секретарі Кудак М.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом публічного акціонерного товариства "Херсонський комбінат хлібопродуктів", м. Херсон

до приватного підприємства "Таврія", м. Херсон

про стягнення 79026 грн. 64 коп.

за участю представників сторін:

від позивача - Коновалова О.П., представник, дов. № 131/07 від 11.02.2015 року;

від відповідача - не прибув.

В судовому засіданні згідно з приписами ст. 85 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини рішення після закінчення розгляду справи.

Публічне акціонерне товариство "Херсонський комбінат хлібопродуктів" (позивач) звернулось до господарського суду Херсонської області з позовом до приватного підприємства "Таврія" (відповідач), яким просить стягнути 79026 грн. 64 коп., з яких 55339 грн. основний борг, 22498 грн. 30 коп. інфляційних втрат, 1019 грн. 44 коп. 3% річних, 169 грн. 90 коп. пені.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на положення ст.ст. 509, 526, 625 Цивільного кодексу України, ст.ст. 193, 216 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 2, 5-8, 12, 15, 32-34, 54, 55, 57 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою господарського суду Херсонської області від 24.06.2015 р. порушено провадження у справі та призначено розгляд справи на 15.07.2015 р.

Представник позивача підтримує заявлені позовні вимоги у повному обсязі та просить суд їх задовольнити повністю з зазначених у позовній заяві підстав.

Відповідач в судове засідання не з'явився без поважних причин, про причини неявки суд не повідомив, будь-яких клопотань не заявляв, хоча був належним чином повідомлений про час, місце та дату слухання справи.

Так, ПП "Таврія" не знаходиться за своїм місцезнаходженням: 73000, м. Херсон, вул. Суворова, буд. 49, кв. 3, що вказано у всіх наявних матеріалах справи (в тому числі Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців № 20851976 від 09.07.2015 р.) , а тому і ухвала про порушення даної справи була повернута до суду без вручення адресату з поштовою відміткою "за зазначеною адресою не знаходиться".

Відповідно до роз'яснень Вищого господарського суду України, до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій, відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т.п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Таким чином, коли фактичне місцезнаходження учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Крім того, відповідно до частини 1 статті 64 Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України № 2453-VI від 07.07.2010 року), ухвала про порушення провадження у справі надсилається зазначеним особам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місяця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Отже, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутністю представника ПП "Таврія" за наявними у справі матеріалами, відповідно до ст. 75 ГПК України.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, господарський суд

в с т а н о в и в:

Між публічним акціонерним товариством "Херсонський комбінат хлібопродуктів"та приватним підприємством «Таврія» укладено договір купівлі-продажу № 7/12 від 11.01.2012 р. терміном дії до 31.12.2017 р., згідно до якого позивач передає у власність, а відповідач приймає й сплачує за отриманий товар - брухт чорних металів за ДСТУ 4121-2002 «Метали чорні вторинні».

Відповідно до п. 3.1 Договору перехід права власності відбувається в момент передачі товару. Позивач (продавець) передає відповідачу (покупцеві) такі документи: рахунок-фактуру, видаткову накладну, податкову накладну.

Згідно п. 3.2 Договору залікова (до сплати) вага переданого відповідачу товару визначається на вагах позивача в присутності представника відповідача та засвідчується у видатковій накладній.

Згідно п. 3.3 Договору покупець оформлює Акт приймання металів чорних (вторинних) за формою, затвердженою наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 31.10.2011 р. № 183. А приймання металів чорних (вторинних) містить відомості про прийнятий брухт (найменування, джерело походження, результат, радіаційного контролю, тощо) та не первинним документом бухгалтерського обліку.

Відповідно до 4.2 Договору оплата проводиться на підставі виставленого рахунку в безготівковій формі шляхом перерахування відповідачем грошових коштів на розрахунковий рахунок позивача на протязі 3-х банківських днів.

Так, позивачем відпущено відповідачу металобрухт:

- за видатковою накладною № 1937 від 01.10.2014 р. в кількості 11.6 тн на суму 27 840 грн., в тому числі ПДВ, та 01.10.2014 р. видано рахунок на оплату № 1937;

- за видатковою накладною № 1941 від 02.10.2014 р. в кількості 6.16 тн на суму 14 784 грн., в тому числі ПДВ, видано рахунок № 1941 від 02.10.2014 р.;

- за видатковою накладною № 1947 від 07.10.2014 р. в кількості 6.54 тн на суму 14 715 грн., в тому числі ПДВ, видано рахунок на оплату № 1947 від 07.10.2014 р.

Всього позивачем відпущено товару на суму 57 339 грн., в тому числі ПДВ.

Позивач належним чином виконував умови договору, проте, в порушення умов договору, відповідач не розрахувався за фактично отриманий товар, хоча претензій по виконанню позивачем взятих на себе зобов'язань у сторін не виникало.

18.11.2014 р. позивач на адресу відповідача скерував претензію щодо сплати вартості отриманого товару за вих. №1435/07 від 18.11.2014 р.

Факт надсилання та отримання претензії відповідачем підтверджується копією кур'єрського повідомлення від 18.11.2014 р. про вручення поштового відправлення з проставленою датою та підписом уповноваженої особи про одержання (а.с. 33) та копією опису вкладення у цінний лист від 18.11.2014 р. (а.с. 34).

Однак відповіді на претензію відповідач не надіслав, борг у повному обсязі не сплатив.

12.12.2014 р. відповідачем частково оплачено вартість товару в сумі 2000 грн., що підтверджується карткою з рахунку (а.с. 35), у зв'язку з чим за ним утворилась заборгованість в сумі 55339 грн., яка до цього часу не погашена.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших правових актів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до п. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У зв'язку з цим вимога про стягнення суми основного боргу - 55339 грн. є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі вказаної норми позивач обґрунтовано нарахував відповідачу за прострочення виконання грошового зобов'язання з оплати отриманого товару 1019 грн. 44 коп. 3% річних та 22498 грн. 30 коп. інфляційних втрат.

Суд за допомогою методики визначеної у програмно-технічному комплексі «Ліга-Закон» перевірив розрахунок нарахованих відповідачу збитків від інфляції і 3% річних та встановив, що він здійснений позивачем арифметично та методологічно вірно.

Таким чином, позовні вимоги щодо стягнення 1019 грн. 44 коп. 3% річних та 22498 грн. 30 коп. інфляційних втрат відповідають наведеним нормам, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Статтею 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" (далі - Закон) платники коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню у розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 3 вищезгаданого Закону встановлено, що розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Аналогічна норма міститься в п. 2 ст. 343 ГК України.

В даному випадку пунктом 6.1.1 Договору, викладеного в протоколі розбіжностей від 19.01.2012 р., передбачено, що за порушення термінів оплати покупець сплачує продавцю пеню в розмірі 0,5 % від суми боргу за кожний день прострочення платежу.

На підставі вищезазначених норм чинного законодавства та умов договору позивач нарахував відповідачу за порушення виконання зобов'язань з оплати вартості товару 169 грн. 90 коп. пені за період з 04.10.2014 р. по 11.12.2014 р. у розмірі 0,5 % від суми боргу за кожний день прострочення платежу.

За здійсненим судом розрахунком розмір пені з урахуванням приписів ч. 1 ст. 232 ГК України та обмеження її розміру подвійною обліковою ставкою НБУ, розмір пені становить 9807 грн. 88 коп.

Проте, стягненню з відповідача підлягає пеня у розмірі 169 грн. 90 коп. у межах заявленої позивачем вимоги.

За правилами ч. 1 ст. 32, ст. 33 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 43 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду зазделегіть встановленої сили.

Таким чином, дослідивши матеріали даної справи, оцінивши відповідно до вимог ст. 43 ГПК України надані сторонами докази та проаналізувавши їх згідно з вимогами діючого законодавства, суд дійшов висновку про задоволення позову. До стягнення з відповідача на користь позивача підлягає 55339 грн. основного боргу, 1019 грн. 44 коп. 3% річних, 22498 грн. 30 коп. інфляційних втрат , 169 грн. 90 коп. пені.

При вирішенні питання щодо розподілу судових витрат суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 49 ГПК України, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.

У пункті 4.7. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21 лютого 2013 року №7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" висловлено правову позицію згідно якої зазначена норма виступає процесуальною санкцією, яка застосовується господарським судом незалежно від того, чи заявлялося відповідне клопотання заінтересованою стороною.

У такому застосуванні суду слід виходити з широкого розуміння даної норми, маючи на увазі, що передбачені нею наслідки можуть наставати і в разі неправомірної бездіяльності винної особи, яка не вжила заходів до поновлення порушених нею прав і законних інтересів іншої особи (зокрема, ухилялася від задоволення її заснованих на законі вимог), що змусило останню звернутися за судовим захистом. Так, якщо зменшення позивачем розміру позовних вимог пов'язане з частковим визнанням та задоволенням позову відповідачем після подання позову, то судовий збір у відповідній частині покладається на відповідача. Або у разі коли в позові відмовлено, але з обставин справи вбачається, що спір доведено до судового розгляду внаслідок ухилення відповідача від розгляду претензії позивача, якщо вона пред'являлася (статті 6 - 8 ГПК), то судовий збір також покладається на відповідача.

Згідно вказаної вище правової позиції, суд покладає судові витрати позивача по сплаті судового збору в сумі 1827 грн. на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд

в и р і ш и в:

1.Позов задовольнити.

2.Стягнути з приватного підприємства "Таврія" (73025, м. Херсон, вул. Суворова, буд. 49, кв. 3, ідентифікаційний код 31135192) на користь публічного акціонерного товариства "Херсонський комбінат хлібопродуктів"(73000, м. Херсон, вул. Порт-Елеватор, буд. 5, ідентифікаційний код 00952367) - 55339 грн. основного боргу, 1019 грн. 44 коп. 3% річних, 22498 грн. 30 коп. інфляційних втрат, 169 грн. 90 коп. пені та 1827 грн. судового збору.

3.Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 21.07.2015 р.

Суддя Л.І. Александрова