Постанова

від 08.07.2015 по справі 915/2142/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" липня 2015 р. Справа№ 915/2142/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Синиці О.Ф.

суддів: Зеленіна В.О.

Сітайло Л.Г.

при секретарі: Вінницькій О.В.

За участю представників:

від позивача - Кушнір С.В.,

від відповідача 1-не з'явились,

від відповідача 2- не з'явились,

від відповідача 3- Тужиков М.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну Міністерства оброни України від 09.05.2015

на рішення господарського суду міста Києва від 08.04.2015

у справі № 915/2142/14

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Черкаський хімічний завод «Синтез»

до 1- Військової частини А3130

2- Військової частини А2506

3- Міністерства оброни України

про стягнення 128537грн.28коп.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 08.04.2015 (суддя Шкурдова Л.М.) частково задоволено позов ТОВ «Черкаський хімічний завод «Синтез» та стягнуто з Міністерства оброни України 99 180 грн. заборгованості за договором про закупівлю товарів за державні кошти №19 від 31.07.2013, 22 385грн. 69 коп. інфляційних втрат, 2 431грн. 89 коп. судового збору та 5000 грн. витрат на оплату послуг адвоката. Відмовлено в задоволенні позовних вимог до Військової частини А3130 та Військової частини А2506. Суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, оскільки покупець своєчасно не оплатив отриманий від позивача товар (лакофарбові вироби). При цьому судом враховано, що відповідно до законодавства України, у разі недостатності коштів у військового формування, держава, в особі органу, до сфери управління якого входить підприємство, несе повну субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями військових формувань, в даному випадку Міністерство оборони України та стягнуто суму заборгованості саме з міністерства. Враховуючи, що предмет позовних вимог є стягнення заборгованості за поставлений товар, що є грошовим зобов'язанням, яке полягає у в оплаті покупцем вартості поставленого товару, судом відмовлено в задоволенні вимог про стягнення штрафу в сумі 6 942грн.60коп., з посиланням на п.2.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013. Частково відмовлено в стягненні інфляційних втрат, в зв'язку з невірним визначенням позивачем періоду їх нарахування та стягнуто суму інфляційних за розрахунком суду.

Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач 3 звернувся з апеляційною скаргою в якій просив його скасувати, в задоволенні позовних вимог до відповідача 3 відмовити та припинити провадження у справі в частині позовних вимог до відповідачів 1, 2. Апелянт стверджує, що саме військова частина А2506 (А3130) повинна відповідати за своїми зобов'язаннями, підстави для стягнення заборгованості з відповідача 3 відсутні.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просив залишити оскаржуване рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Позивач заперечив проти доводів апеляційної скарги та вказав на обґрунтованість та законність рішення суду першої інстанції.

Представники відповідачів 1, 2 в судове засідання апеляційної інстанції не з'явились, про час і місце розгляду апеляційної скарги повідомлені належними чином (в справі наявні повідомлення про вручення поштового відправлення).

Стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору. Неявка представників відповідачів 1, 2 не перешкоджає розгляду скарги, а тому постанова приймається за наявними в справі матеріалами, яких достатньо для її повного розгляду.

Перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення присутніх представників позивача та відповідача 3, колегія суддів апеляційного господарського суду враховує наступне.

31.07.2013 між Військовою частиною А2506 (покупець) та ТОВ "Черкаський хімічний завод "Синтез" (продавець) укладено Договір про закупівлю товарів за державні кошти №19, відповідно до п.1.1 якого продавець зобов'язався передати у власність покупця товар - лакофарбові вироби, що належать продавцю, а покупець зобов'язався прийняти цей товар та оплатити його.

Пунктом 3.1 Договору визначено, що ціна останнього складає 99180 грн., у тому числі ПДВ - 16350 грн.

Відповідно до п.4.2 Договору покупець оплачує вартість товару, вказаного розділом І цього договору, після поставки його продавцем за умовою надання продавцем рахунку на оплату та видаткової накладної на поставлений товар протягом 30 банківських днів з моменту отримання покупцем бюджетного фінансування на відповідні видатки.

Товар має бути поставлений протягом п'яти календарних днів з моменту повідомлення покупця про готовність прийняти товар, за адресою: с. Новоозерне, вул. Кантура, військова частина А2505, силами та за рахунок продавця (п.5.1 Договору).

Пунктом 10.1 вказаного правочину визначено, що останній набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань, але не пізніше 25 грудня 2013 року.

Судом встановлено, що 31.07.2013 на виконання зобов'язань за вказаним Договором, позивач передав, а відповідач 2 прийняв товар на загальну суму 99180 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи видатковою накладною №200 від 31.07.2013.

Відповідач 2 вартість отриманого товару у строк, обумовлений Договором, а саме до 11.09.2013 позивачу не сплатив.

21.10.2014 позивач звертався до відповідача 2 з претензійною вимогою №11/10, якою вимагав у п'ятиденний строк з дня пред'явлення даної вимоги сплатити на його користь вартість поставленого товару та нараховані, у зв'язку з простроченням взятого на себе зобов'язання пеню, штраф та інфляційні втрати.

Листом №55/1/1913 від 10.12.2014 відповідач 1 повідомив позивача про те, що на підставі наказу Командування Військово-Морських Збройних Сил України від 19.08.2014 №7/ОШР/ДСК "Про проведення додаткових організаційних заходів у Військово-Морських Силах Збройних Сил України у 2014 році" на підставі спільної директиви Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України від 14.08.2014 №Д-322/1/29ДСК "Про проведення додаткових організаційних заходів у Збройних Силах України у 2014 році" у військовій частині А2506 було проведено організаційні заходи, у зв'язку з чим з 25.09.2014 замість найменування Військової частини А2506 застосовується найменування Військова частина А3130.

Позивач звернувся до суду з позовом до Військової частини А3130, Військової частини А 2506, Міністерства оборони України про стягнення 128 537,28 грн., з яких 99180грн. основного боргу, 6 942,60 грн. штрафу та 22 414,68 грн. збитків від інфляції.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на порушення Військовою частиною А2506, найменування якої було змінено на Військову частину А3130, умов договору про закупівлю товарів за державні кошти в частині здійснення своєчасної оплати вартості отриманого товару, у зв'язку з чим Позивач на підставі ст.625 Цивільного кодексу України та ст.231 Господарського кодексу України нарахував також інфляційні втрати та штраф.

При цьому 26.03.2015 позивач подав до суду заяву про уточнення позовних вимог №62/А/С від 25.03.2015, яку прийнято до розгляду судом першої інстанції, в якій керуючись положеннями Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" просив стягнути вище зазначену суму заборгованості, штраф та інфляційні втрати з Міністерства оборони України.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 193 ГК України, ст. 526 ЦК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 ст. 611 Цивільного кодексу України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Військові формування у відповідності до положень Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України", Закону України "Про господарську діяльність у Збройних Силах України" відповідають за своїми зобов'язаннями лише коштами, що перебувають в них в розпорядженні. У разі недостатності зазначених коштів, держава, в особі органу, до сфери управління якого входить підприємство, несе повну субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями військових формувань, в даному випадку Міністерство оборони України.

Відповідно до ч.1 ст.15 Закону України "Про Збройні Сили України" фінансування Збройних Сил України здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Фінансування витрат Міністерства оборони України на виконання завдань, до яких можуть залучатися з'єднання, частини і підрозділи Збройних Сил України, визначених частиною третьою статті 1 цього Закону, здійснюється Кабінетом Міністрів України за рахунок коштів, що виділяються у встановленому законом порядку на виконання цих завдань, або додаткових коштів (надходжень).

Судом встановлено, що Військова частина А2506 знаходиться в м. Євпаторія, тобто в АР Крим, яка на підставі положень Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" визнана як тимчасово окупована територія.

Крім того, докази наявності у відповідача 2 коштів достатніх для виконання взятих на себе зобов'язань за спірним правочином в матеріалах справи відсутні.

При цьому, при вирішенні спору судом враховано наявне в матеріалах справи листування Військової частини А2506 та Військової частина А3130, однак, документальних доказів того, що саме Військова частина А3130 має відповідати за зобов'язаннями відповідача 2 матеріали справи не містять.

Враховуючи вище викладене, апеляційний господарський суду погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що виконання зобов'язання по оплаті отриманого Військовою частиною А2506 товару покладається на Міністерство оборони України, яке є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України та яке здійснює нагляд за діяльністю Збройних Сил України.

Так, з наявних матеріалів справи вбачається, що позивач взяті на себе зобов'язання щодо поставки товару на користь відповідача виконав належним чином, що відповідачем 2 не заперечується. Проте, відповідач 2 зобов'язання за Договором не виконав, своєчасно отриманий товар не оплатив.

За викладених обставин, враховуючи заяву позивача про уточнення позовних вимог, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення з відповідача 3 основної заборгованості.

Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення штрафу в сумі 6 942,60 грн., нарахованого товариством на підставі ч.2 ст.231 Господарського кодексу України.

Так, відповідно до ч. 2 ст.231 Господарського кодексу України у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Проте, у п.2.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013 визначено, що господарським судам необхідно мати на увазі, що штрафні санкції, передбачені абзацом третім частини другої статті 231 ГК України, застосовується за допущене прострочення виконання лише негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товару, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких й вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафних санкцій.

Відтак, враховуючи, що предмет розглядуваних вимог позивача є стягнення заборгованості за поставлений товар, що є грошовим зобов'язанням, яке полягає у в оплаті покупцем вартості поставленого товару, господарський судом відмовлено в задоволенні вимоги щодо стягнення штрафу.

Вірним є висновок суду про стягнення з відповідача 22 385, 69 грн. інфляційних нарахувань за період з 01.10.2013 по 31.11.2014., за уточненим розрахунком суду.

Підлягають задоволенню і вимоги позивача про стягнення витрат на послуги адвоката в сумі 5000 грн., які підтверджено належними доказами, а саме: договором про надання правової допомоги та ведення справи в господарському суді №20 від 20.10.2014, який укладено між адвокатом Кушніром С.В. та ТОВ "Черкаський хімічний завод "Синтез"; актом прийому-передачі виконаних робіт №1 від 15.12.2014; рахуноком на оплату послуг №20 від 15.12.2014, який оплачено позивачем 22.01.2015.

Щодо заперечень відповідача, то такі є безпідставними, враховуючи встановлені в ході судового розгляду справи обставини та повноваження відповідача 3, який має відповідати за зобов'язаннями військових частин в разі недостатності у них грошових коштів.

Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги. Рішення суду першої інстанції ґрунтується на фактичних обставинах та матеріалах справи, прийняте відповідно до норм чинного законодавства, а тому підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст. ст. 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду міста Києва від 08.04.2015 у справі №915/2142/14 залишити без змін, а апеляційну скаргу Міністерства оброни України - без задоволення.

2. Справу № 915/2142/14 повернути господарському суду міста Києва.

Головуючий суддя О.Ф. Синиця

Судді В.О. Зеленін

Л.Г. Сітайло