Ухвала

від 20.09.2009 по справі 2а-46332/09/1670

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Копія

                            Копія    

      1

ПОЛТАВСЬКИЙ

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ

УКРАЇНИ

16 вересня 2009 року

м. Полтава

Справа № 2а-46332/09/1670

Полтавський

окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Слободянюк

Н.І.,

за участю секретаря - Христич О.С.

,

представника позивача:  ОСОБА_1 (доручення від ІНФОРМАЦІЯ_1 НОМЕР_1)

,

 представника відповідача:  не з'явився    

розглянувши у відкритому судовому

засіданні в м. Полтаві справу за позовом 

Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту

інвалідів  до  Великокринківського комбінату комунальних

підприємств  про стягнення адміністративно-господарських

санкцій та пені, -

В С Т А Н О В

И В:

05 серпня

2009 року Полтавське обласне відділення Фонду соціального захисту

інвалідів  звернулось до Полтавського

окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до  Великокринківського комбінату комунальних

підпиємств  про стягнення

адміністративно-господарських санкцій в розмірі 2 870,84 грн та пені в сумі

128,80 грн.

В

обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що відповідачем було порушено

вимоги статті 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в

Україні”, а саме в 2008 році підприємство не виконало нормативу робочих місць,

призначених для працевлаштування інвалідів, у кількості 1 робочого місця, що

має наслідком накладення адміністративно-господарських санкцій в розмірі 2

870,84 грн. та пені в сумі 128,80 грн. у зв'язку з порушенням терміну сплати

адміністративно-господарських санкцій.

В судовому

засіданні представник позивача позов підтримав та просив його задовольнити,

посилаючись на обставини,  викладені в

позовній заяві.

Представник

відповідача в судові засідання з'являвся, хоча в справі наявні докази, що відповідач

був належним чином повідомлений про дату, час та місце проведення судових

засідань, правом надання заперечення на позовну заяву та доказів не

скористався. За таких обставин суд вважає, що справу може бути вирішено на

підставі наявних у ній доказів.

Суд,

заслухавши пояснення представника позивача, вивчивши та дослідивши матеріали

справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються

позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для

розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до висновку, що позов

підлягає задоволенню з наступних підстав.

Частиною 1

статті 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в

Україні” в редакції Закону, що діяла впродовж 2008 року, передбачено, що для

підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій,

громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману

працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у

розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників

облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, у кількості одного

робочого місця.

Згідно частин

2,3 цієї статті підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства,

установи, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які

використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць

для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною

першою цієї ж статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. Підприємства,

установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських

організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю,

самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих

місць, виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Статтею 18

встановлено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану

роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом

їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до

державної служби зайнятості.

Підбір

робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність,

з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а

також рекомендацій медико-соціальної експертизи.

Підприємства,

установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю,

зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів,

у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з

урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші

соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати

державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації

працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про

зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом

Міністрів України.

Отже, якщо

наведеними нормами статті 19 встановлюється загальний обов'язок підприємств,

установ, організацій, у тому числі підприємств, установ, організацій

громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману

працю /далі по тексту - роботодавців/ щодо самостійного здійснення

працевлаштування інвалідів, то нормами статті 18 встановлені конкретні

обов'язки роботодавців стосовно забезпечення прав інвалідів на

працевлаштування, виконання яких роботодавцями презумує виконання їх обов'язку

щодо працевлаштування інвалідів, встановленого статтею 19 названого Закону. А

оскільки працевлаштування інвалідів роботодавцями неможливе без відповідного

волевиявлення інвалідів, то норми статті 18 цього Закону також визначають, хоч

і опосередковано, обов'язок інвалідів щодо реалізації свого права на

працевлаштування. Тобто передумовою працевлаштування інваліда є волевиявлення

цього інваліда на працю, адресоване або безпосередньо до конкретного

роботодавця, або до центру зайнятості. В свою чергу альтернативність вибору

інвалідом способу реалізації права на працевлаштування зумовлює обов'язок

роботодавця звітувати до центру зайнятості про наявність вакантних робочих

місць, призначених для працевлаштування інвалідів. Центр зайнятості,отримуючи

інформацію від інваліда насамперед про його бажання працювати, а від

роботодавця -про намір та можливості працевлаштувати інваліда, не тільки має

змогу, а й зобов'язаний оперативно відреагувати на можливості конкретного

роботодавця забезпечити інваліда певною працею та бажання конкретного інваліда

реалізувати своє право на працевлаштування з врахуванням індивідуальних

функціональних можливостей, обумовлених інвалідністю, наявних у нього

кваліфікації та знань.

До такого

висновку суд дійшов, виходячи з приписів статті 18-1 Закону України “Про основи

соціальної захищеності інвалідів в Україні”, пункту 2 статті 19, пункту 4

статті 20 Закону України “Про зайнятість населення”, Інструкції щодо заповнення

форми звітності № 3-ПН “Звіт про наявність вакансій”, затвердженої наказом

Міністерства праці та соціальної політики України від 19.12.2005 № 420,

зареєстровано в Міністерстві юстиції України 21.12.2005 за  № 1534/11814.

Так,

відповідно до статті 18-1 Закону України “Про основи соціальної захищеності

інвалідів в Україні” інвалід, який не досяг пенсійного віку, не працює, але

бажає працювати, має право бути зареєстрованим у державній службі зайнятості як

безробітний.

Рішення про

визнання інваліда безробітним і взяття його на облік для працевлаштування

приймається центром зайнятості за місцем проживання інваліда на підставі

поданих ним рекомендацій МСЕК та інших передбачених законодавством документів.

Державна

служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій

МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

Державна

служба зайнятості може за рахунок Фонду соціального захисту інвалідів надавати

дотацію роботодавцям на створення спеціальних робочих місць для інвалідів,

зареєстрованих у державній службі зайнятості, а також проводити професійну

підготовку, підвищення кваліфікації і перепідготовку цієї категорії  інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом

Міністрів України.

Згідно з

пунктом 2 статті 19 Закону України “Про зайнятість населення” Державна служба

зайнятості має право одержувати від підприємств, установ і організацій,

незалежно від форм власності, адміністративні дані про наявність вакантних

робочих місць, у тому числі призначених для працевлаштування інвалідів,

характер і умови праці на них, про всіх вивільнюваних, прийнятих і звільнених

працівників та інформацію про передбачувані зміни в організації виробництва і

праці, інші заходи, що можуть призвести до вивільнення працівників та

направляти для працевлаштування на підприємства, в установи і організації всіх

форм власності при наявності там вільних робочих місць (вакантних посад)

громадян, які звертаються до служби зайнятості, відповідно до рівня їх освіти і

професійної підготовки, а інвалідів, крім того, - відповідно до рекомендацій

МСЕК, наявних у них кваліфікації і знань та з урахуванням їх побажань /.

Підприємства,

установи і організації незалежно від форми власності реєструються у місцевих

центрах зайнятості за їх місцезнаходженням як платники збору до Фонду

загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок

безробіття, щомісяця подають цим центрам адміністративні дані у повному обсязі

про наявність вільних робочих місць (вакансій), у тому числі призначених для

працевлаштування інвалідів, та про працівників, які працюють неповний робочий

день (тиждень), якщо це не передбачено трудовим договором, або не працюють у

зв'язку з простоєм виробництва з незалежних від них причин, і в десятиденний

строк - про всіх прийнятих працівників у порядку, встановленому  законодавством /пункт 4 статті 20 зазначеного

Закону/.

Згідно з

Інструкцією щодо заповнення форми звітності № 3-ПН “Звіт про наявність

вакансій” форма використовується для інформування населення про наявність

вакансій, сприяння працевлаштуванню громадян, зареєстрованих у центрах

зайнятості як такі, що шукають роботу, для підбору персоналу на замовлення

роботодавців, для оцінки поточної потреби в кадрах та організації професійної

підготовки населення відповідно до потреб ринку праці. У разі необхідності

підбору працівників за сприяння центрів зайнятості фізичні особи, у тому числі

підприємці, також можуть інформувати центри зайнятості про наявність вакансій

за цією формою.

У графі 15

Звіту наводяться дані про можливість працевлаштування на вільне робоче місце

(вакантну посаду) особи, що належить до окремої категорії громадян, які

потребують соціального захисту і не здатні на рівних умовах конкурувати на

ринку праці, у рахунок річної броні, установленої місцевими державними

адміністраціями, виконавчими органами відповідних рад за поданням центрів

зайнятості, відповідно до статті 5 Закону України "Про зайнятість

населення", із змінами та доповненнями, а також інвалідів, пенсіонерів,

студентів та інших.

Таким чином,

предметом доказування у цій справі є обставини створення відповідачем робочих

місць відповідно до встановленого нормативу; інформування центру зайнятості про

наявність вільних робочих місць (вакантних посад) відповідно до встановленого

порядку; спрямування центрами зайнятості інвалідів до роботодавців та випадки

безпосереднього звернення інвалідів до роботодавців з питань працевлаштування;

причини непрацевлаштування роботодавцями інвалідів.

Відповідно до

наявної в матеріалах справи копії звіту про зайнятість та працевлаштування

інвалідів за 2008 рік (форма № 10-ПІ), наданого відповідачем Полтавському

обласному відділенню Фонду соціального захисту інвалідів, середньооблікова

кількість штатних працівників облікового складу на підприємстві за цей період

становила 12 осіб. Відповідно до вимог статті 19 Закону України “Про основи

соціальної захищеності інвалідів в Україні” норматив робочих місць для

працевлаштування інвалідів становить 1 робоче місце. Разом з тим, згідно

вказаного Звіту на підприємстві в 2008 році не було створено жодного робочого

місця для працевлаштування інвалідів та працівники, яким відповідно до чинного

законодавства встановлена інвалідність, не працювали. Тобто підприємством не

виконано норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у кількості 1

робочого місця. Згідно наявного в матеріалах справи листа Глобинського

районного центру зайнятості від 07.05.2009 № 1123 на запит Полтавського

обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів від 27.04.2009 №

03-1082/782, відповідач в 2008 році не звітувався до цього центру зайнятості

про наявність вакантних робочих місць для інвалідів.

Вказані

порушення в судовому процесі відповідачем не спростовані: доказів щодо створення

робочих місць для інвалідів та повідомлення органів працевлаштування інвалідів

про потребу в працевлаштуванні інвалідів на виконання нормативу, встановленого

Законом України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, до

суду не надано.

Відповідно до

статті 20 “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” підприємства,

установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських

організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де

середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено

нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним

відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські

санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на

відповідному підприємстві, установі, організації за кожне робоче місце,

призначене для працевлаштування  інваліда

і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі

підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на

яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за

робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом,

визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на

відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві,

організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка

використовує найману працю.

Згідно звіту

за формою № 10-ПІ відповідачем не обраховано суму адміністративно-господарських

санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів.

У

відповідності до частини 2 статті 20 зазначеного Закону порушення термінів

сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені.

Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки

Національного банку України, що діяла на момент 

сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

У відповідача

в 2008 році працювало 12 працівників, фонд оплати праці у вказаному році

складав 68 900 грн., середньорічна заробітна плата штатного працівника складає

68 900 : 12 = 5 741,67 грн.

Враховуючи

викладене, за 1 робоче місце, призначене для працевлаштування інвалідів і не

зайняте інвалідом, відповідач до 16.04.2009 (термін сплати встановлено частиною

4 статті 20 вищевказаного Закону -до 15 квітня року, наступним за роком, у

якому відбулося порушення нормативу) повинен був самостійно сплатити

адміністративно-господарські санкції у розмірі (5741,67: 2) 2 870,84 грн.

В зв'язку з

несплатою адміністративно-господарських санкцій до встановленого терміну,

позивачем відповідно до частини 2 статті 20 цього ж Закону було нараховано пеню

у розмірі 128,80 грн.

Оскільки

вказані суми так і не були сплачені відповідачем, то відповідно до частини 5

статті 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в

Україні” ці суми можуть бути стягнуті в примусовому порядку за відповідним

рішенням суду.

З урахуванням

викладеного, виходячи із загальних норм права стосовно відповідальності за

встановлення в діях або бездіяльності особи складу правопорушення, елементами

якого є вина та наявність причинного зв'язку між самим порушенням та його

наслідками, суд приходить до висновку, що відповідачем не дотримано нормативу

робочих місць для працевлаштування інвалідів, а отже позивачем правомірно було

нараховано відповідачу адміністративно-господарські санкції та пеню за несплату

цих санкцій відповідно до статті 20 Закону України “Про основи соціальної

захищеності інвалідів  в Україні”, а

позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Оскільки спір

вирішено на користь суб'єкта владних повноважень, звільненого від сплати

судового збору, а також за відсутності витрат позивача -суб'єкта владних

повноважень, пов'язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз,

судові витрати стягненню з відповідача не підлягають.

На підставі

викладеного, керуючись статтями 18, 18-1, 19, 20 Закону України “Про основи

соціальної захищеності інвалідів в Україні”, статтями  11, 71, 160-163 Кодексу адміністративного

судочинства України, -

П О С Т А Н О

В И В:

Адміністративний

позов Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до

Великокринківського комбінату комунальних підприємств про стягнення

адміністративно-господарських санкцій та пені задовольнити.

Стягнути з

Великокринківського комбінату комунальних підприємств (вул. Жовтнева, 157, с.

Великі Кринки, Глобинський район, Полтавська область, розрахунковий рахунок

26001300017013 в філії КФ КБ “Форум”, код ЄДРПОУ 22526843, МФО 331984) на

користь Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів

(вул. Зигіна, 1, м. Полтава, 36014, отримувач: УДК в Глобинському районі, банк

отримувача: ГУДКУ в Полтавській області, р/р 31215230700061, код ЄДРПОУ

34698338, МФО 831019) адміністративно-господарські санкції у розмірі 2 870,84

(дві тисячі вісімсот сімдесят грн. 84 коп.) грн. та пеню за порушення термінів

сплати адміністративно-господарських санкцій в сумі 128,80 (сто двадцять вісім грн.

80 коп.) грн.  

Відповідно до

частин 1,2,3 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України

постанова  набирає законної сили після

закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим

Кодексом, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне

оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений Кодексом

адміністративного судочинства України, постанова набирає законної сили після

закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо

його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду

справи.

Постанова

може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через

Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подачі заяви про апеляційне

оскарження в 10-денний термін з дня складання постанови в повному обсязі та

подачі апеляційної скарги у 20-денний термін після подачі заяви про апеляційне

оскарження в порядку, визначеному статтею 186 Кодексу  адміністративного судочинства України.

Повний текст

постанови виготовлено 21 вересня 2009 року.

Суддя                                 Н.І. Слободянюк