Рішення

від 20.07.2015 по справі 904/4835/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

20.07.15р. Справа № 904/4835/15

За позовом Приватного підприємства "Нігма" (м. Кривий Ріг, Дніпропетровської області)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Промремонтінвест" (м. Кривий Ріг, Дніпропетровської області)

про стягнення заборгованості за договором поставки № НБР 31 від 17.03.2014 у загальному розмірі 34 941 грн. 17 коп. (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог)

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: Комишан А.В. - начальник юридичного відділу (довіреність б/№ від

03.02.2015)

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Приватне підприємство "Нігма" (далі - позивач) звернулось до господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою, у якій, станом на момент звернення, просило суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Промремонтінвест" (далі - відповідач) заборгованість за договором поставки № НБР 31 від 17.03.2014 у загальному розмірі 49 941 грн. 17 коп.

Ціна позову на момент звернення з ним до суду складалася з наступних сум:

- 32 836 грн. 43 коп. - основний борг;

- 4 254 грн. 15 коп. - пеня;

- 3 283 грн. 64 коп. - штраф;

- 6 999 грн. 45 коп. - інфляційні втрати;

- 2 567 грн. 50 коп. - 36% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором поставки № НБР 31 від 17.03.2014 в частині повного та своєчасного розрахунку за поставлений 20.02.2015 товар, у встановлений договором строк, наявністю боргу за поставлений товар у сумі 32 836 грн. 43 коп. За прострочення виконання зобов'язання на підставі пункту 7.2. договору позивач нарахував та просить стягнути з відповідача пеню за період прострочення з 11.03.2015 по 28.05.2015 в сумі 4 254 грн. 15 коп. та на підставі 7.3. договору та специфікації позивач нарахував та просить стягнути з відповідача штраф за порушення строків оплати за поставлений товар у сумі 3 283 грн. 64 коп. Крім того, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить стягнути з відповідача інфляційні втрати за період прострочення з березня 2015 року по квітень 2015 року у сумі 6 999 грн. 45 коп. та 36% річних за період прострочення з 11.03.2015 по 28.05.2015 у сумі 2 567 грн. 50 коп.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 05.06.2015 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 25.06.2015.

Від позивача 25.06.2015 надійшли пояснення (вх.суду 41299/15 від 25.06.2015), в яких зазначає, що часткове погашення заборгованості в сумі 257 грн. 56 коп. відбулося за рахунок сплачених раніше грошових коштів за поставку товару на умовах передоплати, на підтвердження чого до матеріалів справи були долучені відповідні видаткові накладені, рахунки на оплату, та платіжні доручення та акти здачі-прийняття робіт (а.с.27).

Представник позивача у судове засідання 25.06.2015 з'явився, вимоги ухвали суду від 05.06.2015 виконав у повному обсязі.

Так, у судовому засіданні 25.06.2015 представником позивача було викладено зміст позову, наведені доводи в його обґрунтування. Вимоги ухвал суду були виконані позивачем у повному обсязі.

Також, в судовому засіданні представником позивача повідомлено, що відповідачем здійснена часткова оплата суми основного боргу, а саме: 17.06.2015 у сумі 5 000,00 грн. та 24.06.2015 у сумі 5 000,00 грн., але доказів на підтвердження часткової оплати позивач не надав.

Представник відповідача у судове засідання 25.06.2015 не з'явився, причин нез'явлення суду не повідомив, крім того, вимоги ухвали суду від 05.06.2015 не виконав. При цьому, судом наголошено, що відповідач про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується поштовим повідомленням, яке повернулось до суду з відміткою про отримання ухвали суду 12.06.2015.

Так, судом було зауважено, що з метою всебічного і повного з'ясування всіх фактичних обставин у справі, а також надання об'єктивної оцінки доказам, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, існує необхідність витребувати, зокрема, докази часткової оплати.

Так, ухвалою суду від 25.06.2015 в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, встановлених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 20.07.2015, у зв'язку із необхідністю повторного виклику сторін, витребування додаткових доказів по справі.

Вказане свідчить про достатність часу для підготовки відповідача до судового розгляду, подання заперечень та доказів в обґрунтування своєї позиції.

У судове засідання 20.07.2015 з'явився представник позивача.

Представник відповідача у судове засідання 20.07.2015 вдруге не з'явився, причин нез'явлення суду не повідомив, відзиву на позов та інші витребувані судом документи не надав, з приводу чого суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини 1 статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

На підтвердження адреси відповідача судом долучено до матеріалів справи Спеціальний витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 04.06.2015, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: 50065, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вулиця 22-го Партз'їзду, 41, на вказану адресу і направлялась кореспонденція господарського суду для відповідача.

При цьому, з матеріалів справи вбачається, що поштове відправлення з ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 25.06.2015 було вручено відповідачу 02.07.2015, що підтверджується поштовим повідомленням № 4994526987853 (№ 5006502394807).

Крім того, суд наголошує на тому, що ухвали суду від 05.06.2015 та від 24.06.2015 були надіслані відповідачу завчасно, з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що відповідач про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, оскільки ухвали суду від 05.06.2015 та від 24.06.2015 були надіслані на адресу відповідача, яка підтверджена Спеціальним витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 04.06.2015 та отриманні відповідачем завчасно.

При цьому, стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

У судовому засіданні 20.07.2015 представник позивача подав заяву про зменшення розміру позовних вимог , в якій, посилаючись на те, що відповідачем було частково погашено основний борг в сумі 15 000 грн. 00 коп., просить суд стягнути, зокрема, суму основного боргу у розмірі 17 836 грн. 43 коп. Отже, позивач просить суд задовольнити позов у повному обсязі, враховуючи зменшення суми основного боргу.

При цьому, ціна позову фактично зменшилась.

Згідно з частиною третьою статті 55 Господарського процесуального кодексу України ціну позову вказує позивач.

Враховуючи, що зменшення позовних вимог є правом позивача, передбаченим статтею 22 Господарського процесуального кодексу України, ці дії не суперечать законодавству та не порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси, та враховуючи, що ціна позову фактично зменшилась, суд приймає вказану заяву позивача.

Отже, у разі зменшення позовних вимог, якщо його прийнято господарським судом, має місце нова ціна позову 34 941 грн. 17 коп., виходячи з якої й вирішується спір.

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Крім цього, відповідно до абзацу 1 пункту 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Суд дійшов висновку, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи по суті і розгляд справи можливий без присутності представника відповідача.

Крім того, судом здійснені всі можливі заходи щодо надання можливості відповідачу реалізувати право на участь у судовому засіданні його представника, а також надання доказів, на підтвердження своєї правової позиції по справі, оскільки судом було відкладено розгляд справи з 25.06.2015 на 20.07.2015.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина 1 статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Так, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 06.07.2015 оголошувались вступна та резолютивна частини рішення.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно частин 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

17.03.2014 між Приватним підприємством "Нігма" (далі - постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Промремонтінвест" (далі - покупець, відповідач) було укладено договір поставки № НБР31 (далі - договір) (а.с.13-14), відповідно до умов якого в порядку і строки, встановлені договором, а також додатками до нього, які є його невід'ємними частинами постачальник зобов'язався передати товар у власність покупця, а останній прийняти товар та оплатити його (пункт 1.1. договору).

У пункті 8.1. договору сторони узгодили, що договір набуває чинності з моменту його підписання і діє по 31.12.2015.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Так, у пункті 1.2. договору сторони визначили, що асортимент товару, що поставляється, строки та умови його поставки. ціна, порядок і строки його оплати обумовлюються сторонами в договорі та в заявках покупця, які прирівнюються сторонами до специфікацій (в розумінні статті 266 Господарського кодексу України) і є його невід'ємними частинами.

Так, позивачем та відповідачем було підписано специфікацію до договору від 19.02.2015, в якій сторони узгодили номенклатуру, кількість, ціну та вартість товару, всього на 33 094 грн. 19 коп. Зокрема, у вказаній специфікації сторонами також було досягнуто згоди щодо надання послуг з різання на суму 340 грн. 00 коп. Також у вказаній специфікації сторонами було погоджено умови поставки та оплати, а також відповідальність сторін (а.с.15).

Загальна вартість договору складається із загальної вартості товару, поставленого постачальником за заявками покупця в період діє договору (пункт 1.3. договору).

В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

Відповідно до пунктів 2.1. та 2.4. договору постачальник здійснює поставку товару на підставі заповненої покупцем і отриманої від покупця заявки, на умовах, які визначені в ній. Зазначені в заявці умови поставки товару стосуються лише поставки товару по цій заявці. Поставка товару може здійснюватись покупцем самостійно (самовивіз) або шляхом доставки товару постачальником. За умов поставки товару постачальником, вартість доставки, за погодженням з покупцем включається в ціну товару або сплачується покупцем додатково.

Згідно з пунктом 2.7. договору право власності на товар переходить від постачальника до покупця з моменту оформлення відповідних накладних, отримання постачальником від покупця належно оформлених оригіналів документів (заявки, довіреності на особу, яка отримує товар, листа - повідомлення покупця щодо перевізника) та за умови повної оплати його вартості. Поставка вважається завершеною з моменту передачі товару покупцеві, про що свідчить підписання покупцем або представником його перевізника відповідної накладної.

Так, позивач на виконання умов договору 20.02.2015 поставив відповідачу товар та надав послуги на загальну суму 33 094 грн. 19 коп. , що підтверджується наступними документами:

- видаткова накладна № 327 від 20.02.2015 на суму 1 156 грн. 35 коп. (а.с.16);

- видаткова накладна № 328 від 20.02.2015 на суму 31 597 грн. 84 коп. (а.с.17).

- актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 328 від 20.02.2015 на суму 340 грн. 00 коп. (а.с.18).

При цьому, відповідно до частин 1 та 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність України" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкованості оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Так, відповідно до частини 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справив їх сукупності, керуючись законом.

Так, підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і відповідає вимогам статті 9 вказаного Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Товар, зазначений у вище вказаних видаткових накладних, прийнято у позивача без будь-яких зауважень до їх оформлення, вказані накладні підписані представником відповідача за довіреністю - Абрамовим С.В. (а.с.19).

Також до матеріалів справи не надано доказів щодо наявності претензій відповідача по кількості, якості, а також по строкам поставки, в порядку, передбаченому пунктом 6.3. договору, а отже товар вважається прийнятим покупцем.

Так, протягом розгляду справи судом жодних заперечень з приводу отримання товару за зазначеними видатковими накладними відповідачем не заявлено.

З огляду на зазначене, підписання відповідачем спірних накладних без будь-яких заперечень щодо кількості та/або якості поставленого товару свідчить про прийняття відповідачем цього товару та, відповідно, породжує в останнього обов'язок з його оплати у повному обсязі у строки, що погоджені сторонами у договорі (специфікації).

Крім того, суд приходить до висновку, що у специфікації (у межах договору) сторонами було погоджено суміжну послугу з різання металу, а отже вартість вказаних послуг мала бути оплачена на умовах, визначених сторонами у специфікації, поряд з оплатою поставленого товару. Вказане додатково підтверджується загальною сумою за специфікацією, а також тим, що в розділі "Умови оплати" специфікації також визначено суму оплати, розраховану з урахуванням вартості послуг з різання.

Так, у специфікації від 19.02.2015 до договору сторони погодили, що покупець здійснює оплату за замовлений товар у безготівковій формі, шляхом перерахування на поточний рахунок постачальника згідно наступного графіку: 10.03.2015 - 33 094 грн. 19 коп.

Так, позивач у позовній заяві зазначає, що за рахунок раніше здійсненої переплати в сумі 257 грн. 76 коп. за раніше придбаний товар, сума заборгованості за поставлений 20.02.2015 товар зменшилась та, станом на момент звернення із позовом до суду, складала 32 836 грн. 43 коп. При цьому, ухвалою суду від 05.06.2015 судом було зобов'язано позивача надати докази вказаної переплати, на виконання якої позивачем було долучено до матеріалів справи пояснення, в яких наведено хронологію господарських операцій між сторонами, а також додано до матеріалів справи відповідні накладні, рахунки на оплату та платіжні доручення, що підтверджують факт переплати в сумі 257 грн. 76 коп. (а.с. 27-39).

При цьому, після звернення позивача до суду, відповідачем було частково погашено заборгованість у сумі 15 000 грн. 00 коп. наступним чином:

- 17.06.2015 в сумі 5 000 грн. 00 коп. , що підтверджується платіжним дорученням № 121 від 17.06.2015 (доданим до справи 20.07.2015);

- 24.06.2015 в сумі 5 000 грн. 00 коп. , що підтверджується платіжним дорученням № 125 від 24.06.2015 (доданим до справи 20.07.2015);

- 17.07.2015 в сумі 5 000 грн. 00 коп. , що підтверджується платіжним дорученням № 145 від 17.07.2015 (доданим до справи 20.07.2015).

Отже, в порушення умов договору відповідачем в порядку та строки, узгоджені сторонами у специфікації, отриманий товар та послуги у повному обсязі оплачені не були.

При цьому, обов'язок доказування відповідно до пункту 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується і відповідача, який повинен був довести належними засобами доказування факт відсутності порушення зобов'язання.

Суд відзначає, що жодного підтвердження факту погашення відповідачем перед позивачем основної заборгованості у повному обсязі, а саме: в сумі 17 836 грн. 43 коп., яка утворилася внаслідок прострочення оплати отриманого товару та послуг, сторонами судового процесу до матеріалів справи не надано.

Враховуючи вищевикладене, свої зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати отриманого товару відповідач порушив, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 17 836 грн. 43 коп. (33 094,19 - 257,76 - 15 000,00).

Так, представник позивача у судовому засіданні зазначав, що ним вживалися заходи для досудового врегулювання вказаного спору.

Позивачем було наслано відповідачу лист-вимогу від 30.04.2015 за вих. № 31, в якій він просив погасити суму заборгованості у загальному розмірі 32 836 грн. 43 коп. (а.с.21). Вказана претензія була залишена відповідачем без задоволення.

Як зазначав представник позивача, після 17.07.2015 відповідач платежів на погашення існуючої заборгованості не здійснював.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить також із наступного.

Згідно із частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Враховуючи визначені контрагентами порядок та строк оплати поставленого товару, приймаючи до уваги отримання покупцем товару за спірним правочином, господарський суд встановив, що строк оплати товару за вказаною вище видатковою накладною настав, у зв'язку з чим суд вважає позовні вимоги позивача обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, виходячи також із наступного.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Враховуючи вищевикладене, є правомірними та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в сумі 17 836 грн. 43 коп.

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності з пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно зі статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Так, у специфікації від 19.02.2015 ("Відповідальність сторін") сторони погодили, що у випадку прострочення оплати отриманого товару покупець зобов'язаний сплатити постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення.

На підставі викладеного, з урахуванням того, що позивачем його зобов'язання за договором були виконані у повному обсязі, а відповідачем порушені, була нарахована пеня за період прострочення виконання грошового зобов'язання відповідачем з 11.03.2015 по 28.05.2015 в сумі 4 254 грн. 15 коп.

Дослідивши здійснений позивачем розрахунок, що доданий до позовної заяви, судом встановлено, що він здійснений арифметично невірно.

Отже, розрахунок пені, здійснений позивачем, визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та обставинам справи.

Згідно пункту 1.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Так, враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок пені за вказаними періодами, судом визначено розмір пені, який є більшим, ніж визначено позивачем у розрахунку та позовній заяві.

При цьому, відповідно до пункту 2 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Враховуючи той факт, що фактично позивачем заявлена до стягнення сума пені в розмірі 4 254 грн. 15 коп., а клопотання в порядку пункту 2 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України до позовної заяви не додано та в судовому засіданні позивачем не подано, а також беручи до уваги пункт 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для виходу за межі позовних вимог в частині стягнення пені.

Враховуючи викладене, вимоги позивача про стягнення пені в розмірі 4 254 грн. 15 коп. визнаються судом обґрунтованими та підлягають задоволенню в наведеній сумі.

Крім того, у специфікації від 19.02.2015 сторони також погодили, що при простроченні оплати товару більш ніж на 20 днів покупець сплачує постачальнику штраф у розмірі 10% від суми неоплаченого товару за кожні 10 днів такої прострочки.

Отже, позивачем також було нараховано штраф в сумі 3 283 грн. 64 коп.

Приймаючи рішення щодо позовних вимог в цій частині, суд виходив із наступного.

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною 2 статті 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України.

Суд відзначає, що чинним законодавством України не передбачено обмежень щодо одночасного стягнення штрафу і пені за невиконання боржником грошового зобов'язання. Штраф за своєю правовою природою є відповідальністю, яка залежить від суми лише не виконаного або неналежно виконаного зобов'язання й у часі визначається з настанням однієї з наведених подій як не виконання або неналежне виконання зобов'язання. Пенею ж є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання, тобто встановлює певні юридичні наслідки у вигляді обов'язку сплатити певну суму, яка залежить не тільки від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання, а й від часу такого невиконання. Пеня за своєю правовою природою продовжує стимулювати боржника до повного виконання взятих на себе господарських зобов'язань і після сплати штрафу, а відтак є додатковим порівняно зі штрафом, стимулюючим фактором. Після застосування такого виду відповідальності як штраф, який має одноразовий характер, тобто вичерпується з настанням самого факту порушення зобов'язання, пеня продовжує забезпечувати та стимулювати виконання боржником свого зобов'язання. Вказане узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості, а зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погодженні ними (стаття 628 Цивільного кодексу України).

Виходячи з викладеного, одночасне стягнення штрафу і пені за невиконання боржником грошового зобов'язання, передбачене кредитором і боржником вільно і без примусу, є правомірним.

Також суд вважає за необхідне відмітити, що до кожного виду відповідальності, в тому числі і до господарсько-правової, не можна застосовувати приписи частину 1 статті 61 Конституції України без урахування особливостей притаманних кожному виду юридичної відповідальності. У свою чергу підтвердженням можливості одночасного застосування штрафу і пені за порушення господарських зобов'язань є положення статті 231 Господарського кодексу України.

Отже, суд наголошує, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Зазначену правову позицію наведено також у постановах Верховного Суду України від 30.05.2011 № 42/252 та від 09.04.2012 № 20/246-08.

Так, позивачем було нараховано штраф в сумі 3 283 грн. 64 коп. відповідно до доданого до позову розрахунку на підставі специфікації.

Здійснивши перевірку розрахунку штрафу, здійсненого позивачем, судом встановлено, що розрахунок відповідає умовам договору (специфікації) та обставинам справи, оскільки позивачем здійснено нарахування 10% штрафу на суму заборгованості у розмірі 32 836 грн. 43 коп., в той час, як вказана заборгованість існувала в період з 11.03.2015 по 17.06.2015, а отже кількість днів у даному періоді є більшою, ніж визначена сторонами у специфікації (20 днів), з перевищенням якої сторони пов'язали застосування штрафу.

Враховуючи викладене, вимоги позивача про стягнення штрафу є правомірними та підлягають задоволенню в сумі 3 283 грн. 64 коп.

Крім цього, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо сплати боргу за поставлений товар у строк, визначений умовами договору, позивачем на підставі статті 625 Цивільного кодексу України були розраховані інфляційні втрати за період прострочення з березня 2015 року по квітень 2015 року в сумі 6 999 грн. 45 коп., які він просив стягнути з відповідача відповідно до наданого розрахунку.

За змістом частини 3 пункту 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помножений на індекс інфляції, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці) у якому (яких) мала місце інфляція.

Так, господарським судом здійснено перевірку розрахунку інфляційних втрат, зробленого позивачем, та встановлено, що він не відповідає вищевказаним вимогам та фактичним обставинам справи, оскільки позивачем було здійснено розрахунок інфляційних втрат, зокрема, за березень 2015 року (місяць, в якому мала бути здійснена оплата) а отже, розрахунок визнається судом необґрунтованим

Після проведеного розрахунку, судом було визначено розмір інфляційних втрат за квітень 2015 року в сумі 4 597 грн. 10 коп.

Враховуючи викладене, вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню в сумі 4 597 грн. 10 коп.

Крім того, у специфікації зазначено, що в силу статті 625 Цивільного кодексу України сторони узгодили застосувати 36% річних.

Отже, позивач нарахував та просить суд стягнути 36% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання за період з 11.03.2015 по 28.05.2015 в сумі 2 567 грн. 50 коп.

Дослідивши здійснений позивачем розрахунок 36% річних, що доданий до позовної заяви, судом встановлено, що він також здійснений арифметично невірно.

Отже, розрахунок 36% річних, здійснений позивачем, визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та обставинам справи.

Так, здійснивши власний розрахунок 36% річних за вказаний період, судом встановлено, що 36% річних в період з 11.03.2015 по 28.05.2015 складають 2 558 грн. 54 коп.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення 3% річних підлягають частковому задоволенню в сумі 2 558 грн. 54 коп.

Отже, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Так, судові витрати у справі покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 1, 4-5, 33, 34, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Промремонтінвест" (50065, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. 22-го Партз'їзду, 41; ідентифікаційний код 32263861) на користь Приватного підприємства "Нігма" (50006, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Косіора, 4/38; ідентифікаційний код 32410656) - 17 836 грн. 43 коп. - основного боргу, 4 254 грн. 15 коп. - пені, 3 283 грн. 64 коп. - штрафу, 4 597 грн. 10 коп. - інфляційних втрат, 2 558 грн. 54 коп. - 36% річних, 1 460 грн. 55 коп. частину витрат по сплаті судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Ю.В. Фещенко